Принципи і вимоги прийняття управлінських рішень

Процес підготовки і прийняття управлінського рішення ґрунтується на відповідних принципах, здійснення яких забезпечує досягнення цілей організації. Ці принципи формувалися у міру розвитку науки управління, основу якої було закладено на початку століття в роботах таких відомих економістів, як Г. Емерсон, А. Файоль, Г. Форд, Ф. Тейлор.

Принцип науковості управління обумовлює наукове обґрунтування управлінських рішень. Науковість управління полягає в тому, що кожний орган управління, кожний керівник при виконанні своїх обов'язків з організації взаємодії окремих частин об'єкта управління повинен виходити з наукових основ управління і визначених об'єктивних тенденцій та залежностей.

Принцип науковості, як методологічне положення розробки проектів управлінських рішень, виявляється також і в об'єктивності підходу до обґрунтування заходів, що передбачаються рішенням. Здійснення об'єктивного

підходу вимагає дотримання низки вимог, насамперед до кваліфікації осіб, зайнятих розробкою рішень, рівня їх знань і розуміння об'єктивних закономірностей функціонування об'єкта, для якого готується рішення.

Принцип добору кадрів управління має бути завжди визначальним на кожному підприємстві. Його дотримання дає можливість забезпечити кожне робоче місце апарату управління кваліфікованими, ініціативними, добросовісними і дисциплінованими працівниками. Добір працівників за їх професійними і моральними якостями в кожній організації здійснює відповідний підрозділ, який, крім цього, веде облік кадрів і займається підвищенням їх кваліфікації. При прийнятті на роботу важливо використовувати систему тестів, а на відповідальні місця добирати відповідні кандидатури в університетах та інших навчальних установах. Слід підкреслити необхідність проведення систематичної виховної роботи з молодими фахівцями, виховання в них патріотизму щодо своєї організації.

Найбільш визначним принципом управління є оптимальний розподіл функціональних обов'язків апарату управління. Необхідність його використання визначено наявністю різних функцій управління і необхідністю розподілу праці. Основою розподілу обов'язків є організаційна структура управління, в якій визначаються структурні підрозділи об'єкта управління і зв'язок між ними. Організаційна структура управління забезпечує розподіл функціональних обов'язків між структурними підрозділами, які потім деталізуються між його працівниками.

У розподілі обов'язків важливо здійснювати раціональне делегування повноважень і відповідальності. Істотним недоліком багатьох діючих організаційних структур є централізація повноважень, яка призводить до негативних наслідків: затримки в термінах ухвалення рішень, зниження ініціативи і відповідальності в низових ланках управління. Тому при формуванні організаційних структур управління необхідно прагнути максимально децентралізувати ухвалення управлінських рішень.

Принцип єдиноначальності і колегіальності управління доповнює попередній. Сутність цього принципу полягає в органічному поєднанні колективного обговорення важливих проблем та єдиноначальності в ухваленні рішень і відповідальності. Колегіальність управління передбачає обговорення проектів важливих рішень на колегіях міністерств і державних комітетів, правліннях Національного банку України, комерційних банків, загальних зборах акціонерів тощо. Єдиноначальність полягає в одноосібному розпорядженні керівника організації, яке визначається в його наказах і розпорядженнях і є обов'язковим для виконання всіма працівниками організації.

Слід звернути увагу на важливість дотримання принципу індивідуальної відповідальності за доручену справу і кожне конкретне рішення. Колегіальне обговорення проблем не повинно перетворюватися на колективну відповідальність. Передова практика свідчить, що найбільшою мірою індивідуальна відповідальність досягається в організаціях, у яких обов'язки кожного працівника апарату управління визначаються посадовими інструкціями. Але при цьому слід зазначити, що в сучасних умовах вони не отримали широкого розповсюдження, що знижує ефективність управлінського рішення.

Разом з цим слід здійснювати принцип використання ініціативи і досвіду працівників. Заохочення ініціативи працівників є резервом підвищення ефективності діяльності об'єкта управління. Таке заохочення може виявлятися в різних формах. Однією із найпоширеніших форм є матеріальне заохочення у вигляді спеціальних платежів за винаходи і раціоналізаторські пропозиції працюючих, які покращують умови виробництва або ведуть до збереження ресурсів. Практикуються також видача грошових премій і цінних подарунків, надання пільгових путівок у профілакторії та різні місця відпочинку, а також інші пільги. Не менш цінним є використання досвіду працівників високої кваліфікації для вдосконалення процесу діяльності робочих місць, підвищення кваліфікації молодих кадрів.

