Військова діяльність Олівера Кромвеля

У жовтні 1655 року, у розпал введення нової поліцейської влади почалася війна з Іспанією. Війна потребувала значного фінансування, і

5. Егер О. Всемирная история (том 3. Новая история)

Кромвель ввів нові податки. Навіть ці, введені так само довільно, як за часів Карла I, податки, не дозволили протекторату забезпечити фінансування бойових дій. У 1655 році в уряду виник дефіцит в 800 тисяч фунтів стерлінгів. За конституцією кредити і нові податки міг дозволити тільки парламент. Лорд-протектор був змушений провести вибори і в вересні 1656 р. скликати новий парламент. 17 вересня 1656 пройшло перше засідання другого парламенту протекторату. Кромвель знову зіткнувся з серйозною опозицією, особливо з боку затятих республіканців,які заперечували проти самої ідеї протекторату. У результаті парламент був підданий "чистці", з нього були вилучені 160 членів, багато з яких відмовилися присягнути на вірність режиму. Ті, хто залишився, в основному співпрацювали з Кромвелем і Державною радою, хоча і виступали проти системи місцевого управління з допомогою генерал-майорів. Тоді ж група цивільних лідерів запропонувала замінити військову диктатуру конституційною монархією (королем повинен був стати Кромвель) і створити державну пуританську церква. Кромвель змушений був відмовитися від пропозиції, оскільки ця ідея зустріла неприйняття його старих армійських друзів і соратників. Тим не менше, парламент розробив і прийняв нову конституцію, за якою відновлювалася палата лордів. У палату громад допускалися всі, крім явних роялістів. Місце Державної ради зайняла Таємна рада, крім того, вводилися деякі обмеження влади лорда-протектора і свободи совісті. Титул лорда-протектора став спадковим. [3,239]

Нова конституція, відома під назвою"Найпокірніша петиція і рада"набрала чинності в червні 1657 (прийнята 25 травня 1657 року). Була сформована верхня палата, лояльна Лорду-протектору, який призначив членами палати лордів багатьох своїх прихильників, що засідали раніше в палаті громад. У палату громад повернулися вигнані раніше депутати. Вже в червні 1658 року палата громад перетворилася в активно опозиційну силу повідношенню до Кромвеля. На цей раз Кромвель не зумів стримати гніву і, 3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

переконаний, що за новим конфліктом піде вторгнення роялістів, 4 лютого 1658 року розпустив парламент. Останні кілька місяців життя Кромвель правив без парламенту. У період протекторату Кромвель намагався боротися з фанатичними пуританами за справжню свободу християнських віросповідань, яка б дозволяла членам єпископальної і Римсько-католицької церкви проводити богослужіння в приватних будинках.Він призначив багатьох гідних суддів і за допомогою своїх радників-юристів провів реформу законодавства і створив більш дешеву судову систему. Кромвель сприяв розвитку освіти, деякий час був канцлером Оксфордського університету і допоміг заснувати коледж у Дареме. [6,176]

Військова кар’єра Олівера Кромвеля розпочалась ще задовго до встановлення протекторату, коли сільський сквайр Оливер Кромвель став історичним Кромвелем не на ниві парламентського красномовства й не в хитруваннях дипломатії, а на полях військових боїв у ході громадянської війни. Отже, 22 серпня 1642 р. Карл І підняв свій штандарт у Ноттінгемі, що означало офіційне оголошення війни парламенту в Лондоні, а 29 серпня Оливер Кромвель приступився до формування загону кавалерії на ринковій площі Гентингдону.[3,139] Чесноти Кромвеля вражали уяву сучасників і пізніших істориків: адже вони належали людині, повністю позбавленому військового досвіду не те що командуючого, а рядового солдата. Тим часом мова повинна йти про успіхи в справі ведення не звичайної, а революційної війни, канони якої формуються насамперед у сфері переконань. І тут Кромвель, як ми бачили, пройшов ґрунтовну школу першого, конституційного етапу революції. Саме цю обставину випустять із уваги військові історики революції середини XVІІ століття. Хоча роль Кромвеля в першій великій битві громадянської війни при Еджхілі (23 жовтня 1642 р.), що закінчилася, як відомо, упущеною парламентським генералом Эссексом

3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

6. Карлайл Т. Письма и речи Оливера Кромвеля.

