Конституція України (ст. 19) передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лиши на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Від реалізації цього принципу значною мірою залежить правильне використання ресурсів держави, своєчасне вирішення соціальних питань, забезпечення реалізації конституційних прав та свободи людини і громадянина.
Разом з тим посадові особи різних суб’єктів правовідносин часто допускають злочинні порушення покладених на них обов’язків. Своїми протиправними діяннями вони серйозно порушують нормальну роботу органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій різних форм власності, завдають великої шкоди державним і громадським інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, підривають авторитет держави, грубо порушують встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур приватного сектора.
Кримінальний кодекс встановлює кримінальну відповідальність за найбільш небезпечні порушення посадовими особами своїх обов’язків. Так, розд. XVII Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини в сфері службової діяльності» передбачає відповідальність за зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК), перевищення влади або посадових повноважень (ст. 365 КК), службовий підлог (ст. 366 КК), службова халатність (ст. 367 КК), одержання хабара (ст. 368 КК), дачу хабара (ст. 369 КК), провокацію хабара (ст. 370 КК).
Більшість криміналістів об’єктом злочинів у сфері службової діяльності визнають (тією чи іншою мірою) суспільні відносини, що визнають і регулюють зміст правильної роботи державного і громадського апарату. Аналіз злочинів, викладених у розділі XVII КК, свідчить, що законодавець наводить достатньо повну характеристику об’єктивної сторони кожного з них. Разом з тим ряд зазначених злочинів має загальні спільні риси, до яких належать: 1) вчинення діяння з використанням посадового становища або у зв’язку з обійманою посадою і 2) всупереч інтересам служби.
Більшість злочинів, які містяться у даному розділі, вчиняється тільки посадовими особами. Суб’єктом же дачі хабара може бути будь-яка особа, яка досягла до моменту вчинення злочину 16-ти років.
З суб’єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності, за винятком службової халатності, характеризуються умисною формою вини.
Зловживання владою або посадовим становищем (ст. 364 КК). Відповідно до ст. 364 КК під зловживанням владою або посадовим становищем розуміється умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб, використання посадовою особою влади чи посадового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдавало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.
Зловживання владою або посадовим становищем визнається злочином за наявності трьох ознак в їх сукупності: використанням посадовою особою влади чи посадового становища всупереч інтересам служби; вчинення такого діяння з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб; заподіяння такими діями істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб.
Відсутність зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК.
З об’єктивної сторони суспільно небезпечне діяння цього злочину може мати такі форми: 1) зловживання владою; 2) зловживання посадовим становищем. Кожна із зазначених форм залежно від заподіяних злочинних наслідків має два види: зловживання владою, що: а) завдало істотну шкоду, або б) спричинило тяжкі наслідки, і зловживання посадовим становищем, що спричинило ті ж наслідки.
З суб’єктивної сторони зловживання владою або посадовим становищем характеризується умисною або змішаною формою вини.
Суб’єктом даного злочину може бути тільки посадова особа.
Службова халатність (ст. 367 КК). Під службовою халатністю розуміється невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків через недбале або несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб (ч. 1 ст. 367).
З об’єктивної сторони халатність можуть характеризувати такі форми: 1) невиконання посадовою особою своїх службових обов’язків через недбале чи несумлінне ставлення до них; 2) неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків через недбале чи несумлінне ставлення до них.
З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується тільки необережною формою вини у вигляді злочинної самонадіяності або злочинної недбалості.
Суб’єктом халатності може бути лише посадова особа.
Одержання хабара (ст. 368 КК). У ч. 1 ст. 368 наведено таке визначення цього злочину: «Одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища».
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 368 КК, полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.
Суб’єктом одержання хабара може бути лише посадова
особа.
Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.
Дача хабара (ст. 369 КК). Дачу хабара посадовим злочином можна назвати тільки умовно. Включення дачі хабара у даний розділ зумовлене нерозривним зв’язком його з таким посадовим злочином, як одержання хабара. За змістом закону дача хабара з об’єктивної сторони полягає в передачі посадовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням посадового становища.
Суб’єктом дачі хабара може бути як приватна, так і посадова особа.
З суб’єктивної сторони дача хабара — умисний злочин, який характеризується прямим умислом.
[1] Слово «кримінальний», вжите до назви «Кримінальний кодекс України», походить від терміну «crimen», який виник у римському праві і згодом посів своє місце у багатьох європейських мовах (зокрема в українській і досі вживається слово «кримінал»). Оскільки «crimen» у перекладі означає «злочин», то відповідно і назву «Кримінальний кодекс» можна перефразувати як «кодекс про злочини» (Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. — К., 2001. — С. 9). В українській мові інколи галузь кримінального права називають «карним правом» (термін «кара» — це покарання). Так само і відповідний кодекс називається Карним кодексом (Кодексом про покарання).
[2] Спеціальноконкретні суб’єкти також є спеціальними суб’єктами, але їх ознаки ще більшою мірою деталізовані стосовно певного складу злочину, сформульовані більш вузько, виходячи насамперед зі специфіки суспільного відношення, що порушується злочином.
[3] В англосаксонській системі кримінального права суб’єктом подібних злочинів може бути не лише фізична, а й юридична особа. Важливо відзначити, що визнання винною в цих країнах, наприклад, корпорації не виключає засудження її керівника, директорів, адміністраторів та інших службовців.
