Мал. 2 Складові менеджменту соціальної роботи та соціального управління.

Менеджмент соціальної роботи

(лекції – сайт studentam.net.ua, Главацька О. Л., ТДПУ, Тернопіль)

Лекція 1. Менеджмент соціальної роботи як різновид соціального управління

1. Соціальна політика – основа управління соціальними системами і процесами.

2. Сутність правління соціальною роботою.

3. Поняття та особливості менеджменту соціальної роботи.

Література

1. Социальный менеджмент: Учебн. пособие/ под ред. В.Н. Иванова, В.И. Патрушева. – М., 2001.

2. Менеджмент социальной работы: Учебн. пособие/ под ред Е.И.Комарова, А.И.Войтенко. – М., 1999.

3. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник. – Львів, 2001.

4. Андрушків Б.М. Основи теорії та практики управління. – Львів, 1993.

5. Энциклопедия социальной работы. Т.3. – М., 1993.

6. Хміль Ф.І. Становлення сучасного менеджменту в Україні (проблеми теорії та практики). – К., Львів, 1996.

7. Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія. – К., 1993.

8. Князев С. Управление. Искусство, наука, практика. – Минск, 2002.

Менеджмент – це мистецтво отримати результат від людей

М. П. Фоллєт

 

Поряд з управлінням економічними системами і явищами нормальне функціонування та розвиток суспільства і життя вимагає управління соціальними системами і процесами, тобто процесами, що протікають в одній з основних її сфер громадського життя - соціальній. Характер і напрямок відповідної діяльності задаються соціальною політикою держави, а засобом реалізації, інструментом цієї політики виступає такий різновид управлінської діяльності як соціальний.

Соціальна політика – це діяльність держави й інших політичних і соціальних інститутів, спрямована на прогресивний розвиток соціальної сфери життя суспільства, на удосконалювання умов, способу і якості життя людей, на забезпечення їхніх життєвих потреб, надання їм необхідної соціальної підтримки, допомоги і захисту з використанням у цих цілях наявного у відповідного інституту потенціалу.

Соціальна сфера – це галузь життєдіяльності людського суспільства, в якій реалізується соціальна політика держави, спрямована на розподіл матеріальних і духовних благ, забезпечуючи прогрес всіх сторін суспільного життя, покращання життєдіяльності кожної людини. Вона охоплює весь простір життя від умов її праці, побуту, здоров’я, дозвілля до суспільно-класових, національно-етнічних відносин. Зміст “соціальний” означає відношення між соціальними групами, індивідами з приводу їх положення, місця і ролі в суспільстві, стилю життя.

Практичне втілення соціальної політики здійснюється через соціальну роботу професіоналів, громадських та соціальних інститутів.

Найважливішою метою соціальної політики є забезпечення більш повного задоволення членами суспільства своїх життєвих потреб, оскільки саме з цього приводу в першу чергу складаються соціальні відносини, і саме на цій основі відбувається соціальне відтворення суспільних груп і індивідів. При цьому, коли мова йде про забезпечення життєвих потреб людей у рамках здійснення соціальної політики, мається на увазі їхнє задоволення не шляхом власних зусиль членів суспільства. У соціальній політиці втілюється турбота суспільства чи якої-небудь інституційної системи (територіальної спільності, фірми, трудового колективу, профспілки, благодійної організації і т.д.) про людей, що потребують підтримки і допомоги. Іншими словами, соціальна політика спрямована на надання допомоги, підтримки людям з боку соціальної системи, у яку вони входять, шляхом використання для цього наявного у відповідної соціальної системи суспільного потенціалу. Така допомога в самому загальному виді може бути названа соціальною (тобто йде від соціуму, від якої-небудь суспільної системи) допомогою, як родове поняття воно може охоплювати і пенсії, і стипендії учнем, і допомога громадянам, що потрапили в складні життєві ситуації, і інші виплати, пільги, і надання в інших формах матеріальної допомоги. Поняття " соціальне " у даному контексті виражає те, що людське співтовариство (це і є соціум) робить допомогу, підтримку своїм членам, здійснюючи їхній захист.

В загальному розумінні управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідного для того, щоб досягнути цілей організації.

Соціальне управління як тип, функція загального управління – особливий вид управлінської діяльності, що забезпечує виконання відповідних соціальних завдань через адекватну організаційну структуру. Соціальне управління представляє собою свідому, систематичну, спеціально-організовану суспільну діяльність з метою впорядкування його соціально-дієвої структури.

Соціальне управління виступає як сукупність організаційних систем і управлінських зв’язків між ними, здійснення яких дозволяє реалізувати управлінські функції між індивідами, соціальними групами, громадянами, політичними, економічними та ін. інститутами суспільства. Соціальне управління охоплює всі ті об’єкти і процеси в суспільстві, стан яких має значення для його існування і розвитку як соціальної системи, так і для життєдіяльності людей.

У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах соціально-виробничої діяльності почали використовувати термін «менеджмент».

Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей.

Менеджмент соціальної роботи є одним із видів соціального управління, тобто такого управління, де головним об’єктом та об’єктом діяльності на рівні відповідної організації виступає людина. На малюнку 2 порівнюються складові менеджменту соціальної роботи та соціального управління.

Мал. 2 Складові менеджменту соціальної роботи та соціального управління.

 

Менеджмент соціальної роботи ставить за мету сформувати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої людської організації і сфери діяльності. До них відносяться: визначення цілей та завдань управління; розробка конкретних заходів та їх досягнення; розподіл завдань на окремі види; розподіл роботи, доручень; координація взаємодії різних підрозділів всередині організації; здійснення формальної ієрархічної структури; оптимізація процесів прийняття рішень і комунікацій; пошук адекватної мотивації діяльності.