Інтернет-сайти світових музеїв та картинних галерей

- http://poklonnayagora.ru – веб-сайт Центрального музею Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. (Російська Федерація);
- http://www.muar.ru – веб-сайт Державного музею архітектури ім. А.В. Щусєва (Російська Федерація);
- http://www.spbmuseum.ru – веб-сайт Держаного музею історії Санкт-Петербурга (Російська Федерація);
- http://www.vmdpni.ru – веб-сайт Всеросійського музею декоративно-прикладного і народного мистецтва (Російська Федерація);
- http://www.mmoma.ru – веб-сайт Московського музею сучасного мистецтва (Російська Федерація);
- http://www.polotskmuzey.vitebsk.by – веб-сайт Національного Полоцького історико-культурного музею-заповідника (Республіка Білорусь);
- http://www.palacegomel.by – веб-сайт Гомельського палацово-паркового ансамблю (Республіка Білорусь).

ПОСМІХНІТЬСЯ…

· CD і не DVD мене..

· Вийдіть всі з контакту! Хочеться побути наодинці!

· Мені батьки сказали, що знайшли мене в капусті...а я своїм скажу, що я їх з нету скачала.

· Пересидів в інтернеті - Це коли виходиш на вулицю, а там навколо одні ДРУЗІ ДРУЗІВ...

· У в'язниці стільки не сидять, скільки я в інтернеті.

ЧИ ЗГОДНІ ВИ, ЩО…

· Інтернет, він нас не зближує.....це скупчення самотності. Ми ніби разом, але кожен сам... Ілюзія спілкування, ілюзія дружби, ілюзія життя.

· Тут немає імен, замість них – ніки. Тут не має віку і статі. Голоса теж немає. Як немає і емоцій, їх заміняє десяток банальних смайликів. Натомість особи – аватар. Тут не читають книги, а переглядають текстові файли. Не цитують напам’ять улюблених поетів, а вставляють результат пошуку гугла за ключовою фразою, яку змогли запам’ятати. Замість любові в серці – записи в історі… Пластмасові почуття…

МОДУЛЬ 2

Візуальна медіакультура і

медіамистецтво»

ЗМІСТ

1. Що знатиму і вмітиму я?........................................................с.41

2. Візуальна медіакультура …………………………………......................с.46

3. Провідні види візуальних, аудіовізуальних засобів масової комунікації. Фотографія, кіно, телебачення. Медіаісторія засобів, новий тип бачення, новий тип комунікації – медіатворчість людини…………………………………………………………..с. 52

4. Медіатехнології. Необхідність критичного мислення у сфері візуальної медіапродукції…………………………….……….с.87

5. Схема аналізу медіатекстів. Аналіз комерційної реклами.Аналіз політичної реклами.Аналіз соціальної реклами…………….с.101

6. Психологічний захист від непотрібної візуальної інформації. ……………………………………………………………………с.113

7. Творче медіасприймання візуальних медіатекстів… …….с.123

8. Екранна мова… ……………………………………………….с.130

9. Порадник… …………………………………………………….с.141

 

Що знатиму і вмітиму я?

Модуль 2. Візуальна медіакультура і медіамистецтво
2.1. Візуальна медіа-культура: культурологічний, соціально-психологічний підхід. Візуальна медіакультура – складова загальної візуальної культури, обумовлена медіа-засобами і медіа-технологіями. Візуальний формат – основа і головний засіб візуальних, аудіовізуальних медіа	пояснює: - поняття «культура», «візуальна культура»; - роль візуального для людини; - співвідношення візуальне/візуальний образ – медіакультура; характеризує: - основні складові візуальної культури (архітектура, скульптура, зображувальне мистецтво, одяг, прикраси, ужиткові речі).
2.2. Провідні види візуальних, аудіовізуальних засобів масової комунікації. Фотографія, кіно, телебачення. Медіаісторія засобів, новий тип бачення, новий тип комунікації – медіатворчість людини	характеризує: - провідні види візуальних, аудіовізуальних засобів масової комунікації; - новий тип бачення і новий тип комунікації по кожному візуальному медіазасобу, а також комп’ютера та Інтернету зокрема; пояснює: - взаємодію розвитку візуальних медіазасобів із загальним технічним прогресом, війнами.
2.3. Медіатехнології. Необхідність критичного мислення у сфері візуальної медіапродукції	пояснює: - специфічні особливості медіатехнологій; наводить приклади: - різновидів медіатехнологій, задіяних у різноманітних медіатекстах; розуміє: - необхідність критичного (конструктивного) ставлення до візуальних медіатекстів.
2.4. Схема аналізу медіа-текстів. Аналіз комерційної реклами. Аналіз політичної реклами. Аналіз соціальної реклами	володіє: - навичками застосування схеми аналізу медіатексту; аналізує: - зображення (форму) і зміст візуального медіатексту; оцінює: - зображення (форму) і зміст будь-якого візуального медіатексту.
2.5. Психологічний захист від непотрібної візуальної інформації	використовує навички: - психологічного захисту проти непотрібної візуальної інформації; - відсторонення від непотрібної візуальної інформації; - аналізу непотрібної візуальної інформації з відповідними висновками.
2.6. Творче медіа-сприймання візуальних медіатекстів. Логічний та образно-асоціативний підходи. Аналіз «контррекламних» зображень: їхнього змісту, форми тощо. Сприймання продукції мультимедійного мистецтва	описує: - особливості сприймання організації візуального образу на площині; - особливості та роль сприймання світла-тіні, кольорів тощо; пояснює: - особливості творчого сприймання традиційних статичних візуальних образів/медіатекстів; - особливості творчого сприймання традиційних динамічних візуальних образів/медіатекстів; - особливості творчого сприймання зразків медіамистецтва; характеризує: - основні види медіамистецтва.
2.7. Екранна мова	описує: - історичну ретроспективу виникнення та розвитку екранної мови; наводить приклади: - основних прийомів екранної мови; пояснює: - зв’язок кіномистецтва із сучасною екранною мовою; характеризує: - основні монтажні фрази сучасної екранної мови; уміє: - виділяти шаблони монтажних епізодів; - створювати екранні секвенції; - створювати монтажні фрази.

2.ВІЗУАЛЬНА МЕДІАКУЛЬТУРА

Теорія

Нині не можна уявити життя без медіа. А що, пригадаймо, означає слово «медіа», що стоїть за цим поняттям?

Сучасне значення «медіа» — це засіб, через який опосередковано здійснюється комунікація між людьми, групами людей. Сьогодні медіа — це всі засоби масової комунікації, а також засоби масової індивідуальної комунікації й, так звані, мережеві мультимедійні засоби.

