Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ƒосл≥дженн€ в ф≥лософ≥њ ’V≤≤ ст.




” звТ€зку з полем≥кою щодо природи ≥ джерел достов≥рного знанн€ в XVII ст. сформувались дв≥ крупн≥ ф≥лософськ≥ теч≥њ: емп≥ризм та рац≥онал≥зм. ≈мп≥ризм (в≥д грець. empeiria Ц досв≥д) - напр€мок ф≥лософськоњ думки, що ор≥ЇнтуЇтьс€ на досв≥дне природознавство ≥ вважаЇ джерелом знанн€ ≥ критер≥Їм його ≥стинност≥ досв≥д, насамперед, науково орган≥зований досв≥д, або експеримент. –ац≥онал≥зм (в≥д лат. ratio Ц розум) Ц напр€мок ф≥лософськоњ думки, що ор≥ЇнтуЇтьс€ на математику, розгл€даючи розум €к джерело знанн€ ≥ вищий критер≥й його ≥стинност≥. Ќайб≥льш €скравими виразниками цих напр€мк≥в стали англ≥йський ф≥лософ ‘. Ѕекон ≥ французький ф≥лософ –. ƒекарт.

‘ренс≥с Ѕекон (1561-1626) у своњх роботах ЂЌовий ќрганонї та Ђ¬елике ¬≥дновленн€ Ќаукї обгрунтував ≥ндуктивний метод досл≥дженн€ Ц такий шл€х наукового пошуку, коли в≥д спостереженн€ одиничних €вищ в≥дбуваЇтьс€ перех≥д до формуванн€ загальних ≥дей ≥ закон≥в, коли в≥д суджень про окрем≥ факти переход€ть до загальних суджень про них.  ритикуючи наукову безпл≥дн≥сть схоластичного умогл€дного методу мисленн€, в≥н вважав ≥ндукц≥ю оптимальним методом п≥знанн€, оск≥льки вона УрахуЇтьс€ з даними в≥дчутт≥в ≥ ос€гаЇ природу, спр€мовуючись до практикиФ. ¬икористовуючи алегор≥ю, Ѕекон вважав, що не сл≥д упод≥бнюватись н≥ рац≥онал≥сту-УпавукуФ, що виводить ≥стину ≥з самого розуму ≥ зневажаЇ фактами, н≥ мурас≥ (емп≥рику), що п≥дбираЇ усе, що, що трапл€Їтьс€ на њњ шл€ху (факти), не робл€чи узагальнень, а рухатись шл€хом бджоли, котра не лише збираЇ нектар Ц ≥нформац≥ю, але й переробл€Ї њњ в мед Ц ≥стину.

≈кспериментальн≥ знанн€, за Ѕеконом, повинн≥ в≥дкривати шл€х до оволод≥нн€ законами природи, п≥знанн€ причинних звТ€зк≥в ≥ тим самим забезпечувати пануванн€ людини над нею. ‘.Ѕекону належить гасло: Ђ«нанн€ - силаї. ѕри цьому Ѕекон розр≥зн€в два види знанн€: У плодоносне Ф, що приносить безпосередню користь, та У св≥тлоносне Ф - що зб≥льшуЇ можливост≥ п≥знанн€.

Ѕезумовною заслугою англ≥йського мислител€ Ї ≥ розробка вченн€ про очищенн€ ≥нтелекту в≥д Упримар Ф, оман розуму, €к≥ перешкоджають руху думки до ≥стини. ¬≥н вид≥л€Ї чотири види таких примар (≥дол≥в), що в≥дображено у “аблиц≥ 10.

“аблиц€ 10.

У≤доли родуФ загальн≥ помилки, притаман≥ людському сприйн€ттю ≥ мисленню, що обумовлен≥ тим, що людин≥ властиво прим≥шувати до природи речей свою власну природу (наприклад, прагненн€ людини витлумачувати природу за аналог≥Їю ≥з самою собою)
У≤доли печериФ помилки, повТ€зан≥ з ≥ндив≥дуальними особливост€ми людей: кожний дивитьс€ на св≥т з≥ свого субТЇктивного внутр≥шнього св≥ту - немовби ≥з своЇњ печери.
У≤доли ринкуФ омани, повТ€зан≥ з людським сп≥лкуванн€м, неправильним використанн€м мови, некритичним ставленн€м до ≥нформац≥њ.
У≤доли театруФ ор≥Їнтац≥€ на авторитети, хибн≥ вченн€, €к≥ своЇю зовн≥шньою досконал≥стю ввод€ть нас в оману. ‘.Ѕекон проголошуЇ: Ђ≤стина - донька часу, а не авторитетуї.  

 

“аким чином, значенн€ ф≥лософ≥њ ‘.Ѕекона пол€гаЇ у критиц≥ спогл€дального п≥дходу до св≥ту, характерного дл€ попередньоњ ф≥лософ≥њ, та формуванн≥ методу новоњ досл≥дноњ науки. …ого ф≥лософ≥€ стала виразом духу експериментального природознавства.

