Національне та загальнолюдське в світогляді. Поняття ментальності

За ступенем загальності розрізняють світогляд

· особистості

· груповий (професійний, класовий, національний тощо)

· загальнолюдський (загальнолюдські світоглядні настанови).

 

Людство споконвіків мало єдиний спільний надідеал (вершинну цінність життя)– людинолюбство, добротворення, свободу, духовну і фізичну досконалість, красу, справедливість, щастя. Це – загальнолюдські цінності. Але кожна нація наближається до цього ідеалу своїм неповторним шляхом, бачить і трактує його по-різному

Нація має спільні цінності, ідеали, традиції, риси характеру.

" Ментальність "-спосіб мислення,загальна духовна налаштованість,установка індивіда,або соц.. групи, до навколишнього світу.

 

На відміну від ідеології це не форма мислення, або оцінкове поняття, а ставлення,відношення, призма через яку людина дивиться на себе і світ.

Вона притаманна кожній людини незалежно від етн.приналежн.,соц. статі,мови.Формується залежно від традицій культури,соц.структур.

Це душевний устрій характерний для людей даної культури,психолог.особливості яких лежать в основі звичаїв,моралі.

ТЕРМІН ввів Леві Брюль,1922р.

 

Оскільки поняття ментальності символізує глибинний рівень масової свідомості, колективні уявлення людей, їх образ світу, цінності та зразки, які визначають думки, почуття та дії культурних індивідів, у сучасній культурологічній теорії існує плідний підхід розглядати історико-культурний процес як буття різних типів ментальностей, а саме - первісної, античної, середньовічної, ренесансної, ментальності Нового часу, сучасної.

Спосіб життя людини як представника тієї чи іншої культури визначає конкретна система цінностей і світоглядних засад.

У сучасному філософському дискурсі широкого використання набув термін «ментальність». М. Блок, один із основоположників теорії ментальності, визначає поняття «ментальність» як «.увесь той комплекс основних уявлень про світ, за допомогою яких людська свідомість у кожну конкретну епоху переробляє в упорядковану «картину світу» хаотичний і різнорідний потік сприйняття і вражень». Однак надалі термін «ментальність» набуває дещо іншого тлумачення. Таку зміну можна спостерігати вже у визначенні ментальності як характеристики «...специфіки сприйняття та тлумачення світу в системі духовного життя того чи іншого народу, нації, соціальних суб’єктів, що уособлюються певними соціокультурними феноменами».

Менталітет – це манера мислення, його склад, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і у цьому випадку, нації.

Риси української ментальності та їх відображення в світогляді. Українська міфологія.

Слід зазначити дослідження ментальності ук.нації в працях таких авторів як Костомаров,Нечуй-Левицький,Шевченко.Особливо важливими є роботи Чижевського. Дмитро Чижевський виділяє основні риси психічного укладу українця –емоційність,сентименталізм,чутливість,ліризм,індивідуалізм,прагнення до свободи.

Особливості історії української філософії

До характеристики національного типу можна йти трьома шляхами.

Перший із них це дослідження народної творчості, другий — характеристика найбільш «блискучих», яскравих, виразних історичних епох, які даний нарід пережив, третій — характеристика найбільш значних, «великих», видатних представників даного народу.

По-перше безумовною рисою психічного укладу українця є емоціоналізм і сентименталізм, чутливість та ліризм; найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості, ще однією рисою є неспокій і рухливість.

У згаданих вище рисах ми бачимо в зародку тенденції історичного життя українського народу. Ці історичні тенденції накладали відбиток на ті психічні властивості українського народу, що вже існували у відповідний час. Найбільш важливими моментами історичного розвитку українського національного характеру треба вважати постійне тло української історії — природу України та Два періоди історичні — князівську добу та добу барокко.

Основним культурним з'явищем князівської доби було прийняття християнства та утворення на його ґрунті письменства. Треба визнати, що християнство, узяте з Візантії, не принесло з собою специфічних візантійських впливів. Основним був все ж вплив старохристиянської літератури (щоправда, у візантійському виборі й освітленні).

Найвиразніші і найзначніші є впливи б а р о к к о. Впливи барокко дали на українському ґрунті розквіт пластичного мистецтва та літератури; до цього ж часу належить і максимально інтенсивна релігійна боротьба на українських землях і найширший розмах політичного життя.

Основа духовна риса барокко це «декоративність», що цінить більш широкий жест, ніж глибокий зміст, — більше розмах і кількість ніж внутрішню якість, більше — вираз, форми вияву змісту, ніж зміст. Але в психічній сфері стремління до «декоративности», до широкого жесту, до «імпозантності» природно веде до певної ілюзорної пишноти, за якою може нема достатньої духовної підпори.

Безумовно характеристична риса психічної вдачі видатних українців це — на певний час в житті і в певних умовах — ухил до духовного у с а м о т н е н н я.

