15. Поняття мита та його види
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України з питань митного регулювання» від 28 січня 1994 р.: «Мито - це державний податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України».
Мито як податок та види мита встановлюються тільки законом. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, плату, що доручено збирати митним органам при ввезенні (пересиланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою частиною такої процедури.
Митна вартість товару - це термін для визначення спеціальної вартості товару, а саме, це вартість товару, яка застосовується для цілей:
- обкладення товару митом, ПДВ, акцизним збором;
- зовнішньоекономічної та митної статистики;
- державного регулювання торговельно-економічних відносин, які пов'язані із вартістю товару, включаючи здійснення валютного контролю зовнішньоторговельних акцій і розрахунків банків по них згідно із законодавчими актами України.
Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визначення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом оподаткування та способом нарахування.
За об'єктом оподаткування мито поділяється на:
1) імпортне;
2) експортне;
3) сезонне.
Імпортне мито є диференційованим і залежить від країни походження товарів:
до товарів, що походять з країн, що розвиваються, (додаток № 1 до Єдиного митного тарифу) в межах товарних груп 1-24 застосовуються преференційні ставки мита;
до товарів, що походять з країн (економічних союзів), які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (додаток № 2 до Єдиного митного тарифу), а також до товарів, що походять з країн, що розвиваються, в межах товарних груп 25-97 застосовуються пільгові ставки мита;
до решти товарів застосовуються повні (загальні) ставки мита.
Сезонне мито встановлюється для оперативного регулювання ввезення і вивезення окремих товарів на строк до 4 місяців залежно від сезону.
За способом нарахування (ст. 7 Закону) мито поділяється на:
1) адвалерне - нараховується у відсотках до митної вартості
товару;
2) специфічне - нараховується у встановленому грошовому
розмірі на одиницю товару;
3) комбіноване - поєднує обидва названих види мита.
Теорія митної справи ще не досконала. Тому інколи можна зустріти застосування термінів «мито» і «ставки мита» в одному (тотожному) значенні - «мито», «митне податкове обкладання».
З метою захисту економічних інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися такі види мита:
♦ спеціальне (особливе) - встановлюється у кожному конкретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що завдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припинення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку іноземних держав проти України;
♦ антидемпінгове - застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезенням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію). Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;
♦ компенсаційне - застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розміру субсидій.
Застосуванню особливих видів мита (спеціальних, антидемпінгових, компенсаційних) передує проведення дослідження Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, яке проводиться відповідно до заяв українських або іноземних державних органів, підприємств, організацій або з ініціативи Митно-тарифної ради.
Нижче викладені питання, пов'язані з митною вартістю товару.
Порядок визначення митної вартості товарів установлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок застосування системи митної оцінки товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається Кабміном України на підставі положень Закону «Про Єдиний митний тариф».
Митна вартість заявляється (декларується) митному органу при переміщенні товару через митний кордон.
Порядок та умови декларування митної вартості товару, що ввозиться, форма декларації визначаються Держмитслужбою.
Митна вартість визначається декларантом відповідно до визначеного законодавством методу.
Контроль за визначенням вартості товару здійснюється відділом тарифів і вартості митного органу, який здійснює митне оформлення товару.
Інформація, що надається декларантом при заявленні митної вартості товару і яка визначається ним як комерційна таємниця, може використовуватися митним органом тільки для митних цілей і не може бути передана третій особі (за винятком структур, які контролюють зовнішньоекономічну діяльність та мають спільні договори з Держмитслужбою, оформлені у вигляді спільних наказів про порядок запиту та отримання інформації). Порушення вимог зберігання комерційної таємниці тягне відповідальність відповідно до чинного законодавства.
Витрати, що несе декларант при потребі уточнення митної вартості товару на вимогу митного органу, митниця не відшкодовує.
Митна вартість - це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону. Для визначення митної вартості товару враховують:
ціну товару, що зазначена в рахунку-фактурі;
■ фактичні витрати, якщо їх не включено в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;
■ комісійні та брокерські;
■ плату за використання об'єктів інтелектуальної власності. При явній невідповідності заявленої митної вартості або у разі
неможливості перевірити обчислення, її визначають на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах - експортерах зазначеного товару.
16. Ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій
1. Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності лише за наявності ліцензії.
2. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначаються законом.
3. Режим квотування зовнішньоекономічних операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чинними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, яка може бути ввезена (вивезена) за певний період. Порядок квотування зазначених операцій та види квот визначаються законом.
4. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування публікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.
До методів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності належить такі заходи обмеження експорту та імпорту товарів, як квотування та ліцензування.
Квотування — це метод регулювання експортно-імпортних операцій шляхом встановлення на визначений період кількісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів в натуральному чи вартісному вираженні.
Ліцензування є методом регулювання експортно-імпортних операцій, який передбачає встановлення на визначений період якісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності отримує право здійснити певну зовнішньоекономічну операцію лише за наявності у нього дозволу компетентного державного органу (ліцензії). Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.
Відзначимо, що квоти та ліцензії обмежують самостійність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в аспекті обрання ними ринку та обсягу торгівлі, однак саме ці методи нетарифного регулювання отримали на сьогоднішній день найбільше поширення у світі.
Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені на сьогодні Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який передбачає дві формі: ліцензування експорту (імпорту) товарів — автоматичне та неавтоматичне.
Автоматичне ліцензування — це видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування — видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).
17. порівняльна характеристика квотування і тарифів
Після Другої світової війни тарифи в індустріальних країнах були значно зменшені і знаходилися на початку 80-х рр.. на мінімальному рівні, Економічна інтеграція, особливо в країнах Західної Європи, сприяла лібералізації тор Гауліт.Проте в даний час спостерігається розширення «вибірковою» протекціоністської торгівельної політики, особенновформе квот, добровільних ог раніченій експорту та інших нетарифних бар'єрів, які дозволяють дискримінувати імпортні товари на користь вітчизняних. До числа таких нетарифних бар'єрів відносяться різні стандарти якості, санітарні обмеження, вимоги до екологічних характеристик обладнання, обмеження випуску ліцензій на імпорт, адміністративні заборони на продаж окремих видів продукції у певних країнах і т.д. З усіх видів нетарифних обмежень найбільше поширення отримали квоти на імпорт і експорт.
Тариф на імпорт не обмежує кількості імпортних товарів безпосередньо - імпортер може ввозити будь-який обсяг продукції за умови, що він платить мито. Навпаки, імпортна квота обмежує обсяг імпорту певною кількістю штук, тонн, пар взуття і т.д., а іноді обмежує і вартість імпорту, щорічно дозволеного до ввезення в країну. Держава видає обмежену кількість ліцензій, які дозволяють ввезення товарів, і забороняє неліцензованих імпорт.
Механізм дії квот подібний імпортного тарифу: внутрішні ціни піднімаються вище світових, пропозиція імпортних товарів обмежується. Однак квоти мають дві важливі відмінності від тарифу:
1. Квоти абсолютно нівелюють будь-який вплив іноземної конкуренції на внутрішні ціни. Якщо світові ціни знижуються, то при тарифі імпорт буде поступово зростати, а внутрішні ціни знижуватися слідом за світовими (див. перший рубрику цього розділу). За наявності квоти імпорт не може бути збільшений. Тому розрив між внутрішніми та світовими цінами зростає, збільшуючи прибутки від імпорту (в тому числі і монопольні).
Разом з тим більш тверде регулювання величини імпорту за допомогою квоти трохи полегшує процес короткострокового врегулювання платіжного балансу, а щодо еластичний імпорт при тарифі ускладнює цей процес.
2. Квоти, кількісно обмежують імпорт, повністю ізолюють внутрішній ринок від проникнення нових іноземних товарів - якщо встановлена квота вичерпана, то їх не можна навіть подарувати. У поєднанні з ізоляцією внутрішніх цін від світових це забезпечує абсолютний захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, що робить на економіку є дуже суперечливим вплив.
В даний час квоти використовуються дещо частіше, ніж тарифи, в основному з двох причин:
1) тарифні ставки регламентуються міжнародними торговими угодами. За рідкісним винятком, уряди не можуть самостійно підвищувати тарифи і змушені вдаватися до більш суворим імпортних квот у целяхзащіти конкуруючих з імпортомотраслей економіки;
2) які потребують захисту галузі також воліють квоти на імпорт, так як домогтися спеціальних ліцензійних привілеїв легше, ніж введення тарифу, що пов'язане зі зміною структури доходів державного бюджету.
