Українське національне відродження.

Криза кріпосницького господарювання, по­силення колонізаторської політики російського царизму сприяли політизації українського національного руху. Його найрадикальніпіих учасників уже не могла задовольнити лише культурно-просвітницька діяльність: видання україн­ських книжок і журналів, публікації фольклорних записів, фахового вивчення та популяризації знань з історії Украї­ни. На передній край боротьби проти національного гноб­лення висунулися загальні суспільно-політичні вимоги ліквідації самодержавно-кріпосного режиму, встановлення демократично-республіканського ладу з державною неза­лежністю України.

Навесні 1846 р. у Києві виникла таємна українська полі­тична організація — Кирило-Мефодіївське товариство (або братство), яке вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Його заснов­никами були М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський. Товариство було названо на честь відомих слов'янських бра-тів-просвітителів, православних святих — Кирила і Мефодія. Знаком товариства був перстень з написом «Св. Кири­ло і Мефодій, січень 1846». У засіданнях товариства актив­ну участь брали Т. Шевченко, П. Куліш, полтавський по­міщик, педагог і журналіст М. Савич, поет-перекладач О. Навроцький, етнограф-фольклорист П. Маркович, поет і публіцист Г.

Всього до Кирило-Мефодіївського товариства увійшли 12 осіб. Майже всі вони були на той час викладачами або ентами віком від 19 до ЗО років. Більшість з них похо­пи На з дрібномаєткових дворян.

У контексті українського відродження Кирило-Мгфодіївське братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетського ета­пу українського національного руху до етапу різночинсько - народницького — уже достатньо політизованого. Прогрмні вимоги кирило-мефодіївців передбачали корінні мі ржавні перетворення: ліквідацію в Україні чужоземних колонізаторських режимів, демократизацію суспільства, «становлення республіканської форми державного прав­ління та федеративних зв'язків із сусідніми (переважно слов'янськими) країнами.

Головною метою своєї діяльності товариство вважало досягнення Україною національно-державної незалежності з демократичним ладом Щодо громадянських прав населення всеслов'янської федерації, то передбачалися скасування смертної кари й тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобо­да віросповідання, заборона * будь-якої пропаганди як мар­ної при свободі».

Ідеї визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їхнього державно-федеративного єднання мали поши­рюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди.

Програму товариства викладено в «Книзі буття ук­раїнського народу*,або «Законі Божому». В його основі — ідеї українського національного відроджен­ня і пансловізму.Свої ідеї вони поширювали через донесення до свідо мості мас програмних документів. Громадська діяльність Кирило-Мефодіївців зосереджувалась навколо освіти наро­ду і шляхів піднесення економіки України. Вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними ре­комендаціями сільським господарям, склали проект впро­вадження в Україні широкої мережі початкових навчаль­них закладів. Активно займалися науковою працею, чита­ли лекції в навчальних закладах.

Послідовно обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т. Шевченко, Його поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Великий льох» та інші справляли могутній вплив на формування національної свідомості і політичної активності передової громадськості та широких народних мас. Ці твори відверто закликали до боротьби про­ти національного та соціального гніту.

Навесні 1847 р„ царські жандарми заарешту­вали у Києві всіх 12 постійних учасників засідань братства і під конвоєм відправили до Петербурга,. Слідством над ки-рило-мефодіївцями керував сам Микола І. Він же затверд­жував кожному вирок. Усіх учасників товариства покара­ли без будь-якого суду засланням до різних місць Російської імперії. Найтяжче було покарано Шевченка, бо під час арешту в нього знайшли рукописи його антицаристських і антикріпосницьких творів.

Розгром Кирило-Мефодіївського товариства завдав від­чутних втрат українському національному руху. Однак ос­таточно його придушити царизм не зміг»

Започатковані Кирило-Мефодіївським товариством дер­жавотворчі традиції продовжували наступні покоління бор­ців за українську справу.

Висновок:

1. Національне відродження в першій половині XIX ст. відбувалося пере­важно в сфері розвитку культури.

2. Українська культура цього періоду збагатилася високими досягненнями в розвитку науки, літератури, архітектури, образотворчого мистецтва, про­кладаючи подальший шлях її утвердження і розвитку.