Медіазасоби, їх функції

Засоби масової комунікації (медії) виникли не на порожньому місці. Вони з'явилися тоді, коли історія технічного розвитку сягнула певного рівня. Спочатку у ХУст. у Німеччині було винайдено пристрій для друку книжок, що, без перебільшення, відіграло дуже важливу роль у культурі загалом та сприяло й прискорило науково-технічний розвиток зокрема.

На тлі глобальних винаходів з'явилися й інші, менш масштабні, але не менш значущі для людини, — фотографія, телеграф, кінематограф, радіо, телефон, телебачення, а також цифрові технології способу запису інформації, мікропроцесор (комп'ютер), принципово нові інформаційно-комунікаційні системи (Інтернет) тощо.

Фотографія та кінематограф, радіо та телебачення, друк і копіювальна техніка, мобільний зв'язок, комп'ютер, Інтернет тощо — все разом становить медіазасоби абозасоби масової комунікації.

Що ж об'єднує в один ряд такі різноманітні за своєю технічною природою та функціями речі? Насамперед, усі вони налагоджують комунікацію як між окремими людьми (телеграф, телефон), так і між певними групами людей: редакція газети/журналу та читачі (друковані видання), знімальна група та кіноглядачі (кінематограф), автори телепрограм і телеглядачі (телебачення) тощо.

Медіакультура, її візуальний аспект

Сукупність засобів масової інформації становить суспільний, культурно-історичний феномен, сутність якого полягає у створенні медіатехнічних засобів та медіаінформації, її опосередкованої передачі одними групами людей та її опосередкованому ж сприйманні іншими. Все це становить — медіакультуру — практичну й інтелектуально-духовну діяльність людини, опосередковану медіазасобами.

Іншими словами, медіакультура — це виробництво, результатом якого є нові медіа-засоби, медіатехнології та медіапродукція у формі книжок, періодичних видань, радіопрограм, телепрограм, документальних, художніх фільмів, фотозображень тощо.

Медіакультура може бути й мистецтвом, особливо у сфері фотографії, кінематографії, новітніх видів мистецтва, так званого медіамистецтва (відео-арт, сайнс-арт, нет-арт тощо).

У медіакультурі є одна важлива особливість: переважна частина її продукції представлена у візуальному або аудіовізуальному форматі. Так, якщо у друкованих засобах, інтернеті візуальний аспект доповнює письмовий текст, то вже у фотографії, кінематографі, телебаченні — візуальне переважає.

Культурологічний аспект візуальної медіакультури

Як ми вже зазначали, візуальна медіакультура це, передусім, виробництво візуальної медіапродукції, яка наводнює штучне культурне середовище існування людини візуальними образами-зображеннями, поданими у різних форматах (статичних, рухомих) і жанрах (фотопортрет, документальний фільм, телепрограма тощо).

Візуальна медіакультура входить до складу загальної візуальної культури, яка передує в часі та охоплює практично всю штучну природу, створену людиною, й становить систему таких різноманітних візуальних підсистем як одяг, прикраси, вжиткові речі, архітектура, мистецтво тощо.

Медіа здатні забезпечити передачу візуальної медіапродукції необмеженій аудиторії, і тому очевидний зв'язок візуальної медіакультури з масовою культурою. Масова культура породжується медіазасобами й повністю залежить від медіатехнологій. Головними ознаками масової культури, як і медіакультурної продукції зокрема, є демократичність і зрозумілість для загалу.

Але на відміну від високої елітної культури, яка вимагає від людини інтелектуальних, емоційних зусиль, певної підготовки, досвіду, масова культура популяризує спрощену систему цінностей: примітивізацію стосунків між людьми; розважальність; сентиментальність; натуралістичне смакування насильства; пропагування культу речей; культу успіху, сильної особистості; сенсаційність тощо. Головним недоліком масової культури є те, що вона призвичаює людину до бездумного споживання, не вимагаючи інтелектуальних зусиль.

 

Особистісна візуальна медіакультура

Особистісна візуальна медіакультура — це психологічна складова загальної візуальної медіакультури. Вона становить психологічне утворення у вигляді набутої системи способів споживання візуальних медіа-текстів різноманітного формату.

Дуже важливим моментом для формування особистісної візуальної медіакультури високого рівня є розвиток критичного та творчого мислення, творчого медіасприймання, зокрема візуального.

Підсумки

Візуальна медіакультура — це виробництво та споживання продукції завдяки візуальним, аудіовізуальним засобам масової комунікації.

Візуальна медіакультура взаємозв'язана з візуальною та масовою культурою й становить вагому частину всієї медіакультури. Основними її функціями є спрямованість на масову аудиторію, розважальність, дозвіллєвість.

Контрольні запитання

1. У чому полягає суть слова «медіа» та його сучасна інтерпретація? Засоби масової комунікації та їх провідні функції.

2. Що таке «медіакультура»? Що таке «візуальна медіакультура»?

3. Що є спільного між візуальною культурою, масовою й візуальною медіакультурою? Яка відмінність між продукцією масової візуальної культури та візуального мистецтва?

4. Що таке «медіатворчість»? Зміст і функції.

5. Що таке «особистісна візуальна медіакультура»? Що необхідно для розвитку високого рівня візуальної медіакультури особистості?

Практика

Завдання 1: Перегляньте презентації із серії «Основні складові візуальної культури» (див.: папки №1 - 2, модуль 2 в електронному посібнику «Медіакультура» 10 клас). Доведіть, що архітектура, скульптура, зображувальне мистецтво, одяг, прикраси, ужиткові речі – це основні складові візуальної культури.

 

Завдання 2: Перегляньте презентації із серії «Медіатворчість людини» (див.: папка 3, модуль 2 в електронному посібнику «Медіакультура» 10 клас). Доведіть відмінність між продукцією масової візуальної культури та візуального мистецтва.

 

Завдання 3: «Світ очима художника»

Створіть за допомогою програми Power Point (поради та інструкції знаходяться на сторінці http://vkontakte.ru/club_10a_klas) альбоми з картинами відомих художників. Доповніть зміст інформацією про особливості творчої манери цього митця.