ќснови альтернативноњ емп≥ризму рац≥онал≥стичноњ традиц≥њ були закладен≥ французьким ф≥лософом та математиком –ене ƒекартом (1596-1650). Ќаукова революц≥€ XVI-XVII ст. привела до систематичного застосуванн€ в природознавств≥ математичних метод≥в. ≤ особливост≥ рац≥онал≥зму XVII ст. повТ€зан≥ саме з ор≥Їнтац≥Їю на математику €к ≥деал наукового знанн€. –ац≥онал≥зму XVII ст. притаманна в≥ра у всесилл€ розуму ≥ у його можливост≥ дос€гненн€ абсолютноњ ≥стини.

ƒл€ ƒекарта, €к ≥ дл€ Ѕекона, на першому м≥сц≥ була необх≥дн≥сть реформи наукового мисленн€ на основ≥ волод≥нн€ правильним методом, але джерелом ус€кого знанн€ в≥н вважав не досв≥д, а розум. ” своњх прац€х Ђћ≥ркуванн€ про методї ≥ ЂЌачала ф≥лософ≥њї ƒекарт закладаЇ основи дедуктивно-рац≥онал≥стичного методу п≥знанн€, виступаючи фундатором ф≥лософського рац≥онал≥зму. ѕо€сненн€ св≥ту маЇ будуватись на основ≥ дедукц≥њ, ≥ щоб в≥дшукати з њњ допомогою ≥стину, сл≥д керуватис€ наступними правилами: 1) приймати за ≥стину те, що самоочевидне, сприймаЇтьс€ €сно ≥ ч≥тко ≥ не даЇ приводу до сумн≥ву; 2) правило анал≥зу Ц кожну складну р≥ч розд≥л€ти на прост≥ складов≥, доход€чи до самоочевидного; 3) правило синтезу Ц йти в≥д елементарного до б≥льш складного; 4) вимога повноти перерахуванн€ та систематизац≥њ. ¬ €кост≥ зразка в≥н вважав х≥д математичного доведенн€ в≥д акс≥оми до теореми, тобто дл€ наукового по€сненн€ факт≥в потр≥бна Д всезагальна математика Ф €к правильний спос≥б њх осмисленн€. “обто рац≥ональн≥, лог≥чн≥ ознаки достов≥рного знанн€, його загальн≥сть ≥ необх≥дн≥сть ƒекарт вбачав у математиц≥ ≥ њњ акс≥омах. ¬ нашому мисленн≥ закладено багато ≥дей, €к≥ мають високу очевидн≥сть. ÷≥ ≥дењ не даютьс€ у досв≥д≥, а вз€т≥ ≥з самого розуму, тобто Ї природженими йому, чим ≥ по€снюЇтьс€ ефект €сност≥ ≥ виразност≥, д≥Ївост≥ ≥нтелектуальноњ ≥нтуњц≥њ Ц своЇр≥дного внутр≥шнього зору, властивого нашому розуму.

ѕереймаючись проблемою пошуку очевидних ≥стин, що лежать у основ≥ всього нашого знанн€, ƒекарт стаЇ на позиц≥њ радикального скептицизму, €кий носить методолог≥чний характер, тобто потр≥бний т≥льки дл€ того, щоб прийти до абсолютно достов≥рноњ ≥стини. Ѕудь-€ке твердженн€ про св≥т, Ѕога ≥ людину, розм≥рковуЇ ƒекарт, може викликати сумн≥в. Ѕезсумн≥вним Ї лише одне положенн€: У Coqito ergo sum Ф - Ућислю, отже, ≥снуюФ. —аме його ƒекарт вважаЇ в≥дправним пунктом, в≥дштовхуючись в≥д котрого ≥ базуючись на €кому можна конструювати усе ≥нше знанн€.

ѕротилежн≥сть методолог≥чних позиц≥й ‘.Ѕекона ≥ –.ƒекарта в≥дображаЇ “аблиц€ 11.

“аблиц€ 11.

  ћетодолог≥чна позиц≥€ ‘.Ѕекона: емп≥ризм ћетодолог≥чна позиц≥€ –.ƒекарта: рац≥онал≥зм
¬их≥дна основа п≥знанн€ факти, експеримент д≥€льн≥сть розуму, ≥нтелектуальна ≥нтуњц≥€
ћетод п≥знанн€   ≥ндукц≥€ дедукц≥€
¬их≥дне гасло У«нанн€ Ї силаФ Ућислю, отже ≥снуюФ

 

“аким чином, ф≥лософ≥€ XVII стол≥тт€, розвиваючись у д≥алоз≥ з наукою, прид≥лила значну увагу досл≥дженню методу ≥стинного п≥знанн€ дл€ п≥двищенн€ над≥йност≥ й ефективност≥ науки.