перемогою, зате немає сумнівів у тім, що саме він витяг з невдач парламенту в початковий період громадянської війни найбільш глибокі військові й політичні уроки. Якщо у військовому відношенні ці невдачі переконали Кромвеля в тім, що без сильної кавалерії парламент ніколи не здобуде перемоги над роялістами, сила яких полягала насамперед у кавалерії, те, найімовірніше, більше важливими за своїм характером були витягнуті їм політичні уроки. Парламенту потрібні не солдати-найманці, байдужі до справи, за яку боролися, що виходили з підпорядкування й перетворювалися в банди грабіжників, а солдати, що билися по переконанню, що надає їм сміливість і стійкість.

Разом з тим було б помилково думати, що Кромвель, як це навіч розкрилося на іншому етапі революції, не усвідомлював погрозу, що виходила від народних низів, що узялися за зброю, і насамперед непорушності того "розподілу власності й волі", на якому ґрунтувалося панування його класу. Але як людина, що послідовно вирішувала кожне завдання тільки в міру її назрівання, він й у цьому випадку ставив на перше місце погрозу військової перемоги короля й тому доти, доки саме ця погроза існувала як пряма й безпосередня, він повністю зневажав погрозою більше віддаленою. Саме тому він широко відкрив доступ у свою кавалерію тим, від кого вона потенційно виходила, якщо тільки вони в цей момент по переконанню прагнули до військової перемоги над "кавалерами", причому доступ не тільки в рядовий склад, але й на офіцерські пости. [3,204]

Погодимося, Кромвель досяг широти поглядів, просто немислимих для ординарних представників його соціального прошарку в ординарний час того століття. І хоча, це була широта лише тактичними, тимчасовими, обумовленими вимогами моменту й в остаточному підсумку, що відображала військові інтереси все того ж буржуазно-дворянського блоку, проте погодимося, що навіть для цього був потрібний і розум незвичайний, і воля

3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

незламна. Що ж дивного в тім, що за рік з невеликим відкритих воєнних дій між королем і парламентом Кромвель, що не мав до цього поняття про мистецтво ведення регулярної війни, проробив шлях від капітана кавалерійського загону до генерал-лейтенанта армії Східної асоціації, що формально воювала під початком графа Манчестера. Швидкість, з якої він відкривав для себе й опановував законами ведення революційної війни, вражала уяву сучасників саме тому, що вони не врахували вирішального факту - Кромвель майже із самого початку розгадав її найглибшу таємницю: переможною ця війна могла стати, тільки перетворившись у війну народну! Конфлікт, що давно назрівав між пресвітеріанами й індепендентами - головними виразниками зазначених військово-політичних тенденцій, що протиборствували, в армії й парламенті - прорвався назовні після битви під Марстон-Муре (2 липня 1644 р.). Однак ця перемога на півночі Англії була майже зведена на нівець поразкою парламенту в інших боях. Карл І ледь не знищив армію Уоллера на півдні й погнався за Ессексом, що йшов на захід. Це була тактика "війни без перемоги!". Нескінченне затягування громадянської війни й пов'язаних з нею нещасть (важкі податки, солдатські постої, реквізиції й грабежі) повинне було настроїти проти парламенту його опору - народні низи. Це добре розумів Кромвель. [6,247]

До кінця 1644 р. у генерала Кромвеля - переможця при Марстон- Муре - нагромадилося багато фактів, що свідчили про те, що командні пости, що займали, в армії пресвітеріане, і зокрема граф Манчестер, принципово не бажають довести війну до перемоги, тому що вважають для себе "невигідним" "надмірно принизити короля". І як можна було очікувати, бойові заслуги Кромвеля були вже настільки загальновизнаними, а воєнний стан парламенту настільки складним, якщо не критичним, що останній продовжував давати йому спочатку "тимчасові" військові повноваження, практично зробивши єдино для нього виключення із загального правила. Втім, тимчасові повноваження незабаром перетворилися в постійну посаду. 6. Карлайл Т. Письма и речи Оливера Кромвеля.