Імпортні квоти найбільш привабливі в умовах вільної конкуренції, при якій наслідки квотування аналогічні тарифу на імпорт.
Чисті втрати добробуту, як і при тарифі, складають області Ъ і d, а область з представляє собою націнку на дозволений імпорт і характеризує трансферт від споживачів на користь органів, що відають ліцензіями на імпорт.
Чисті втрати добробуту при квотування виявляться вищими, ніж при тарифі на імпорт, у двох випадках:
1) якщо квота провокує монопольну владу вітчизняного виробника або зарубіжної фірми-імпортера продукції;
2) якщо імпортне ліцензії розміщуються неефективно.
Способи розміщення імпортних ліцензій: 1) відкритий аукціон: держава надає ліцензію компанії, що запропонувала за неї найвищу ціну. За інших рівних умов, аукціон є більш дешевим і ефективним механізмом, однак при корумпованість державної влади володарем імпортної ліцензії нерідко стає той, хто запропонував за неї найбільшу хабар, що тягне за собою значні соціальні витрати; *
2) система явних переваг: без будь-яких попередніх заявок в переговорів уряд надає»імпортні ліцензії найбільш авторитетним фірмам, причому в обсязі, відповідному їх частці у сумарній вглічі-не імпорту напередодні запровадження квот;
3) «витратний метод»: видача ліцензій фірмам, що мають більшу кіль-кість виробничих потужностей та інших ресурсів, що призводить до їх неефективного використання у вигляді надлишкових інвестицій у невикористаного устаткування в розрахунку на отримання більшої кількості ліцензій.
18. основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів і проблем
Міграція робочої сили є переселенням працездатного населення з одних держав в інші терміном більш ніж на рік, викликане причинами економічного і іншого характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. В результаті міграції сукупний об'єм світового виробництва зростає унаслідок більш ефективного використовування трудових ресурсів за рахунок їх перерозподілу між країнами.
Кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили, є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по статтях доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених перекладів, які є оцінним грошовим еквівалентом майна, переміщуваного мігрантами у момент їх від'їзду за межу і подальших посилок товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів грошових коштів з-за кордону на батьківщину, в результаті зниження витрат виробництва в країнах, одержуючи грошові перекази. Розвинені країни є основним напрямом імміграції, а що розвиваються – джерелом еміграції.
Державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через ухвалення, що фінансуються з бюджету програм, направлених на обмеження притоку іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовує селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсів небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, що пред'являються до кваліфікації, освіти, зросту, стану здоров'я, на основі кількісного і географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через оплату матеріальної компенсації виїжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масово еміграції.
19. світове господарство
Світове́ господа́рство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.
Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).
Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.
Вперше вони проявилися саме в господарській сфері, тому перші дослідження по глобалізації стосувалися саме дослідження глобального господарства. Підтвердженням того факту, що дослідження процесів глобалізації почалося саме зі сфери глобального господарства є те, що слово «глобалізація» було вперше вжито в 1983 році, коли Теодор Левітт (Theodore Levitt), професор Гарвардської школи бізнесу видав статтю «Глобалізація ринків» («The Globalization of Markets»). Завдяки цій статті слово «глобалізація» набуло широкого розповсюдження в Європі і США, а пізніше поширилося в усьому світі.
Також слід звернути увагу, що ці дослідження внесли певну плутанину у розробку концепції суспільства, оскільки дали підставу деяким дослідникам ототожнювати глобальне суспільство з глобальним господарством, що не є вірним, адже це те саме, що ототожнювати суспільство окремої країни світу з її народним господарством. Тому варто завжди пам'ятати, що господарство є дуже важливою сферою суспільного життя, але ним суспільне життя не обмежується.
Глобальне господарство (глобальна економіка, світове господарство) — сфера життєдіяльності людства і загальнолюдського глобального суспільства, господарство глобального суспільства. До її складу входять народні господарства (національні економіки) окремих країн світу. З другої половини XX ст. у глобальному суспільстві значно посилилися процеси інтеграції суспільного життя відомі під назвою процесів глобалізації.