3. Культура стала ближче до людини, її духовних потреб.

4. В складних умовах український народ не тільки зберіг свою культуру, але й домігся її підйому на більш високий рівень. Зазвучала українська мо­ва, одержала розвиток нова українська література.

5. Разом з тим розвиток культури гальмувала феодально-кріпосницька. сис­тема та антиукраїнська політика Російської та Австрійської імперій.

6. Заважала розвитку української культури і відсутність державності.

57.Громадські політичні організації на українських землях.(перша половина 19 ст.)

У першій половині XIX ст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційність до самодержавної влади. Одним з показників цього процесу стало виникнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об'єднання опозиційно настроєної ліберальної еліти.

Появление масонства на У. После війни 1812 р. і закордонних походів 1813-1814 р. на У виникає ряд масонських організацій. У 1818-1825 р. ложа «Любов до Істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був И. Котляревский, а керівником князь Н. Репнін. Масонську ложу «Малороссийское таємне товариство» у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, що защится ідею об'єднання У с Польщею. Масонські принципи всечеловеческого братерства проповідувала «Поповская академія» А. Палицына в Харкові.

Політична опозиція елітних верств населення російському самодержавству, яка відчувалася в ідеології масонства, але досить абстрактно та не послідовно реалізовувалася «вільними каменярами» на практиці, певною мірою виявила себе у декабристському русі: у Кам'янці-Подільському група офіцерів утворила таємну організацію під назвою «Залізні персні» (1815—1816). Лідером цього опозиційного утворення був В. Раєвський. Його учасники стояли на антикріпосницьких, республіканських позиціях. Проте загроза викриття змусила групу самороз-пуститися.

Декабристи. 1) «Південне товариство» (1821-1825 р.) на чолі з полковником Павлом Івановичем Пестелем; виникнуло на Киевщине на базі Тульчинской управи «Спілки благоденства»; нараховувало 101 члена: С, Волконський, А. Баратинський, 0. і Н. Муравьевы-Апостолы, Н. Бестужев-Рюмин і ін.; складалося з 3-х управ - Тульчинской, Васильковской, Каменской назва сіл, де дислоцировались гарнізони); мало вплив на значну частину_ військ, розташованих на У, підтримувало чегные контакти з «Північним товариством»; цілі товариства викладені в «Русской правді» П. Пестеля; 2) «Товариство сполучених слов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося на Еиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік: Любинский, Горбачевский, Іванов, Соловйов, Усов-ский і ін.; цілі викладені в двох документах - «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створити демократическою федерацію держав (Росія, У., Валахия, Далмація, Сербія, Польща, Угорщина, Трансільванія і Богемія) від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу «Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено царатом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство» (1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що був членом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи «складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з «Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристської організації. Пестель критикував «Товариство» за прагнення відокремити У від Росії. У цілому. «Товариство» знаходилося в процесі формування і не виробило чіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени нроходили по слідству разом із декабристами. У результаті: повстання декабристів і їхніх послідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвели до створення революційно-демократичного і ліберально-буржуазного плинів у суспільному прямуванні Російської імперії і на У. Причины поразки декабристів. Нестиглість передумов буржуазної революції й оюутгтвие революційної ситуації; вузькість соціальної бази («узок коло цих революціонерів, страшно далекі вони від народу»), нерішучість дворян, що очолили повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань, Що давало царату можливість для маневру і перекидання резервів з інших регіонів. Значення повстання і прямування декабристів. Перше в історії нашої країни не стихійне, а організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на У; дало поштовх росту революційного прямування в наступні роки (повстання в Польщі 1830-1831 р., діяльність Кирило-Мефодіївського товариства й ін.); досвід їхньої діяльності учив революціонерів не повторювати помилок у майбутньому (відсутність підтримки в народу, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація таємних товариств, проекти реформ і ін.) давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого урахування і розвитки цього досвіду; завдало сильний удар по самодержавству, що наблизив реформи середини 60-х років XIX в., м. до. царат постійно «пам'ятав» 14 грудня 1825 р.