Увага, її психофізіологічний механізм.

1.Загальна психофізіологічна характеристика уваги.

2. Мимовільна увага. Довільна увага. Порівняльний аналіз. Орієнтовний рефлекс.

3. Психофізіологічні моделі уваги.

3. Локалізація головних „центрів” уваги.

4. Вікові аспекти динаміки уваги.

1. Спільна особливість усіх пізнавальних процесів людини полягає в тому, що вони спрямовані і вибіркові у певний період часу. Ця їхня властивість пов'язана з увагою.

Увага являє собою спрямованість і зосередженість свідомості людини на якому-небудь реальному чи ідеальному об'єкті (предметі, події, образі, міркуванні тощо), пов'язаної з підвищенням рівня її сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності.

Спрямованість виявляється у вибірковості об'єкта уваги; зосередженість - у ступені концентрації на певному об'єкті. Увага може характеризуватися настроюванням вибірковості від вузької до широкої. І ступінь концентрації також може бути різним - від слабкої (з легким відволіканням уваги), до повної (коли людина не реагує на інші стимули).

Увага також характеризується обсягом, розподілом, стійкістю і переключенням.

Обсяг уваги визначається кількістю одночасно чітко усвідомлюваних об'єктів. Це 7-9 стимулів (об'єктів). Розподіл уваги припускає розподіл його ресурсів для одночасного виконання двох і більш завдань.

Стійкість уваги характеризує тривалість виконання завдання, що вимагає інтенсивної уваги. Увагу визначають як процес і стан настроювання суб'єкта на селективне сприйняття якої-небудь пріоритетної інформації. Увага буває мимовільною (або пасивною), в основі якої лежить орієнтовний рефлекс, і довільна, пов'язана з активним настроюванням суб'єкта на сприйняття певної інформації при відбраківці інших сигналів.

2. Моделі уваги.

Існує ряд моделей уваги. Відповідно до першої теоретичної моделі уваги - моделі фільтра Д. Бродмента - інформація від рецепторів надходить у центральну нервову систему через безліч паралельних сенсорних каналів зв'язку. Але нервова система, незважаючи на безліч входів, може працювати тільки як одиночний комунікаційний канал з обмеженими можливостями. Тому на входах цього каналу здійснюється операція селекції (вибирається певна сенсорна інформація). Селективний фільтр може бути настроєний на прийняття бажаної інформації. Для не необхідної інформації фільтр блокує входи, але вона якийсь час зберігається в блоці короткочасної пам'яті, що знаходиться перед фільтром. Ця інформація може пройти через комунікаційний канал, якщо відбудеться зрушення селективного процесу з одного класу сенсорних подій на інший.

А. Трейсман запропонувала модель двухстадійної фільтрації - на певному рівні нервової системи знаходиться 1-й фільтр, де відбувається виділення за фізичними властивостями (голосність, висота, позиція в просторі, колір, яскравість і т.ін.) одного з каналів, по якому сигнали проходять безперешкодно, і одночасно відбувається ослаблення сигналів по інших каналах. Ослаблені і неослаблені сигнали проходять через 2-й фільтр - логічний аналізатор (словник), що представлений спеціалізованими нейронами. Активність кожного такого нейрона пов'язана з певним словом, що складає словник індивіда, і призводить до усвідомлення суб'єктом слів. Ці нейрони активуються неослабленими сигналами, а деякі з них з досить низьким порогом чутливості можуть бути активовані й ослабленими сигналами.

В 1963 році вийшла стаття, автори якої, англійські психологи Діана Дойч і Антони Дойч виступили самим рішучим і певним чином проти теорій ранньої селекції Д. Бродбента й висунули свою, альтернативну гіпотезу пізнього відбору інформації

Відповідно до моделі Дж. Дойч і Д. Дойч, усі сигнали доходять до логічного аналізатора, де кожний з них аналізується на предмет специфічності. Чим важливіший є сигнал для організму, тим більш виражена активність нейронів логічного аналізатора, на які він надійшов, поза залежністю від його вихідної сили. Важливість сигналу оцінюється на основі минулого досвіду. Робота логічного аналізатора не контролюється свідомістю. Усвідомлюється тільки інформація, що виходить з нього.

Основу мимовільної уваги складає орієнтовний рефлекс - вид безумовного рефлексу, що викликається будь-якою несподіваною зміною ситуації. Його поява автоматично викликає довільну увагу, що далі забезпечує обробку стимулу.

Орієнтовний рефлекс виникає не на будь-який новий стимул, а тільки на такий, котрий попередньо оцінюється як біологічно значущий. З одного боку прояв орієнтаційного рефлексу тісно пов'язаний з величиною зміни стимулу (його інтенсивності, ступеня новизни), а з іншого - із ступенем зв'язку стимулу з основними потребами людини. Так, високозначущий стимул здатний викликати сильний орієнтовний рефлекс навіть при невеликій фізичній інтенсивності.

Орієнтовний рефлекс, крім поведінкових проявів, викликає цілий спектр вегетативних змін, що виявляються в таких компонентах цього рефлексу, як: руховий (м'язовий), серцевий, дихальний, шкірно-гальванічний, судинний, зіничний, сенсорний, електроенцефалографічний.

На вироблення умовних рефлексів ОР впливає з однієї сторони гальмуванням, викликаючи зовнішнє гальмування, з іншого боку - активізуючи, викликаючи підвищення збудливості кори (блокада альфа-ритму, посилення високочастотних коливань ЭЭГ).

Розрізняють генералізований і локальний ОР. Спочатку на новий стимул виникає генералізований ОР, який характеризується великою й тривалою Ээг-активацією кори, пов'язаної зі збудженням ретикулярної формації стовбура мозку. Після вгасання цього ОР (через 10-15 повторів стимулу) виявляється локальний ОР, що характеризується активацією з неспецифічного таламуса тільки вузької сенсорної зони, зв'язаної зі стимулом (цей ОР витримує без вгасання до 30 повторів, після чого також гасне).

Специфічним стимулом для виникнення (або відновлення) ОР є його новизна. Щодо цього особлива роль у генерації ОР і в його загасненні належить нейронам новизни, які реагують на всяку - абсолютну або відносну новизну стимулу. ОР, будучи безумовним, володіє й властивістю умовного - здатністю до згасання, що одержало назву негативного навчання. Велика питома вага нейронів новизни й нейронів тотожності в гіппокампі дозволив Соколову зв'язати формування нервової моделі стимулу, що лежить в основі орієнтовного рефлексу, саме із цією структурою, де нейрони новизни становлять активізуючи, а нейрони тотожності інактивуючу системи мозку, які перебувають у реципрокних відносинах: новий стимул збуджує активуючу й гальмує інактивуючу систему, а старіючий викликає зворотний ефект, перестаючи збуджувати активуючу систему й гальмувати інактьивуючу. Всі ці процеси протікають автоматично, не відбиваються у свідомості й не впливають на поточну діяльність.