Судово-психіатрична експертиза проводиться з метою відповіді на питання, що виникають під час провадження адміністративних, кримінальних та цивільних справ з приводу психічного стану особи.
Експертиза може проводитись:1. амбулаторно (у тому числі посмертно),2. стаціонарно,3. у судовому засіданні.Експертиза поділяється на:• первинну (призначається у даній справі з даних питань уперше),• додаткову (призначається для вирішення окремих питань, які не були поставлені при первинній експертизі, а також у разі неповноти або недостатньої якості первинної експертизи),• повторну (призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний необґрунтованим)
15.Медико-соціальне значення постаріння населення.
Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря (сімейного лікаря), для інших - це амбулаторне лікування (денні стаціонари, курси реабілітаційного лікування), для третіх - це стаціонари вдома, довгострокова медико-соціальна допомога вдома, лікування в клінічних умовах, перебування в госпісах. Україна належить до демографiчно старих країн свiту. Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює: 1.зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення 2. збільшення числа літніх людей, які за станом здоров’я потребують додаткової підтримки з боку суспільства 3. численні потреби медичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, вимагають розробки геронтологічних заходів та впровадження державної системи медико-соцiального захисту населення літнього віку, згідно міжнародним вимогам Декларації прав людини на здоров’я.
Особливості стану здоров’я людей літнього віку є:
-- зростання рівня хронічних захворювань, ускладнення яких стають найбільш частими причинами смерті. Рівень захворюваності людей старше працездатного віку майже у 2 рази вище ніж у працездатному.
-- захворюваність найчастіше носить множинний характер, зі схильністю до загострень і ускладнень.
-- часто відзначаються неспецифічні прояви хвороб, характерний тривалий період одужання, тому що процеси відновлення порушених функцій стають усе менш досконалими.
-- швидке погіршення загального стану, якщо не забезпечене відповідне лікування.
Спеціальні показники їх здоров’я:
збереженість рухової активності і здатність до самообслуговування. Ці два інтегральних показники відбивають можливість взаємини з навколишнім середовищем, спілкування з зовнішнім світом, участі в житті суспільства. Високий ступінь збереженості фізичних можливостей, впливає на загальне самопочуття, попереджає погіршення фізичного і психічного здоров'я, визначає впевненість у собі, позначається на настрої, самопочутті, самооцінці стану здоров'я
Загальні показники оцінки функціонального стану людей літнього віку, їх характеристика.
загальні показниками: захворюваність, смертність, інвалідність і фізичні можливості.
Захворюваність та інвалідність: при старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, цереброваскулярна недостатність та ін.), нервової системи й органів чуття, кістково-м'язової системи (деформуючі артрози, остеопороз), органів травлення і дихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Ці ж захворювання є також основними причинами інвалідності в літньому віці.
Смертність: смертність від усіх нозологічних форм зміщується до старших вікових груп. Понад 80% причин смерті людей літнього віку припадає на захворювання серцево-судинної системи і новоутворення.
16Вплив постаріння населення на демографічне навантаження, захворюваність населення та
потребу в медичному забезпеченні.
Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення та збільшення числа літніх людей, які за потребують додаткової підтримки з боку суспільства. При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи, нервової системи й органів чуття, кістково-м'язової системи (деформуючі артрози, остеопороз), органів травлення і дихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Численні потреби медичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки i впровадження державної системи комплексних заходiв медико-соцiальної допомоги населенню літнього віку. Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря, для інших - це амбулаторне лікування,для третіх - це стаціонари вдома.
Система організації геріатричної допомоги в Україні. Завдання та перспективи її розвитку.
