Оцінювання результатів навчально-пізнавальної

Діяльності студентів

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності студентів характеризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються і фіксуються оцінкою.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), в також в оцінних судженнях викладача знань, умінь і навичок студентів відповідно до вимог навчальних програм.

У сучасній педагогіці вищої школи спостерігаються різні підходи до визначення критеріїв оцінювання резуль­татів пізнавальної діяльності студентів. Так, А.Бойко про­понує за об'єкт оцінювання брати структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовий компонент – обсяг знань про об'єкт вивчення (відповідно до навчальних програм, держав­них стандартів). При оцінюванні підлягають аналізу такі характеристики знань: повнота, правильність, ло­гічність, усвідомленість (розуміння, виокремлення го­ловного і другорядного); вербалізація, тобто словесне оформлення (переказ, пояснення); вміння застосовувати знання тощо.

2. Операційно-організаційний компонент – здат­ність студента обирати способи дій з огляду на навчаль­ну програму з оцінюваної дисципліни (предметні дії); ін­дивідуальні розумові здібності, тобто вміння порівнюва­ти, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати тощо (розумові дії); навички аналізувати, планувати, органі­зовувати, контролювати процес і результати виконання завдання, діяльність загалом (загальнонавчальні дії). Підлягають аналізу також правильність, самостійність виконання за умов новизни (за зразком, аналогічні, від­носно нові); розуміння та словесне оформлення: відтво­рення (переказ), пояснення, застосування в умовах но­визни тощо.

3. Емоційно-мотиваційний компонент – ставлення до навчання (байдуже, недостатньо позитивне, зацікавлене, яскраво виражене, позитивне).

Саме ці характеристики можуть бути взяті за основу визначення рівня навчальних досягнень, загальних крите­ріїв їх оцінювання та відповідних оцінок (у балах).

Критеріями оцінювання можуть бути також (А. Алексюк):

- характер засвоєння вже відомого знання (рівень усвідомлення, міцність запам'ятовування, обсяг, повно­та і точність знань);

- якість виявленого студентом знання, логіка мислен­ня, аргументація, послідовність і самостійність викладу, культура мовлення;

- ступінь оволодіння вже відомими способами діяль­ності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

- оволодіння досвідом творчої діяльності;

- якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, ретельність тощо).

Деякі педагоги основним критерієм оцінювання вва­жають рівень знань:

- репродуктивний (знання є свідомо сприйнятою, за­фіксованою в пам'яті та відтворюваною об'єктивною ін­формацією про предмети пізнання);

- реконструктивний (знання виявляються в готовнос­ті і вмінні студента застосувати їх у подібних, стандартних

- або варіативних умовах);

- творчий (студенти можуть продуктивно застосувати знання і засвоєні способи дій у нетипових ситуаціях).

Нині багато педагогів виробляють власний підхід до оцінювання знань, умінь і навичок студентів. На думку деяких із них, в оцінюванні слід виходити із кількості і змісту допущених студентом помилок. Вони аргументу­ють свою точку зору тим, що в окремих видах спорту ви­ступ без помилок і недоліків оцінюється максимальним ' числом балів, а за допущені помилки і недоліки знижу­ється оцінка (гімнастика, акробатика, фігурне катання та ін.). Виходячи з таких пропозицій, деякі вчені (А. Верхола) вважають доцільним взяти за критерій оцінювання певні характерні помилки і недоліки в усних відповідях і письмових роботах. Необхідно розробити норми оцінок, тобто визначити кількість допущених помилок і недолі­ків, які відповідають певній оцінці. Критерії і норми оці­нок слід розробляти для кожної навчальної дисципліни, тому зникає необхідність у будь-яких універсальних, уза­гальнених критеріях оцінювання.

У вищих навчальних закладах користуються чотири­бальною системою оцінювання знань, умінь та навичок студентів: „відмінно”, „добре”, „задовільно” і „незадо­вільно”.