15 лютого палата общин прийняла постанову створити замість колишнього територіального ополчення, що збирається по графствах і нерідко що не бажало воювати за межами рідного графства, нову регулярну армію, фінансовану із загальнодержавних засобів. Це й була армія "нового зразка" (або "нової моделі"), що згодом включила й інші парламентські формування. Її головнокомандуючим був призначений Томас Ферфакс, що вирізнився у війні з роялістами на півночі країни. Місце його заступника, тобто генерал-лейтенанта, залишили не без наміру вакантним. Ядром кавалерії цієї армії стали кавалерійські полки Кромвеля, давно вже за мужність«заслужившие славу железнобоких». "Нова модель", що складалася головним чином з йоменів і вихідців з міських низів, дисциплінованих (одна зі статей її уставу говорила: "Злодійство або грабіж карають смертю") і охоплених прагненням швидше довести війну до перемоги, ця армія була першим в історії Європи зразком регулярної революційної армії. [3,228]

10 червня Кромвель був призначений генерал-лейтенантом "Нової моделі", 13 червня він прибув у її розташування, а 14 червня 1645 р. відбулася вирішальна битва громадянської війни при Незбі. При Незбі, як і в попередніх і в наступних боях, військове мистецтво Кромвеля було продемонстровано з такою переконливістю, що навіть палата лордів повинна була визнати його в армії незамінним.

Військова перемога над королем ще не означала остаточної перемоги революції. Монархія була тільки надламана, але не повалена. Програвши війну з парламентом, роялісти поклали свої надії на розкол у таборі парламенту, тобто на те, що король незабаром знадобиться однієї частини своїх ворогів у їхній боротьбі проти іншої. Тим часом король, біг у Шотландію. [7, 293] Початок нової смуги в історії революції й у житті 3.Мол.гвардия,1976.- 380с.Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с

7. Менінг Б. Английский народ и Английская революція(1640-1649). М.:.

Кромвеля було для нього досить похмурим. Оскільки тепер, із завершенням громадянської війни, його меч став уже непотрібним парламенту, його колишнє положення й вплив у ньому сприймалося пресвитерианами як "невиправдане" і "зухвале". У результаті їхнього підступу Кромвель незабаром втратився своїх військових повноважень і з генерал-лейтенанта армії перетворився в приватну особу - рядового члена парламенту. Ця мета була легкодосягнутою, тому що ніщо вже не заважало поширити на нього дію "акту про самозречення". Тим часом, скориставшись відсутністю Кромвеля й падінням впливу індепендентів у парламенті, пресвітеріанська більшість провела в ньому спішнопостанову про розпуск армії, за винятком 6400 чоловік кавалерії (з 40 тис.) і 10 тис. піхоти для несення гарнізонної служби. Але при цьому було повністю обійдене питання про виплату солдатам і офіцерам задолженного парламентом платні - піхоті за 18 тижнів і кавалерії - за 43 тижні, що становило на той час чималу суму в 331 тис. ф. ст. Так само зазначеною постановою не передбачалося призначення пенсії сиротам і вдовам загиблих на службі парламенту воїнів. Нарешті, парламент у ньому ні словом не згадав і по такому питанню, як визнання невинними солдатів, що розпускаються по будинках, і офіцерів за вчинене ними в ході громадянської війни. Одночасно передбачався набір 12 тис. чоловік в експедиційний корпус для відправлення в Ірландію. Його командуючим був призначений Ферфакс. Крім нього, у ньому не повинне було бути з у чині старше полковника. Всі офіцери повинні були прийняти так званий ковенант, тобто погодитися на введення пресвітеріанського церковного пристрою. І останнє, члени парламенту не могли займати в новій армії командних посад. Очевидно, що цими трьома умовами парламент явно виключив можливість участі в експедиції Кромвеля. У цілому, якщо врахувати умонастрій, що панував в "Новій моделі", бажання пресвітеріанської більшості в парламенті позбутися від цієї грізної, раз у раз готової вийти з його підпорядкування збройної сили цілком зрозуміло. Армія виявилася тепер виразницею сподівань народних низів, що принесли найбільшої жертви в ім'я перемоги, але повністю обійдених при поділі її плодів. Природно, що рядові й молодші офіцери "Нової моделі" відмовилися скласти зброю, вони вийшли з покори парламенту. [2,228]