До цього часу в країні відсутня єдина скоординована система медичної допомоги і соціальних послуг літнім людям У нових економiчних умовах при iснуваннi критичного нестатку коштiв на охорону здоров'я i соцiальний захист населення питання щодо формування державної системи герiатричної допомоги особливо складнi. Старi люди є тією верствою населення, яка найбiльш потребує медико-соціальні послуги i найменш платоспроможна. З іншого боку, вiдсутня оперативна iнформацiйна пiдтримка i конкретна планова етапна послiдовнiсть розвитку герiатричних служб. Вирiшення проблеми повинно забезпечуватися шляхом раціонального розподiлу існуючих ресурсів, систематизацiї, планування i адекватного застосування елементів геріатричної допомоги на основі визначення реальних потреб лiтнього населення у рiзних видах медико-соціального обслуговування та створення науково обгрунтованої програми заходiв. На тлi поглиблення демографiчного постарiння населення країни, збiльшення загальних показникiв патологiчної ураженостi i смертностi населення, особливої актуальності набуває необхiднiсть координації та адаптацiї медико-соцiальних служб до змiн характеру потреб лiтнiх людей у рiзних видах допомоги. Організаційно-структурне забезпечення та форми роз-
витку, взаємозв'язку і наступництва у роботі медичних і соціальних служб:
амбулаторно-поліклінічної допомоги (дільничного терапевта та геріатричної сестри, спеціалізованих форм герореабілітації тощо);
допомоги вдома (поліклінічних медико-сбціальних відділень, стаціонарів вдома, виїзних герореабілітаційних бригад, консультативної і швидкої медичної допомоги);
стаціонарної допомоги (геріатричних відділень, палат, відділень сестринського догляду і тривалого перебування хронічних хворих; хосписів; денних стаціонарів);
допомоги сільським літнім мешканцям (сільських лікарняних амбулаторій і виїзних консультативно-лікувальних і діагностичних бригад);
нових форм геріатричної допомоги населенню (геріатричних центрів, лікарень і поліклінік; лікарень сестринського догляду і сестринських скринінгових бригад; кризових центрів, нічних служб медико-соціальної допомоги літнім людям, служб "перепочинку", телефонних інформаційно-консультативних ліній; герореабілітаційних центрів і денних структур для психічно хворих; центрів геротехнічного обладнання і промислових товарів тощо)
.Перспективи розвитку
Отже, вдалий розвиток геріатричної допомоги в Україні з врахуванням досвіду інших країн світу та національних особливостей дозволить покращити рівень фізичного та психологічного здоров’я літніх людей, зберегти моральні традиції наступних поколінь і посилить соціально-економічну складову розвитку державиУкраїна.
16Вплив постаріння населення на демографічне навантаження, захворюваність населення та
потребу в медичному забезпеченні.
Частка населення старше працездатного віку становить 23,4 % з прогнозованою тенденцiєю до її подальшого збільшення. Це обумовлює зростання соціально-економічного навантаження на працездатну частину населення та збільшення числа літніх людей, які за потребують додаткової підтримки з боку суспільства. При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи, нервової системи й органів чуття, кістково-м'язової системи (деформуючі артрози, остеопороз), органів травлення і дихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Численні потреби медичного, соцiального i психологiчного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки i впровадження державної системи комплексних заходiв медико-соцiальної допомоги населенню літнього віку. Кожна людина пенсійного віку потребує постійної амбулаторної допомоги: для одних - це щорічні профілактичні огляди дільничного лікаря, для інших - це амбулаторне лікування,для третіх - це стаціонари вдома.
Система організації геріатричної допомоги в Україні. Завдання та перспективи її розвитку.
До цього часу в країні відсутня єдина скоординована система медичної допомоги і соціальних послуг літнім людям У нових економiчних умовах при iснуваннi критичного нестатку коштiв на охорону здоров'я i соцiальний захист населення питання щодо формування державної системи герiатричної допомоги особливо складнi. Старi люди є тією верствою населення, яка найбiльш потребує медико-соціальні послуги i найменш платоспроможна. З іншого боку, вiдсутня оперативна iнформацiйна пiдтримка i конкретна планова етапна послiдовнiсть розвитку герiатричних служб. Вирiшення проблеми повинно забезпечуватися шляхом раціонального розподiлу існуючих ресурсів, систематизацiї, планування i адекватного застосування елементів геріатричної допомоги на основі визначення реальних потреб лiтнього населення у рiзних видах медико-соціального обслуговування та створення науково обгрунтованої програми заходiв. На тлi поглиблення демографiчного постарiння населення країни, збiльшення загальних показникiв патологiчної ураженостi i смертностi населення, особливої актуальності набуває необхiднiсть координації та адаптацiї медико-соцiальних служб до змiн характеру потреб лiтнiх людей у рiзних видах допомоги. Організаційно-структурне забезпечення та форми роз-
витку, взаємозв'язку і наступництва у роботі медичних і соціальних служб:
амбулаторно-поліклінічної допомоги (дільничного терапевта та геріатричної сестри, спеціалізованих форм герореабілітації тощо);
допомоги вдома (поліклінічних медико-сбціальних відділень, стаціонарів вдома, виїзних герореабілітаційних бригад, консультативної і швидкої медичної допомоги);
стаціонарної допомоги (геріатричних відділень, палат, відділень сестринського догляду і тривалого перебування хронічних хворих; хосписів; денних стаціонарів);
допомоги сільським літнім мешканцям (сільських лікарняних амбулаторій і виїзних консультативно-лікувальних і діагностичних бригад);
нових форм геріатричної допомоги населенню (геріатричних центрів, лікарень і поліклінік; лікарень сестринського догляду і сестринських скринінгових бригад; кризових центрів, нічних служб медико-соціальної допомоги літнім людям, служб "перепочинку", телефонних інформаційно-консультативних ліній; герореабілітаційних центрів і денних структур для психічно хворих; центрів геротехнічного обладнання і промислових товарів тощо)
.Перспективи розвитку
Отже, вдалий розвиток геріатричної допомоги в Україні з врахуванням досвіду інших країн світу та національних особливостей дозволить покращити рівень фізичного та психологічного здоров’я літніх людей, зберегти моральні традиції наступних поколінь і посилить соціально-економічну складову розвитку державиУкраїна.