20. форми міжнародних економічних відносин
У зв'язку із сферою розповсюдження дії міжнародних економічних відносин, їх поділяють на три основні рівні: мікрорівень, макрорівень та наднаціональний рівень
До мікрорівня відносять міжнародні зв'язки, які здійснюють окремі громадяни, підприємства чи фірми] через проведення зовнішньоекономічних операцій. На макрорівні знаходяться безпосередньо державні та міждержавні міжнародні процеси національного господарства, які здійснюють і регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Наднаціональний рівень являє собою сукупність міжнародних зв'язків галузевого чи регіонального значення.
Окрім того вирізняють рівні міжнародних економічних відносин за рівнем розвитку стосунків між суб'єктами цих міжнародних економічних відносин. Найпростішим рівнем міжнародних економічних відносин у даному випаду є міжнародні економічні контакти – одиничні, випадкові економічні зв'язки, які регулюються певними наборами разових угод і мають епізодичний характер. Більш розвиненою і тривалою є міжнародна економічна взаємодія, яка ґрунтується на довготривалих міжнародних економічних угодах і договорах, стійких економічних зв'язках між суб'єктами. Міжнародне економічне співробітництво – це міцні і тривалі зв'язки кооперативного характеру, в основі яких лежить вироблені та узгоджені наперед наміри, що закріплені в довготривалих економічних угодах і договорах. Найвищим рівнем розвитку міжнародних економічних відносин є міжнародна економічна інтеграція, яка розуміє під собою дуже тісні зв'язки між економіками різних держав (злиття економік), проведенням спільної узгодженої внутрішньо економічної та зовнішньоекономічної політики.
Об'єктами міжнародних економічних відносин є те, на що спрямована господарська діяльність суб'єктів світового господарства. До них відносять експорт та імпорт товарів, послуг, капіталу; міжнародна спеціалізація та кооперація виробництва; здійснення господарської діяльності за кордоном; фінансові операції; науково-технічні зв'язки; оренда засобів виробництва; зустрічна торгівля; спільне підприємництво.
Суб'єктами міжнародних економічних відносин є учасники відносин, які можуть активно та відносно незалежно діяти для здійснення власних економічних інтересів. До них належать фізичні, юридичні особи, держава, міжнародні організації та деякі специфічні суб'єкти.
Об'єктна структура міжнародних економічних відносин
Під фізичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, розуміють окремих правоспроможних та дієспроможних індивідів, котрі виступають від свого імені (тобто не є представниками ніяких фірм чи організацій), ціллю яких є задоволення індивідуальних інтересів (наймані працівники, туристи, комерсанти-індивідуали).
Під юридичними особами, які є суб'єктами міжнародних економічних відносин, слід розуміти організації, фірми, корпорації, які існують постійно, мають власне майно, мають право купувати, володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, право бути позивачем та відповідачем у суді, є носіями самостійної майнової відповідальності і займаються зовнішньоекономічною діяльністю (акціонерні, командитні товариства, товариства з обмеженою та необмеженою відповідальністю, одноосібні підприємства).
Держава є головним суб'єктом системи світового господарства, саме тому має безпосередній вплив на функціонування цієї системи. Головна роль держави – створення поля для діяльності інших суб'єктів різних рівнів через укладання угод та договорів про двостороннє чи багатостороннє співробітництво. До специфічних суб'єктів міжнародних економічних відносин належать багатонаціональні корпорації, міжнародні спільні підприємства та ін.
На сучасному етапі головними суб'єктами міжнародних економічних відносин є національні господарства, регіональні інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації.
Основними формами міжнародних економічних відносин, через які здійснюється функціонування системи світового господарства, є:
міжнародна торгівля товарами,
міжнародна торгівля послугами,
міжнародна міграція робочої сили,
міжнародна міграція капіталу,
міжнародні валютно-фінансові відносини,
міжнародні кредитні відносини,
міжнародні науково-технічні відносини,
міжнародні інтеграційні процеси та інші.