Безсумнівно, що Кромвель усвідомлював справжню мету парламентув цьому конфлікті - одним ударом позбутися революційної армії - погрози його всевладдю - і заодно ліквідувати основну опору індепендентів, тим самим звівши їх до політичної незначності в парламенті. Він погодився в парламенті поїхати в місце розташування армії з місією переконати її підкоритися його волі. І він дотримав обіцянки: прибувши в армію, він переконував офіцерів ужити свій вплив, "щоб розташувати солдатів до тієї влади, що стоїть над ними. Якщо ця влада буде низведена на нівець, нічого за цим не піде, крім замішання". Однак місія ця успіху не мала. Солдати залишилися твердими у своєму рішенні не підкорятися наказу про розпуск армії, і, бачачи коливання одних офіцерів і зрадництво інших, вони обрали в кожному полку по двох уповноважених (так званих агітаторів) для спільних дій у захист своїх інтересів.Заручившись відновленою єдністю в армії, він виступив у парламенті ініціатором прийняття постанови про припинення звертань до короля. [3,287] 3 січня палата громад після дебатів нарешті проголосувала (114-за, 92- проти) за пропозицію "Про припинення зверненнь"до Карла І. І як повідомляють присутні, найбільш вагомим аргументом у заключній мові Кромвеля перед голосуванням був рух його руки до меча, пристебнутому до його боку. У той же день Комітет обох королівств був перетворений у Комітет безпеки. Внаслідок того що двох членів цього комітету, пресвітеріан Ессекса й Степлтона, вже не було в живих, а шотландці були тепер по цілком зрозумілих причинах з нього виключені, Комітет безпеки, пости в якому займали індепенденти на чолі із Кромвелем, перетворився у

2. Английская буржуазная революция XVII века. В двух томах. Том 1./ ред. Е. А. Коминского.

3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

вищий виконавчий орган влади в країні. На користь цього комітету Армійська рада в січні 1648 року "склала" свої повноваження й "саморозпустилася". Страта Карла І викликала потік роялістських публікацій, так новий режим Кромвеля знайшов ідеологічну підтримку в тих, хто вважав, що саме він здатний забезпечити політичну стабільність. Зі схваленням страти короля виступив Дж. Мільтон. Особливе значення мала публікація в 1651 році Т. Гоббса "Левіафан", у якому обґрунтовувалася ідея наступності державної влади. Вона тим більше викликала шок у роялістських колах, що автор був колись близький до кавалерів і був прямо пов'язаний із двором Карла ІІ у еміграції. [3,45] Першорядним завданням для Кромвеля стало втихомирення Ірландії. В 1649 році його армія висадилася на "Зеленому острові". Центральним епізодом стало узяттяфортеці Дрогеда. Після того, як у результаті запеклого штурму фортеця упала, її гарнізон і жителі були повністю знищені. Долю Дрогеди розділили й деякі інші ірландські міста. У літературі традиційно вказувалося, що фактором, багато в чому определившим жорстокість кромвелевських солдат, був фактор релігії: на ірландців- католиків англійські пуритани дивилися з ненавистю; багато хто вважали, що справедливо мстять за насильства, які раніше мали місце стосовно протестантів у ході ірландського повстання. У новітніх дослідженнях з'ясовано, що серед захисників Дрогеди з ірландців була меншость: гарнізон фортеці була частиною роялістської, в основному протестантській армії герцога Ормонда. У Дрогеді загинуло 3000 захисників, переважна більшість, коли фортеця впала. У той же час Кромвель, як і його армія, не з у реальності жахів ірландського повстання 1641 року, як їх представляла пуританська пропаганда, і це впливало на його політику. Ірландія була скорена до 1652 року. Більша частина ірландських землевласників, пов'язаних з повстанням, була вигнана з маєтків, їхня власність перейшла вруки нових хазяїв-англійців. Більше, ніж будь-яка інша його перемога, ірландська кампанія зробила Кромвеля пуританським героєм 3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