Важливу роль у діяльності об'єкта управління відіграє принцип конкретності й оперативності керівництва. Конкретність полягає в тому, що кожне управлінське рішення має чітко визначати конкретні заходи і дії, терміни їх виконання, очікувані результати й осіб, відповідальних за виконання. Оперативність керівництва передбачає своєчасність ухвалення рішення, бо навіть правильне рішення, прийняте із запізненням, може призвести до втрат.

Отже, вищезазначені принципи є основою прийняття управлінських рішень. Але крім них, кожне УР має задовольняти основні вимоги й умови їх розробки та реалізації:

1. Наукова обґрунтованість, яка полягає в тому, що УР формується з урахуванням об’єктивних закономірностей, які знаходять своє вираження в технологічних, економічних та інших особливостях об’єкта, на який має впливати управлінське рішення. Прогрес науки забезпечує управлінців сучасними методами аналізу сучасних управлінських ситуацій.

2. Цілеспрямованість рішення. Цілі керованого об’єкту повинні узгоджуватись з цілями більш високого рангу. Розвиток місцевого самоврядування потребує узгодження рішень з органами регіонального управління.

3. Кількісна і якісна визначеність УР передбачає, що залежно від змісту задачі його результати можуть бути виражені як кількісними, так і якісними показниками.

4. Правомірність і законність рішення передбачає відповідність УР діючим правовим нормам. Щоб рішення були правовими, їх повинні приймати особи, які мають на це право. Законність рішення передбачає його узгодженість з діючими державними та відомчими законоположеннями, наказами, нормами, стандартами та ін.

5. Оптимальність рішення визначає необхідність вибору такого варіанта УР, який би відповідав економічному критерію ефективності: мінімум витрат при забезпеченні максимального кінцевого результату.

Одним із важливих засобів оптимізації УР і є моделювання, що дозволяє передбачити хід процесу, напрямки і зміни стану управління під дією тих чи інших управлінських впливів.

6. Своєчасність прийняття УР означає, з одного боку, можливість шляхом його прийняття призупинити негативний вплив тих чи інших факторів і уникнути втрат, що вже (чи будуть) нанесені об’єкту управління, з другого боку, своєчасність управління характеризується співвідношенням тривалості часу, необхідного для здійснення передбачених УР заходів по зміні діяльності об’єкту управління в світлі виниклої проблеми і фактичною наявністю часу, який є в розпорядженні виконавців. Виконання вимоги своєчасності прийняття рішення передбачає виконання установлених строків підготовки, доведення їх до виконавців, можливість верифікації і контролю виконання УР.

7. Комплексність УР. При виконанні управлінського рішення треба брати до уваги найважливіші сторони взаємозалежності й діяльності, що як для об’єктів різного масштабу, так і для різних часових періодів матимуть суттєві відмінності.

8. Стимулююча функція УР. Обґрунтоване управлінське рішення має обов’язковий характер для виконавців і має за мету зростання ефективності діяльності об’єкта управління, тим самим забезпечується і матеріальне заохочення працівників, що, в свою чергу, сприяє повному, своєчасному і якісному виконанню УР.

9. Гнучкість УР передбачає наявність прав у виконавців УР проявляти творчу ініціативу, коригувати рішення у разі змін умов, які враховувались при прийнятті рішення з метою забезпечення оптимального результату. Проте дії виконавців мають бути обмежені їх правами в коригуванні рішення. В інших випадках проводити коригування має право тільки керівництво.

10. Повнота оформлення УР. Форма і зміст рішення повинні бути діалектично єдині. Форма викладу УР повинна бути лаконічною і чіткою,

виключати помилкове розуміння чи подвійне тлумачення задач УР виконавцями, вказувати на конкретні способи і засоби, строки здійснення УР, потрібні ресурси, склад виконавців і відповідальних за виконання УР, форми контролю і обліку проміжних та кінцевих результатів, порядок взаємодії виконавців, правомірність документів, одержаних в ході рішення за допомогою ЕОМ. Вимога якісного оформлення потребує повноти інформації по всіх аспектах дій, пов’язаних з виконанням і коригуванням УР.

Дотримання перелічених вимог до управлінських рішень необхідне для забезпечення їх конкретності й інформативності, для чіткого розподілу обов’язків по їх виконанню. Якщо забезпечуються вказані вимоги, то досягається можливість повного виконання і здійснення цілей поставлених управлінських рішень.