Поради молодим класним керівникам

Дякуйте батькам за все підряд. Багато разів за одне й те ж; усім за будь що. Обов'язково при всіх. Дякуйте учням за їхніх чудових батьків. Дякуйте ба­бусям та дідусям за те, що зустрічають дітей зі шко­ли, допомагають організовувати свята. Обов'язково дякуйте татусям — за чудову увагу до потреб шко­ли, за будь-який крок назустріч дитині та вчителю.

Звичайно, форми вираження вдячності можуть бути різні. Але обов'язково запам'ятовуються листи вдячності.

Записи в щоденниках — найболючіша тема для багатьох батьків. Як правило, записи просто інфор­мують про те, чого дитина не зробила в школі. А як­що тактику змінити й почати писати позитивні речі: хвалити дитину, офіційно (письмово) і регулярно? Так, потрібен ваш час, але ж він того вартий!

Батьки не повинні боятися школи (згадайте відсутність оптимізму на обличчі батьків, коли ви повідомляєте їм про запрошення на чергові зібран­ня). Батьки не повинні відчувати себе у школі гостя­ми, яких запрошують лише у великі свята, або підсобними робітниками, чиї руки потрібні для того, щоб пофарбувати парти або помити вікна, або га­манцями без розміру, щоб витрусити з них потрібні суми за мірою необхідності.

Ніколи не вживайте термін «викликати» батьків у школу! Завжди запрошуйте їх поговорити і обов'язково — заздалегідь. Не практикуйте ситу­ацію: «Щоб завтра батьки були тут!» — адже розмо­ва згарячу завжди приносить тільки зворотній ефект. Поки зустріч учителя з батьками буде для

ди­тини карою, розраховувати на повноцінне співробітництво передчасно...

Вивчайте батьків (та інших членів сім'ї) - їхні інтереси, сферу професійної діяльності, методи ви­ховання - не як маму Тані або тата Володі, а про­сто як дорослих і досвідчених людей, з якими звела вас доля. Можливо, серед них є дивовижні люди, і вони стануть відомі іншим завдяки вашій щирій зацікавленості.

Учіться у батьків, адже вчитель - це не завжди той, хто знає більше, а той, хто знає щось інше. На жаль, сьогодні батьківські збори — найбільш роз­повсюджена форма взаємодії вчителя та сім'ї. А де ж лекції, практикуми, семінари, дискусії, тренінги, конференції, психолого-педагогічні консультації? Що це — лінь, недостатність часу чи професійна не­спроможність багатьох учителів? Виходить, кількість батьків, присутніх на заборах — єдиний показник їхньої активності, довіри до школи, готовність взяти участь в житті класу. Але й тут дотримання простих правил може істотно стимулювати процес залучен­ня батьків до школи.

· Ніколи не дорікайте батькам, які не прихо­дять на збори, це не сприяє їхньому бажанню зустрічатися з вами частіше. Завжди щиро радійте їхній появі у класі.

· Обов'язково називайте батьків по імені, не кажіть «мама Тані Петренко». Інакше може скласти­ся враження, що батьки важливі для вас тільки в такій ролі.

· На зборах намагайтеся говорити про пробле­му, а не окрему дитину. А от хваліть — персональ­но і всіх. Знайдіть кілька теплих слів для кожної ди­тини. Діти змінюються, засвоюють нові області. І ча­сто набагато успішніше, ніж це здається на перший погляд.

· Особливо ефективно, якщо вам вдасться про­аналізувати, чого досягли школярі з моменту вашої останньої зустрічі з батьками, а в чому так і не вда­лося підняти планку. Виявлення проблеми повинно бути конструктивним: ось є проблема, для її рішен­ня непогано було б зробити такі й такі справи; зі свого боку, а ви зі свого спробуйте...

· Коли батькам пропонується конкретна й до­ступна модель застосування їхніх батьківських ре­сурсів, то віддача збільшується. Тому що цілеспря­мовані дії крок за кроком завжди приносять пози­тивні результати. Підвищують зацікавленість батьків. Вони частіше звертаються до вас за порадою, а ви, у свою чергу, отримуєте прекрасну мож­ливість послідкувати за розвитком дитини в сім'ї.

· Намагайтеся не критикувати дії колег, дотримуйтесь професійної етики, навіть якщо у вас інша точка зору.

· За необхідності попросіть батьків про вияв­лення будь-якої допомоги, детально поясність, чому ви не можете обійтись без них, просіть пропонува­ти інші варіанти рішення проблеми, зацікавлено об­говорюйте їх.