Частка податків і обов’язкових платежів у Зведеному бюджеті України в 1997–2002 рр., млрд грн

20,7	23,5	21,8	25,1	31,3	36,7	45,3	51,3	64,7

Джерело. Розраховано за даними Міністерства фінансів України та Держкомстату України.

Обсяг ВВП – 92,5 млрд грн, тобто податкові надходження і платежі становлять 25,1 % ВВП. Таким чином, оцінка ситуації свідчить, що в цілому українська податкова система і в періоді, який аналізується, не була надмірно жорсткою, рівень податкового тиску не був надто великим і не перевищував середні показники в країнах із перехідною економікою (у Росії податкові надходження в 1995 році становили близько 31 % ВВП). Сьогодні через податки в нашій державі вилучається 22 % ВВП. Якщо взяти всі доходи, то це становитиме 26 %, а при врахуванні Пенсійного фонду – 38 %. Порівняно з європейськими країнами цей показник значно нижчий. Для нас це є не податковим тиском, а необхідністю вирватися з прірви, у якій ми опинилися.

Разом з тим, дані за 2005 – 2006 рр.засвідчують, що податкова система все більше набуває фіскального характеру і потребує серйозної подальшої модернізації.

Потрібно зазначити, що в усіх законах, які регламентували подальший розвиток податкової системи в Україні, передбачено ряд пільг щодо: неоподатковуваного мінімуму об’єкта; зниження податкових ставок; застосування нульової ставки; надання цільових пільг; застосування подат­кових відстрочок; звільнення від сплати податку окремих осіб або категорії платників. Так, на третьому етапі розвитку податкової діяльності держави, зокрема в 1997 році, в Україні було надано 116,7 тис. пільг в оподаткуванні, що становило 18 % загальної кількості зареєстрованих платників. Разом з тим про низьку ефективність надання пільг (без виділення пріоритетів) свідчить наукова практика. Наприклад, упродовж 30 років у Великобританії були проведені численні опитування, які засвідчили, що податкові пільги не можуть рішуче вплинути на динаміку інвестицій. Застосування податкових пільг для подолання кризових явищ у США і інших розвинених країнах нерідко викликало розбухання фіктивного капіталу, розширення спекулятивних операцій із цінними паперами, серйозно загострювало проблему дефіциту фінансів.

Зазначимо, що тривалий час в Україні проводяться “експерименти” з амортизаційними відрахуваннями підприємств. Особливістю Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” є те, що амортизаційні відрахування фактично ставали частиною балансового прибутку і перебували в повному розпорядженні підприємств. Але таке положення було тимчасовим. Спочатку вводилися понижуючі коефіцієнти, у 1999 році фактично 10-від­сот­ковий податок на амортизаційні відрахування, і нарешті в квітні 1999 року Верховна Рада України приймає Закон про скасування 10 % нарахування на амортизаційні відрахування і вводить пони­жуючий коефіцієнт 0,8. Аналіз свідчить, що згідно з методикою нарахування сплати до бюджету по­датку на прибуток з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, платниками були тільки прибуткові підприємства, а їхня кількість становила лише 43 % від загальної кількості підприємств, що нараховували амортизацію. Згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств“ від 1 липня 2004 року норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (у розрахунку на податковий квартал):

– група 1 – 2 %;

– група 2 – 10 %;

– група 3 – 6 %;

– група 4 – 15 %.

Таким чином, податкова діяльність, що здійснюється в Україні, ще не повною мірою відповідає загальноприйнятим вимогам демократичного суспільства. Держава продовжує втручання у фінансово-господарську діяльність підприємств. Цим вона провокує зустрічний тиск на урядові структури з метою “вибивання” пільг, прагнення ухилитися від сплати податків тощо. Звідси з’являлася значна кількість пільг, що надаються окремим відомствам, регіонам, групам підприємств, навіть окремим юридичним особам. Пільговий режим для одних платників податку – неминуче означає додатковий податковий тягар для інших. Оптимальний напрям податкової діяльності держави – розширення бази оподаткування за рахунок ліквідації пільг та скорочення ставок оподаткування. Потребує застосування принцип, який набуває дедалі ширшого визначення в сучасному світі: “низькі податкові ставки – широке охоплення”. Це не тільки дозволить певною мірою компенсувати бюджетні надходження, які випадають при відміні значної кількості діючих податків і зборів, але й сприятиме рівномірності і справедливості розподілу податкового тягаря.

Завершуючи аналіз результатів податкової діяльності в Україні в 1997 – 1998 рр., потрібно наголосити на значенні прийнятого 5 лютого 1998 р. за № 83 Закону “Про внесення змін до Закону Україні “Про державну податкову службу в Україні”.