Оцінку „відмінно” заслуговує студент, який виявив всебічні, систематичні і глибокі знання, здатність самостійно виконувати завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною і додатковою літературою, реко­мендованою програмою. Така оцінка передбачає також засвоєння студентом взаємозв'язку основних понять дис­ципліни і їх значення для набутої професії.

Оцінку „добре” ставлять студентові, який засвоїв на­вчально-програмовий матеріал, у повному обсязі, успішно виконує передбачені програмою завдання, опрацював ос­новну літературу, рекомендовану програмою. Тобто сту­дентові, який засвідчив систематичний характер знань із дисципліни і здатний до їх самостійного поповнення й оновлення у процесі подальшої навчальної роботи і профе­сійної діяльності.

Оцінки „задовільно” заслуговує студент, який виявив знання основного навчального матеріалу в обсязі, необхід­ному для подальшого навчання і майбутньої роботи за професією, здатний виконувати завдання, передбачені програмою, ознайомлений з основною літературою, реко­мендованою програмою. Як правило, цю оцінку виставля­ють студентам, що припустилися огріхів у відповіді на іспиті і при виконанні екзаменаційних завдань, але про­демонстрували спроможність усунути їх.

Оцінку „незадовільно” ставлять студентові, у знаннях якого є прогалини, який припустився принципових поми­лок у виконанні передбачених програмою завдань, тобто студентові, який неспроможний продовжити навчання чи приступити до професійної діяльності після закінчення вищого навчального закладу без додаткових занять звід­повідної дисципліни.

Чотирибальна система оцінювання знань, умінь і нави­чок студентів вимагає істотного вдосконалення або й замі­ни. Головними її недоліками є: недостатня мотивація до наполегливості навчально-пізнавальної діяльності, бо орі­єнтує на отримання мінімуму знань („склав” і „не склав”); розрахована на репродукцію знань і мислення (у сесійних умовах швидко накопичена інформація швид­ко „вивітрюється”); суб'єктивізм в оцінюванні знань студента; невідповідність шкільній системі, до якої звикли студенти як колишні учні та ін.

Поряд з чотирибальною традиційною системою оціню­вання знань студентів дедалі популярнішою стає рейтингова система оцінювання, яка ґрунтується на накопиченні оцінок за певний період навчання (модуль, семестр, рік, весь термін навчання) за різнобічну навчально-пізнаваль­ну діяльність. Сума цих оцінок слугує кількісним показником якості навчально-пізнавальної діяльності студента порівняно з успіхами його однокурсників.

рейтингова система оцінювання знань, умінь і навичок студентів основана на таких принципах:

- кожна навчальна дисципліна і робота студента з її опанування оцінюється у залікових одиницях, сумою яких визначається рейтинг;

- обов'язково ведеться облік поточної роботи студен­та, який відображається у підсумковій оцінці (у залікових одиницях);

- враховуються особливості викладання різних пред­метів (складність, значення дисципліни в навчальному плані), тобто коефіцієнт складності (значущості);

- наявність різних видів контролю (вихідний, поточ­ний, проміжний, підсумковий);

- навчальний рейтинг студента за семестр або рік ви­значається як середньоарифметичний від рейтингу з кож­ної навчальної дисципліни.

Для втілення рейтингової системи оцінювання знань студентів важливі певні умови: готовність викладачів і студентів до її сприйняття; належне організаційно мето­дичне забезпечення, зокрема обов'язкова самостійна ро­бота студентів; впровадження модульного навчання; на­лагодження обліку роботи у формі спеціальних таблиць; застосування письмової перевірки знань тощо.

Рейтингова система оцінювання знань передусім ак­тивізує самостійну роботу студента, робить її ритмічною і систематичною протягом семестру; краще мотивується навчально-пізнавальна діяльність, підвищується роль стимулювання самостійності, ініціативи, відповідаль­ності, творчості у навчально-пізнавальній діяльності; підвищується об'єктивність оцінювання, майже цілко­вите унезалежнення від вдалої чи невдалої відповіді на заліку чи іспиті; значно зменшується психологічне на­вантаження під час іспиту. Крім того, вона дає змогу викладачеві здійснювати індивідуалізацію навчання та диференційований підхід до студентів, сприяє раціо­нальному вибудовуванню студентом навчання протягом семестру, особливо під час заліково-екзаменаційних сесій.