 

Завдання 4: «Уявна подорож (назва країни)»

Створіть за допомогою програми Power Point візуальний образ певної країни (поради та інструкції знаходяться на сторінці http://vkontakte.ru/club_10a_klas та у «Пораднику» порада №2 «Як правильно створити презентацію»)

Завдання 5: «Роль візуального для людини»

У шкільній фонотеці в папці «Дитячі пісні» виберіть аудіозапис пісні одного із героїв мультфільму. Створіть до неї відеокліп у формі слайд-фільму, презентації чи самостійно знятого відео. Покажіть результат вашої творчої праці рідним, друзям і однокласникам або подаруйте маленьким членам вашої родини. Скористайтеся порадою №2 чи №4 в кінці підручника.

 

Завдання 6: Ділова гра «Я – стиліст»

Уявіть, що ви – стиліст, до якого звернулись за порадами. Підготуйте візуальний ряд із образів, які б ви запропонували клієнтам:

· наречена;

· випускник/випускниця школи;

· офісний працівник;

· педагог;

· лікар;

· маленька дитина на костюмований бал;

· учень/учениця вашої школи тощо.

Для реалізації завдання можна використати колаж з журнальних вирізок, презентацію Power Point, слайд-фільм (Movi Maker), власні малюнки та ін. (див. у «Пораднику» пораду №2 «Як правильно створити презентацію»).

 

 

Провідні види візуальних, аудіовізуальних засобів масової комунікації. Фотографія, кіно, телебачення. Медіаісторія засобів, новий тип бачення, новий тип комунікації – медіатворчість людини

Теорія

Візуальні протомедіа «відтиск зображення»:

печатка, гравюра, друковані зображення

Печатка

Як не дивно, але первинними архаїчними візуальними протомедіями (за функціями зберігання, копіювання, передачі певної інформації) можна вважати прадавні особисті печатки. Спочатку печатки були пласкої та циліндричної форми, пізніше з'явилися персні-печатки. Печатки використовувалися для засвідчення особистості автора документа або свідка, котрий підписував документ.

Найбільше поширені печатки були в Месопотамії, починаючи з шумерського, аккадського, вавилонського періодів. Крім того печатки застосовувалися у Єгипті, у Мінойській культурі, Мезоамериці, у Греції, Римі, середньовічній Європі, в Руських землях тощо.

Часто печатки нагадували мініатюрні витвори мистецтва: різьблення по дорогоцінному або напівдорогоцінному камінню виконувалося з великою майстерністю.

У Месопотамії печатки були важливою ланкою у веденні документації адміністративно-бюрократичної системи. У культурах цього регіону було заведено фіксувати угоди на глиняних табличках за участю свідків. При цьому продавець, покупець і свідки «підписувалися» своїми циліндричними печатками.

Загалом, печатки з одного боку були індивідуальним засобом інформації, а з іншого — були масовими, поширеними у застосуванні.

Гравюра

Гравюра — (франц. дташте — вирізати, висікати) — вирізьблений або витравлений на спеціально підготовленій дошці чи пластинці малюнок і його відбиток на папері; різновид образотворчого мистецтва. Гравюра є результатом процесу гравіювання, який реалізується завдяки механізму відтиску рельєфного рисунку, нанесеного на твердий матеріал: камінь, дошку або металеву пластину тощо. Малюнок-зображення наносився різними способами/технологіями на різний матеріал. Це привело до появи різних видів гравюри: ксилографії (вирізування на дереві); гіпсографії (вирізування на гіпсі); літографії (нанесення малюнка на камінь фарбою); офорту (прошкрябування малюнка голкою або витравлювання кислотою на металі) тощо.

Принцип відбитку зображення як візуального повідомлення з метою ілюстрування релігійних трактатів було здійснено в Китаї в перші століття н. е., в Індії — у IX ст. Ілюстрування книжок, поширення художніх зображень було реалізовано в Європі набагато пізніше: у XIV—XVIII ст. (Йдеться про художню технологію гравіювання). Найдавнішими видами гравюри вважається ксилографія, а також гравюра на металі.

Завдяки гравюрі відбулася первинна «медіатизація» (копіювання, тиражування) творів художніх зображень (станкова гравюра), а також стало можливим друкування ілюстрацій у книжках (книжкова гравюра). Крім того, що гравюра давала можливість художнику опосередковано комунікувати з широким загалом потенційних глядачів і, в свою чергу, глядачам — із художником; гравюра в книжці підсилювала/ілюструвала письмову інформацію візуально-образним рядом. Усе це сприяло реалізації опосередкованої комунікації, яка здійснювалася завдяки сприйняття продукту протомедій, відбитого у гравійованому зображенні.

Згодом друковані видання стали могутнім засобом опосередкованої комунікації між людьми.

Висновки

Повертаючись до протомедій за принципом репродукування зображень, можна сказати, що хоча вони й не є медіазасобами у прямому розумінні, але свого часу відіграли вирішальну роль у становленні візуальних медіа-засобів.

Сьогодні протомедіа за принципом «відтиску зображення» продовжують своє існування. Так, печатка застосовується насамперед у сфері документації (фіксує документ, уособлюючи організацію, особистість), а також у сфері мистецтва (печатки як декоративне, художнє печатання). Гравюра, окрім вищезгаданих поліграфічних функцій, продовжує повноцінно існувати у мистецькому жанрі «графіка».

До сучасних медій печатку і гравіювання робить близькими спрямованість на копіювання, тиражування зображення як інформації. Однак, по-перше, вони не замінили ручної праці людини-художника, а, по-друге, створені зображення передавалися на відстань не опосередковано, а завдяки контакту людина-людині.

Контрольні запитання

1. Що таке протомедії?

2. У чому полягає сутність відтиску?

3. Із якою метою виникли перші печатки?

4. Чому гравюру можна вважати протомедією?

5. Із яким сучасним медіазасобом перегукуються протомедії за принципом «відтиск зображення»?

 

ВІЗУАЛЬНІ ПРОТОМЕДІА:

камера-обскура, «магічний ліхтар», стробоскоп

 

Камера-обскура — (лат. кімната темна) — це темне приміщення з одним мініатюрним отвором, через який на протилежну стіну природно проектується перевернене зменшене зображення предметів іззовні. Камера-обскура є прототипом фотографічного апарату.

Камера-обскура, по суті, є пристосуванням для точної побудови перспективного зображення. У своїй первинній формі вона мала вигляд затемненої кімнати з отвором у стіні. Зображення предметів, що знаходилися поза кімнатою, відображувалися через отвір на протилежну стіну у перевернутому вигляді, а люди, які знаходилися у кімнаті, мали змогу бачити ці зображення та переносити їх на папір.