Надання цим Законом Державній податковій адміністрації України статусу центрального органу виконавчої влади стало значною подією в процесі становлення податкової служби. Розгорнутий процес податкової реформи охопив й організаційні основи державної податкової служби. Ряд нормативних актів, прийнятих у 1996–1998 рр., має чітку спрямованість на підвищення ефективності роботи податківців, більш оперативне реагування її на розвиток економічних процесів, всебічний контроль за надходженнями податків та інших платежів, а отже, – виведення роботи державної податкової служби на новий рівень з метою виконання планів щодо збору податків. Водночас, і про це ми вже зазначали, Закон “Про державну податкову службу в Україні” мав певний фіскальний ухил та однобоку і невиправдану спрямованість проти платника податків. Крім цього, складається парадоксальна ситуація, коли податкова служба поступово перетворюється на “державу” в державі, виконуючи комплекс функцій, що неадекватні її призначенню.

Початком сучасного, четвертого етапу становлення податкової системи України, на нашу думку, є видання 18 лютого 1998 року Розпорядження Кабінету Міністрів України № 92-Р “Про створення робочої групи по підготовці Податкового Кодексу України”. З цього часу держава починає здійснювати цілеспрямовані пошуки нових концепцій податкової політики. З метою вдосконалення податкового законодавства до нього вноситься цілий ряд змін і доповнень. Лише з лютого 1998 р. до грудня 1999 р. у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” внесено 21 зміну і доповнення, у Закон “Про податок на додану вартість” – 32 поправки.

Питання про податкову реформу активно обговорюється не лише вченими, а й у владних структурах. Існують великі розбіжності в підходах до цієї проблеми між урядом та адміністрацією Президента, з одного боку, і парламентом – з другого. Проте всі розробники податкової політики погоджуються з тим, що її метою повинне стати врегулювання податкових відносин у напрямі стимулювання зростання суспільного виробництва, залучення інвестицій, забезпечення стабільності доходів бюджетів усіх рівнів.

Згідно з оцінками різних економіко-математичних моделей, орієнтованих на країни із розвиненою ринковою економікою, тривалість зовнішнього лагу з моменту зміни податкової політики до спричиненого цим зростанням доходів бюджету становить щонайменше 2,5–3 роки. Зміни в темпах економічного зростання проявляються ще пізніше. Одним із найважливіших факторів успішного проведення податкової реформи є її узгодженість із реформуванням економічної системи в цілому, здійснення інших (неподаткових) заходів із метою стимулювання виробництва.

У ході підготовки Податкового кодексу України проявилися різні позиції і погляди українських науковців. Зокрема, ставилося питання про заміну ПДВ та податку на прибуток підприємств на податок із реалізації товарів і послуг із базовими ставками 9 % і 5 % та введення єдиної ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 %. Б. Губський пропонував скоротити кількість податків із 38 до 15, 8 із яких загальнодержавні, а 7 – місцеві. В. Парнюк пропонував замінити податок на прибуток податком на витрати виробництва. В. Сенчуков обґрунтовував необхідність оптимізації системи оподаткування на основі одного податку, який обчислюється як податок на додану вартість, а стягується як податок із продажів. Кожна із цих позицій має своє раціональне зерно, та, разом з тим, податкова система повинна бути розгалуженою, впливати на усі сфери суспільно-економічного життя, всі аспекти діяльності суб’єктів господарювання. Необхідно погодитись із Л.М. Шаблистою, що із розширенням набору податків збіль­шуються можливості держави в проведенні податкової політики, у реалізації як фіскальної, так і регулятивної функцій податків. Концентрація податкових надходжень на порівняно вузькій групі товарів призводить до нестійкості бюджету. Реформування податкової діяльності держави повинно продовжуватися не революційним шляхом радикальних перетворень, а еволюційним шляхом трансформації набутого досвіду в 1985–2005 роках.

Положення проекту Податкового кодексу України спря­мо­вані на необхідність:

– створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала чітке визначення порядку стягнення податків, його простоту;

– забезпечення чіткого визначення об’єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування;

– забезпечення справедливого підходу оподаткування всіх категорій платників податків;

– упорядкування механізму справляння податків та посилення відповідальності за ухилення від сплати податків та їхню несвоєчасну сплату;

– стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів і підтримки технологічного оновлення суспільства;

– стимулювання розвитку малого підприємництва;

– дотримання міжнародних угод щодо оподаткування;

– реальне забезпечення прав платників податків;

– створення дієвого механізму контролю.

