Тема 11. Організаційно-творча робота виробничих і сценічних цехів над випуском нової постановки
План.
1. Монтування декорацій.
2. Робота над освітленням.
3. Підготовка звукового оформлення.
4. Виготовлення та підбор меблів та реквізиту.
5. Виготовлення та підбір костюмів.
6. Робота над гримом.
Вся робота виробничих та сценічних цехів постановочної частини театру над новою постановкою будується згідно затвердженого дирекцією плану випуску вистави календарний план складається режисером-постановником за участі завідуючого художньо-постановочної частини. У ньому відображається весь репетиційний процес – від перших репетицій за столом до здачі спектаклю і дня прем’єри.
Найчастіше починають складати календарний план з кінця – з дати прем’єри, визначеної наказом по театру. Для виявлення недоліків і додаткових репетицій здача вистави призначається за три дні до дня прем’єри. Напередодні здачі призначається остання генеральна репетиція. Генеральна репетиція – це репетиція у повному оформленні, освітленні, у костюмах, гримі, з оркестром – майже готова вистава (у розкладі зазначають «все і всі»). Їх може бути одна-дві або три-чотири в залежності від конкретних умов.
Випереджають генеральні репетиції чорнові та чистові прогони. Прогін – це репетиція всієї вистави від початку і до кінця. На прогонах уточнюється проведення чистих перемін і антрактів, вдосконалюється світлова партитура, виявляються недоліки у декораціях, меблях, бутафорії, перевіряються костюми. Під час прогонів режисер об’єднує акторів, музику, декорації, світло, переміни.
Перед прогонами репетируються окремі акти і картини. На цьому етапі сцена починає наповнюватись елементами оформлення: декораціями, меблями, реквізитом. Перші сценічні репетиції проводяться у так званих вигородках – умовних позначеннях майбутніх декорацій. Репетиціям у вигородках передує застольний період роботи над виставою.
Таким чином, загальна схема випуску вистави складається з наступних компонентів:
1. застольний період
2. репетиції у вигородках;
3. репетиції за картинами та актами;
4. прогони;
5. генеральні;
6. здача вистави;
7. прем’єра.
У цьому ланцюгу відсутні спеціальні види репетицій, що поводяться постановочною частиною – підгінні, монтувальні та світлові. Місце кожної з них залежить від складності оформлення, його кількості та деяких інших чинників. Підгін декорацій на сцені призначається під час репетицій за актами, оскільки в цей момент на сцену надходять основні елементи оформлення. Монтувальні репетиції плануються у період прогонів з тим, щоб на початок генеральних репетицій всі декорації і їх переміни у принципі було налагоджено. Для раціонального використання сценічного часту доречно монтувальні репетиції починати з перших картин, використовуючи ранкові години перед по актовими і прогонними репетиціями, а у спеціально виділений день для постановочної частини призначити монтування з останньої картини.
Після монтувальних можна призначати світлову репетицію. Однак для цих робіт завжди обмаль часу. Тому, окрім спеціально запланованих днів, підгін та монтування декорацій здійснюється щоденно перед початком репетицій. У процесі роботи календарні плани корегуються в залежності від виробничих проблем і задач.
Монтування декорацій. Перше монтування теоретично виконуються художником під час роботи з планування та макетом. Під час затвердження макету технічною радою театру головний машиніст висловлює свою думку щодо запропонованого художником технічного рішення вистави. Головний машиніст має не тільки розбиратись у макеті, плані та головному задумі художника, але й досконально знати своє майно. Для організації роботи режисера і акторів, машиніст сцени здійснює велику попередню роботу з підбору стінок, станків, колон, одягу сцени – всього того що може згодитися для позначення плану майбутньої декорації. Безпосередня робота машиніста і його підлеглих розпочинається з організації вигородок. На репетиціях у вигородках режисер і актори вперше зустрічаються з організованим простором у реальних розмірах. Головною якістю вигородки є її повна відповідність затвердженому плану з усіма виходами і входами, розміщенням ігрових місць. Іноді для організації плідної роботи монтувальників влаштовується перегляд макету, а іноді і читка п’єси.
Багатьма театрами практикується підгін ще не повністю закінчених декорацій – не обтягнутих, не обклеєних, не пофарбованих. У такому стані вони подаються не тільки для підгонки, але й на акторську репетицію – те, що влаштовує монтувальників, може не влаштувати режисера чи актора. Тільки після такої подвійної перевірки декорації повертають на доопрацювання. У період між підгоном і монтуванням вигородка поступово замінюється оригінальними елементами оформлення.
