Тестові завдання третього рівня складності. 1 Головною метою стимулюючого маркетингу є:

 

1 Головною метою стимулюючого маркетингу є:

А) створення попиту; Б) підтримання задовільного попиту; В) стимулювання попиту; Г) відновлення попиту, що знизився; Д) забезпечення попиту.

 

2 Який з напрямків маркетингового дослідження допомагає визначити керівництву компанії найбільш ефективні способи впливу на споживача, підвищення його інтересу до продукції:

А) аналіз форм і каналів збуту; Б) дослідження ринку підприємства; В) рекламної компанії; Г) вивчення конкурентів; Д) правильна відповідь відсутня.

 

3 Започатковуючи власну справу і визначаючи маркетингову політику свого підприємства, Ви, в першу чергу, звернете увагу на:

А) якість ваших виробів;

Б) потреби споживачів;

В)асортимент продукції;

Г) місце розташування потенційних ринків збуту продукції;

Д) величину майбутніх прибутків.

 

4 До основних витратних методів ціноутворення належать:

А) визначення ціни з орієнтацією на попит;

Б) метод „середні витрати плюс прибуток";

В) визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

Г) визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни;

Д) встановлення ціни шляхом слідування за цінами офіційних лідерів на ринку.

 

5 До маркетингових методів ціноутворення належать:

А) розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

Б) метод „середні витрати плюс прибуток";

В) визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

Г) метод мінімальних витрат;

Д) метод ціноутворення із підвищенням ціни шляхом надбавки до неї.

 

МАКРОЕКОНОМІКА

 

НАЦІОНАЛЬНЕ БАГАТСТВО ТА ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУСПІЛЬСТВА. ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Національне багатство та його структура.

2 Національна економіка та її структура.

3 Характеристика обсягу національного виробництва.

Рівноважний рівень національного виробництва.

 

Національне багатство та його структура. Національне багатство –це сукупність створених і нагромаджених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, а також природних ресурсів, якими володіє нація (народ). Національне багатство включає два основні компоненти: матеріальні і нематеріальні.

У складі матеріальних компонентів національного багатства виділяють суспільну, або створену працею людини, частину (виробничий капітал; господарські і побутові надбання домашніх господарств; майно фірм, заводів, фабрик тощо) і природне багатство (природні ресурси; географічне розташування країни).

Оскільки на розвиток нації впливають безліч чинників, пов’язаних не лише з матеріальною сферою діяльності суспільства, а й духовним, етнічними і культурним розвитком, то до національного багатства сучасні економісти зараховують також нематеріальні його складові (духовні та культурні цінності, освітній, кваліфікаційний рівень, науковий потенціал, інформаційні та інтелектуальні ресурси тощо). Національне багатство є найважливішим узагальнюючим показником економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.

Облік національного багатства України відбувається за методами прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерська та статистична звітність), враховуються такі чинники: основні та оборотні виробничі фонди, тобто фонди матеріального виробництва, що складаються із засобів праці (машин, устаткування, транспортних механізмів, будівель виробничого призначення та ін.) і предметів праці, які пройшли обробку (сировина, паливо, матеріали); так звані невиробничі фонди суспільства, тобто основні фонди соціальної сфери, до яких відносяться той житловий фонд та фонди культурно-побутового призначення, що належать державним, колективним та громадським організаціям; особисте (споживче) майно населення (в тому числі й житловий фонд) та засоби виробництва, що перебувають у його власності. Крім того, до цих чинників належать товарні запаси виробничого призначення на підприємствах сфери матеріального та нематеріального виробництва; державні резерви, в тому числі й страхові; золотий та валютний запаси; матеріальні запаси для потреб оборони; природні ресурси, наявні у виробничому процесі, — сільськогосподарські угіддя, ліси, корисні копалини, гідроенергетичні ресурси.

Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід, уміння і навички; освітній, культурний і морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління, науково-управлінський потенціал; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей. Зміст складових частин національного багатства та питома вага їх не залишаються незмінними.

Рівень економічного і людського розвитку країни, та показники за допомогою яких їх можна визначити. Країни світу відрізняються між собою за рівнем соціально-економічного розвитку, який можна виміряти і порівняти за допомогою узагальнюючих показників. Найпоширенішим показником економічного розвитку країни є величина її валового внутрішнього продукту (ВВП) у розрахунку на душу населення. Цей показник відображає загальну вартість товарів і послуг, вироблених та спожитих у країні впродовж року і умовно поділеного на кожного мешканця.

Проте показник ВВП не зовсім точно оцінює рівень життя, бо він не враховує відмінностей у вартості товарів та послуг (у різних країнах за ті самі гроші можна купити різну кількість товарів). Тому для порівняння рівня життя в різних країнах показник ВВП корегується залежно від купівельної спроможності грошової одиниці.