17Найбільш характерні особливості захворюваності населення літнього віку.
Особливості стану здоров’я людей літнього віку є:
-- зростання рівня хронічних захворювань, ускладнення яких стають найбільш частими причинами смерті. Рівень захворюваності людей старше працездатного віку майже у 2 рази вище ніж у працездатному.
-- захворюваність найчастіше носить множинний характер, зі схильністю до загострень і ускладнень.
-- часто відзначаються неспецифічні прояви хвороб, характерний тривалий період одужання, тому що процеси відновлення порушених функцій стають усе менш досконалими.
-- швидке погіршення загального стану, якщо не забезпечене відповідне лікування
При старінні змінюється структура захворюваності. Переважними видами патології людей літнього віку стають захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, цереброваскулярна недостатність та ін.), нервової системи й органів чуття, кістково-м'язової системи (деформуючі артрози, остеопороз), органів травлення і дихання. На їхню частку в структурі захворюваності припадає майже 90% загальної чисельності захворювань людей літнього віку. Ці ж захворювання є також основними причинами інвалідності в літньому віці. Понад 80% причин смерті людей літнього віку припадає на захворювання серцево-судинної системи і новоутворення. Однією з причин втрати здоров’я людей літнього віку є травми. Високий рівень травматизму людей літнього віку пов’язаний з невпевненістю (що розвивається з віком) і хиткістю ходи, втратою рівноваги, запамороченням при різких рухах, остеопорозу, що призводить до підвищеної ламкості кістки.
Спеціальні показники, які використовуються для оцінки стану здоров'я людей літнього віку, їх види:
збереженість рухової активності і здатність до самообслуговування. Ці два інтегральних показники відбивають можливість взаємини з навколишнім середовищем, спілкування з зовнішнім світом, участі в житті суспільства. Високий ступінь збереженості фізичних можливостей, впливає на загальне самопочуття, попереджає погіршення фізичного і психічного здоров'я, визначає впевненість у собі, позначається на настрої, самопочутті, самооцінці стану здоров'я.
ВООЗ рекомендує розглядати п'ять основних аспектів оцінки функціонального стану людей літнього віку:
-повсякденна діяльність.
-психічне здоров'я.
-фізичне здоров'я. -соціальний статус.
-економічний статус.
18Станція швидкої медичної допомоги,
Станція швидкої медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, що надає цілодобову екстрену медичну допомогу дорослому і дитячому населенню на догоспітальному етапі при невідкладних станах, які викликані нещасними випадками, раптовими захворюваннями, ускладненнями вагітності тощо
основні її завдання та функції.
Основними завданнями Станції ШМД є:
* надання в максимально короткі строки, після отримання виклику, екстреної медичної допомоги пацієнтам визначеної території обслуговування на догоспітальному етапі.
* транспортування в лікувально-профілактичні заклади хворих, потерпілих, породіль та новонароджених, які потребують екстреної медичної допомоги.
* участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.
* розвиток та удосконалення організаційних форм та методів надання екстреної медичної допомоги населенню, впровадження сучасних медичних технологій, підвищення якості роботи медичного персоналу.
Основні функції станції ШМД:
1. Прийом від населення звернень за екстреною медичною допомогою згідно з затвердженими Правилами виклику бригади швидкої медичної допомоги
2. Надання екстреної медичної допомоги пацієнтам на догоспітальному етапі та безпосередньо при їх зверненні на станцію, підстанцію(відділення) швидкої медичної допомоги.
3. Госпіталізація в лікувально-профілактичні установи хворих, потерпілих, породіль, новонароджених, які потребують екстреної стаціонарної медичної допомоги.
4. Підготовка та направлення виїзних бригад швидкої медичної допомоги поза межі території обслуговування для участі в ліквідації медико-санітарних наслідків НС
5. Ведення обліку вільних ліжок у лікувально-профілактичних закладах та визначення місць екстреної госпіталізації пацієнтів для бригад швидкої медичної допомоги.
