Поняття та система податків в Україні

 

Ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції від 18.02.97 встановила, що під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів і державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Отже, законодавець не робить різниці між податками та іншими обов’язковими платежами.

Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Податку як виду обов’язкового платежу в бюджет, притаманні такі ознаки: адресність до бюджету; обов’язковість платежу; перехід права власності при сплаті податку; індивідуальна безоплатність; регулярність стягнення.

Виявлення суті податків нерозривно пов’язано з характеристикою понять, що прийнято називати елементами податку. До них належать: суб’єкти — платники податків; об’єкт оподаткування; джерело сплати податку, одиниця оподаткування, податковий період; ставка податку; строки сплати податку; податкові пільги.

Суб’єкт — платник податку — юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законом України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Об’єкт оподаткування — доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Джерело сплати податку — дохід платника, з якого він сплачує податок.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об’єкта оподат­кування.

Податковий період — строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази та остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

Ставка податку — розмір податку, встановлений на одиницю оподаткування.

Строки сплати податку — дата, не пізніше якої податок повинен надійти у бюджет відповідного рівня.

Податкові пільги — повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування. Всі податкові пільги можна згрупувати у такі чотири підгрупи: звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій платників; повне або часткове звільнення об’єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму; зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту; зменшення ставки податку.

Система оподаткування в Україні згідно із Законом України «Про систему оподаткування» включає загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі).

До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’яз­кові платежі): податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю; рентні платежі; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механіз­мів; податок на промисел; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір на обов’язкове державне пенсійне страхування; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства; єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України; збір на використання радіочастотного ресурсу України; збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний).

До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать: 1) го­тельний збір; 2) збір за припаркування автотранспорту; 3) рин­ковий збір; 4) збір за видачу ордера на квартиру; 5) курортний збір; 6) збір за участь у бігах на іподромі; 7) збір за виграш у бігах на іподромі; 8) збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі; 9) збір за право використання місцевої символіки; 10) збір за право проведення кіно- і телезйомок; 11) збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; 12) збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; 13) збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг; 14) збір з власників собак.

При цьому комунальний податок, а також місцеві збори (обов’язкові платежі), зазначені у пп. 2—4, 13 та 14, є обов’яз­ковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане запровадження цих податків і зборів.

Сплата податків і зборів (обов’язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому законами України. За порушення подат­кового законодавства на платника податків накладаються штрафні санкції у розмірах, визначених ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00.
№ 2181.

Штрафна санкція (штраф) — це плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

ВИДИ ТА РОЗМІРИ ШТРАФНИХ САНКЦІЙ (ШТРАФІВ)
ЗА ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Підстави для застосування штрафних санкцій	Порядок обчислення санкції (штрафу)	Пункт Закону
Не менше	Розмір санкції	Не більше
Нмдг*/грн, або % від певних сум
Неподання або несвоєчасне подання податкової декларації	—	10 Нмдг/170 грн	—	17.1.1
Неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи фізичними особами, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб’єктів корупційних діянь	—	30 Нмдг/510 грн	—	17.1.1
Неподання податкової декларації (контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника податків)	10 Нмдг/ 170 грн	10 Нмдг/170 грн + 10 % від суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації	50 % від суми нарахованого податкового зобов’язання	17.1.2
Донарахування контролюючим органом податкових зобов’язань під час документальної перевірки	10 Нмдг/ 170 грн	5 % від суми недоплатиза кожний з податкових періодів, установлених для такого податку (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу	25 % від суми недоплати	17.1.3

Закінчення табл.

Підстави для застосування штрафних санкцій	Порядок обчислення санкції (штрафу)	Пункт Закону
Не менше	Розмір санкції	Не більше
Нмдг*/грн, або % від певних сум
Донарахування контролюючим органом податкових зобов’язань під час перевірки податкової декларації, поданої платником податків	1 Нмдг/ 17 грн	5 % від суми донарахованого податкового зобов’язання	—	17.1.4
Платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину за ухилення від сплати податків або Платник податків декларує переоцінені або недооцінені об’єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах (4250 грн)	100 Нмдг/ 1700 грн	50 % від суми недоплати	—	17.1.6
Платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених Законом № 2181 при затримці: — до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку; — від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати;		10 % від узгодженої суми20 % від узгодженої суми50 % від узгодженої суми

 

— понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати				17.1.7
Відчуження платником податків активів, що перебувають у податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим	—	100 % від суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави		17.1.8
Платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без по- переднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до зако- нодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати	—	200 % від суми зобов’язанняз податку (обов’язкового платежу), нарахування та сплата якого є обов’язковою передумовою продажу (відчуження) товарів (продукції) або виплати	—	17.1.9
Неповідомлення у встановлений законом строк про відкриття або закриття рахунків у банках (застосовується до банків або юридичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності)	—	20 Нмдг / 340 грн	—	19.4.7
Платник податку до початку пере­вірки самостійно виявляє факт зниження податкового зобов’язання та самостійно погашає суму недоплати	—	10 % від суми недоплати	—	17.2

* Нмдг — неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пеня — це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з плат­ника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

Податковий борг (недоїмка) визначено ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00 як податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (господарським судом), але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання. Згідно зі ст. 16 цього Закону пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу чи на день його погашення (або погашення його частини), залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

 

 

§ 8. Правовий режим бюджетного

Фінансування

 

Під бюджетним фінансуванням прийнято розуміти безповоротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевого бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ та організацій.

До специфічних особливостей бюджетного фінансування належать: 1) кошти на покриття витрат відпускаються тільки з одного бюджету за підпорядкованістю підприємства, установи чи організації. Виняток становить фінансування загальнодержавних заходів: боротьба з епідеміями, ліквідація втрат від катастроф і стихійного лиха тощо; 2) бюджетні установи фінансуються на основі встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів залежно від сфер діяльності.

Бюджетне фінансування покладається на спеціально для цього уповноважених посадових осіб (керівників бюджетних установ) — розпорядників бюджетних коштів.

Бюджетна установа — це установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевих бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими.

Розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету.

Розпорядники бюджетних коштів за обсягом наданих прав згідно зі ст. 21 Бюджетного кодексу України поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками згідно зі ст. 22 Бюджетного кодексу України можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, — органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, — уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Бюджетне призначення — повноваження надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом України, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

 

Бюджетне асигнування — повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов’язання і здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.

До повноважень головних розпорядників бюджетних коштів належать права: 1) розробляти план своєї діяльності відповідно до завдань і функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів; 2) розробляти на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подавати їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу; 3) отримувати бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводити у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечувати управління бюджетними асигнуваннями; 4) затверджувати кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством; 5) здійснювати внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів; 6) одержувати звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня й одержувачів бюджетних коштів та аналізувати ефективність використання ними бюджетних коштів (ст. 22 Бюджетного кодексу України).

Розпорядник бюджетних коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису одержує бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.

Бюджетний розпис — документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядником бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації.

Кошторис — це основний плановий документ бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Види кошторисів: індивідуальний — для кожної бюджетної установи; зведений — по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи, дитячі дошкільні заклади та ін.), на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом управління; загальний — обсяги фінансування для окремого органу управління (наприклад, загальний кошторис відділу освіти включає зведені кошториси по загальноосвітніх школах, школах-інтернатах, дитячих дошкільних закладах і на централізовані заходи).

На кошторисно-бюджетному фінансуванні утримуються державні та комунальні установи: установи соціальної сфери; освітні установи — школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади; установи охорони природи; установи охорони здоров’я; установи культури; установи Міністерства оборони, прикордонних військ, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України; органи законодавчої та виконавчої влади, суди та прокуратура.

 

 

* Нмдг — неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.