Договір банківського рахунка

За договором банківського рахунка банк зобов’я­зується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (власнику рахунка), кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Договір банківського рахунка укладається шляхом відкриття клієнтові або зазначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Сторонами цього договору є банк (або інша кредитна установа) та клієнт банку — особа (суб’єкт господарювання), для якої відкрито рахунок.

Банк може використовувати наявні на рахунку клієнта кошти, за що сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок. При цьому банк повинен гарантувати право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, непередбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на свій розсуд.

Банк вчиняє для клієнта за його розпорядженнями операції, передбачені для рахунків даного виду законом, за встановленими згідно з ним банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту. Видавати або перераховувати з рахунка кошти клієнта банк повинен не пізніше дня, що йде за днем надходження до нього відповідного платіжного документа, якщо інші строки не обумовлені договором. Без розпорядження клієнта списувати кошти з його рахунка банк не має права, окрім випадків, чітко визначених у законі.

Кошти, що надходять на рахунок клієнта, банк повинен зараховувати не пізніше дня, який іде за днем надходження до банку відповідного платіжного документа, якщо договором не передбачено коротший строк.

Банк зобов’язаний гарантувати таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі державним органам (їх посадовим особам), такі відомості надаються виключно у випадках і в порядку, що передбачені законом.

У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право зажадати від банку повного відшкодування заподіяних збитків, а в деяких випадках і компенсації моральної шкоди.

Банк може кредитувати рахунок, тобто здійснювати платежі з рахунка, незважаючи на відсутність коштів. У таких випадках банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого платежу.

 

§ 18. Кредитні правовідносини.

Кредитний договір

Взагалі під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення. Предметом кредиту можуть бути й інші речі, які визначаються родовими ознаками, однак такі договори менш поширені в практиці, аніж договори з надання грошових коштів. Кредитні правовідносини у широкому розумінні виникають і на підставі надання однією стороною іншій за договором авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, тобто — комерційний кредит [1].

У вузькому розумінні кредитні правовідносини — це правовідносини, що охоплюються поняттям кредитного договору (банківської позички).

За кредитним договором банк або інша кредитна організація (кредитодавець, кредитор) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути грошову суму та сплатити проценти по ній. Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Сторонами договору є кредитодавець — банк або інша кредитна організація, яка надає кошти, а також позичальник — особа, якій надаються кошти.

Предметом договору кредитування є сума грошових коштів (речей, визначених родовими ознаками), яка передається позичальникові на умовах повернення та сплати процентів.

Кредитний договір укладається в письмовій формі, недодержання якої призводить до недійсності договору. Він є оплатним, консенсуальним, двостороннім.

Кредитодавець вправі відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або частково у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що надана позичальникові сума не буде повернута своєчасно. У разі порушення позичальником передбаченого договором зобов’язання щодо цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту повністю або частково, сповістивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено договором, законом, іншими нормативно-правовими актами.

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов’язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов’язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Договір кредитування може забезпечуватися заставою, порукою чи гарантією. У разі невиконання позичальником зобов’я­зань, передбачених договором, щодо забезпечення повернення суми кредиту, а також у разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності, він вправі вимагати від позичальника, якщо інше не встановлено договором, дострокового повернення суми кредиту та сплати належних процентів.

 

§ 19. Виконання зобов’язань і способи

Забезпечення їх виконання

 

Виконання зобов’язань можливе у таких формах: в повному обсязі; частинами; покладення виконання зобов’язання на третю особу. При цьому зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог чинного законодавства, договору, а при відсутності таких вказівок — відповідно до вимог, що звичайно висуваються. Одностороння відмова від виконання зобов’язання, так само, як і одностороння зміна умов договору, не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Кредитор вправі не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, договором або не випливає з суті зобов’язання.

Виконання зобов’язання, що виникло з договору, може бути покладене в цілому або в частині на третю особу у разі, коли це передбачено встановленими правилами, а так само, якщо третя особа пов’язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. У такому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідальність несе безпосередній виконавець. Однак, якщо із закону, договору або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.

Зобов’язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. У разі, коли строк його виконання не встановлено або визначено моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник — провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний термін з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або змісту зобов’язання. Взаємні зобов’язання за договором мають виконуватися одночасно у разі, коли інше не передбачено законодавством, договором або змістом зобов’язання.