Організація об’єднаних націй (ООН) для оцінки досягнутого країною загального рівня розвитку розробила такий показник, як “Індекс людського розвитку” (ІЛР). Він розраховується на основі трьох найважливіших складових людського розвитку: тривалість життя, рівень освіти та скорегований стосовно купівельної спроможності реальний ВВП на душу населення.

ІЛР має значення від 0 до 1. Ті країни, де цей показник перевищує 0,8 вважаються країнами з високим рівнем розвитку людини. Країни, в яких індекс становить 0,5 – 0,8 зараховуються до країн із середнім розвитком людини. Країни, в яких ІЛР має значення менше 0,5 вважаються такими, що мають низький рівень розвитку людини.

Економічний потенціал країни – це характеристика можливості економіки у виробництві матеріальних благ, наданні послуг, задоволенні економічних потреб суспільства. Він включає потенціал використання всіх ресурсів: основних виробничих фондів, трудових, матеріальних, природних, фінансових та інших. Економічний потенціал пов’язаний з можливостями всіх фаз суспільного виробництва: безпосередньо виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ефективність його використання залежить від економічної системи, яка діє в країні.

Національна економіка та її структура. Сукупність усіх галузей господарства певної країни складає її національну економіку. Вона поділяється на дві сфери: галузі, які виробляють товари (промисловість, сільське господарство, лісове господарство, рибне господарство, будівництво) і галузі, які надають послуги (транспорт, зв’язок, торгівля, інформаційно-обчислювальне обслуговування, охорона здоров’я, освіта, наука, культура).

Сукупність галузей і видів діяльності, які обслуговують в основному промисловість і сільське господарство називають економічною інфраструктурою. Розрізняють:

· виробничу інфраструктуру, до якої належать шосейні дороги, порти, мости, літовища, залізничний транспорт, зв’язок, фінансово – кредитні установи;

· невиробничу (або соціальну) інфраструктуру. Її складають житлове та комунальне господарство, охорона здоров’я, освіта, культура, мистецтво, побутове обслуговування.

Характеристика обсягу національного виробництва. Макроекономічна рівновага. Збереження рівноваги між різними процесами в економіці країни є умовою її нормального функціонування, якщо дивитись на проблему рівноваги з точки зору співвідношення доходів та витрат.

Сукупні видатки – це загальна сума видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою. Сукупні видатки складаються з чотирьох компонентів – споживчих видатків домогосподарств (С), інвестиційних видатків фірм (І), державних закупівель товарів і послуг (G) та чистого експорту (Х).

На ринку в реальних умовах зустрічаються не окремі виробники і споживачі конкретних товарів, а величезна кількість продавців і покупців: тих, хто володіє відповідними коштами та прагне придбати певні товари. Як наслідок, ціни на всі товари встановлюються в результаті масових, а не поодиноких угод покупців і продавців. Тому можемо говорити про сукупний попит та сукупну пропозицію в межах національного ринку.

Сукупний попит (AD) – це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує величину реального обсягу продукції – різні кількості товарів і послуг, що їх покупці бажають придбати за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними). Сукупний попит відображає величину сукупних видатків за кожного можливого рівня цін.

Величина сукупного попиту змінюється під впливом динаміки цін. Чим вищий рівень цін, тим менше реальних грошей у споживачів і, відповідно, меншу кількість товарів та послуг вони готові купити (рис. 3.1.1, а). І, навпаки, зниження загального рівня цін сприяє збільшенню обсягу попиту на реальний обсяг виробництва (рис. 3.1.1, б).

 

 

 

а) б)

Рисунок 3.1.1 – Вплив цінових чинників на сукупний попит

На сукупний попит також можуть впливати нецінові чинники:

- політико–економічні (монетарна, фіскальна політика);

- зовнішні (обсяг виробництва в інших країнах, вартість активів, ціни на ресурси);

- сподівання споживачів та підприємців на зміни у майбутньому.

Збільшення сукупного попиту, викликане неціновими чинниками сукупного попиту, переміщує криву AD вправо в положення AD1. І, навпаки, зменшення сукупного попиту переміщує криву вліво в положення AD2. (рис. 3.1.2)

Сукупна пропозиція (AS) – це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального національного продукту, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін (інші умови залишаються незмінними).

 

 

Рисунок 3.1.2 – Дія нецінових факторів сукупного попиту

 

Крива довгострокової сукупної пропозиції (AS_д, рис. 3.1.3) показує обсяг виробництва, який називають природним рівнем виробництва. Він не залежить від зміни рівня цін: при одночасному підвищенні всіх цін загальна кількість запропонованих товарів і послуг не змінюється через те, що всі ресурси вже використовуються. Цей рівень досягається за повної зайнятості (природної норми безробіття) і залежить від кількості наявних ресурсів (капіталу, праці, технологій). Тому всі чинники, які змінюють природний рівень виробництва, переміщують криву довгострокової пропозиції вправо або вліво.