Монтування декорацій передбачає виконання трьох основних завдань.
1. з’ясовується загальний порядок заготівлі всієї вистави, місця розміщення декорацій та меблів, як за лаштунками, так і в ігровій частині сцени;
2. перевіряється техніка перемін і раціональність вибраного монтувального рішення;
3. перевіряється ступінь готовності всіх елементів.
Завершуюча стадія монтувальних репетицій закінчується опробуванням техніки перемін та фіксацією кожної картини. Змонтовані декорації перевіряються з зали щодо загальної композиції, бачення з бокових місць, балконів, лож, з’ясовується ступінь завершеності і наявності всіх елементів, передбачених макетом та описом.
Перевірені та змонтовані декорації підлягають маркуванню:
1. нанесенню на планшет сцени відміток, що визначають місцезнаходження і план головних вузлів;
2. підвісні декорації маркуються кольоровими стрічками, записом висот при електромеханічному приводі штанкету;
3. при використанні комп’ютерних систем управління складається спеціальна програма.
Остаточна фіксація здійснюється на прогонах та генеральних репетиціях.
Робота над освітленням. Художнє освітлення сцени – один з найважливіших засобів виразності сучасного театру. Сьогодні існує думка про зародження нового виду творчості – світлова режисура. Тому художник зі світла залучається до роботи над виставою на ранніх етапах. Сидячи біля макету, художник-постановник і художник зі світла розробляють принципи світлової партитури. Хоча найбільш повний і точний образ світла може надати тільки живописний ескіз, оскільки потрібних мініатюрних освітлювальних приладів немає.
Після затвердження макету і до початку репетицій в декораціях у працівників освітлювального цеху настає пауза, під час якої вони займаються придбанням необхідної апаратури, виготовленням ефектних приладів, зарядкою освітлювальної бутафорії тощо.
Перша проба світла починається до світломонтувальної репетиції, у відповідності до надходження на сцену готових декорацій. У це час визначуються основні принципи освітлення. Чорнові нариси світла допомагають художнику та режисеру засувати принципи розподілу основних світлових мас, уточнити світлові переходи.
Спеціальна репетиція з установки світла призначається тоді, коли на сцену подано у готовому вигляді всі елементи оформлення вистави: декорації, меблі, бутафорія. Шукати світло на незавершених декораціях не варто. Активну участь у світловій репетиції бере режисер, затверджуючи результат монтування, що ретельно фіксується. Протягом прогонних і генеральних репетицій світлова партитура вдосконалюється, уточнюється і змінюється в деталях, проте основа, знайдена під час світло монтування, як правило залишається незмінною.
Загальна світлова партитура складається із запису світла на регуляторі та у місцях-ложах, галереях, планшеті тощо. Записи відображають наступні основні дані:
1. назва джерела світла і його тип,
2. місце розташування,
3. напрямок і ширину променя,
4. колір фільтра,
5. рівень накалювання лампи (сила світлового потоку)
6. запис світла на регуляторі фіксує номер групи ввімкнення і рівень напруги, що подається
Прийоми театрального освітлення: статичне і динамічне, умовне та ілюзорне, реальне і площинне, локальне і загальне.
Гармонійне поєднання освітленості актора і декорації – найголовніше художньо-технічне завдання театрального світла.
Помилки.
1. Встановлення світла, як правило, здійснюється без участі акторів. Якщо художник забуде про виконавців (не замінить їх статистам), почне висвітлювати тільки декорації, репетиція пройде марно, аз приходом акторів на сцену багато чого доведеться змінювати.
2. Ніяке високохудожнє освітлення не може бути виправданням поганої видимості фігур і обличчя акторів із зали.
Часто при нагоді стають так звалі місцеві підсвіти – малогабаритні джерела світла, замасковані деталями омормлення6 книгами, посудом, меблями, заглибленням у жорсткій декорації. Не впливаючи на загальне освітлення сцени, вони висвічують обличчя актора чи частини декорації, відкидаючи тінь і світлові плями, підкреслюючи форми обличчя, освітлюючи його рівним чи різким світлом.