Втілення рейтингової системи оцінювання у навчаль­ний процес усуває упереджений підхід до оцінювання знань студентів; виступає ефективним засобом заохочення До навчально-пізнавальної діяльності; підвищує відповідальність студента за результати навчання; сприяє реалі­зації принципу індивідуалізації навчання; усуває проб­лему відвідування занять; вивільняє студентові час на за­няття за інтересами; в аудиторії превалює дух співпраці, викладач перестає бути наглядачем тощо.

Отже, викладач повинен вдумливо і творчо підходити до використання критеріїв і норм оцінювання знань, умінь і навичок студентів. Він має керуватися наукови­ми основами методики навчально-виховної роботи, уважно ставитись до кожного студента, враховуючи його нахили, інтереси і прагнення, виявляти високу принци­повість і такт.

Зарубіжний досвід оцінювання успішності студентів. Система оцінювання в різних країнах має свої особливості. Наприклад, в американських вищих навчальних закладах оцінювання знань студентів проводиться в кредитах. Ко­жен кредит вимагає щотижневого відвідування одного-динної (50 хв.) лекції, виступу на семінарі чи участі в лабораторно-практичному (3-годинному) занятті. Крім того, студенти повинні затрачати дві години на позааудиторну підготовку до занять. За семестровий курс (3 години на тиждень) зараховують 3 кредити за 2-годиниі семінарські заняття протягом семестру, 3 кредити за 2-3-годинні ла­бораторні заняття і один кредит за семестр.

З основних дисциплін в середині та наприкінці семес­тру студенти складають іспити. Оцінюють знання за літер­ною системою: А („відмінно”), В („добре”), С („задовіль­но”), D („задовільно з мінусом”), Е („незадовільно”). У ви­падку одержання „задовільно з мінусом” студент зо­бов'язаний прослухати курс заново і перескласти іспит. Критерієм успішності є середньосеместровий бал. Встига­ючим вважають студента, що отримав 2 бали і вище. Прізвище студента, що набрав 3,5 бала, заносять у почес­ний список деканату. Студент, що набрав від 1,7 до 1,99 ба­ла, отримує попередження про необхідність підвищувати успішність, якщо ж він набирає повторно цей самий бал або від 1,1 до 1,7, то отримує серйозне попередження. Як­що студент набирає за семестр 1,1 бала чи має серйозні попередження і не може підвищити бал до 2, або ж коли після попередження набирає менше ніж 1,7 бала, то його відраховують з навчального закладу.

У Німеччині знання студентів вищих навчальних зак­ладів оцінюють за 5-бальною системою: „дуже добре” (1), „добре” (2), „задовільно” (3), „достатньо” (4), „недостатньо” (5). Успішність визначають також у кредитах. Одна кредитна година на семестр означає, що студент повинен відпрацювати протягом тижня одну годину з цієї дисцип­ліни. За 4-річний термін навчання студент має набрати 150-160 кредитів.

В італійських університетах цікавою є система курсо­вих іспитів, які приймаються комісіями в складі трьох викладачів, кожен з яких може поставити максимум 10 балів. Захист письмових тез чи проекту перед комісією з 11 викладачів е завершальним іспитом навчання. Загаль­на оцінка може сягати 110 балів.

Інтеграція системи вищої освіти України до європей­ського освітнього простору, запровадження у вищих на­вчальних закладах кредитно-модульної системи, особливе місце в якій належить системі оцінювання рівня фахової підготовки випускника, зобов'язує кожного викладача вивчати досвід зарубіжної та вітчизняної вищої школи, творчо використовувати його у своїй практичній діяль­ності.