Атмосферне повітря є життєво важливим компонентом навколишнього середовища, від якості якого у вирішальній мірі залежить здоров’я населення, в першу чергу міст та селищ, де зосереджено до 70 % населення та основна частина шкідливих виробництв країни.
На території нашої країни щорічно в атмосферне викидається біля 7 млн т (близько 11-ти тонн на квадратний кілометр території, більше 140 кг на одну особу) забруднюючих речовин, що становлять загрозу населенню і довкіллю. При цьому майже 62 % забруднюючих речовин, що потрапляють у повітря, припадає на стаціонарні джерела забруднення. Окрім стаціонарних джерел, особливо у великих містах, суттєву загрозу для життєдіяльності спричиняє забруднення повітря автотранспортом, кількість якого зростає. За даними Державної служби статистики України, у 2011 році від пересувних джерел в м. Києві потрапило в повітря 221 тис. т забруднюючих речовин та парникових газів.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього середовища.
З урахуванням цього, до групи показників оцінки стану атмосферного повітря пропонується включити:
- щільність викидів діоксиду вуглецю (СО2) у розрахунку на 1000 км2 території;
- щільність викидів діоксиду азоту (NO2) у розрахунку на 1000 км2 території;
- щільність викидів озоноруйнуючих оксидів азоту (NOХ) у розрахунку на 1000 км2 території;
- викиди парникових газів в еквіваленті СО2 по у розрахунку на душу населення;
- щільність викидів від стаціонарних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території;
- щільність викидів від пересувних джерел забруднення у розрахунку на 1 км2 території;
- зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря після впровадження повітроохоронних заходів, тис. т/%.
Україна володіє потужним землересурсним потенціалом. Проте, недосконалі технології землеробства, екстенсивний характер сільськогосподарського виробництва, недбале ставлення до земельних ресурсів, що знаходяться у розпорядженні суб’єктів економічної діяльності за відсутності замкнутого циклу використання, призводять до суттєвого погіршення якості земельних ресурсів та посилення проблем техногенного характеру. Щороку в Україні відбувається утворення більше однієї тисячі гектарів порушених земель, що втратили свою господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних чинників. З урахуванням цього пропонується в якості індикаторів змін стану земельних ресурсів використовувати:
- рівень розораності земель (%);
- рівень деградації земель (% до загальної площі);
- частка природних кормових угідь у загальній площі сільськогосподарських угідь (%);
- порушено земель (км2);
- відпрацьовано земель (км2);
- рекультивовано земель (км2).
Водні ресурси України доволі обмежені. Проте їх використання є неефективним та нераціональним. Протягом 20-го сторіччя з метою збільшення господарського використання води відбулося масштабне зарегулювання ріки Дніпро та інших рік, що обумовило техногенні порушення 70-80 % руслового стоку та підпір ґрунтових вод і регіональне підтоплення земель. Незважаючи на істотне скорочення обсягів водокористування (у порівнянні з 1990 роком майже вдвічі) та відповідне зменшення техногенного навантаження на водні об’єкти, екологічний стан поверхневих і підземних джерел водопостачання не покращується. Відбувається значне геохімічне забруднення водозабірних ландшафтів важкими металами, продуктами переробки нафти, залишками мінеральних добрив. Щороку у поверхневі водні об’єкти країни скидаються великі обсяги недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, що є наслідком значних обсягів таких відходів та неефективності систем очищення води. Забруднення води викликає деградацію річок, водосховищ, озерних систем і погіршення якості води та негативно впливає на здоров’я людей.
У загальному обсязі водних ресурсів України приблизно 40 % формують прісні підземні води питної якості, які є стратегічним фактором безпеки питно-господарського водопостачання. Але суцільне забруднення ґрунтових вод, недосконалі технології будівництва та експлуатації свердловин на воду, затоплення численних шахт та кар’єрів призвели до формування локальних джерел забруднення водоносних горизонтів і загрози втрати суттєвої частини питних вод.
Враховуючи характер змін стану водних ресурсів, пропонується застосовувати такі індикатори:
- водоємність ВВП (м3/1000 грн);
- якість води для потреб населення за комплексом показників відповідно до Державних санітарних норм та правил «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною»;
- доступ населення до якісної питної води (%);
- частка оборотної та послідовно використаної води в загальному обсязі використання води на виробничі потреби (%);
- скидання забруднених зворотних вод без очищення у поверхневі водні об’єкти (м3);
- загальний рівень використання підземних вод (%);
- рівень втрат із водопровідно-каналізаційних мереж (%);
- рівень забезпечення очисними спорудами (%);
- ступінь зносу водогінних та каналізаційних мереж (%).
- площа підтоплених територій (км2).
Екологічний стан навколишнього середовища та його здатність до відтворення природних ресурсів (водних, земельних, повітряних, біорізноманіття) значною мірою залежить від лісистості території. Нині загальна площа лісового фонду України складає 10,6 млн гектарів, лісистість території становить близько 16 %, що не відповідає науково обґрунтованим нормативам (22-24 %). Ліси зазнають великої шкоди від інтенсивної їх експлуатації, гинуть від промислових викидів, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки, для різноманітного будівництва. Санітарний стан лісів та їх водоохоронний потенціал погіршується в результаті старіння (середній вік деревостанів перевищує 50 років) за недостатнього рівня їх відновлення. Значні площі лісів щорічно потерпають від пожеж, основною причиною виникнення яких є людський фактор. Так, за період 1990-2011 рр. щорічно від пожеж гинуло від 1 до 10 тис. га лісових насаджень. Причинами загострення проблем лісового господарства є недосконалість природозберігаючих технологій, організаційно-управлінського та фінансово-економічного механізму розвитку лісового господарства. Показники, що характеризують стан лісового фонду повинні бути включені до системи індикаторів навколишнього середовища для своєчасного виявлення і відстеження виникаючих загроз у цій сфері. До таких показників можна віднести:
- рівень лісистості території держави (%);
- відсоток залісненості водоохоронних зон (%);
- рівень відтворення лісів (%);
- питома вага природного заповідного фонду (%);
- рівень природного поновлення лісу (%).
