Оцінка маржинального доходу.

 

У системі прийняття рішень щодо беззбиткового ведення господарювання широко використовується метод маржинального оцінювання.

Маржинальне оцінювання є найважливішим елементом системи управління підприємством в умовах ринку та вільної конкуренції. Важливою особливістю маржинального оцінювання є те, що воно дає можливість вивчати взаємозв'язки між обсягом виробництва (реалізації), витратами і прибутком. Його основою є класифікація витрат на постійні та змінні.

Змінні витрати зростають або зменшуються пропорційно обсягу виробництва (закупівля і вартість сировини і матеріалів, електроенергії, транспортні витрати, торгово-комісійні й інші витрати).

Постійні витрати не залежать від динаміки обсягу виробництва і продажу. Одна їхня частина пов'язана з виробничою потужністю підприємства (амортизаційні відрахування, орендна плата, витрати на утримання адміністративно – управлінського персоналу, загальногосподарські витрати і

т.п.).

 

Диференціація витрат на постійні й змінні проводиться:

 

- методом максимальної і мінімальної точки

 

З усієї сукупності даних вибирають два періоди з найбільшим і найменшим обсягом виробництва. Визначається так звана ставка змінних

витрат (СЗВ) – це середні змінні витрати в собівартості одиниці продукції:

 

 

ÑÇÂ 

 



 Â

 

 B 

100%





 K

 

, (6.1)

max



min

100% 

K min

max

 

де Вmax – максимальна сума витрат, тис. грн.;

 

Вmin – мінімальна сума витрат, тис. грн.;

 

Кmах – максимальний обсяг виробництва, тис. шт.;

 

Кmіn – мінімальний обсяг виробництва у відсотках до максимального, %.

 

- графічним (статистичним) методом

Як відомо, лінія загальних витрат визначається рівнянням першого ступеня:

 

де y – загальні витрати;

 

а – постійні витрати;

 

у = а + bх, (6.2)

 

b – ставка змінних витрат на одиницю продукції;

 

х – обсяг виробництва, фіз. од.

 

На графік наносяться всі дані про сукупні витрати фірми. „На око” проводиться лінія загальних витрат: точка перетину з віссю витрат показує рівень постійних витрат (рис. 6.1).

З моделі 6.2 ставка змінних витрат дорівнює:

b  y  a 

Çàãàëüí³

âèòðàòè

 Ïîñò³éí³

âèòðàòè

 

(6.3)

x Îáñÿã

 

âèðîáíèöòâ à

 

 

60

 

 

50 Загальні витрати

 

40

Змінні витрати

30

 

 

20 Постійні витрати

 

 

Ри

10

с. 6.1. Графічне відображення постійних та змінних витрат

 

ва

иє

підпр мст.

0 10

30 50

70 90

 

Кількість виробленої продукції, шт.

- методом найменших квадратів

 

Він є найбільш точним, тому що використовують всі дані про сукупні витрати і визначають коефіцієнти а і b.

Алгоритм визначення коефіцієнтів і результати розрахунків наведені в табл. 6.2.

Ставка змінних витрат визначається за формулою:

 

  x  x 

 y  y 

b 

(6.4)

 x 

x  2

 

 

Постійні витрати дорівнюють:

a= y– bx (6.5)

 

 

Алгоритм визначення коефіцієнтів

Таблиця 6.2

 

Період	Обсяг   виробниц тва (Х), тис. шт.	Õ  Õ,   тис. шт.	Сумарні витрати (У), грн.	Ó  Ó,   грн.	(Õ  Õ) 2	(Õ  Õ) (Ó  Ó), грн.
1
…
п
разом		Х		Х
середнє		Х		Х	Х	Х

 

 

Аналіз поведінки змінних і постійних витрат залежно від обсягу виробництва (реалізації), дає змогу гнучко та оперативно приймати рішення з управління.

Крім того, маржинальне оцінювання дає також інформацію про можливості використання в конкурентній боротьбі демпінгу – продажу товарів за свідомо заниженими цінами, що пов’язане зі встановленням нижньої межі ціни. Цей прийом використовується в періоди тимчасового скорочення попиту на продукцію для завоювання ринків збуту.

При цьому собівартість продукції, товарів, робіт та послуг враховується і планується тільки в частині змінних витрат.

Постійні витрати загальною сумою списуються на фінансові результати того періоду, в якому вони були проведені. За змінними витратами оцінюються залишки готової продукції на початок і кінець періоду і незавершене виробництво.

Величина і коефіцієнт маржинального доходу дають змогу обчислити обсяг виручки, що покриває постійні та змінні витрати. Величина

маржинального доходу показує внесок підприємства в покриття постійних витрат і одержання прибутку.

Існує два способи визначення величини маржинального доходу (МД). При першому способі з доходу підприємства за продану продукцію (ДР)

віднімають всі змінні витрати (ЗВ). При другому ж способі величина маржинального доходу визначається шляхом додавання постійних витрат (ПВ)

і прибутку підприємства (П):

 

МД = ДР – ЗВ = ПВ + П (6.6)

 

 

Під середньою величиною маржинального доходу (ÌÄ) розуміють різницю між ціною (Ц) продукції і середніми змінними витратами (ÇÂ).

 

ÌÄ 

Ö  ÇÂ

(6.7)

 

Середня величина маржинального доходу відбиває внесок одиниці виробу в покриття постійних витрат і одержання прибутку.

Коефіцієнтом маржинального доходу називається частка величини маржинального доходу у виручці від продажу або (для окремого виробу) частка

середньої величини маржинального доходу в ціні товару.

 

 

Ê ÌÄ

 ÌÄ  ÌÄ ÄÐ Ö

 

(6.8)

 

Використання CVP-аналізу в практиці роботи комерційних організацій допомагає оперативно і якісно вирішити багато завдань, наприклад, визначити розмір прибутку при різних обсягах випуску.

Головна роль у виборі стратегії поведінки підприємства належить величині маржинального доходу. Домагатися збільшення прибутку можна, збільшивши величину маржинального доходу. Досягти цього можна різними способами:

• знизити ціну продажу і відповідно збільшити обсяг реалізації;

 

• збільшити обсяг реалізації і знизити рівень постійних витрат;

 

• пропорційно змінювати перемінні, постійні витрати й обсяг випуску продукції.

Крім того, на вибір моделі поведінки підприємства також робить істотний вплив величина маржинального доходу в розрахунку на одиницю продукції. Одним словом, використання величини маржинального доходу надає ключ до вирішення стратегічних проблем, пов'язаних з витратами і доходами підприємств.