Англії, але вона ж багато в чому визначила гострі проблеми в англо-ірландських відносин на довгий час уперед. [10,395] Іншим напрямком військової політики індепендентів була війна із Шотландією, де парламент після страти Карла І визнав його сина своїм королем Карлом ІІ. У той же час роялістське повстання на чолі з вождем одного з гірських кланів Монтрозом було подавлено ковенанторами, а сам Монтроз був страчений. У вересні 1650 р. Кромвель здобув блискучуперемогу при Денбаренад шотландським головнокомандуючим Лесли. В 1651 році війна продовжилася, і Карлові ІІ удалося вторгнутися в Північну Англію. Однак у вересні 1651 року англійці домоглися вирішальноїперемоги при Вустері, а Карл біг. Завдяки допомозі вірних роялістів йому чудом удалося вкритися від кромвелевских солдат і покинути острів. Скорення Шотландії було завершено сподвижником Кромвеля генералом Монком. Новий режим прагнув захистити торговельні інтереси Англії. Навігаційні акти 1650 і 1651 р. обмежували ввіз у країну іноземних товарів і, отже, особливо боляче вдарили по Голландії, багатство якої багато в чому забезпечувалося її функцією як "морського перевізника". Це привело до англо-голландської морської війни 1652-1654 р., що в історіографії часто розглядали як одну з першихторговельних воєн ХVІІ-ХVІІІ ст. Війна виникла всупереч тому, що й англійці, і голландці були протестантами. Тут економічний фактор взяв гору над релігійним. Перемога Англії на море привела до ослаблення економічних і політичних позицій Голландії й поклала початок пануванню Англії на морях. У результаті успішної війни з Португалією ця країна виявилася в економічній і політичній залежності від Англії. [11,342]

У роки протекторату зріс міжнародний престиж Англії. Дві держави, Іспанія й Франція, в умовах війни між ними мали потребу в Кромвелі як у союзнику. Наприклад, католицька Іспанія була першою країною, офіційної

10. Новая история стран Европы и Америки: период первый.

11. Савин А. Н. Лекции по истории английской революции. М.:1989.-412с.

признавшей новий режим. Проте, зрештою Кромвель зробив вибір на користь Франції: війна з Іспанією обіцяла важливі придбання за рахунок іспанських колоній. В 1655 році англійська ескадра під командуванням адмірала Блейка захопила острів Ямайку, що стала форпостом англійської колоніальної експансії у Вест-Індії. [3,311]

Олівер Кромвель помер 3 вересня 1658 року, у річницю перемоги при Вустері. Новим протектором став син Кромвеля Ричард, що мало цікавився державними справами. Уже через кілька місяців він пішов у відставку, і до влади формально повернулося "охвістя", розігнане Кромвелем в 1653 році. Цей період політичної нестабільності іноді називають "другою англійською республікою". На ділі все вирішила армія. Загострилася боротьба між армійськими угрупованнями. Одну з них очолював генерал Ламберт, що выдносився до числа "святих", тобто більше послідовних пуритан і республіканців. Помірні позиції займав генерал Монк, що одержав верх у цій боротьбі. Завдяки його підтримці на англійський престол був запрошений син страченого короля Карл П Стюарт. Реставрація Стюартов в 1660 році вважають завершенням Англійської революції середини ХVІІ століття. [3,369]