Підготовка звукового оформлення (відбувається без участі художника і зав поста). Звукове оформлення вистави складається з музичного і шумового супроводу. Всією музичною стороною вистави керує завідуючий музичною частиною театру, а шумовий супровід знаходиться у віданні радистів-шумовиків (звукорежисера), які належать до художньо-постановочної частини.
Завдання на розробку звукового оформлення, об’єм звучання, способи його відтворення режисер дає на початку роботи над виставою, оскільки звукове оформлення вимагає значних матеріальних і творчих ресурсів – виплати композитору, записувачам нот, студіям звукозапису, виготовлення шумових приладів та апаратури, встановлення додаткових джерел звучання у залі і на сцені, придбання апаратури, музичних інструментів.
Способи звукопередачі: шумовими приладами (барабан, листи заліза) та звукозаписом. Не кожен шумовий ефект з достатньою достовірністю може бути відтворений за допомогою фонограми (напр.: розбита склянка, постріл, грім), як і цілий перелік шумів, які неможливо відтворити за допомогою шумових пристроїв.
Звукорежисер починає свою роботу з відбору інструментів, пошуку найкращого звучання, пробного запису. Він організує умови та визначає техніку запису, іноді доводиться виїжджати на натуру чи звертатись за послугами кіно- та телестудій. За його заявкою режисерське управління (режисер) організовує запис акторів – шум натовпу, читання тексту «за кадром», спів тощо.
Всі музичні і шумові записи прослуховуються режисером і акторами. Відібрані елементи монтуються у певній послідовності і перевіряються під час репетицій. Здебільшого режисер починає вводити шуми і музику до початку прогонних репетицій з тим розрахунком, щоб до перших прогонів основні звукові елементи були вже вивірені. На репетиціях уточнюється якість звучання, тембр, гучність, фіксуються репліки і сигнали, за якими подається музика чи шум. Так поступово складається звукова партитура вистави. Вона закріплюється не тільки на магнітних стрічках, дисках, оркестровій партитурі, але і у записах (репліки, ступінь гучності, моменти посилення і ослаблення звуку, розміщення апаратів і послідовність приведення їх у дію).
У віданні радіо шумового цеху знаходяться всі слабкострумні прилади, що обслуговують сцену: внутрішня трансляція, переговорні пристрої, пульт помічника режисера, режисерський переносний пульт, а також іноді і світлові сигнали помічника режисера на робочі галереї, у кармани сцени, трюм, диригентський пульт та ін. за допомогою цих сигналів робітники сцени приводять у рух декорації і механізми, шумовики дають потрібні шуми, диригент починає музичний вступ. В усіх театрах прийнято єдину систему сигналів: ввімкнення сигнальної лампочки на робочому місці означає «приготувались», вимкнення – сигнал «почали».
Пульт помічника режисера обладнується гучномовним одностороннім зв’язком з внутрішніми приміщеннями театру і двостороннім зв’язком з радіоложею, регуляторною світла та іншими важливими об’єктами. На пульті знаходяться кнопки ввімкнення сигналів, дзвоників у залу та за лаштунки, управління антрактовою завісою ті інші сигнально-керуючі пристрої.
Виготовлення та підбор меблів та реквізиту. Перелік меблів, крупної бутафорії і всіх інших предметів обстановки визначається ескізом, макетом та фіксується технологічному описі. Всі питання пов’язані з виготовленням, підбором і характером обігравання меблів та бутафорії, розбираються на технічній раді чи спеціальній нараді в присутності художника, «зав поста», старшого мебельника-реквізитора. До укладання кошторису вистави має бути визначено, що буде виготовлятись силами майстерень, що купуватись в магазині чи замовлятись на заводі; як використовуються речі у виставі – чи відкриваються дверцята, чи висуваються шухляди, яким чином розкриваються фіранки, штори, чи має годинник механізм і т.п.
Ст. мебельник-реквізитор організовує підбір меблів, бутафорії і реквізиту, показує їх режисеру і художнику, які визначають міру їх придатності, необхідність ремонту чи часткової переробки. Придатні відкладають до початку поактових репетицій, а інші – до майстерень.
Практично робота реквізиторів розпочинається з кімнатних репетицій в умовних вигородках, де використовується умовний реквізит та приблизні меблі (максимально наближені до запланованих), Нерідко режисери потім залишають у виставі репетиційні реквізит та меблі. Предмети. реквізиту і меблі з метою їх збереження подаються тільки після надходження декорацій.
