Структура педагогічної культури викладача.

Індивідуальність викладача виявляється в його духовності, духовній культурі, гуманістичній спрямованості його професійно-педагогічної діяльності.

Педагогічна культура викладача діалектично пов’язана з усіма елементами особистісної культури: моральною, естетичною, розумовою, правовою, політичною, екологічною та ін., оскільки вона є інтегральним показником інших видів культур, їхнім складником і водночас містить їх [1, с.59-60].

Культура професійної діяльності характеризує певний рівень виконання людиною своїх службово-кваліфікаційних обов’язків.

Рівень сформованості педагогічної культури викладача залежить:

· спрямованості й стійкості соціально значущих мотивів діяльності (потреби, інтереси, цінності, погляди);

· відповідності психофізичних властивостей особистості (здібності, спроможності), які забезпечують необхідний рівень і ефективність професійної діяльності;

· ступеня розвитку психічних процесів особистості (мислення, пам’ять, почуття, емоції, воля);

· повноти й глибини засвоєних психолого-педагогічних і спеціальних знань, умінь, навичок, а також набутого досвіду; соціальної активності особистості

Можна сказати, що вдосконалення педагогічної культури є досить важливим аспектом упедагогічній діяльності педагога вищого навчального закладу. Цей процес є доволі складним, багатоступеневим, що інтегрує та охоплює становлення педагога як особистості, його духовні якості, що у невід’ємній єдності існують та впливають на результат педагогічної діяльності.

Отже, педагогічна культура викладача – це особистісне утворення, інтегрована система педагогічних цінностей, в основу яких покладені духовні цінності, що є досить стійким підґрунтям, згідно з яким викладач співвідносить своє життя і професійно-педагогічну діяльність.

Педагогічна культура викладача повинна відповідати загальним вимогам до культури фахівця в навчальній діяльності вищої школи, що дає нам змогу розглядати цей феномен, орієнтований на взаємовідносини викладач-студент.

За висновками І. Ісаєва [3], характеристика складної системи соціокультурного буття ґрунтується на новому розумінні включення особистості в культурні взаємодії різних утворень, які дали можливість автору викласти розуміння особливостей включення особистості на таких рівнях: ментальному, індивідуально-культурному, субкультурному та транссубкультурному.

Ці рівні дають змогу визначити особливості формування педагогічної культури у вищій школі. Так, ментальний рівень – це джерело індивідуального мікрокультурного середовища, в якому особливу роль відіграють власні відношення стосовно реалій культури. Індивідуально-культурний рівень забезпечує поле культурної діяльності, поведінку, спілкування, яке дає змогу реалізувати культурну свідомість і самосвідомість, яка, на думку С. Чорної, висвітлює внутрішню сутність самого себе як суб’єкта, оцінює свої можливості, здібності та діяльність. Субкультурний рівень забезпечує спілкування та комунікації в межах соціальних груп і міжособистісних взаємодій, коригує загальнонаціональну і загальнолюдську культури. Важлива, на нашу думку, функція субкультури полягає в тому, що вона є життєво необхідною для становлення особистості студента з метою його соціалізації. Сфера транссубкультурного середовища охоплює деякі аспекти міжнаціонального спілкування, є тим макрокультурним простором, який задає різні варіанти педагогічних культурних контекстів, з якого випливає джерело загальнолюдських цінностей та загальнолюдських ідеалів.

Ознаки педагогічної культури, орієнтованої на взаємовідносини викладач-студент, а саме:передача духовних цінностей та процес їхнього збереження, взаємодія різних форм людської творчості.