Єгипет був, очевидно, першою африканською країною, в якій побували українці.

На початку 1920-х років в Єгипті й Тунісі недовгий час проживало певне число українців, які з’явилися тут у складі рештків російських армій Денікіна і Врангеля. Зокрема, серед 6 тис. врангельців, що 1921 р. на 34 кораблях дісталися до Тунісу, було близько 2 тис. українців. Їх розмістили в таборах на околицях Бізерти.

Туніс

Невелика українська колонія (до 300 осіб) протягом 1947-1956 рр. проживала в селищі Бен-Метір (Туніс),де було налагоджене повнокровне суспільне життя. Колонія виникла завдяки ініціативі інженера-будівельника Сидора Тим’яка,який у червні 1947 р. уклав угоду з французькою будівельною фірмою про виїзд українських фахівців і робітників, які перебували в таборах переміщених осіб в Австрії та Німеччині, на будівництво греблі в Тунісі.Для них передбачалося створити окреме поселення.

У 1947-1948 рр. до Бен-Метіру кількома транспортами прибуло 285 українців, поміж них жінки та діти. Спочатку життям поселенців опікувалася технічна рада а згодом оформилася Українська громада з управою, як обиралась.

Таким чином, українці упродовж тривалого часу залишали свою Батьківщину та опинялися на короткий час або оселялися на постійне проживання поза межами материнського етнічного регіону. Та незважаючи на це, більшість українців усвідомлює свою належність до українського етносу, виокремлюючи себе з-поміж інших етнічних спільнот. Українська діаспора має кілька етапів свого становлення та велике поширення у світі.

Багатогранна сукупна реальність, яку ми означаємо поняттям «українська діаспора», характеризується такими рисами:

1. стрижневим моментом поняття «українська діаспора» є фіксація факту перебування частини українського етносу за межами території його ядра - України;

2. термін «діаспора» підкреслює факт переважно недобровільного розсіяння людей одного етнічного (в нашому випадку – українського) походження;

3. за невеликими винятками, вся українська діаспора, враховуючи те, що вона зазнає постійних впливів з боку інших етнічностей, належить до маргінального прошарку українського етносу;

4. українська діаспора частково розселена компактно, а частково розсіяно, її походження, з одного боку, автохтонне (оскільки частина українського населення опинилася в складі інших держав внаслідок територіальних поділів і перерозподілів), з іншого – іммігрантське;

5. діаспора становить уже інтегральну частину країни поселення, внаслідок чого її члени, на відміну од недавніх іммігрантів, зазвичай є громадянами даної країни, що не мають наміру повертатися на історичну батьківщину, прагнучи водночас одержати від останньої допомогу в збереженні своєї етнокультурної ідентичності;

Налагодження, розширення й усіляке зміцнення зв'язків з українською діаспорою не тільки є певним моральним обов'язком України як історичної батьківщини всіх зарубіжних українців, а й має на меті досягнення певних раціональних політичних та економічних цілей. Зокрема, це стосується використання інтелектуального, політичного та економічного потенціалу діаспори для встановлення дружніх і тісних стосунків України з державами проживання зарубіжних українців, посилення ролі, яку відіграє Україна у світовому співтоваристві. У цьому інтереси Української держави й української діаспори цілком збігаються.

 

Запитання для самоконтролю

1. Визначить хронологічні рамки основних міграційних потоків українців.

2. Які історичні чинники впливали на «хвилі еміграції» українців?

3. Охарактеризуйте взаємозв’язки України та української діаспори.

4. В яких країнах мешкають найчисельніші українські громади?

5. Назвіть видатних представників української діаспори.

 

Термінологічний словник

Діаспора – розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають за її межами.

 

Маргіналізація – незавершений, неповний перехід людини в нове соціальне середовище, за якою вона втрачає попередні соціальні зв'язки, але ще не може повною мірою пристосуватися до нових умов життя.

 

Міграція – пересування, переміщення.

 

 

Література

1. Вівчарик М. М. Україна: від етносу до нації. – К., 2004.

2. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафальський О. О. Цивілізаційна історія України. – К., 2005.

3. Історія України. Україна крізь віки. Т. 15. – К., 1999.

4. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

5. Міграційні рухи з Західної України до Західної Канади. – Едмонтон, 2002.

6. Савчук Б.Українська етнологія. – Івано-Франківськ, 2004.