Для характеристики української філософічної думки робить великі труднощі ще те, що українське- культурне життя не завжди було різко та яскраво усамітнене і відокремлене. Мінявся і ступінь політичної залежності і ступінь рівня національної свідомості, зокрема національної свідомості інтелігенції.Наслідком цього було те, що значна частина видатніших представників української думки працювала за межами України, а навпаки, на Україні брали живу участь в культурному життю чужинці.

Риси – козацька доба- берегині роду,ті хто лишався вдома, і мужні воїни

Наша ментальність – ми закриті,в собі,східний напрямок. Зосереджені на внутр.світі.

Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Півде нь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців

· західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної)

· східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності.

·

Мірило стійкості українського етносу, його реальна цілісність як динамічної саморегульованої системи, визначалось не державою, не ідеологією, не чисельністю народу, а міцністю збереження господарсько-культурних і побутових традицій, силою зв’язку поколінь і точністю передачі досвіду предків своїм нащадкам.

У наші дні проблема національного менталітету стає все більш актуальною. Розбудова української державності нагально вимагає глибокого та об’єктивного вивчення особливостей нашого народу. А знання базових рис конкретної нації виконують прогностичну функцію, дозволяють, придивившись глибше до себе, зазирнути у майбутнє, адаптуватися до нього.

Поза основним масивом українських етнографічних земель розвивалось Закарпаття, що обумовило специфіку ідентифікації регіону. Тут особлива ментальність та проблеми, породжені поліетнічністю і прикордонним статусом. Певні етнічні групи мають локальну свідомість. На етнокультурну домінанту регіону впливає низка економічних факторів – міграція трудових ресурсів, однобічний розвиток аграрного сектора тощо.

Свого часу деякі дослідники Закарпаття, такі як О.Духнович, О.Бонкало, Ф.Потушняк, Й.Шелепець визначили ряд характеристик закарпатської ментальності. Це архаїчно-сентиментальна вдача, замріяність, наївна чесність, схильність підтримувати тих, хто краще зіграє на його почуттях, богобоязкість, гордість за своє етнічне “я”, свою культуру, смиренність, працьовитість, законослухняність, повага до влади.

Ці загальні риси по -різному проявляються у гуцулів, бойків, лемків та долинян. Згадувані дослідники відзначають таку різницю: гуцули – аристократи гір, активні, заповзяті, настирливі, працьовиті, невибагливі, люблять свій край і свою рідню, сміливі, не бояться смерті, індивідуалісти, наївні і довірливі. Натомість бойки – доброзичливі, надійні, послужливі, скромні, демократичні, схильні до бійок і запальні, працьовиті, але не напружуються. За характером вони пасивніші, ніж гуцули, легко примиряються зі своєю долею.

Лемки мають холодний жорсткий погляд, мляву і непевну ходу, самолюбиві, не такі послужливі, як бойки, працьовиті, швидко полонізуються і словакізуються. Долиняни – нерішучі, бо ще не мають остаточної думки про свою належність до угорців, перейняли від мадярів багато з матеріальної і духовної культури, охоче пристосовуються до угорської культури, релігійні, працьовиті, законослухняні, ставляться до угорців як до панів.

Отже, розбіжності у цих груп українців Закарпаття дуже помітні, однак це не заважає їм співіснувати на одній етнічній території. Отже, говорити про якусь цілісну лінію закарпатсько менталітету є складно, однак ці риси щільно вплітаються у загальноукраїнський контекст.

Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі. Українська сім’я відіграє значну роль у формуванні українського характеру та менталітету, оскільки йде мова про вплив родинного життя, сім’ї на формування рис національного характеру [1, 73].

Специфіка української сім’ї дістала відображення в особливостях української національної психології. Тут передусім домінує жінка. Це віддзеркалюється у фольклорі, традиціях, звичаях та обрядовості українців Закарпаття. Для прикладу, можна навести ряд обрядів, в яких головна роль відводиться жінці (співання традиційних латканок у фольклорі, обряд гадання на Андрія; у весільному обряді танець молодої) що символізував прощання з дівоцтвом, а також зняття фати, яке проводить мати жениха: тим самим вона, як головна, приймає невісту до сім’ї; роль плакальниці та омивання тіла покійника у поховальному обряді тощо)

Таким чином, мова йде про перевагу жіночого елементу в українській національній психології, про жіноче начало в українському національному характері. З цим пов’язаний вияв почуттів та емоцій, що, зокрема, відбилось у фольклорній лексиці. Витримана вдача, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії – ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання і побратимства, а відтак створили міцну родинно-побутову традицію.

Ще однією рисою ментальності українців є релігійність. Вона є головною складовою світогляду всіх слов’янських народів. Прояв релігійності яскраво виявився в обрядовості, і родинно-побутового циклів.