Бюджетне фінансування: поняття і принципи.

Правове регулювання кошторисно-бюджетного фінансування

 

 

Бюджетне фінансування: поняття і принципи.

Суб'єкти бюджетного фінансування

Державні і муніципальні витрати здійснюються через фінансування — безоплатне й безповоротне виділення коштів з державних або муніципальних фінансових фондів на задоволення публічних потреб [1].

Фінансування має різні джерела — державний та місцевий бюджети; державні цільові фонди; власні кошти державних та комунальних підприємств. А тому залежно від джерел фінансування буває таких видів: бюджетне фінансування, самофінансування; державне кредитування.

Державні або комунальні підприємства, установи, організації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, називаються бюджетними, а їх фінансування —- бюджетним.

Основним змістом бюджетного фінансування є те, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами — з іншого. Ці відносини важливі з точки зору спрямування та використання коштів централізованого фонду на розширене відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків при мобілізації коштів до державного бюджету і від рівня виконання дохідної частини державного бюджету [2].

Бюджетне фінансування здійснюється у двох формах:

· фінансування бюджетних установ, якими є орган, установа чи організація, створені у встановленому порядку органами державної влади, органами влади АРК чи органами місцевого самоврядування, які повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів;

· фінансування державних і муніципальних підприємств та організацій, які мають економічну та фінансову самостійність. Ці господарюючі суб'єкти мають основні та оборотні кошти, завдяки яким фінансують виробничі та соціальні витрати. Для цього вони залучають також кредити комерційних банків, а в окремих передбачених законодавством випадках використовують бюджетні асигнування.

Отже, поняття бюджетного фінансування можна визначити як: безповоротний, безвідплатний відпуск коштів із державного та місцевих бюджетів для виконання державою та органами місцевого самоврядування своїх функцій; фінансування за рахунок бюджетних коштів; виділення коштів із бюджету відповідного рівня.

 

Бюджетне фінансування будується на загальних принципах фінансування:

- плановості — означає, що витрати з державного бюджету визначаються законом про державний бюджет України на відповідний бюджетний рік;

- безповоротності та безвідплатності — виділення коштів без прямого їх повернення державі (непряме відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфер, перспективній підготовці кадрів для суспільства тощо) та без внесення до державних фондів коштів будь-якої плати за отримання цих коштів;

- цільового спрямування фінансування полягає в тому, що витрати плануються, кошти на них відпускаються та використовуються на чітко визначені нормативними й індивідуально-плановими фінансовими актами цілі та заходи (виплата заробітної плати, поточні видатки, видатки розвитку тощо); ефективного використання коштів — досягнення максималь­ного суспільно необхідного позитивного результату за умови мінімальних витрат фінансових ресурсів;

- фінансування в міру виконання планів — кошти виділяються неавтоматичне, а відповідно до фактичного виконання робіт, кількісних і якісних показників, які зумовлюють обсяги ви­трат на конкретні цілі в момент виникнення реальної потреби в наданні коштів. Завдяки цьому принципу грошові ресурси можуть постійно перебувати в обігу;

- оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів полягає в тому, що під час визначення обсягу фінансування спочатку береться до уваги наявність і можливість використання власних коштів або скорочення власних видатків, а потім враховується можливість отримання банківських кредитів. Лише за умови неможливості покрити видатки із зазначених вище джерел вирішується питання про виділення бюджетного чи відомчого фінансування; дотримання режиму економії — застосовується як при пла­нуванні видатків, так і при використанні виділених коштів та виявляється в раціональному використанні трудових і матеріальних ресурсів, використанні новітніх ресурсозберігаючих технологій, підвищенні норм виробітку сировини ти природних ресурсів тощо;

- дотримання фінансової дисципліни — є умовою законного, цільового та ефективного використання грошових коштів шляхом організації належного фінансового контролю на всіх стадіях фінансування, та спеціальних принципах.

Кошторисно-бюджетне фінансування базується як на загальних принципах фінансування, так і на спеціальних принципах бюджетного фінансування, і до останніх:

До спеціальних принципів фінансування можна віднести такі:

- кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи, за винятком фінансування загальнодержавних заходів (епідемії, епізоотії, ліквідація втрат від катастроф, стихійного лихо розподіл установ на ті, що фінансуються з державного бюджету, Й ті, що отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значущості та підпорядкування. Так, із державного бюджету отримують фінансування національні установи, підприємства, організації та заклади, що підпорядковуються безпосередньо міністерствам і відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються переважно з відповідних місцевих бюджетів;

- фінансування бюджетних установ здійснюється на основі встановлених економічних нормативів залежно від сфери діяльності.

- фінансування відповідно до прогнозів економічного та соціального розвитку на кожен плановий рік;

- планування та фінансування на підставі економічних нормативів або на конкурсній основі, контрактного виконання;

- дотримання режиму економії тощо.

-

2. Суб'єкти бюджетного фінансування — державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності видатки яких повністю фінансуються з бюджету. До них відносяться:

1) розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення

витрат бюджету.

За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на

— головних розпорядників коштів бюджету

— розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів — бюджетні установи в особі їх керівників, які визначаються відповідно до частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України та затверджуються законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня — розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.

2) Одержувачі бюджетних коштів — це суб'єкт господарювання, громадська та інша організація, яка не мають статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує для їх здійснення кошти бюджету.

Одержувач використовує бюджетні кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі відповідного розпорядника бюджетних коштів.