Характеристика перцептивної сторони педагогічного спілкування. Увага й уява вчителя

Мистецтво спілкування назива­ють мистецтвом бути іншою людиною. Педагогові, щоб навчитися спілкуватися, по­трібно насамперед бути уважним, тобто помічати те, що для учнів, інших людей цінне й значуще, щоб не плутати те, що є значущим для себе і для іншого, зважати на цінності вихованців, розвивати їх, а не підмінювати власними.

Роль уваги вчителя у спілкуванні надзвичайно велика, вона дає вчителеві змогу:

—відібрати значущі для нього об'єкти, не реагувати на все, а діяти вибірково й розсудливо;

—створювати своєрідний ефект «комунікативного дзеркала», яке відображує емоційний клімат уроку чи іншої форми взаємодії. Цей ефект ґрунтується на вмінні вчителя зрозуміти стан іншої людини;

—здійснювати регуляцію й контроль за ходом взаємодії, дотримуватися надзавдання на кожному її етапі;

—здійснювати рефлексію, бачити себе очима дітей, усвідомлювати недоліки влас­ної поведінки, що негативно впливають на характер взаємодії;

—увага є інструментом встановлення педагогічного контакту, адже зосеред­женість на інтересах учнів, вияв уваги до них сприяє розвиткові гарних стосунків.

Професійно-педагогічні особливості уваги вчителя-майстра в спілкуванні:

—звичка бути уважним до всього навчально-виховного процесу і вибирати зна­чущі моменти;

—поєднання уважності із вчасним педагогічним впливом на учнів;

—поєднання уваги до пізнавального й морального аспектів навчально-виховно­го процесу (піклування про знання учнів, увага педагога, зігріта почуттям до співроз­мовника);

—високий рівень розподілу уваги (до змісту й форм роботи, поведінки учнів, влас­них дій);

—поєднання стійкості й рухливості уваги, здатність до раціонального її перенесення;

—педагогічно виправдана виразність вияву уваги вчителя, її мімічної картини, що сприяє поглибленню педагогічного контакту з учнями.

Увага як компонент сенсорної культури педагога виявляється в умінні розрізня­ти і правильно інтерпретувати нюанси в макро- та мікроекспресії вихованців. Цьому сприяє розвиток спостережливості педагога — вибіркової спрямованості сприймання, що виявляється в легкості виокремлення педагогічно інформативних деталей у діяльності й поведінці інших осіб. Спостережливість ґрунтується на увазі, сприйманні, мисленні й пам'яті. Вчитель має виробити в себе здатність розуміти, яка внутрішня сутність при­хована за зовнішніми ознаками, тобто, спостерігаючи, аналізувати — єдиний спосіб розвивати в собі педагогічну спостережливість.

Соціально-перцептивний бік педагогічної взаємодії потребує розвиненої уяви вчителя у спілкуванні — вміння ставити себе на місце іншої людини й бачити світ, пра­цю, себе, все, що відбувається, її очима.

- Уява дає можливість передбачити результати своєї діяльності, а саме: образно уявити ситуацію спілкування, що стає поштовхом до емоційного переживання взає­модії; прогнозувати поведінку партнера (чого чекає від нас, які акцентуації є в його характері); подумки усунути бар'єри, труднощі, що можуть виникнути; передбачити власну поведінку, щоб запобігти недоцільним діям.

- Уява педагога у спілкуванні стає інструментом зміни позиції вчителя, даючи змогу подивитися на себе з позиції партнера, яким він нас бачить; уявити дії, мотиви поведінки партнера з позиції його інтереси («Якби я був на його місці...»).

- Уява — засіб розвитку творчості вчителя як здатність передбачити багатоваріантність ситуації, обрати творчі конструктивні рішення, що посилюють вплив на учня.

- Уява в спілкуванні є засобом розвитку виразності мовлення, вона забезпечує ство­рення внутрішніх бачень, тих образних картин, які вчителеві треба передати учням, щоб досягти емоційного впливу.

Порад із розумінням особистості, її неповторності велику роль відіграє повага до неї й визнання її чеснот. Витримка, увага й уява сприятимуть встановленню контакту. Розвиток уяви вчителя у спілкуванні можливий, якщо прагнути:

—сприймати учня, колегу, батьків, якщо й не такими, якими вони є тепер, то такими, якими вони можуть стати;

—ставити себе на місце іншої людини, уникати швидких оцінювань особистості, з якою спілкуєшся, не виносити їй поквапливих «вироків»;

—розпізнавати внутрішню мотивацію;

—вчитися виявляти емоційну підтримку в спілкуванні, усвідомлюючи, що мета взає­модії приймається, якщо підтримується образ «Я» співрозмовника («Я роблю це заради тебе»);

—використовувати важелі розвитку уяви — «якби» («Якби я був на місці учня...», «Якби на моєму місці був...»);

—ретельно обмірковувати варіанти педагогічної дії.