Комунікативна професіограма фахівця

Важливим складником діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, загальнонауковою та спеціальною літературою, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це, можна виокремити низку характеристик, які репрезентують професійний портрет фахівця:

- уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;

- аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;

- послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;

- уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;

- уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, відхиляти, оцінювати;

- уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;

- володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, телефонна розмова, ділова бесіда, перемовини, нарада тощо);

- уміти використовувати „слово” для коректування поведінки співбесідника.

Це лише частина професійних навичок, без яких не може бути справжнього фахівця. Мати здібності розмовляти так, щоб тебе правильно розуміли інші, вміти впливати на рішення співбесідника, створювати атмосферу довіри та взаєморозуміння – важливі атрибути комунікативної професіограми.

Основними комунікативними ознаками культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Правильність, тобто додержання літературних норм, що діють у мовній системі, – одна з визначальних ознак культури мовлення. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична внормованість, написання відповідно до правописних та пунктуаційних норм.

Точність великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Вміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об’єктивної дійсності, постійним прагненням пізнати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть їхнім лексичним значенням. Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.

Добрі знання лексичної й граматичної системи сприяють точності вживання омонімів: з а́ мок – зам о́ к, дор о́ га – дорог а́, н а́ сип – наси́п тощо. Вміле користування паронімами теж сприяє точності мовлення (інстанція – установа, дистанція – відстань). Неабияка роль у досягненні точності мовлення належить уживання термінів, професіоналістів, іншомовних слів. Уживати їх треба за необхідністю, а не з метою похизуватися «рівнем» свого мовлення.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, зрозуміле, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності. Логічність пов’язана з точністю мовлення на всіх мовних рівнях. Правильні, конструктивні думки й добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.

Причини логічних помилок:

- тавтологія, плеоназми: моя автобіографія, захисний імунітет, травень місяць;

- поєднання логічно несумісних слів: страшно красивий, чудовий нежить та ін.;

- неправильна побудова однорідних членів речення: письменники і поети, студенти і молодь, дерева і ялини тощо;

- неправильне творення ступенів порівняння прикметників: самий найкрасивіший (найкращий), самі найнижчі (найнижчі), більш точніше (більш точний).

Можна продовжувати перелік логічних помилок, що виникають унаслідок порушення хронологічної точності, нерозмежування конкретного й абстрактного понять тощо. Більшість таких помилок мають логічне підґрунтя.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми і головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його вибраній темі, різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого. Змістовність тісно пов’язана з такою ознакою, як лаконічність, котру розкриває крилатий вислів: „Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо”.

Доречність насамперед залежить від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, склад слухачів, інтереси, стан, настрій, зацікавленість. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характеру, експресії, меті повідомлення. Це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності, це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування.

Багатство, яке передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю. Показник багатства мовлення – великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Багате мовлення – це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосовувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови (фразеологізми), врізноманітнювати мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів.

Виразність. Ця невід’ємна частина культури мовлення означає вживання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції й чіткістю вимови. Великою мірою – це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли використовують тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Чистота мови – це відсутність зайвих слів, слів-паразитів, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку, діалектизмів, надмірного вживання просторічної лексики, канцеляризмів, запозиченої лексики, жаргонізмів та уникнення суржику. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією із комунікативних її якостей.

До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свідчать про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлення, вміння використовувати дар слова з усією повнотою: стислість, чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність тощо.