Люди давно помітили, що промінь сонця, проникаючи крізь невеличкий отвір у темне приміщення, залишає на протилежній площині стіни світлове зображення предметів зовнішнього світу, які знаходяться проти отвору. Вже в V ст. до н. е. китайський філософ Мі Ті описав виникнення перевернутого зображення на стіні затемненої кімнати. У 359 р. до н. е. на подібне явище вказував Аристотель, який в одній з робіт описав ефект камери-обскури та розповів, як можна проектувати зображення предметів на папір.

Пізніше, у 1686 р. Йоганес Цан спроектував портативну камеру-обскуру, обладнану дзеркалом, яке було розташоване під кутом 45° і проектувало зображення на матову горизонтальну площину, що й дозволяло художникам переносити пейзажі на папір.

Завдяки камері-обскурі здійснювалися пошуки реального відображення матеріального світу за допомогою прямої перспективи, тобто, створення ілюзії реальності у візуальному зображенні. Це поєднує камеру-обскуру із сучасними візуальними медіями, які також продукують ілюзію візуального зображення (фотографія, кіно, телебачення).

Камера-обскура не виконувала функцій засобів масової комунікації. Проте, саме камера-обскура стала технічним прототипом фотоапарату — інструментом майбутнього могутнього медіазасобу — фотографії.

Магічні ліхтарі — різновид апаратів для проекції зображень, розповсюджений у XVII—XX ст. й повсюдно поширений у побуті у XIX ст. Його винахід є значущим етапом в історії розвитку кінематографа. Магічний ліхтар, заклавши основу для всієї проективної техніки, втратив своє значення із появою кінематографа. Більш сучасними, електричними версіями магічного ліхтаря можна вважати фільмоскоп, діапроектор.

Винахід магічного ліхтаря саме як пристрою-іграшки для оптичних ілюзій відбувається у XVII ст. і, найімовірніше, належить голландському вченому Християну Гюйгенсу. Спочатку використовувалася виключно для розваги принців і шляхетного панства.

«Раєшна скриня» потрапила до народних забавок, коли, наприклад, на ярмарку за невеличку плату можна було через отвір подивитися у скриню та побачити яскраві, збільшені малюнки не лише на біблейські, християнські, а й на побутові, однак не менш актуальні, теми.

Демонстрації, зазвичай, проводилися на ярмарках, виставках, а також у церквах. Сеанс тривав до 2-х годин і супроводжувався музикою, оповіданнями та читанням. Масове виробництво пластин із зображеннями привело до стандартизації зображень. Пластини виготовлювались у комплекті із текстами. Тематика була різноманітною: розважальною, політичною, соціальною. Завдяки всьому цьому «магічний ліхтар» поступово перетворився на засіб масової інформації.

Репертуар магічних ліхтарів наприкінці XIX ст. був складним і різноманітним: поряд із загальноосвітніми серіями, предметними уроками, історичними картинами існували й комедійні вистави, казки. У Британії для магічного ліхтаря було адаптовано «Робінзона Крузо», всі п'єси Шекспіра, всі твори В. Скотта. Сеанси супроводжувалися, зазвичай, співами, музикою або коментувалася лектором чи оповідачем.

Виробництво зображень-картинок також можна вважати творчим процесом, до того ж, зважаючи на те, що іноді зображення створювали професійні художники.

На противагу камері-обскурі, «магічний ліхтар» є більш комунікативним засобом: масово виготовляються повідомлення-картинки; є їх виробник/замовник в особі конкретного автора, церкви; є одержувач-глядач; є засіб передачі повідомлення — пристрій. Тобто, можна говорити про опосередковану комунікацію. Утім, цей пристрій не може передавати зображення на відстань, це ще не медіатехніка.

За допомогою магічного ліхтаря відбувалася особлива комунікація: ефект від демонстрації візуальних образів мав неабияку силу, яка набувала форми емоційного враження глядачів від перегляду (примітивного, на погляд сучасної людини).

Контрольні запитання

1. Які два основні види візуальних протомедій склали передумови розвитку сучасних медіазасобів й на яких принципах вони засновані?

2. Із якою метою й ким використовувалася камера-обскура?

3. Яку важливу функцію медіа виконував магічний ліхтар?

4. Які особливості/функції всіх вищезгаданих протомедій перейшли до сучасних медіазасобів й до яких саме?

ФОТОГРАФІЯ

Фотографія (грец. фотос — світло та графо — пишу; світлопис) — сукупність різноманітних науково-технічних засобів і технологій, за допомогою яких можна отримати й зберегти статичне зображення на світлочуттєвому матеріалі (фотоплівці або фотографічній матриці).

Фотографія умовно поділяється на два види:

1. Фотографія традиційна — аналогова. Базується на досягненнях оптики та хімічних технологій у галузі світлочутливих матеріалів. Аналогова фотографія, у свою чергу, поділяється на монохромну (зокрема, чорно-білу) та кольорову.

2. Фотографія електронна — цифрова. Базується на електроннооптичних технологіях і технічних засобах, як аналогових, так і цифрових (дігітальних від англ. Відіїаї, БО — цифровий).

Історія винаходження фотографії

Зображення за допомогою відбитого від предметів світла одержували дуже давно й використовували для живописних і, можливо, для технічних робіт. Згадаймо камеру-обскуру, яка пізніше у часі «отримала» систему оптичних лінз. Однак це ще не було фотографією.

Розвиток хімічної науки та винахід методу фіксації зображення одночасно або майже одночасно кількома винахідниками, завершив історичний «підготовчий» період і «народилася» фотографія.

Засновниками фотографії вважаються:

Французький винахідник Нісефор Н'єпс, який уперше зробив закріплене фотографічне зображення ще у 1822 р. До наших днів збереглася

його світлина, яка, по суті, є першою в історії фотографією: «Вид із вікна майстерні. 1826 рік». Процес фотографування тривав вісім годин при яскравому сонячному світлі.

У 1839 р. француз Луї Жак Манде Дагерр опублікував спосіб одержання зображення на мідній пластині, покритій сріблом. Знімки, зроблені за його технологією були досить високої якості: як освітлені, так і темні деталі були досить виразні. Свій спосіб одержання фотографічного зображення Дагерр назвав дагерротипія.

Практично в той же самий час англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот винайшов інший спосіб одержання фотографічного зображення, що назвав калотипією (від грец. — красивий відбиток). Носієм зображення Тальбот обрав папір, просочений хлористим сріблом, і одержав перший у світі негатив. Експозиція тривала біля години, на світлині — ґратчасте вікно будинку Тальбота.

Також, у 1833р. франко-бразильській винахідник і художник Еркюль Флоранс описав метод отримання фотографії за допомогою нітрату срібла. Свій винахід він не запатентував і потім не претендував на першість.