Крива короткострокової сукупної пропозиції є висхідною (AS_к, рис. 3.1.3). Деякі економісти вважають, що крива короткострокової сукупної пропозиції має три відрізки – кейнсіанський (горизонтальний), проміжний та класичний (майже вертикальний).

Кейнсіанський відрізок відбиває ситуацію, коли економіка перебуває у стані спаду і значна частка виробничих потужностей не використовується. Обсяг національного продукту ще такий невеликий, що його збільшення не супроводжується виникненням дефіциту ресурсів або слабин у виробництві, котрі стимулюють зростання цін. Люди, які місяцями були без роботи не вимагають підвищення зарплати одразу після повернення на робочі місця. Оскільки підприємці можуть отримати працю та інші вхідні ресурси за більш-менш стабільними цінами, витрати виробництва за збільшення його обсягу не зростають і немає причин для підвищення рівня цін на товари і послуги.

 

 

Рисунок 3.1.3 – Крива сукупної пропозиції у короткостроковому та довгостроковому періодах

 

Проміжний, або висхідний, відрізок кривої сукупної пропозиції характеризується тим, що розширення виробництва супроводжується зростанням цін. Через значне розширення виробництва одні галузі можуть натрапити на нестачу кваліфікованих працівників, в інших можуть відчуватися брак сировини або інші слабини; через наближення до повного використання своїх потужностей деякі фірми змушені утримувати старіше й менш ефективне устаткування, а також недостатньо кваліфікованих працівників. Унаслідок цих та інших обставин витрати на одиницю продукції збільшуються.

Після досягнення обсягу ВВП за повної зайнятості дальше зростання цін упродовж деякого часу може забезпечувати приріст реального обсягу продукту. Реальний ВВП може перевищувати його природний рівень. Економіка досягає своєї абсолютної максимальної потужності, і дальше зростання обсягу національного продукту є вже неможливим. Зростання цін на ресурси призводить до зростання витрат, а реальний обсяг виробництва помітно не зміниться. Крива короткострокової сукупної пропозиції стає дедалі крутішою, а це означає, що економіка перебуває на майже вертикальному, або класичному, відрізкові кривої AS_к.

За короткостроковий період обсяг пропозиції товарів та послуг змінюється, якщо загальний рівень цін не відповідає очікуванням економічних об’єктів. Так, зниження загального рівня цін і фіксована номінальна зарплата в економіці робить невигідним розширення виробництва. Фірми скорочують виробництво і звільняють частину працівників.

До чинників, що спричинюють переміщення кривої короткострокової сукупної пропозиції, належать:

— зміна виробничого потенціалу економіки (робоча сила, капітал, земля);

— зміна витрат виробництва.

Переміщення кривої AS_к вправо показує збільшення, а переміщення вліво – зменшення сукупної пропозиції.

Збільшення кількості факторів виробництва (земля, капітал, робоча сила), підвищення ефективності їх використання збільшують обсяг національного виробництва.

Коли витрати виробництва зростають, то виробники готові постачати певний обсяг продукції тільки за вищими цінами. Важливим чинником, що впливає на витрати виробництва, є ціни на ресурси (фактори виробництва). Підвищення цін збільшує витрати на одиницю продукції, а отже, зменшує сукупну пропозицію, зниження цін веде до протилежного результату.

Рівноважний рівень національного виробництва – це такий його обсяг, якому відповідають сукупні видатки, достатні для закупівлі усієї продукції, виготовленої у поточному періоді.

С+І+G+Х=Уе,

де Уе – рівноважний ВВП.

Рівновага в національній економіці означає, що величина сукупного попиту дорівнює обсягу сукупної пропозиції; тобто обсяг продукції, який хочуть придбати покупці, відповідає обсягові продукції, який фірми хочуть продати. Точка перетину кривих сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції (AS) є точкою економічної рівноваги (рис. 3.1.4).

 

Рисунок 3.1.4 – Модель макроекономічної рівноваги

 

На показники ринкової рівноваги впливають різні умови, зокрема, нецінового характеру: політика, стихійні лиха, зміни очікування виробників і споживачів, постійне зростання потреб.

Рівновага лише умовно є постійною. Вона не передбачає такий стан господарства, коли оптимально використовуються всі економічні ресурси країни.

 

Запитання та завдання для контролю

1 Розкрийте сутність національного багатства.

2 Проаналізуйте компоненти національного багатства.

3 Що розуміють під загальним рівнем цін в макроекономіці?

4 Як змінюється сукупний попит під впливом цінових факторів?

5 Розкрийте сутність основних цінових факторів.

6 Назвіть основні нецінові фактори і поясніть особливість їхнього впливу на сукупний попит.

7 Як змінюється положення кривої сукупного попиту під впливом нецінових факторів?

8 Покажіть вплив нецінових факторів на положення сукупної пропозиції.

9 Чим різняться між собою довгострокова і короткострокова рівновага в моделі “сукупний попит – сукупна пропозиція”?

10 Які наслідки виникають в економіці, якщо рівновага в ній порушується через падіння попиту?