 

3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

Висновки:

На початку Англійської громадянської війни Кромвель почав свою військову кар'єру, очоливши кавалерійський загін з 60 вершників, відомий як «Залізнобока кавалерія», який став основою його армії нової моделі. Лідерство Кромвеля в битві при Марстон-Муре (1644) привело його до великого знесення. Кромвель виявився талановитим полководцем. Його війська брали перемоги одну по одній над прибічниками короля, саме армія Кромвеля вщент розбила Карла I в вирішальному бої при Незбі 14 червня 1645 року. Як лідер парламентської коаліції та командир армії Нової моделі (також відомої, як «круглоголові»), Кромвель переміг короля Карла I, поклавши край домаганням монарха до абсолютної влади. Олівер Кромвель, отримавши певні повноваження, скасував верхню палату парламенту та призначив раду зі своїх бойових соратників-протестантів. За нового лідера, Оливера Кромвеля, було прийнято такі поправки: були заборонені дуелі у армії, дозволявся цивільний шлюб, все королівське майно передавалося до державної скарбниці. Кромвель також мав титул генералісимуса. Проте, взявши владу до рук (отримавши новий титул лорд-протектора), Кромвель почав наводити суворий порядок, встановлювати свою диктатуру. Він жорстоко придушив повстання у Ірландії та Шотландії, розділив країну на військові губернаторства на чолі з підзвітними йому генерал-майорами, ввів охорону головних доріг, налагодив систему оподаткування. Гроші на фінансування перетворень були стягнути з переможених прибічників короля.

Під час свого правління Олівер Кромвель уклав мир із Данією, Швецією, Голландією, Францією, Португалією. Він продовжив війну з давнім ворогом Англії — Іспанією. Послідовністю та непорушністю Кромвель домігся того, що у Європі шанували й Англію і його главу — лорд-протектора. Після встановлення у країні порядку, Кромвель дозволив обрати парламент. Олівер Кромвель відмовився прийняти корону і був визнаний гідним самим призначити наступника, нового короля. До самої смерті Кромвель мав популярність у народі, зокрема завдяки іміджу «народного» політика на противагу респектабельним дворянам та королю. Особливе значення мала така риса Кромвеля як абсолютна непідкупність. Також важливо відзначити, що Кромвель постійно знаходився під охороною (існувало кілька підрозділів, постійно змінюваних одне одним за графіком чергування) і найчастіше змінював місця нічлігу.

 

Список використаної літератури:

1. Александр Македонский и Юлий Цезарь, Оливер Кромвель, Ришелье, Наполеон І, Бимарк.- Репринт.изд.- Челябинск: Урал, 1995.- 537с.

2. Английская буржуазная революция XVII века. В двух томах. Том 1./ ред. Е. А. Коминского.

3. Барг М. А. Кромвель и его время,- М.:1991.-397с.

4. Гардинер С. История республики и протектората.

5. Егер О. Всемирная история (том 3. Новая история)

6. Карлайл Т. Письма и речи Оливера Кромвеля.

7. Менінг Б. Английский народ и Английская революція(1640-1649). М.: Мол.гвардия,1976.- 380с.

8. Морлей Джон.Новое жизнеописание Оливера Кромвеля.- СПб.:Тип. А. С. Суворина,1900.-232с.

9. Мортон А. Народная история Англии, 1979.-461с.

10. Новая история стран Европы и Америки: период первый.

11. Савин А. Н. Лекции по истории английской революции. М.:1989.-412с.

12. Штерн Альфред. История революции в Англии.- СПб.:Изд.Л.Ф. Пантелеева, 1900.-336с.