Види фотографії

Чорно-біла фотографія — це історично перший вид фотографії. Після появи кольорової, а пізніше — цифрової фотографії, чорно-білі світлини зберегли свою популярність.

Навіть іноді для отримання художнього ефекту кольорові фотографії перетворюють на чорно-білі.

Кольорова фотографія з'явилася у середині ХІХ ст. Перше стійке кольорове фото було зроблено у 1861 р. Дж. Максвеллом за методом ділення кольорів або методом трьохкольорової фотографії. Для отримання кольорового знімку використовувалися три фотокамери, у кожній з яких був окремий кольоровий фільтр: червоний, зелений і синій. Знімки дозволяли відтворити три проекції, які у процесі фотодрукування давали можливість отримати кольорове зображення.

До розвитку трьохкольорової фотографії доклали руки такі вчені й винахідники як німецький фотохімік Герман Вільгельм Фогель, його учень Адольф Міте, учень останнього — Сергій Прокудін-Горський.

З початку ХХ ст., поряд із методом поділу кольорів, почали активно розвиватися й інші процеси (методи) кольорової фотографії. Зокрема, у 1905 р. були запатентовані й надійшли у вільний продаж фотопластини «автохром» братів Огюста і Луї Люм'єрів, які дозволяли досить легко отримувати кольорові фотографії. Незважаючи на чисельні недоліки (швидке збліднення фарб, крихкість пластин, зернистість зображення), метод швидко завоював популярність, до 1935 р. у світі було зроблено 50 млн. автохромних пластинок.

Цифрова фотографія відносно нова, однак дуже популярна фототехнологія. Вона з'явилася у 1981 р.

Принцип роботи цифрової камери полягає у фіксації світлового потоку матрицею й у перетворенні цієї інформації у цифровий код.

Нині цифрова фотографія практично витіснила плівкову аналогову фотографію у різних галузях.

Спочатку фотографія функціонувала у сфері документалістики, криміналістики, у воєнних справах (аерофотозйомка).

Однак, у ХХ ст., коли техніка фотографії стала досконалішою, з' явилися чутливі фотографічні матеріали й зручні фотоапарати, фотографія з технічної забавки, документальної та кримінальної перетворилася на мистецтво, споріднене з живописом.

Фотографія, документуючи реальність, перетворювала її на образ, запозичила у мистецтва відповідні жанри живопису й рисунку та перетворилася на художню фотографію — фотомистецтво.

Жанрами фотомистецтва є натюрморт, портрет, пейзаж, оголена натура (ню), автопортрет, побутовий жанр, папараці.

НАТЮРМОРТ

 

ПОРТРЕТ

 

ПЕЙЗАЖ

 

Специфічні види фотографії: архітектурна фотографія, астрофотографія, весільна фотографія, вулична фотографія, документальна й наукова фотографія, жанрова фотографія, ломографія та мобілографія, мікрофотографія та мікрофотографія, нічна фотографія, панорамна, підводна зйомка, пікторіальна фотографія, реографія, рекламна фотографія, репортаж, репродукція, світлографіка, спортивна фотографія, тривимірна фотографія, фотографіка, фотополювання, чорно-біла, шадографія, фотографічний монтаж, фотоколаж.

 

 

 

ФОТОКОЛАЖІ

 

 

 

 

Застосування фотографії у різних сферах людської діяльності сприяло творчому оновленню існуючих галузей, розширенню можливостей нових досліджень, творчому прориву у нових технологіях.

· Технічна документальна фотозйомка вплинула на відображення історії. Відтворення історії, зафіксованої на плівку, можна порівняти з винаходом писемності.

 

· Законодавство, судова та слідча справи До появи копіювальної техніки фотокопія документів була розповсюдженою в юриспруденції.

· Астрономія, мікроскопія, ядерна фізика, біологія, картографія У цих сферах використання фотографії сприяло колосальному прориву в об'єктивності отримуваних даних, розширенню можливостей і прискоренню досліджень. Перехід в астрономії від спостережень до фотографії повністю змінив цю науку й доступні для дослідження простори.

 

ОЧІ ТВАРИН

 

· Рентгенографія Це вид дослідження внутрішньої структури об'єктів, які відображуються за допомогою рентгенівських променів на спеціальній плівці або папері. Найчастіше застосовується у медицині для діагностики різних органів, наявності травм, захворювань.

 

 

Комунікаційний ресурс особистості у галузі фотографії

Фотозображення, як і будь-яке інше зображення, — це не просто повідомлення. Можливість створенння, збереження, багаточисельного репродукування робить фотографічний знімок медіаповідомленням, яке, у свою чергу, передбачає відправника та отримувача, тобто, комунікацію.

Передусім фотографію можна розглядати й багаторазово повертатися до перегляду. Перегляд фотографії, якщо вона матеріально втілена, не потребує застосування технологічних засобів для перегляду, її можна взяти з собою, розташувати в інтер'єрі тощо.

Але існують нові типи комунікації — електронні, віртуальні. Людина може надсилати фотографії електронною поштою, а може розміщувати їх на своїй веб-сторінці, очікуючи на зворотний зв'язок. Комунікація, опосередкована фотознімками, часто стає достатньо інтерактивною: можуть відгукнутися «друзі» (справжні й віртуальні), можуть відреагувати й інші, незнайомі користувачі, які «оцінять» світлину, залишать коментар тощо.

На окрему увагу заслуговують комунікаційні стосунки в Інтернеті у спеціалізованих групах, блогах, іміджбордах, конкурсах, форумах. Зокрема, цікавим різновидом комунікації в Інтернеті, пов'язаним із фотографією, є спільна творчість різних користувачів (найчастіше особисто не знайомих між собою) зі створення, редагування таких медіапродуктів, як «фотожаби», «демотиватори» тощо.

Висновки

Без перебільшення можна сказати, що фотографія створила нову культурну, соціально-психологічну медіареальність.

Контрольні запитання

1. Які основні види фотографії є сьогодні?

2. Загальний принцип дії фотографії.

3. Розвиток якої науки посприяв виникненню феномена фотографії?

4. У яких сферах діяльності необхідне застосування фотографії?

5. Жанри, притаманні саме фотографії.

6. Як фотографія вплинула на розвиток художнього мистецтва? Жанри художньої фотографії.

7. У чому полягає медіатворчість у галузі фотографії?

8. Які нові види комунікацій виникли завдяки фотографії?

