Методи і форми контролю успішності студентів

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

Методи контролю. Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування). Це найпошире­ніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

Усне опитування передбачає таку послідовність: фор­мулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відпо­віді і викладу знань; коригування викладених у процесі відповіді знань; аналіз і оцінювання відповіді.

За рівнем пізнавальної активності запитання для пере­вірки можуть бути: репродуктивними (передбачають від­творення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); твор­чими (застосування знань і вмінь у значно змінених, не­стандартних умовах, перенесення засвоєних принципів до­ведення (способів дій) на виконання складніших завдань).

За актуальністю запитання для усної перевірки поді­ляють на основні, додаткові й допоміжні. Основні запи­тання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття), додатко­ві – уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні – виправлен­ня помилок, неточностей. Усі запитання мають бути ло­гічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукуп­ність – послідовною і системною.

Використання усного контролю сприяє тісному кон­такту між викладачем і студентом, дає змогу виявити об­сяг і ґрунтовність знань, прогалини та неточності в знан­нях студентів й одразу ж їх виправити. Однак він потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, студенти під час опитування хвилюються, тому оцінка нерідко буває суб'єктивною.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості -правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

Залежно від специфіки предмета, письмова перевірка здійснюється у формі контрольної роботи, написання твору, диктанту тощо. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань студентів і водночас вимагати відповідних зу­силь, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути й домашніми роботами.

Перевагою письмової перевірки є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога з'ясувати деталі й неточності у відповідях. Проте вона по­требує чимало часу для читання робіт, часто призводить до зниження грамотності студентів, оскільки викладачі не висувають вимог щодо орфографії.

Тестовий (англ. test – іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із запропонованими відповідями).

Тести відкритої форми передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.

Тести закритої форми передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів. Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність:

Тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох за­пропонованих відповідей. Застосовують його під час кон­тролю таких показників засвоєння, як уміння визначати використання фактів, законів, підводити під поняття, встановлювати причину якогось явища. Недолік цього ви­ду тесту полягає в тому, що він не дає змоги вільно конс­труювати, формулювати відповідь. Його перевагою е те, Що він допомагає швидше орієнтуватися в матеріалі, зна­ходити спільне та відмінне у явищах, легше класифікува­ти конкретні явища за певними видами.

Тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність. Застосо­вують його для виявлення таких результатів засвоєння, як уміння визначати використання речовин, апаратів, проце­сів, встановлювати зв'язок між абстрактним і конкретним поняттями, класифікувати їх тощо. Перевага тестів-відповідностей полягає у компактній формі завдання, завдяки якій протягом короткого часу вдається перевірити засво­єння великого обсягу навчального матеріалу. Недоліком є обмеженість безпосередньої мети контролю і ускладнення при доборі матеріалу.

Тестовий контроль використовують з метою актуаліза­ції знань перед викладанням нової теми, виведенням під­сумкових оцінок, на групових заняттях, на заліку чи на іспи­ті, а також перед практичними і лабораторними роботами. Крім того, тести можуть слугувати засобом внутрішнього контролю для порівняння, визначення рівнів успішності окремих груп студентів, порівняльної характеристики різ­них форм і методів викладання. Доцільним є проведення тестової перевірки кожної теми навчальної дисципліни з усіх основних її питань.

Такий вид контролю дає змогу ефективніше викорис­товувати час, ставить перед усіма студентами однакові ви­моги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Тестова перевірка унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, він заохочує до меха­нічного запам'ятовування, а не до роботи думки.

Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності. Наочна модель – це графічне зображення умови за­дачі, креслення, діаграми, схеми, таблиці (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка мо­же бути самостійним методом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизо­ваних засобів.

Практична перевірка,її застосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики. Така перевірка дає змогу виявити, якою мірою студент усвідомив теоретичні основи цих дій.

Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю – запобігання помилкам і виправляння їх. Показником сформованості самоконтролю є усвідом­лення студентом правильності плану діяльності та її опе­раційного складу, тобто способу реалізації цього плану.

Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Для формування здатності до самоконтролю і само­оцінки викладач має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим засобом є й організація взаємоконтролю, рецен­зування відповідей товаришів. Важливо при цьому озна­йомити студентів з нормами і критеріями оцінювання знань. Занесення результатів самоконтролю і самооцін­ки знань до журналу робить їх вагомими, позитивно впливає на формування відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності, принциповості, почуття власної гідності.

Розглянуті методи перевірки знань, умінь і навичок можуть бути використані під час звичайних форм органі­зації навчального процесу (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття) і на спеціальних, організованих з цією метою, заняттях (колоквіуми, захист курсових та дипломних робіт, заліки та іспити).

Форми контролю. Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Наприклад, індивідуальне опитування передба­чає розгорнуту відповідь студента на оцінку. Він пови­нен самостійно пояснити вивчений матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводя­чи індивідуальне опитування, викладач має передбачи­ти, що в цей час робитимуть інші студенти. Студентам можна запропонувати виправляти помилки у відповіді їхнього товариша, визначити правильність і точність викладу фактичного матеріалу, доповнювати відповідь і Рецензувати її.

Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10–15 хв.) (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза-лекційний час). Бажано, щоб окремі запитання для письмової роботи були заздалегідь підготовлені на окре­мих аркушах, на яких студенти й даватимуть відповіді. Фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5-20 хв.) здійснюється найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт.

Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

Поширеного формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, Визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літера­туру для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики, їх переважно проводять як співбесіди без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік „автоматично”.

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з „відкритим підручником” з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчасті­ше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-педагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працю­ють протягом вивчення курсу.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості. Випускник розв'язує конкретне виробни­че завдання (дипломний проект) або досліджує і узагальнює певну наукову чи науково-практичну проблему (дип­ломна робота). Ця форма контролю педагогічно цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста. Це перший і вирішальний само­стійний крок у становленні спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Ефективність використання методів і форм контролю знань, умінь та навичок студентів залежить від їх вдалого вибору і включення в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами. Вплив методів на сту­дентів різноплановий. Тому необхідне збагачення методи­ки і засобів контролю за провідної ролі особистого спілку­вання викладача зі студентами.