Перелік необхідного реквізиту, так звану виписку, робить помічник режисера. Виписка має три графи:
1. речі, які мають бути на сцені – «на сцені»;
2. речі, які заготовляють за кулісами – «за кулісами»;.
3. речі, які видають до рук акторам – «до рук» (до костюмного реквізиту відносяться обручки, сережки, годинники, трості й т.п.).
До складу реквізиту «на сцені» та, «до рук» належить їжа, напої, цигарки, тютюн та ін..
До реквізиту, що витрачається належать: папір, що використовується на виставі, посуд, що розбивається, повітряні кулі тощо. Вартість такого реквізиту не відображається у кошторисі вистави, оскільки у виробничо-фінансовому плані театру для цього передбачаються кошти за іншою статтею. Реквізит, що витрачається надається акторам тільки на генеральних репетиціях і остаточно затверджується після прем’єри.
Придбання реквізиту, що витрачається і приготування їжі є обов’язком реквізиторів. Дотримання санітарно-гігієнічних норм тут обов’язкове – посуд зберігається у спеціальних замкнутих шафах, миється перед кожною виставою гарячою водою з милом; тютюнові трубки, духові інструменти дезінфікуються шляхом кип’ятіння або протирки антисептиком; постільна білизна переться після кожного використання та прасується праскою; ковдри, які використовуються без чохлів, після десятиразового використання дезінфікуються.
Правила техніки безпеки вимагають регламентованого застосування на сцені зброї. Як бутафорська, так і справжня холодна зброя не повинна мати гострих лез, кінців, виступаючих частин. Застосування справжньої вогнестрільної зброї в театрі заборонено. Нагляд, зберігання та видача всіх видів зброї покладається наказом по театру на певну особу.
У віданні реквізиторів знаходяться і тварини, необхідні у ході вистави. Крупні тварини - собаки, коні – мають бути дресировані і підготовлені до репетицій; для них обов’язково має бути приставлений одягнений у театральний костюм супроводжуючий чи дресирувальник, що знаходиться на сцені або за лаштунками. Всі тварини мають бути прищеплені.
Для зручності роботи на сцені мебльово-реквізиторський цех має свої спеціальні бланки (1:100 на кожен акт вистави), які суміщають з одного боку план розстановки та перелік меблів, а з іншого дуже-дуже ретельну виписку реквізиту: зазначається місце вклейки виписок-текстів з журналів, газет, оскільки те, що можна прочитати, актори ніколи не вивчають напам’ять, матеріалів, що вкладаються до конвертів, вклеюються до книг і газет.
Виготовлення та підбір костюмів. Костюмерна частина театру здійснює експлуатаційну діяльність, а кравецький цех – виробничу. Виготовленням костюмів займаються кравці-модельєри, кравці, майстри з виготовлення взуття, головних уборів, а підготовкою – розноскою у гримерки, одяганням акторів, зберіганням костюмів – костюмери. У великих театрах (трупа більше 30-60 чоловік) виробничі цехи розділено з експлуатаційними, до того ж з чоловічими і жіночими підрозділами. За потребою до цехів можуть бути включені фахівці з виготовлення балетних костюмів, балетного взуття, трикотажних виробів, художники з розпису тканин.
Керівник кравецького виробництва розробляє технологію виготовлення костюмів і разом з художником по костюмах складає технологічний опис. До кожного ескізу додається зразок тканин або при відсутності готових тканин – зразки фарбування. До роботи приймаються ескізи, затверджені режисером і узгоджені з виконавцями. Всі примірки проводяться у присутності художника.
Важливо надати актору костюм якомога раніше, як говорять у театрі, щоб обжити його. Відомі випадки, коли саме костюм давав акторові поштовх і роботі над образом. Особливо це так важливо для історичних п’єс. Поки йде виготовлення нових костюмів підбирають схожі за стилем. Таким чино, участь костюмерів-одягальників у підготовці нової вистави розпочинається з обслуговування перших репетицій.
В залежності від готовності костюмів призначається перегляд костюмів на сцені. Зазвичай перегляд організовують перед початком репетиції на облаштованій і освітленій сцені. У перегляді беруть участь режисер, художник, завпост, старший костюмер-кравець. Найрозумнішим є, коли актори показуються не поодиноко, а групами – так щонайкраще визначається колористичне співвідношення між костюмами та декораціями, костюмами та освітленням. Оптимальним є перегляд одночасно і костюмів і гриму.
