Порядок здійснення міжбанківських розрахунків

Здійснення безготівкових розрахунків у господарстві між постачальниками і споживачами продукції породжує взаємні розрахунки між банками. Міжбанківські розрахунки виникають тоді, коли платник та отримувач коштів обслуговуються різними банками, а також при взаємному кредитуванні банків і переміщенні готівкових грошей.

Міжбанківські розрахунки – це система організації, здійснення й регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями, що виникають між банківськими установами у процесі їхньої діяльності. Міжбанківські розрахунки є безготівковими розрахунками між банками, обумовленими виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим.

Головну роль в організації міжбанківських розрахунків відіграє система кореспондентських відносин.

Кореспондентські відносини – це договірні відносини між банківськими установами, мета яких полягає у здійсненні платежів за дорученням один одного.

Предметом цих відносин є переважно два види операцій: з обслуговування клієнтів і власне міжбанківські операції. До перших належать операції з комерційних угод клієнтів та надання їм трастових послуг: платежі на основі різних форм розрахунків (дебетових і кредитових переказів, акредитиву, інкасо), кліринг, операції з цінними паперами, надання гарантій та ін. Власні операції банків охоплюють активні й пасивні операції, купівлю і продаж валют, цінних паперів та ін.

Банки, особливо великі, надають також інформаційні, консультаційні послуги, взаємодіють у процесі видачі консорціум них кредитів.

Існує три основних види систем кореспондентських відносини, які встановлюються:

1) безпосередньо між банківськими установами (прямі кореспондентські відносини);

2) між банківськими установами і центральним банком;

3) через клірингові установи.

Кореспондентські відносини переважно супроводжуються відкриттям рахунків (відносини з рахунком) на взаємній основі (один в одного, рис.1) або в односторонньому порядку (тільки в одного з партнерів, як правило, у великого банку). Вибір на користь взаємних або односторонніх кореспондентських відносин залежить від різних чинників: взаємних потоків платежів, ціни і попиту на ринку кредитних ресурсів, можливості участі в торгах на регіональних валютних біржах, а також можливості оперативного відкликання коштів, що містяться на кореспондентських рахунках.

 

 

 

Рис. 1. Схема документообігу при прямих кореспондентських відносинах між банківськими установами.

Можливі також відносини між кореспондентами без рахунка, коли взаємні розрахунки здійснюються за рахунками, відкритими ними у третій кредитній установі. Окремий випадок такої структури договірних зв’язків – розрахунки через кореспондентські рахунки, відкриті в установах центрального банку (рис. 2). Однак вони можуть проводитися і через рахунки, відкриті у будь-якій банківській установі, яка переважно є великим центром міжбанківських розрахунків.

Рис. 2. Схема документообігу при міжбанківських розрахунках через центральний банк.

Для встановлення кореспондентських відносин банківські установи обмінюються листами. Сторони домовляються, за якими рахунками будуть здійснюватись взаємні розрахунки, обмінюються зразками підписів посадових осіб, тарифами комісійних винагород, домовляються про те, чий телеграфний ключ буде застосовуватись для засвідчення справжності виставлених ними платіжних доручень. Банківські установи, які встановили між собою кореспондентські відносини, називають одна одну кореспондентами.

Таким чином банки стають кореспондентами, тобто одночасно виступають клієнтами один стосовно одного. Банки-кореспонденти за характером своєї діяльності мають доповнювати один одного з метою найповнішого задоволення потреб своїх клієнтів у банківських послугах.

Необхідність у кореспондентських відносинах виникає, коли банк не може запропонувати певні послуги своїм клієнтам або коли відомо, що інший банк зробить це швидше, краще та дешевше. З огляду на це й обирають банки-кореспонденти. Далі укладаються кореспондентські договори (угоди).

Кореспондентський договір – це угода між двома або кількома банківськими установами про здійснення платежів і розрахунків, що їх виконує одна банківська установа за дорученням та на кошти іншої. Розрізняють кореспондентські договори термінові (з правом продовження, і безтермінові. При цьому, як правило, використовуються форми типових договорів. Великі банки здійснюють підготовку своїх форм.