Серед екологічних проблем, що генерують загрози у сфері національної безпеки є процеси утворення значних обсягів відходів виробництва та споживання, недостатньо ефективний рівень їх вторинного використання, переробки та утилізації. Кожного року в Україні утворюється більше 400 млн т відходів виробничого та побутового характеру, що забруднюють об’єкти природного середовища. Нині домінуючим методом перероблення відходів залишається їх видалення у спеціально відведені місця чи об’єкти. Так у 2011 р. 61,9 % відходів від загального обсягу утворених було видалено у спеціально відведені місця чи об’єкти, 34,3 % – утилізовано, 0,2 % – спалено, 0,1 % – видалено у місця неорганізованого зберігання, а решта (3,5 %) – передано юридичним та фізичним особам у якості кормів для годівлі худоби, добрив, продано як сировина для виробництва. Результатом такого поводження з відходами є той факт, що на початку 2012 р. у спеціально відведених місцях чи об’єктах та на територіях підприємств країни було накопичено 14,4 млрд т відходів, з яких 19,5 млн т відходи ІІІІ класів небезпеки, що створюють значні ризики для здоров’я населення і стану навколишнього середовища. Не слід забувати, що звалища побутових відходів, часто неорганізовані, становлять загрозу критичного екологічного забруднення для поверхневих водних об’єктів, приземного повітря та ґрунтів прилеглих територій. Тому оцінюючи стан екологічної безпеки держави безумовно слід враховувати показники, що характеризують поводження з відходами:
- кількість утворених відходів на душу населення (т);
- обсяг утворення небезпечних відходів (т);
- рівень утилізації відходів (%);
- рівень накопичення відходів (%);
- рівень вторинного використання відходів (%).
Погіршення стану екосистем, послаблення стійкості функціонування природного середовища та недосконала система моніторингу підвищує ризики виникнення та збільшення масштабів природно-техногенних катастроф, а також призводить до загострення серйозних соціально-економічних проблем в суспільстві. Щорічно витрачаються колосальні кошти на подолання наслідків надзвичайних ситуацій різного походження та компенсацію збитків заподіяних природі. Зважаючи на важливість економічної складової екологічної безпеки до системи показників оцінки стану екологічної безпеки доцільно включити наступні показники:
- державні витрати на охорону навколишнього середовища, у % до ВВП;
- ресурсоємність економіки (витрати природних ресурсів на одиницю валової доданої вартості);
- рівень енергоємності ВВП (кг умовного палива/грн);
- інвестиції в основний капітал, спрямовані на будівництво і реконструкцію природоохоронних об’єктів, придбання обладнання для реалізації заходів екологічного характеру, у % до ВВП;
- рівень економічних збитків від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, у % до ВВП.
Запропонований перелік показників (індикаторів) може бути використаний для оцінки стану національної безпеки в екологічній сфері.
ВИСНОВКИ
1. Найбільше збитків НС природного характеру завдають АР Крим, Волинський, Дніпропетровський, Закарпатський, Івано-франківський, Кіровоградський та Одеський областям України. Найбільш небезпечними щодо виникнення НС техногенного характеру є Запорізька, Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Львівська та Одеська адміністративні області.
2. В найближчі роки варто очікувати збільшення кількості НС природно-техногенного характеру в Україні (0,0036 таких ситуацій на км2 країни найближчі 3 роки). Найбільша загроза виникнення НС природно-техногенного характеру існує у Львівській (0,0097) та Донецькій областях України (0,0092).
3. Третина регіонів країни - АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Луганська, Сумська області та м. Севастополь - належить до небезпечних для життєдіяльності населення. До цієї групи загрозливо близькі за своїми показниками також Кіровоградська, Полтавська, Рівненська та Одеська області. Майже половина регіонів України потребують термінової розробки та впроваджені цільової комплексної програми заходів, спрямованих на зниження ризику НС у цих регіонах.
ВИКОРИСТАНА ЛlТЕРАТУРА:
1. Мезенцева Н.І. Регіональна соціальна безпека в Україні / Н.І. Мезенцева, К.В. Мезенцев // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. - К., 2010. - Вип.51. - С.121-128.
2. Болотин В.В. Применение методов теории вероятностей и теории надёжности в расчётах сооружений / Болотин В.В. - М.: Стройиздат, 1971. - 251 с.
3. Котляревский В.А. Безопасность резервуаров и трубопроводов / Котляревский В.А., Шаталов А.А., Ханухов Х.М. - М.: "Экономика и информатика", 2010. - 552 с.
4. Методика оценки риска аварий методами теории надёжности. - М.: Из-во АСВ, 1996. Кн.2. Аварии и катастрофы. Предупреждения и ликвидация последствий. - С.180-194.