На подальших репетиціях костюми проходять більш детальну перевірку, зазнають змін, добавок, корекцій, вдосконалення. Керівник костюмерного цеху весь час тримає зв’язок з режисером та художником (присутній на репетиціях або розпитуючи після них). Однак треба враховувати амортизацію костюма, яка під час репетицій більш значна. Тому часто для збереження зовнішнього вигляду костюми спочатку подаються на 1-2 репетиції, а потім відкладаються до генеральних. Проте іноді, навпаки, потрібно, щоб костюм не виглядав «з голочки» – тоді його видають актору на всі репетиції.
Як би костюм на був «брудним», він завжди має бути чистим. «Забруднення» костюму здійснюється пульверизацією, фарбуванням та іншими засобами.
Для збереження костюму у місцях, які найчастіше забруднюються від гриму, підшивають білі стрічки тканини.
Для зручності всі частини костюма маркіруються прізвищем актора.
Оскільки нові костюми щоденно подаються на репетицію, їх відводиться місце для зберігання, найближче до гримерок.
Робота над гримом. У колективі художників-гримерів виробнича та експлуатаційна діяльність здійснюється одними й тими самим особами. Тільки у деяких театрах є спеціалісти, що займаються виготовленням волосяних виробів – пастижери.
Художники-гримери керуються ескізами гримів, що створює художник. За цими ескізами старших художник-гример подає заявку на придбання потрібних матеріалів. Перуки, наклейки (вуса, бороди, баки) виготовляються з натурального чи близького до нього синтетичного волосся. Штучне волосся особливо широко застосовується для перук ХУІІ-ХУІІІ ст., а також для вистав стилізованого, умовного чи казкового характеру. Іноді застосовують рибальську жилку, синтетичні плівки, латекси.
Пошуки гриму в основному відбуваються під час індивідуальної роботи гримера з актором. Після перших бесід, в яких актор пояснює майстру своє бачення зовнішності персонажу, особливості його характеру, соціальний стан т. ін., художник-гример починає готуватись до перших проб. У роботі над портретним гримом залучається іконографічний матеріал. Кожна позитивна проба демонструється режисерові, той вносить свої корективи. У період прогонних репетицій призначається показ гримів зі сцени (також за груповим принципом). У день показу актори викликаються задовго до початку репетицій і гримуються по черзі, встановленій художником-гримером і погодженій з режисером вистави. Гримування акторів від початку і до кінця виконують самі майстри. Пізніше, коли актор повністю засвоїть особливості свого гриму, частину цієї роботи він бере на себе, а у деяких випадках гримується самостійно.
Майстер-гример зобов’язаний додержуватись санітарно-гігієнічних норм. Придбане у приватних осіб волосся має дезінфікуватись та дезінсекціюватись. Перед кожним використанням перуки піддаються чищенню, видаленню лаку, розчісуванню, завивці. Зберігаються перуки на спеціальних стойках чи у мішках з розрахунком, щоб вони всі були ізольовані одна від іншої.
Категорично забороняється вкладати одну перуку в іншу.
Гримувальні засоби – грим, пуховка, пудра, ножі для зняття гриму – видаються кожному актору в індивідуальне використання. Гримери забезпечують акторів лігніном та засобами для зняття гриму.
Посуд для приготування «морілки» для гримування рук, шеї, ніг обробляється. Після зняття «морілки» актору має бути надано душ чи необхідна кількість гарячої води.
Після затвердження гримів на внутрішню сторону перуки нашивається стрічка з прізвищем актора.
Тести
1. Визначте правильний варіант послідовності етапів роботи над випуском нової постановки:
а. застольний період; репетиції за картинами та актами; прогони; генеральні; здача вистави; прем’єра.
б. застольний період; репетиції за картинами та актами; репетиції у вигородках; прогони; здача вистави; генеральні; прем’єра.
в. застольний період; репетиції у вигородках; репетиції за картинами та актами; прогони; генеральні; здача вистави; прем’єра.
Під час яких репетицій зручно проводити підгін декорацій на сцені?
а. Підгін декорацій на сцені призначається під час репетицій за актами.
б. Підгін декорацій призначається під час прогонів на сцені.
в. Підгін декорацій призначається перед здачею вистави.
