Правове забезпечення інформаційних відносин у сфері масової інформації досліджено статику процесу правового регулювання, а саме першу стадію відповідного МПР. У роботі інформаційне законодавство України розглядається як сукупність законів, інших нормативно-правових актів, за допомогою яких держава встановлює, змінює чи припиняє дію відповідних норм інформаційного права. Зважаючи на комплексний характер галузі інформаційного права, норми інформаційного права – це система правових норм, які регулюють на комплексній основі дозволів, позитивних зобов’язань і заборон сферу суспільних інформаційних відносин, що постає предметом інформаційного права. Показано, що конструктивним є підхід щодо аналізу структури інформаційного законодавства, який виходить із сукупності норм інформаційного права й актів суто інформаційного законодавства.
Обґрунтовано, що правове забезпечення інформаційних відносин у сфері масової інформації ґрунтується на інформаційному законодавстві України, яке є результатом відповідної правотворчості. З’ясовано, що сфера нормативно-правового регулювання інформаційних відносин в секторі масової інформації складається з двох сфер: сфери законодавчого регулювання та сфери підзаконного нормативного регулювання. Доведено провідну роль Конституції України у правовому забезпеченні зазначених відносин, а також існування розвитку та конкретизації відповідних конституційних положень передусім у таких законах України: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про доступ до публічної інформації», «Про захист персональних даних», «Про телекомунікації». Визначено перелік і проаналізовано основні підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють інформаційні відносини в секторі традиційних ЗМІ та секторі електронних ЗМІ.
Проведення ґрунтовного аналізу Закону України «Про інформацію» (як у редакції 1992 р., так і редакції 2011 р.) дало змогу побачити як важливі позитивні моменти (передусім його системоутворювальну роль для інформаційного законодавства України), так і певні недоліки (які наводяться в роботі), а також зробити деякі пропозиції задля удосконалення окремих положень Закону, що сприятимуть якісному правовому забезпеченню інформаційних відносин у сфері масової інформації. З’ясовано, що нова редакція цього Закону значною мірою враховує вимоги, які висувалися до України як члена Ради Європи.
У підрозділі 2.3 «Процес правового регулювання інформаційних відносин у секторі традиційних засобів масової інформації» досліджено динаміку правового регулювання інформаційних відносин у секторі традиційних ЗМІ (друковані ЗМІ, інформаційні агентства, кінематографія) на другій стадії МПР інформаційних відносин. З’ясовано, що друга стадія визначається вступом у дію процесу реалізації норм інформаційного права у формі інформаційних правовідносин, з виникненням конкретних суб’єктивних прав і обов’язків його учасників (суб’єктів правовідношення). Необхідною умовою настання цієї стадії є юридичний факт (наприклад, Закон України «Про засоби масової інформації (пресу) в Україні»).
Зважаючи на вибір простого процесу правового регулювання та правомірної поведінки суб’єктів інформаційних правовідносин, акцентовано увагу на таких формах безпосередньої реалізації норм інформаційного права відповідними суб’єктами інформаційних правовідносин у секторі традиційних ЗМІ: додержання (заборон), виконання (обов’язків), використання (прав). Зазначається, що норми інформаційного права за характером поведінки, яку вони приписують, можуть бути зобов’язуючими, забороняючими, уповноважуючими. Головна увага приділена з’ясуванню особливостей використання інформаційних прав громадянами України і використання повноважень органів державної влади та їх посадових осіб як суб’єктів інформаційних правовідносин у секторі традиційних ЗМІ. Досліджено другу стадію МПР інформаційних відносин у кожному із трьох підсекторів (друкованих ЗМІ, інформаційних агентств, кінематографії). При цьому відбувається втілення припису норми інформаційного права, що знайшла своє втілення, наприклад, у спеціальних профілюючих законах, із абстрактної, загальної моделі у конкретну життєву ситуацію завдяки такій формі, як правовідносини.
З огляду на склад інформаційних правовідносин, у роботі акцентовано увагу на визначенні переліку потенційних суб’єктів інформаційних правовідносин у кожній із зазначених під секторів. Наприклад, це можуть бути: 1) засновник друкованого ЗМІ, редактор, редакційна колегія, журналіст; 2) засновник інформаційного агентства, журналіст, розповсюджувач та споживач продукції інформаційного агентства; 3) автор фільму, його виконавець, виробник, продюсер та ін. Запропоновано визначення суб’єктів інформаційних правовідносин.
Зважаючи на плюралістичну концепцію об’єкта інформаційного правовідношення й використовуючи положення профілюючих законів України у зазначених підсекторах, було з’ясовано об’єкт зазначених правовідносин (наприклад, друкована інформація (яку містять друковані ЗМІ), інформаційні послуги, продукція інформаційних агентств, вихідні матеріали фільмів, фільм). Досліджуючи зміст інформаційних правовідносин у зазначених підсекторах (для конкретних суб’єктів та конкретного об’єкта), було проаналізовано відповідні суб’єктивні юридичні права та обов’язки. При цьому визначено внутрішню структуру прав та обов’язків, що допомогло дійти висновку: можлива й належна поведінка учасників інформаційного правовідношення обумовлюється їх пов’язаністю, водночас кожен із суб’єктів найчастіше одночасно має право й несе обов’язок. Доведено, що вдосконалення нормативно-правового підґрунтя (перша стадія МПР) сприятиме, у свою чергу, підвищенню ефективності правомірної реалізації норм інформаційного права у формі інформаційних правовідносин (друга стадія МПР).