КІНЕМАТОГРАФ

Кінематограф було винайдено у XIX ст., особливої популярності він набув у XX ст. До поняття кінематографії входить кіномистецтво — вид сучасного зображувального мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухливих зображень і кіноіндустрія (кінопромисловість) — галузь економіки, яка займається виробництвом і показом фільмів, підготовкою акторських кадрів.

Принцип роботи кінематографа (як і його медіапрототипів) засновано на ефекті персистенції, коли око людини здатне поєднувати зображення, що швидко змінюються, в одне рухливе(ілюзія рухливого зображення; у сучасних кінотеатрах частота проекції становить 24 кадри на секунду). Саме завдяки цьому й функціонує кінематограф, оскільки будь-яке рухливе зображення (чи то в кіно, чи то на екрані монітора), по суті, становить безліч фотографічних статичних зображень, які завдяки швидкому прокручуванню створюють ілюзію руху.

Кінематограф народився з фотографії й спочатку був її галуззю.

Перші короткометражні фільми

1 листопада 1895 р. у Берліні, в кав'ярні «Зимовий сад» М. Складановський продемонстрував свій винахід — «біоскоп», однак ця подія залишилася без особливої уваги.

28 грудня того ж року в Парижі на бульварі Капуцинів у «Гран-кафе» брати Огюст та Луї Люм'єр продемонстрували свій «синематограф», репрезентувавши фільм "Вихід робітників з фабрики Люм’єр". Саме ця подія ознаменувала народження кінематографа.

 

Протягом 1896—1897 рр. короткометражні фільми було публічно продемонстровані в усіх столицях світу.

 

Епоха німого кіно

Перші короткометражні фільми (15—20 метрів, приблизно 1,5 хвилини демонстрації) найчастіше були документальними, однак уже в комедійному інсценуванні «Политий поливальник» відображуються тенденції зародження ігрового кіно. Невелика довжина перших фільмів була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Проте, вже у 1900-х роках довжина кінокартин збільшилася до 200—300 метрів (15—20 хв. демонстрації). Найбільшого свого розквіту «німе» кіно досягло у 20 - ті роки ХХ ст., коли воно повністю сформувалося як самостійний вид мистецтва з власними художніми засобами.

Відомі актори німого кіно — Чарлі Чаплін, Рудольф Валентино, Мері Пікфорд, Ґрета Гарбо, Віра Холодна та багато інших.

 

Віра Холодна. Ґрета Гарбо

 

Звукове кіно

Ще наприкінці ХІХ ст. Томас Едісон намагався синхронізувати кінескоп із фонографом, однак зазнав поразки. Згодом Уільям Діксон, співавтор Едісона, стверджував, що йому вже у 1889 р. вдалося створити кінетофонограф — прилад, який відтворював звук і зображення одночасно. Втім, ніяких доказів на підтвердження його слів немає.

Прем'єра фільму братів Люм'єрів «Прибуття потягу» супроводжувалося імітацією гуркотіння потягу, який здійснювала спеціальна машина, встановлена за екраном.

Потім демонстрація фільмів здійснювалася під акомпанемент гри на роялі. Музика передусім повинна була заглушувати тріск проекційного апарата, а вже потім вона стала засобом створення емоційного зв'язку між рухливою фотографією та глядачем.

Нині є доволі витончені й удосконалені системи звукового супроводу кіно. Число окремих звукових каналів сягає 7, а в екзотичних системах навіть 12. Усе це спрямоване на посилення ефекту занурення глядача в атмосферу кінофільму.

Кольоров кіно

Творча думка винахідників не стояла на місці. Перший примітивний кольоровий фільм вийшов ще у 1922 р., однак, як і перші звукові версії, не вразив глядачів і не мав успіху (його кольоровим наповненням була лише червоно-зелена гама без синього кольору). Перший повнометражний кольоровий фільм «Беккі Шарп» американського режисера вірменського походження Рубена Мамуляна побачив світ у 1935 р. Цей рік прийнято вважати роком створення кольорового кіно.

 

 

Цифровий кінематограф

Розвиток цифрових технологій на початку ХХІ ст. сприяв появі такого нового поняття у галузі кінематографа, як «цифровий кінематограф» або «цифрове відео». Цей термін означає новий вид кінозйомки за допомогою цифрової камери безпосередньо на цифровий носій. Як і в цифровій фотографії, у цьому випадку плівка для зйомок стає непотрібною, а кінопроектор замінюється цифровим проектором або за допомогою лазерних рекордерів виготовлюється високоякісний інтернегатив для подальшого друкування фільмокопій.

Медіатворчість: творчі здобутки та досягнення кінематографа

Кінематограф — наочний прояв синтезу науки, техніки та мистецтва. Кіно не просто формально поєднало засоби виразності різних мистецтв, а й створило новий вид мистецтва — кіномистецтво, яке найяскравіше проявляється в ігрових художніх фільмах. Відразу зауважимо, що не вся кінематографічна продукція є мистецькою.

Виробництво фільмів — це творчий процес, який складається з:

□ підготовчого етапу (робота з драматургом або сценарієм, художником, оператором, композитором, акторами);

□ знімального етапу (робота з акторами, художниками, композитором, звуко- й операторами, освітлювачами, монтажерами);

□ монтажно-тоніровочного етапу (робота з монтажерами, композитором, акторами тощо).

Зазвичай, фільми поділяють на художні (ігрові), документальні (неігрові) та мультиплікаційні. У художніх фільмах відтворюються події, які грають актори, у документальних — знімаються реальні події з життя.

Поширені жанри художнього кіно: мелодрама, комедія, екранізація, бойовик, гостросюжетний, психологічний трилер, фантастика, фентезі, казка, містика тощо.

Різновиди документального кіно: фільм-нарис, фільм-портрет, кінорепортаж, фільм-диспут, кінозамальовка, нарис-портрет, оглядовий фільм тощо.

Освітні фільми належать до документального кіно. Це фільми, призначені для демонстрації у школах та інших навчальних закладах. Дослідження показують, що матеріал, поданий у форматі фільму, засвоюється набагато краще, ніж просто розказаний учителем.

Окремої уваги заслуговують науково-популярні фільми, які можуть бути як документальними, телевізійними фільмами, так і частково або й повністю постановочними, ігровими. Ці фільми описують і пропагують у доступній для широкого загалу формі наукові ідеї, відкриття, наукове бачення, включно з науковою фантастикою.

Чудовим прикладом означених форматів науково-популярного кіно є науково-популярні фільми, створені на студії ВВС (Велика Британія).