Місцем виконання зобов’язання повинно бути місце, зазначене в законі, договорі, на підставі якого виникло зобов’язання, або передбачено в суті зобов’язання. Якщо місце виконання зобов’язання не визначено, то виконання повинно бути проведено відповідно до чинного законодавства.

У разі альтернативного зобов’язання боржник має право вибору виконання однієї з двох або кількох дій, якщо інше не передбачено законом, договором або змістом зобов’язання.

Коли у зобов’язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов’язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає із закону або договору.

У цивільних правовідносинах між сторонами можуть виникати солідарні зобов’язання, а саме: солідарне зобов’язання боржників або солідарні вимоги кредиторів.

При солідарному зобов’язанні боржників кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’яза­ними доти, доки зобов’язання не погашено повністю. Виконання солідарного зобов’язання повністю одним з боржників звільняє решту боржників від виконання вимог кредитора. Боржник, який виконав солідарне зобов’язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Несплачене одним із співборжників боржникові, який виконав солідарне зобов’язання, припадає в рівній частці на нього і на решту співборжників.

При солідарності вимоги кожний із солідарних кредиторів має право пред’явити до боржника вимогу в повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання іншим кредиторам. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати іншим кредиторам частки, що їм належать, коли інше не випливає з відносин між ними.

У разі відсутності кредитора, а також ухилення його від прийняття виконання або іншого прострочення з його боку, а так само у разі відсутності представника недієздатного кредиту боржник по грошовому зобов’язанню або по зобов’язанню передати цінні папери має право внести належні з нього гроші або цінні папери в депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, які повідомляють про це кредитора. Внесення грошей або цінних паперів у депозит державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса вважається виконанням зобов’язання.

Виконання зобов’язань може забезпечуватися такими способами: згідно із законом або договором — неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством; за зобов’язаннями між громадянами або з їх участю — завдатком; за зобов’язаннями між державними організаціями — гарантією.

Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Неустойкою (штрафом, пенею) може забезпечуватися лише дійсна вимога. Кредитор не вправі вимагати сплати неустойки (штрафу, пені), якщо боржник не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Договір поруки повинен бути укладений у письмовій формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також коли кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк виконання зобов’язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то у разі відсутності іншої угоди відповідальність поручителя припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору поруки.

Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні в підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов’язана відшкодувати другій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше.

У разі, коли зобов’язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, то способом забезпечення виконання зобов’язання може виступати гарантія, яка видається іншими організаціями стосовно забезпечення його виконання. При цьому на гарантію поширюються правила щодо встановлення та припинення поруки, якщо інше не встановлено законодавством.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником останній зобов’язаний відшкодувати кредиторові заподіяні цим збитки, тобто витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він отримав би, якби зобов’язання було виконано
боржником.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею). При цьому цивільним законодавством або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки неустойки (штрафу, пені), але не збитків; збитки можуть бути стягнуті повною сумою понад неустойку (штраф, пеню); за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка (штраф, пеня), або збитки. У той же час, коли належна до сплати неустойка (штраф, пеня) надмірно велика порівняно зі збитками кредитора, суд вправі зменшити неустойку (штраф, пеню).

Сплата неустойки (штрафу, пені), встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання зобов’язання, і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, коли завдання, на якому ґрунтується зобов’язання між організаціями, втратило силу.

Зобов’язання повинно бути реалізовано в натурі. В разі невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність або в користування кредиторові останній вправі вимагати відібрання цієї речі у боржника і її передачі йому, кредиторові. У зобов’язаннях між організаціями кредитор вправі вимагати від боржника передачі речей і в тому разі, коли речі визначені родовими ознаками. В разі невиконання боржником зобов’язання виконати певну роботу кредитор вправі виконати її за рахунок боржника, якщо інше не випливає із закону або договору, або вимагати відшкодування збитків.

Коли невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом.

Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, суд, арбітраж або третейський суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Суд, арбітраж або третейський суд вправі також зменшити розмір відповідальності боржника, якщо кредитор навмисно або через необе­режність сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення. Правила цієї статті відповідно застосовуються і у випадках, коли боржник в силу закону або договору несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання незалежно від своєї вини.

Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов’язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. При цьому прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликано умислом або необережністю його самого, або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

 

 

§ 20. Зобов’язання, що виникають