Удосконалення податкового законодавства, передбачене про­ектом Податкового кодексу України, має за мету створення умов для подальшого інтегрування України до світової спільноти, адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Разом з тим прийняття такого важливого правового акта, як Податковий кодекс, повинне завершувати остаточний етап усіх реформ, які стосуються й інших сторін суспільно-господарського життя країни. Податки продовжують розглядатися лише як дохідні джерела бюджету. Одна з проблем полягає в тому, щоб об’єд­нати інтереси бюджетно-податкових відносин. З цією метою доцільно розглядати не окремо Бюджетний та Податковий кодекси, а єдиний правовий документ, який регламентував би як доходи, так і витрати держави, поєднував би інтереси податкових, кредитних, страхових та інших сфер економічних відносин, прин­ци­пи оподаткування, методологічну основу взаємостосунків. Таким до­ку­ментом міг би стати Кодекс доходів і витрат держави який забезпечував би соціальну спрямованість економіки України. Кодекс доходів і витрат держави повинен прийматися після Всенародного референдуму.

Важливим кроком на шляху зменшення податкового тиску на українського виробника стало прийняття Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств“ № 1957 – ІV від 1 липня 2004 року. Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 % від об’єкта оподаткування. Крім цього, 22 травня 2003 року було прийнято Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб“ № 889 – ІV, за яким фізичні особи сплачують податок за єдиною ставкою 13 %.

 

Основні терміни і поняття

Воєнний комунізм – політика радянського керівництва в роки громадянської війни, спрямована на централізацію фінансових та матеріальних ресурсів на основі націоналізації землі, фабрик та заводів, комунікації державних послуг населенню та запровадження продрозкладки.

“Великий стрибок” – сталінська концепція індустріалізації, спрямована на випередження західних країн, що здійснювалася за рахунок нераціонального переливу із галузі в галузь фінансових та матеріальних ресурсів, використання дешевої робочої сили.

“Великий перелом” – проголошений Сталіним у 1930 році щодо “ліквідації куркульства як класу“, норма розкуркулювання становило 5–7 % від загальної кількості селянських подвір’їв.

ГОЕЛРО – план суцільної електрифікації країни, що передбачав будівництво перших ГЕС (Штерівської, Дніпровської та Чугуївської).

“Держаний соціалізм“ - створена в 30-х рр. у СРСР табірна економіка східного деспотичного зразка.

Довгочасна періодичність в економіці – за М. Кондратьєвим, це явища основними елементами яких є оборот основного капіталу з тривалим терміном служби (близько 50 років), нагромадження вільного грошового капіталу та науково-технічний прогрес. Зміна “основних капітальних благ“ потребує значних накопичень, великих інвестицій.

Енергетичні одиниці – за М. Бухаріним, натуральний показник вираження величини продукту, з метою вирішення проблеми виміру витрат і результатів праці.

Концесія – середні підприємства, які передавалися в оренду іноземним інвесторам.

Колективізація – система насильницьких заходів радянської влади, спрямованих на усуспільнення індивідуальних селянських господарств.

“Метатеорія“ економічних систем – за Чаяновим, це можливість співіснування та взаємодія визначених ним п’яти економічних систем, через ринок і ціни. Він переконливо доводить, що сімейно-трудове господарство має більшу стійкість, виживаність, ніж господарство, засноване на найманій праці, оскільки здатне миритися із тимчасовим зниженням ринкових цін, а також схильне виплачувати більш високу орендну плату.

“Нова економічна політика“ – термін вперше було вжито на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 року, хоча початком її впровадження вважається прийняття 21 березня 1921 року Х з’їздом РКП(б) постанови “Про заміну розкладки натуральним податком“, що ґрунтувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів, її запровадження повинно було врятувати економіку країни від повного розвалу.

Продподаток – справлявся в натуральному вигляді та встановлювався на хліб, картоплю, насіння олійних культур, яйця, молочні продукти, шерсть, шкіру, льон, тютюн (фактично в одному податку було поєднано декілька фіскальних механізмів, заснованих на натуральних внесках); розмір податку та терміни здачі продуктів підлягали доведенню до селян щорічно навесні до початку польових робіт.

“Тред” – за С. Струмиліним, трудова одиниця виміру – трудовий день робітника першого розряду, який виконує норму виробітку на 100 %.

Червінці – десятикарбованцеві банкноти, які були випущені на основі закону від 11 жовтня 1922 р., один червінець прирівнювався до 7,7 г чистого золота (1 червінець дорівнював 10 крб казначейських білетів).

“Хвилі Кондратьєва“ - у західній літературі розрізняють малі цикли (тривалістю близько трьох років), великі цикли (вісім-десять років) і так звані довгі хвилі, які й отримали відповідну назву.