У кореспондентських договорах передбачаються форми і порядок розрахунків: відкриття, підтвердження та виконання акредитивів, переказних, інкасових й інших операцій; умови стягнення комісійної винагороди за користування кореспондентським рахунком і відшкодування поштових, телеграфних та інших витрат; відповідальність сторін і санкції за порушення умов договору; термін дії договору та порядок його дострокового розірвання й ін.

Важливе значення для нормальних кореспондентських відносин має спосіб передачі інформації про розрахунки: спецзв’язок, телетайп, телеграф або електронний. Звідси застосовуються заходи з оснащення відповідними технічними засобами зв’язку, а також програмними продуктами, які дають змогу працювати в режимі реального часу. Великі банки переважно сприяють своїм кореспондентам і в цій роботі.

Укладенню кореспондентського договору між банківськими установами передує уважне вивчення ними один одного. Банки обмінюються листами та надають один одному документи для вивчення надійності й стану партнерів: нотаріально завірені копії статутів і ліцензій на проведення різних операцій, звіти про діяльність, включаючи баланси, довідки про дотримання економічних нормативів та ін. За довідками про рівень платоспроможності потенційних кореспондентів банки звертаються до послуг рейтингових, довідкових фірм або товариських банків.

Після укладення договорів відкриваються кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок – це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку, на якому відображаються платежі, проведені останнім за дорученням, і за рахунок першого банку на основі укладеного між ними кореспондентського договору.

Кореспондентські рахунки поділяються на рахунки «Лоро» та «Ностро». Рахунки «Лоро» відкривають інші банки в «нашому» банку, а рахунки «Ностро» відкриває «наш» банк в інших банках.

Основні записи робляться за рахунком «Лоро». Ці записи є вирішальними для забезпечення своєчасності платежу і нарахування процентів. Операції за рахунком «Ностро» проводяться за методом дзеркальної бухгалтерії.

В Україні міжбанківські розрахунки можуть здійснюватись шляхом:

· проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України;

· проведення суми переказу через власну внутрішньобанківську платіжну систему;

· проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Головним призначенням кожної із систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача.

Використання внутрішньобанківської платіжної системи передбачено між установами одного банку – юридичної особи.

Внутрішньобанківська платіжна система (ВПС) – сукупність правил, організаційних заходів, програмно-технічних засобів і засобів захисту, що використовуються банком для виконання внутрішньобан- ківського переказу грошей, а також для взаємодії з іншими банківськими платіжними системами для забезпечення виконання міжбанківського переказу грошей філіями банку.

Внутрішньобанківський переказ коштів через ВПС – переказ коштів між банком та його філіями або між філіями банку, що здійснюється засобами ВПС.

Розрахунки між різними банками – юридичними особами здійснюються на основі кореспондентських відносин, які поділяються на два види:

1) кореспондентські відносини між банками і Національним банком України;

2) прямі кореспондентські відносини між банками.

Кореспондентські відносини з Національним банком України встановлюються банківською установою шляхом укладення договору на розрахунково-касове обслуговування з відкриттям кореспондентського рахунка в територіальному управлінні Національного банку України за місцезнаходженням власника рахунка.

На сьогодні у нашій державі практично всі розрахунки між вітчизняними банками здійснюються через систему електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ).

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ) – це державна система міжбанківських розрахунків. Кореспондентські відносини між банками України для здійснення міжбанківських розрахунків установлюються на підставі договору шляхом відкриття кореспондентського рахунка.

Прямі кореспондентські відносини використовуються при розрахунках між банками України та банками інших країн.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам – іншим банкам кореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок – рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, у котрому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Порядок функціонування СЕП НБУ, прийняття і виключення з її членів та проведення переказу за допомогою цієї системи й інші питання, пов’язані з діяльністю СЕП НБУ, визначаються Національним банком України.

Національний банк України регламентує та забезпечує функціонування СЕП НБУ, гарантує її надійність і безпеку, організовує та бере участь у проведенні через неї міжбанківського переказу.