Види мультиплікації/анімації:

□ графічна (мальована) анімація — класичний вид анімації, де об'єкти малюються вручну (сьогодні часто переносять малюнки на комп'ютер); перші мальовані фільми було випущено у 1908 р. у Франції;

□ об'ємна (матеріальна) анімація — об'єкти є окремими елементами матеріального світу (лялька, пластилін, витинанка, сіль, голки тощо):

□ лялькова анімація, пластилінова анімація, сипка анімація; перший об'ємний фільм було випущено у 1911 р. у Росії;

□ комп'ютерна анімація — в ній об'єкти створюються за допомогою комп'ютерних засобів.

Комунікаційні ресурси людини у сфері кінематографії

Творчий процес зі створення фільму, опосередкований медіазасобами, можна розглядати як медіатворчий, а спільну діяльність команди кіноспеціалістів — як комунікацію однодумців.

Від злагодженої, конструктивної комунікації учасників медіа-творчого колективу залежить значна частина успіху майбутнього фільму. До складу медіатворчої групи входять основні учасники процесу фільмотворення:

 

 

 

 

 

Окрім головних членів команди зі створення фільму залучаються також звукооператори, художники-декоратори, гримери, костюмери, художники з реквізиту, освітлювачі, монтажники, статисти тощо.

Комунікація глядача з фільмом як медіатекстом

Сприймаючи фільм, особливо художній, глядач через сюжетно-смислову лінію, образи героїв «подумки спілкується» з авторським колективом фільму.

Сучасний досвідчений кіноглядач, переглядаючи фільм, легко переноситься з одного часу в інший, з однієї країни в іншу, за двома-трьома характерними рухами або подіями може подумки відтворити весь ланцюжок подій або повну ситуацію, здатен правильно розшифрувати значення незвичайних ракурсів, крупного плану, розуміє незвичне поєднання подій, множинність планів і ліній кінооповідання. Парадокс нового типу візуального сприйняття, пов'язаний із кінематографом, полягає в інтимному спогляданні подій фільму та одночасно у відстороненні від них.

Висновки

Уперше в історії людства кінематограф дав людині можливість бачити «живі картини» — зображення в русі. Кінематограф сприяв розвитку кіноіндустрії та кіномистецтва. Було створено новий вид синтетичного мистецтва. На відміну від фотографії, кіно спочатку стало мистецтвом, а вже потім надихало на розвиток інші види мистецтва. Сфера кіно обумовила появу нових типів комунікації та нового типу бачення людини.

Цікаво знати….

28 грудня світ відзначає Міжнародний день кіно. Саме в цей день у 1895 році в паризькому кафе на бульварі Капуцинів брати Луї й Огюст Люм’єр (раніше одержали патент на винайдений ними апарат "Синематограф") улаштували для охочих перший публічний платний перегляд ряду знятих ними короткометражок. Тоді був показаний і міні-фільм "Вихід робітників з фабрики Люм’єр", хронометраж якого становив усього 46 секунд.

А от показ легендарного "Прибуття поїзда на вокзал Ла Сьота" (побачивши який, деякі вразливі глядачі в жаху підхоплювалися з місць, боячись отримати травми або бути задавленими) відбувся трохи пізніше, у січні 1896 року.

Самі брати Люм’єр вважали, що кіно ніколи не вийде далі показу сценок з життя, і думали, що інтерес до нього швидко зникне.

Нагадаємо, що епоха німого кіно закінчилася 6 жовтня 1927 року, коли в США в прокат вийшов музичний фільм "Співак джазу" з Елом Долсоном у головній ролі.

А ера кольорового кіно почалася у 1935 році, коли американські глядачі побачили повнометражний кольоровий фільм "Беккі Шарп" режисера Рубена Мамуляна.

Зазначимо, що за всіх часів найбільш улюбленим персонажем у режисерів був і залишається Наполеон, а найпопулярніший кіносюжет – про Попелюшку (у всіх її, у тому числі й сучасних, інтерпретаціях). Якщо ж говорити про вигаданих персонажів, то після Попелюшки це - Гамлет, Кармен, доктор Джекіл і містер Хайд, Фауст, Ромео й Джульєтта, три мушкетери, дама з камеліями й Дон Кіхот.

Найбільш плідними кінорежисерами варто визнати німця Райнера Вернера Фасбіндера (який за 17 років роботи встиг зняти 37 повнометражних фільмів, три новели, два телесеріали й одну документальну стрічку) і японця Кенджі Мідзогучі, на рахунку якого 85 фільмів, з яких уціліли тільки 30.

Найприбутковішим фільмом в історії кіно вважається "Титанік" (1997) Джеймса Кемерона, який зібрав у світовому прокаті (крім численних "Оскарів") 1 мільярд 800 мільйонів доларів. При цьому бюджет фільму становив 200 мільйонів доларів.

Контрольні запитання

1. Продукт кіно, його різновиди та жанри.

2. Особливості медіа-творчості у сфері кіно.

3. Особливості комунікації у сфері кіно.

 

ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Телебачення (як фотографія і кінематограф) — галузь науки, техніки та культури.

Телебачення — один із найбільш масових засобів поширення інформації; його застосовують також у наукових установах; у технічних та інших практичних цілях, наприклад, у промисловості й транспорті (диспетчерська справа, контроль), у космічних та ядерних дослідженнях, у військовій справі тощо.

Виокремлюють чорно-біле й кольорове телебачення, аналогове й цифрове, кабельне, супутникове тощо.

Історія появи телебачення

Біля витоків телебачення стояло багато «світлих голів» — винахідників, учених. Так, у 1873 р. У. Сміт відкрив принцип фотоефекту в селені, який лежить в основі телебачення; принцип послідовної передачі елементів зображення було запропоновано наприкінці XIX ст. португальським ученим А. ді Пайва й незалежно від нього — російським ученим П. Бахметьєвим; розробку оптико-механічних пристроїв започаткував німецький інженер П. Ніпков у 1884 р. (його скануючий диск став поштовхом до розвитку саме механічного телебачення, популярного до 30-х років).

10 жовтня 1906 р. винахідники М. Дікманн та Г. Глаге зареєстрували патент на використання трубки К. Ф. Брауна для передачі зображення. Сам Браун не був прихильником досліджень у цій галузі, вважаючи ідею не науковою. У 1907 р. Дікманн продемонстрував телевізійний приймач із екраном 3 на 3 см.

Перший патент на електронне телебачення, яке використовується зараз, отримав 25 липня 1907 р. професор Петербурзького технологічного інституту Б. Розінг, який подав заявку на патентування «засобу електричної передачі зображення».