Однак, чіткого, єдиного та точного розмежування форм міжнародних економічних відносин не існує, адже існує безліч змішаних форм (так званих "субформ"), які включають елементи двох і більше форм. Тому відношення такої "субформи" до якоїсь із "чистих" (основних) форм є дуже умовним, і відбувається за домінуванням ознак певної однієї з цих основних форми.
21. поняття відкитої економіки
Відкритою економікою можна назвати національний господарський комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.
Як бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях. Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. Сполучені Штати Америки, Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП експортно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих самих причин Німеччина — країна, яка в 90-х роках ХХ ст. посідала чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної діяльності, — реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці ХХ ст. у Сполучених Штатах Америки частка товарного експорту становила близько 10 % від ВВП, тоді як у великій європейській країні цей показник має величину до 20 %, а в порівняно невеликій країні Старого Світу — до 50 %.
Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати. Україна опосередковує більшу частку ВВП, ніж США, проте має менш ефективну економіку та, на відміну від цієї країни, справляє незначний вплив на світову економіку.
Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрями впливу — збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Загальну характеристику значення міжнародної економічної діяльності для відкритої економіки України дає табл. 1.1. (У таблиці подано так званий основний сценарій; «оптимістичний» та «песимістичний» сценарії див. у додатках.)
Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка постраждала від кризи 1997—1998 рр. Зазначене ілюструють дані наведеної нижче таблиці (табл. 1.2).
Більша економічна відкритість національного господарства означає поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної економічної діяльності для ринкових суб’єктів. У свою чергу, ліберальність режиму міжнародної економічної взаємодії передбачає конкурентоспроможність національної економіки, її підприємницьких ланок. Недооцінка цього положення на початку 90-х років, на старті реформ, вираженням чого стала так звана обвальна лібералізація, призвела до значних втрат на українському національному ринку товарів та послуг.
22. Середовище міжнародних економічних відносин, його структура і характеристика
Середовище — це зовнішні щодо системи умови і фактори розвитку.
Воно само по собі є певною системою до складу якої входить:
• політико-правове середовище;
• економічне середовище;
• технологічне середовище;
• соціально-культурне середовище.
складовою частиною середовища МЕВ виступає економічне середовище. Його характеристика дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, рівень розвитку промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, комунікаційної мережі, а також рівень розвитку і втілення в економічний процес досягнень науково-технічного процесу, життєвий рівень населення, економічні традиції та інші показники.
Соціально-культурне середовище — структура населення країни, рівень політичної свідомості і прихильність до політичної партії. Безумовно, що такі показники, як ставлення населення до релігії, до праці, рівень розвитку освіти, організація медичного забезпечення, організація відпочинку громадян, є складовими частинами, що характеризують соціально-культурне середовище.
В сучасних умовах велика увага приділяється технологічній складовій середовища. Воно, перш за все, характеризується рівнем енергозабезпечення країни, наявністю і розгалуженістю транспортної мережі, інформативним забезпеченням економічної діяльності, можливостями втілення у виробництво високих технологій та ін.
Як висновок потрібно зазначити, що знання основних елементів характеристики середовища міжнародних економічних відносин може суттєво впливати на їх розвиток. Знання характеристики існуючого середовища дає можливість більш детальніше охарактеризувати країну як суб'єкт міжнародних економічних відносин.
23. Міжнародне співробітництво у переробних галузях промисловості.
Сучасне виробництво характеризується величезним асортиментом продукції що випускається в світі.
Міжнародне співробітництво у переробній сфері виробництва - це міжнародне виробниче співробітництво, яке здійснюється у формі міжнародної спеціалізації та кооперації переробного виробництва на різних рівнгях господарювання і координується міжнародними організаціями.
З розвитком нових досягнень науки і техніки структура переробної промисловості також постійно змінюється, а відповідно відбуваються зміни і в міжнародному співробітництві у цій сфері.
Помітно розширюється співробітництво у виготовленні ЕОМ, усе ширше застосування у переробній промисловості знаходять порошкова металургія, нові високоміцні пластичні матеріали, тканини та інші штучні вироби, які замінюють природні матеріали, розв"язуючи цим проблему обмеженості ресурсів і залежності ряду країн від імпорту ресурсів.
