Публічне управління, як вище було зазначено, становить предмет адміністративного права. В найбільш загальному вигляді державне управління можна визначити як управління, яке здійснюється державою.
Оскільки при цьому залишається нез'ясованим, що таке управління взагалі, необхідно зазначити, що цей термін використовується в різних галузях знань. В кібернетиці, наприклад, управління - це цілеспрямований вплив однієї системи на іншу з метою впорядкування останньої, тобто забезпечення її функціонування належним чином.
Взагалі розрізняють управління механічне, біологічне і соціальне. Соціальне управління - це управління людьми та їх колективами. В свою чергу, соціальне управління, залежно від того, хто його здійснює, поділяється на державне і громадське.
Таким чином, публічне управління- це частина соціального управління. Але чи повністю ця частина становить предмет адміністративного права? Мабуть, ні, тому що нею охоплюється діяльність всієї держави, всіх її органів. В наш час існують три види державної діяльності (влади): законодавча, виконавча і судова. Кожен із цих видів діяльності здійснюється спеціальними державними органами, які в сукупності складають державний апарат.
Всі ці органи здійснюють публічне управління як частину соціального. В цьому розумінні кажуть про управління державою, тобто регулюючу діяльність держави в цілому. Таке управління ще називають державним управлінням в “широкому” розумінні. Предметом же адміністративного права є публічне управління у “вузькому” (власному, спеціальному) розумінні, тобто діяльність органів виконавчої влади.
Сама природа виконавчої влади, зумовлена об'єктивним її призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визнати виконавчу владу і публічне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, "статикою" і "динамікою" - єдиного явища, яке за звичаєм позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави.
Перш ніж сформулювати визначення державного управління, необхідно з'ясувати його основні, характерні риси. Управлінська діяльність:
1) має загальнодержавний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства;
2) є виконавчою у відношенні до законодавчої діяльності, а тому називається підзаконною;
3) є активною і цілеспрямованою;
4) має безпосередніми об'єктами галузі економіки, соціально-культурного і адміністративно-політичного будівництва;
5) має яскраво виражений організуючий зміст. В процесі цієї діяльності організуються відносини між людьми та їх колективами, здійснюється об'єднання і координація спільної праці в межах всього суспільства;
6) здійснюється повсякденно і безперервно (на відміну від законодавчої і судової);
7) має юридично-владний або розпорядчий характер. Виконавча діяльність здійснюється від імені держави. Кожен суб'єкт управління наділяється державою певним об'ємом розпорядчих прав, за допомогою яких і досягається мета виконавчої діяльності. Саме тому органи державного управління називають виконавчо-розпорядчими, а діяльність, яку вони здійснюють, - виконавчо-розпорядчою.
Таким чином, публічне управління в Україні - це підзаконна, юридично-владна, організуюча діяльність особливої групи органів держави, яка полягає в практичному виконанні законів в процесі повсякденного керівництва господарським, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом.
Публічне управління має складну структуру. Схематично можна виділити три основних її елементи:
1) суб'єкти - органи виконавчої влади. Вони мають свій апарат, повноваження, матеріально-фінансову базу, інформацію, організаційну техніку тощо; 2) об'єкти - органи виконавчої влади (нижчестоящі), галузі, підгалузі, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, громадяни; 3) зміст - управлінський вплив, його мета, форми і методи.
Виконавчо-розпорядча діяльність як динамічний безперервний процес складається з окремих циклів, які постійно повторюються. Кожен такий цикл включає ряд послідовних операцій, які називаються стадіями: 1) збір, узагальнення і аналіз інформації; 2) визначення мети управління; 3) розробка проекту рішення; 4) прийняття рішення; 5) виконання рішення; 6) контроль виконання; 7) корегування намічених заходів; 8) підбиття підсумків. Зрозуміло, що поділ управлінського процесу на стадії дуже умовний, оскільки він безперервний, а перераховані операції тісно взаємопов'язані.