Справжнім проривом у розвитку електронного телебачення став «іконоскоп», створений В. Зворикіним у 1923 р., який працював у США. Іконоскоп вирішив питання на користь електронного телебачення на противагу механічному. Іконоскоп — перша електронна телевізійна трубка передачі, винахід якої дозволив розпочати масове виробництво телевізійних приймачів. Іконоскоп також було запатентовано радянським вченим С. Катаєвим у 1931 р., однак В. Зворикін створив працюючу модель у 1933 р. — на рік раніше від радянських учених.

Уперше в історії рухливе зображення на відстань було передане 26 липня 1928 р. у Ташкенті винахідниками Б. Грабовським та І. Бєлянським. І хоча отримані зображення були грубими та нечіткими, саме ташкентський досвід вважається народженням сучасного телебачення. Приймач, на якому відтворювалася телепередача, називався «телефотом» (детальніше ознайомитись із життєвим та науковим шляхом сина видатного українського поета Павла Грабовського – Бориса Павловича Грабовського – можна за адресою: http://h.ua/story/7875/).

За іншими даними першу передачу рухливого зображення 26 січня 1926 р. здійснив шотландський винахідник Дж. Бейрд.

ТАК ВИГЛЯДАЛИ ПЕРШІ ТЕЛЕВІЗОРИ

 

Регулярні телевізійні передачі почалися у Німеччині у 1936 р. Поштовхом до масової трансляції стала майже забута Берлінська Олімпіада 1936 р., трансляцію якої переглянуло понад 160 тис. осіб у трьох містах; у Росії у 1939 р. в ефір було трансльовано документальний фільм про відкриття XVIII з'їзду ВКП (б); у Великій Британії та США перші трансляції почалися у 1941р; у Європі — у 50-х рр. XX ст.

Експериментальні телеприймачі з'явилися наприкінці 30-х років, але до кінця Другої світової війни телебачення було майже невідоме для населення. Так, в Америці у 1946 р. телевізори були лише в 0,2 % сімей, у 1950 — цифра зросла до 9 %, у 1951 — до 23,5 %, а у 1962 — вже становила 90 %. На 1980 р. телевізори були у 98 % американських сімей, і з того часу ця цифра залишається незмінною (в кожній родині в середньому — 2,2 телевізори).

Між 1981 та 1997 роками кількість телевізорів на 1000 жителів планети збільшилася удвічі з 117 до 234, хоча не можна констатувати рівномірний розподіл у масштабі планети. Наприклад, на 1000 осіб у Нідерландах припадало 906 телевізорів, у США — 850, але лише 5 — у Бангладеш та 9 — у Кенії.

Спочатку більшість передач здійснювалося телевізійними мережами або місцевими станціями. Починаючи з 1980-х років стрімкий розвиток кабельного та супутникового телебачення сприяв значному розширенню можливостей вибору, що й привело до зниження частки телевізійних мереж на ринку. У другій половині ХХ-го ст., коли телебачення отримало широке розповсюдження, його роль у житті суспільства було підкреслено ООН оголошенням у 1998 р. пам'ятного дня — 21 листопада — Всесвітнього дня телебачення.

За якісною ознакою виокремлюють чорно-біле телебачення й кольорове.

Чорно-біле телебачення було первинним, і як засіб масової інформації проіснувало до появи кольорового. Як фіксуюча, контрольна апаратура чорно-біле телебачення застосовується ще й нині.

18 грудня 1953 р. у СІЛА вперше було розпочато кольоровий телевізійний показ.

За формою представлення телевізійних сигналів (відеоінформації) виокремлюють аналогове та дискретне цифрове телебачення.

Аналогове телебачення, як і аналогова фотографія, записує, передає на відстань зображення, закодоване у стрічках і пікселах, які відтворюють об'єкт зображення саме за його фізичною аналогією. Аналогове телебачення становить первинний етап розвитку телебачення й на сьогодні вважається вже не актуальним, не досконалим.

Дискретне цифрове телебачення знову ж таки, як і цифрова фотографія, кодує зображення цифровим способом. Останнім часом країни світу поступово переходять на цифрове телебачення, головна перевага якого полягає у високій якості зображення та звуку порівняно з аналоговим телебаченням.

Медіатворчість: творчі здобутки та досягнення телебачення

Телебачення змінило не лише дозвілля людини, але й її образ мислення, світогляд. Воно стало не лише «магічним вікном», крізь яке людина дивиться на світ, а й «дверима», через які в її свідомість проникають різноманітні, створені кимось ідеї.

Телевізійні повідомлення реалізуються у формі різноманітних тележанрів.

Тележанр	Визначення
Телерепортаж	(англ. — повідомляти) — повідомлення в телепередачах про важливі події суспільного, політичного, культурного, мистецького життя. Режисер й оператор, використовуючи виразні засоби та прийоми телебачення, передають на екран повідомлення про якусь подію. Найчастіше вони, навіть не будучи упередженими, передають свою інтерпретацію (лат. пояснення, тлумачення змісту) події, як своє розуміння та бачення, а не в тій формі, в якій подія можливо сприймалася її учасниками або свідками.
Документальний телефільм	літопис подій, у ньому може використовуватися репортажність.
Художній телефільм	фільм, знятий спеціально для показу на телебаченні. Відмінність телевізійного фільму від художнього полягає, передусім, у переважанні сцен крупного та середнього плану, знятих, як правило, у приміщенні; голоси акторів звучать камерно, створюючи ефект присутності кіногероїв у кімнаті, де працює телевізор тощо.
Телесеріали	як послідовна серія фільмів, пов'язаних між собою загальним змістом, використовують таку важливу властивість телебачення, як його періодичність. Телесеріали, крім традиційного розподілу на кіножанри (комедія, бойовик, мелодрама тощо), у свою чергу, мають специфічні тележанри: «жіночі», «чоловічі», «сімейні» тощо.
Телевистави	розподіляються на драматичні, оперні, балетні як адаптація драми, опери та балету до телебачення. їх запис або трансляція здійснюється з використанням прийомів телебачення.
Телеповість і телеоповідання	перенесення літературних структур на підґрунтя телебачення.
Телепрограми	інформаційні, просвітницькі, розважальні, аналітичні програми тощо.
Телереклама	(особливий жанр телебачення) додатково розподіляється на комерційну, політичну, соціальну, інформаційну та інші види реклами. Реклама становить специфічне явище у засобах масової інформації: вона не тільки не потребує витрат, а приносить гроші на телебачення.