ќкр≥м ц≥Їњ пров≥дноњ проблеми, ф≥лософи цього пер≥оду досл≥джували ≥ ≥нш≥ важлив≥ питанн€. “ак, голландський мислитель Ѕенедикт —п≥ноза (1631-1677), робить акцент не на метод≥ пошуку ≥стини, а на систем≥ знань про св≥т. ¬ центр≥ його уваги етичн≥ проблеми; головна прац€ - У≈тикаФ. —в≥тогл€д —п≥нози за своњм ставленн€м до Ѕога, дол≥, необх≥дност≥ ≥ смерт≥ певною м≥рою близький вченню стоњк≥в. ќск≥льки н≥що не може зробити людину безсмертною, марно витрачати час на страхи ≥ стогони з цього приводу. ћучитис€ страхом смерт≥ - вид рабства. “ак≥ принципи повед≥нки випливають з вченн€ —п≥нози про абсолютну необх≥дн≥сть, що пануЇ у св≥т≥, в результат≥ чого людська вол€ нездатна щось зм≥нити. ¬≥н вважав, що людина може лише п≥знати х≥д св≥тового процесу, щоб погодити з ним своЇ житт€, ≥ приходить до такого стану, коли вона не плаче ≥ не см≥Їтьс€, а розум≥Ї необх≥дн≥сть ≥ минущий характер перипет≥й свого бутт€. —п≥ноза лог≥чно обірунтував тезу про те, що свобода Ї усв≥домлена необх≥дн≥сть.

ѕродовжуючи традиц≥њ пантењзму, —п≥ноза центральним пунктом свого вченн€ про св≥т зробив положенн€ про Їдн≥сть Ѕога ≥ ѕрироди, €ку вважав Їдино в≥чною ≥ безк≥нечною субстанц≥Їю. ¬она Ї causa sui, тобто причиною самоњ себе. “обто у —п≥нози природа створена, сп≥впадаЇ з природою, що творить. ”весь ¬сесв≥т виступаЇ €к ц≥л≥сна система, п≥дпор€дкована причинн≥й (каузальн≥й) необх≥дност≥.

ƒо проблеми людини в XVII стол≥тт≥ звернувс€ також французький ф≥лософ та математик Ѕлез ѕаскаль (1623-1662), але ≥з зовс≥м ≥нших, н≥ж —п≥ноза, методолог≥чних п≥дстав. ѕаскаль розчарувавс€ в принципах рац≥онал≥зма ≥ гостро поставив питанн€ про меж≥ науки, в≥дзначаючи, що Д доводи серц€ Ф виступають б≥льш переконливими в≥д Ддовод≥в розумуФ. “им самим в≥н став попередником ≥ррац≥онал≥стичноњ тенденц≥њ в ф≥лософ≥њ, €ка п≥зн≥ше знайде св≥й €скравий вираз в екзистенц≥ал≥зм≥. ѕаскаль у своњх творах, зокрема в ДƒумкахФ, стверджуЇ ≥дею траг≥чност≥ ≥ крихкост≥ бутт€ людини, котра пост≥йно охоплена тривогою ≥ в≥дчаЇм перед лицем мовчанн€ безмежних простор≥в  осмосу. “ому стан людини, вважав в≥н, - це нестал≥сть, туга ≥ занепокоЇнн€. ќдночасно ѕаскаль стверджуЇ тезу про г≥дн≥сть людини, котра пол€гаЇ у здатност≥ мислити: ЂЋюдина Ц мисл€ча тростинаї.

—л≥д зазначити, що в центр≥ уваги ф≥лософ≥в XVII стол≥тт€ були також проблеми досл≥дженн€ соц≥альних процес≥в ≥ такого важливого соц≥ального ≥нституту €к держава. Ќайб≥льш пл≥дно вони були розроблен≥ в≥домим англ≥йським ф≥лософом “омасом √оббсом (1588-1769) у його твор≥ ДЋев≥афанФ. √оббс спробував по€снити походженн€ ≥ функц≥њ держави, виход€чи з необх≥дност≥ переходу в≥д так званого "природного стану" до цив≥л≥зованого сусп≥льства. ѕ≥д природним в≥н розум≥Ї досусп≥льний стан, коли пом≥ж людей ≥шла невпинна в≥йна вс≥х проти ус≥х. ¬иходом з цього становища стала "сусп≥льна угода" про добров≥льну передачу громад€нами частини своњх прав спец≥ально створюваному "великому Ћев≥афану" - держав≥ (Ћев≥афан - чудовисько). ’оча √оббс був прихильником абсолютистськоњ державноњ влади, але його концепц≥€ сусп≥льства глибоко демократична, тому що виходить з р≥вност≥ вс≥х людей €к вих≥дного принципу догов≥рних стосунк≥в. —воЇю концепц≥Їю √оббс заклав основи новоЇвропейського вченн€ про сусп≥льство. …ого ≥дењ мали великий вплив на видатних представник≥в французького ѕросв≥тництва - –уссо ≥ ¬ольтера, вплинули на французький матер≥ал≥зм XVIII стол≥тт€, на теоретичне оформленн€ ≥деолог≥њ буржуазного л≥берал≥зму.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 281 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинайте делать все, что вы можете сделать Ц и даже то, о чем можете хот€ бы мечтать. ¬ смелости гений, сила и маги€. © »оганн ¬ольфганг √ете
==> читать все изречени€...

1449 - | 1293 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.013 с.