Сутність інформаційного середовища та його інфраструктура

Інформаційне середовище існує у сукупності певних елементів, які формують його інфраструктуру. Разом з тим, інформаційна інфраструктура має свої особливості, обумовлені специфікою функціонування та призначення інформації. Загалом інформаційне середовище пов’язане з діяльністю, яка являє собою створення, передачу та споживання інформації і діями, що супроводжують та забезпечують ці процеси.

Тобто, можна говорити, що інформаційне середовище – це сукупність суб’єктів, засобів (технологій), ресурсів та зв’язків, які забезпечують вищевказані види діяльності і які можна було б вважати як його інфраструктуру.

В той же час, незважаючи на існування визначення даного поняття в правових документах держави, серед фахівців та науковців точиться певна полеміка щодо найбільш оптимального та грамотного його розуміння.

Найбільш цілісним та змістовним є визначення інформаційної інфраструктури, подане в Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні. Зокрема, під інформаційною інфраструктурою пропонується вважати сукупність різноманітних інформаційних (автоматизованих) систем, інформаційних ресурсів, телекомунікаційних мереж і каналів передачі даних, засобів комунікації і управління інформаційними потоками, а також організаційно-технічних структур, механізмів, що забезпечують їх функціонування.

Елементи інформаційної інфраструктури:

– інформаційна (автоматизована) система – організаційно-технічна система, в якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів;

– телекомунікаційна мережа – це комплекс технічних засобів телекомунікації та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводних, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням;

– канал передачі даних – комплекс технічних і програмних засобів, що забезпечують передачу цифрової інформації різними середовищами;

– засоби комунікації – засоби, що застосовуються для передачі, оголошення, обміну інформації в усному, письмовому чи візуальному видах поміж різними суб’єктами, можна робити висновок про наповнення інформаційної інфраструктури переважно електронними засобами роботи з інформацією;

– інформаційні ресурси – інформація вільного доступу (продукція засобів масової інформації, правові документи, реєстри, наукові роботи та видання, матеріали соціологічних та інших досліджень, повідомлення органів статистики, державних органів та установ, архівні документи, навчальна література, матеріали мережі Інтернет, продукція інформаційного ринку, аналітичні документи (огляди, прогнози), енциклопедичні та довідникові матеріали, рекламні продукти, агітаційні та пропагандиські матеріали, виставкові експозиції, індивідуальні та колективні знання, матеріали технологічного характеру);

– суб’єкти – юридичні і фізичні особи, що відповідно до законодавства здійснюють легальну діяльність у сфері вироблення, збереження, поширення та використання інформації.

Особливістю суб’єктної частини інформаційної інфраструктури є те, що процес інформатизації сформував у суспільстві особливу галузь діяльності – інформаційну індустрію. Останню подають як широкомасштабне виробництво інформаційних товарів і послуг на базі інформаційних технологій. Виходячи з цього визначення, можна вважати, що певна частина інформаційної інфраструктури представлена суб’єктами саме інформаційної індустрії.

Характеризуючи інформаційну інфраструктуру вітчизняного інформаційного середовища та її можливості можна зробити висновок, що вона відповідає сучасному стану становлення ринкових відносин в Україні. Домінуючими у ній виступають засоби масової комунікації, насамперед масмедійні засоби: преса, телебачення, радіо, мережа Інтернет. Основною особливістю вітчизняних масмедіа, як суб’єктів інформаційної інфраструктури, є концентрація їх під владою окремих осіб, а також держави, створення потужних об’єднань, т. з. медіа-холдингів.