Тема 5: Регулювання інформаційних відносинв сфері кінематографії.
Мета: Ознайомлення з регулювання інформаційних відносин в сфері кінематографії.
План:
1. Класифікація та особливості інформаційних правовідносин.
2. Загальноправова характеристика сфери масової інформації: принцип свободи масової інформації, правовий критерій класифкації.
3 .Роль механізму правового регулювання в упорядкуванні інформаційних відносин у сфері масової інформації.
4 .Правове забезпечення інформаційних відносин у сфері масової інформації.
Використана література:
Основи інформаційного права України B.C. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Гриценко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника., Навч. посіб. — К.: Знання, 2004. — 274 с.
Закон України «Про інформацію»
Тарасенко Р.Б. Інформаційне право: Навчально-методичний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. – 512 с.
Тимошенко II., Лаптев СТ., Ліпкан В А., Онищенко Г. Закон України "Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні" // Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України.— К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. — С. 466 - 477.
Голубев В.О.. Гавловський ВД., Цимбалюк B.C. Інформаційна безпека: проблеми боротьби зі злочинами у сфері використаная комп'ютерних технологій // За заг. ред. д.ю.н. Калюжного P.A. — Запоріжжя: Просвіта, 2001. — 252 с.
Класифікація та особливості інформаційних правовідносин.
Інформаційні правовідносини являють собою різновид відносин, що виникають в суспільстві та регулюються нормами права.
Можна виділити наступні ознаки інформаційних правовідносин:
vнаявність конкретного основного чи другорядного об'єкту відносин - інформації;
vвідносна соціальна значимість інформації – об'єкту відносин (суспільно значима інформація, національно значима, особиста чи економічна значимість інформації тощо);
vпервинність інформаційно-правової норми, що регулює конкретні суспільні відносини;
vпередбачена правовими актами форма правомірної поведінки суб'єктів відносин щодо конкретної інформації;
vнаявність взаємних прав та обов'язків суб'єктів-учасників правовідносин, а також юридичної відповідальності за поведінку, що суперечить правовій нормі;
vінші ознаки, що характерні для правовідносин в цілому.
Суспільні відносини щодо інформації, які не відповідають змісту вищезазначених ознак, не можна вважати правовідносинами: відносини між людьми на побутовому рівні щодо надання певної усної інформації, листування через електронну пошту тощо.
Слід акцентувати увагу студентів та слухачів на тому, що багато навчально-методичних джерел (Б.М. Боер, О.Г. Павельєва й ін.) не враховують усіх ознак інформаційних правовідносин та дають неповні визначення таким відносинам. Підсумовуючи вище викладе не можна навести коректне наукове визначення цих правовідносин: інформаційні правовідносини – це соціальні відносини, врегульовані нормами різних галузей права, що виникають в усіх сферах життєдіяльності людей у процесі обігу (збирання, зберігання, використання і поширення) певної інформації що мас відповідну суспільну значимість.
В свою чергу, збирання інформації – це набуття, придбання, накопичення документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.
Розглянемо основні види інформаційних правовідносин. У навчальній.літературі відсутня єдина точка зору на питання їх класифікації. Так, Б.А. Копилов виділяє відносини, що виникають:
vпри здійсненні пошуку, отримання та споживання інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг;
vпри виробництві, передачі та розповсюдженні інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг;
vпри створенні та застосуванні інформаційних систем, їх мереж, засобів забезпечення;
vпри створенні та застосуванні засобів та механізмів інформаційної безпеки.
М.М. Рассолов поділяє інформаційні відносини на активні та пасивні дії, посередницьку інформаційно-правову роботу, допоміжні інформаційні дії, організаційні майнові та немайнові правовідносини. На думку Б.Н. Лопатіна, інформаційні відносини можна поділити згідно „найпростішої формули: виробництво – розподілення – споживання – виробництво”.
Багатогранність підходів до визначення класифікації та видів інформаційних правовідносин призводить до різнобічного розуміння їх сутності. Для цілей усебічного наукового вивчення, на думку авторів (В.М. Боер, О.Г. Павельєва), необхідно поділити інформаційні правовідносини на безпосередньо інформаційні правовідносини та відносно-визначені інформаційні правовідносини.
Під безпосередньо інформаційними правовідносинами треба розуміти відносини, що виникають з приводу створення інформації, визначення прав власності на неї (з наданням права володіння, користування та розпорядження), а також її обігу (передачі іншим суб'єктам, обробки, аналізу, переробки, споживання) та захисту. Б таких правовідносинах інформація виступає основним самостійним об'єктом незалежно від форми (документ, відеозапис, книга, сценарій, лазерний диск із записом тощо). В переважній більшості випадків такі відносини мають охоронюваний характер, націлений на попередження дій, що порушують чи посягають на інформаційні права суб'єктів. Серед них також є відносини регулятивного характеру, які встановлюють статуси суб'єктів, закріплюють їх права в сфері набуття та реалізації інформаційних прав.
Відносно-визначені інформаційні правовідносини – це частина інших правових відносин (цивільних, адміністративних тощо), умовно відокремлених від однорідних, які реалізуються з приводу неінформаційних об'єктів, що впливає на обіг певної інформації. В таких відносинах інформація є факультативним (додатковим) об'єктом правовідносин, що існує паралельно з основним неінформаційним об'єктом. Наприклад, відносини в сфері охорони здоров'я між лікарем та пацієнтом відбуваються з приводу надання медичної оплатної чи безоплатної допомоги, але факультативно лікар зобов'язаний зберігати в таємниці певну інформацію (лікарську таємницю). Те саме стосується адвокатської, аудиторської діяльності тощо.
Стаття 5 Закону України „Про інформацію” визначає основні принципи інформаційних відносин – вихідні начала, на яких будуються інформаційні процеси в суспільстві:
vгарантованість права на інформацію;
vвідкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
vоб'єктивність, вірогідність інформації;
vповнота і точність інформації;
vзаконність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.
Додатково можна навести наступні демократичні принципи, які мають пряме відношення до інформаційних відносин:
vпринцип відкритості інформаційної політики;
vрівності інтересів всіх учасників інформаційних відносин;
vсоціальної орієнтації – фінансування державою тільки того, що спрямовано на інформаційний розвиток соціальної сфери;
vдотримання прав людини, їх пріоритет над правами держави;
vконституційне обмеження влади більшості над меншістю; повага прав меншості на власну думку, її вільне вираження;
vверховенство закону;
vвідділення місцевого самоврядування від державної влади;
vплюралізм думок, партій, громадських об'єднань із різноманітними програмами і статутами, що діють у рамках Конституції України.