Загальні вимоги щодо функціонування в Україні систем міжбанківських розрахунків, порядку виконання міжбанківського переказу коштів через кореспондентські рахунки банків-резидентів у національній валюті визначає Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті (затверджена Постановою Правління Національного банку України № 320 від 16.08.2006 р.).

Міжбанківський переказ коштів – це переказ коштів між банками у безготівковій формі, обумовлений потребою виконання платежів клієнтів або власних зобов’язань банків.

З 1994 р. в Україні діє система електронних платежів (СЕП), яка дає змогу здійснювати розрахунки протягом операційного дня. СЕП забезпечує здійснення розрахунків у межах нашої держави між банками як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов’язаннями банків.

Система електронних платежів Національного банку України (СЕП) є державною банківською платіжною системою, що забезпечує проведення міжбанківського переказу через кореспондентські рахунки банків (філій) у Національному банку України із застосуванням електронних засобів приймання, оброблення, передавання та захисту інформації у файловому режимі або режимі реального часу.

Міжбанківський переказ у СЕП у файловому режимі – це міжбанківський переказ, що здійснюється з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким між списанням коштів з технічного рахунка учасника СЕП (платника) та зарахуванням коштів на технічний рахунок учасника СЕП (отримувача) є певний проміжок часу.

Міжбанківський переказ у СЕП у режимі реального часу – це міжбанківський переказ, що здійснюється з індивідуальним обробленням міжбанківського електронного розрахункового документа, за яким списання коштів з технічного рахунку учасника СЕП (платника) і зарахування коштів на технічний рахунок учасника СЕП (отримувача) виконуються одночасно.

Функціонування СЕП забезпечується такими програмно-технічними комплексами:

· ЦОСЕП – розміщений у Центральній розрахунковій палаті центр обробки СЕП (ЦОСЕП);

· АРМ-НБУ – автоматизоване робоче місце учасника СЕП;

· АРМ-РП – автоматизоване робоче місце територіального управління Національного банку України;

· АРМ-Ю – автоматизоване робоче місце юридичної особи, що забезпечує приймання від банків до СЕП у файловому режимі тих початкових платежів, які отримали схвалення територіального управління Національного банку України.

У структурній побудові СЕП чітко вимальовуються три рівні: нижній, середній та верхній.

На нижньому рівні перебувають банківські установи, їхні філії – учасники СЕП разом із власною електронною системою автоматизації (САБ), програмно-технічним комплексом АРМ-НБУ, засобами захисту інформації й електронної пошти.

Середній рівень – це територіальні управління Національного банку України, розрахункові палати (РП) разом з програмно-технічним комплексом АРМ-РП, засобами захисту інформації та електронної пошти.

На верхньому рівні функціонують операційне управління Національного банку України, Центральна розрахункова палата (ЦРП) разом з програмно-технічними комплексами ЦОСЕП і АРМ-Ю, засобами захисту інформації та електронної пошти. До цього рівня належить також територіальне управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, оскільки для банків цього регіону не створювалася окрема розрахункова палата, а їхнє обслуговування доручено ЦРП.

СЕП НБУ функціонує у файловому режимі та у режимі реального часу. Здійснення банком початкових платежів у файловому режимі є обов’язковим, а у режимі реального часу – за його вибором. Водночас банк, який працює в СЕП у файловому режимі, забезпечує приймання платежів у режимі реального часу.

У файловому режимі обмін платіжними документами організовано у пакетному режимі технологічними циклами шляхом приймання-передавання відповідних документів. Тривалість циклу становить 15 – 20 хвилин.

У режимі реального часу кошти зараховуються на рахунок отримувача негайно, у момент надходження платежу від відправника СЕП. Саме це є головною ознакою платіжних систем класу RTGS згідно з міжнародною класифікацією.

RTGS – Real Time Gross Settlement – система розрахунків вели- кими сумами, в якій і обробка інформації, і остаточний розрахунок здійснюються безперервно, у режимі реального часу.