6. Надання населенню консультативно-інформаційної допомоги по телефону. 7Оперативне інформування органів управління охорони здоров’я та інших зацікавлених організацій про нещасні випадки, катастрофи, надзвичайні та інші ситуації. 8.Впровадження прогресивних методів діагностики та лікування, передового досвіду та наукової організації праці. 9. Забезпечення відповідної підготовки та підвищення кваліфікації працівників Станції.10.Ведення облікової документації, складання звітів та їх подання у встановленому порядку.11. Забезпечення спадкоємності та взаємозв’язку з лікувально-профілактичними закладами при наданні екстреної медичної допомоги Бригада як основна функціонально-складова частина станції ШМД. Види бригад, їх скла Основною функціональною одиницею станції (підстанції) ШМД є виїзна бригада ШМД. Загальна кількість бригад визначається, виходячи з потреб, але не менше ніж 1,0 бригада на 10 тис. міського населення та 0,75 бригади на 10 тис. сільського населення.
Виділяють наступні види бригад:* лікарські та фельдшерські бригади;
- лікарська бригада працює в складі лікаря, фельдшера, санітара, водія, її очолює лікар зі спеціалізацією “медицина невідкладних станів”.
- фельдшерська бригада працює в складі фельдшера, санітара, водія, її очолює – фельдшер.
За призначенням їх поділяють на наступні типи:
* лікувальні та транспортувальні (останні - переважно фельдшерські);
* загально профільні (окремо для обслуговування дитячого і дорослого населення) та спеціалізовані бригади (кардіологічні, неврологічні, психіатричні, бригади інтенсивної терапії (БІТ-бригади)).
19. Лікарня швидкої медичної допомоги, її структура та основні функції.
Лікарня швидкої медичної допомоги – лікувально-профілактичний заклад, яка забезпечує цілодобове надання стаціонарної екстреної допомоги населенню при гострих захворюваннях, травмах, нещасних випадках та отруєннях як у повсякденних умовах, так і при надзвичайних ситуаціях. Лікарня може створюватися у обласних центрах і у містах з населенням не менше 300 тис. мешканців.
Структура лікарні швидкої медичної допомоги
- приймальне відділення з довідково-інформаційною службою;
- діагностичні підрозділи;
- травмпункт; - операційний блок;- відділення анестезіології та інтенсивної терапії;
- спеціалізовані клінічні відділення; - організаційно-методичний відділ (кабінет) та відділ медичної статистики;
- адміністративно-господарська частина; - допоміжні підрозділи
Лікарні ШМД здійснюють такі функції:
1. Цілодобовий прийом та госпіталізація доставлених бригадами ШМД, іншим транспортом або при самостійному безпосередньому зверненні хворих та потерпілих.
2. забезпечення населення кваліфікованою спеціалізованою екстреною допомогою хворих і потерпілих;
3. здійснює експертизу тимчасової непрацездатності;
4. взаємодія з медичними і немедичним закладами для забезпечення координації діяльності у забезпечені населення екстреною допомогою, в тому числі у випадку виникнення надзвичайних ситуацій;
5. організаційно-методична допомога медичним закладам, які надають екстрену допомогу;
6. спеціалізація та підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу;
7. ведення обліково-звітної документації та аналіз показників діяльності екстреної медичної допомоги;
8. розробка і впровадження нових науково обґрунтованих організації, діагностики та надання з метою поліпшення надання екстреної медичної допомоги.
Організація швидкої медичної допомоги в сільській місцевості, основні підходи до реформувння.
В сільській місцевості швидку медичну допомогу забезпечують:
* на 1 рівні – ФП, ФАПи (фельдшер, акушерка), амбулаторії (у віддалених селах - пункти ШМД, дільнична служба, сімейні лікарі)
- поєднуючи швидку та невідкладну медичну допомогу;
* на 2 рівні – відділення швидкої допомоги, які є структурним підрозділом ЦРЛ;
На відміну від міст, у сільській місцевості частка фельдшерських бригад є основною і досягає 90%, забезпечуючи виконання діагностично-лікувальних функцій і транспортування пацієнтів.
Враховуючи щільність розселення, стан дорожнього покриття, транспортна доступність у сільській місцевості вважається оптимальною на рівні до 30 хвилин.
* на 3 рівні – Обласні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.
- Функціонує цілодобова диспетчерська служба прийому та реєстрації викликів із лікарень районів, міст області і забезпечує своєчасне надання екстреної допомоги населенню. До роботи в Центрі залучаються висококваліфіковані спеціалісти обласної лікарні, співробітники вищих навчальних медичних закладів. Використовуючи спеціально обладнаний санітарний транспорт, фахівці здійснюють виїзд на місце події і надають необхідну висококваліфіковану допомогу на місці або. у разі, потреби забезпечують транспортування хворого в обласні ЛПЗ.
20.Організація роботи пункту невідкладної медичної допомоги, його структура та штати. Взаємодія пунктів невідкладної допомоги з службою ШМД.
Пункт (відділення) невідкладної медичної допомоги є структурним підрозділом територіальної поліклініки або амбулаторії сімейного лікаря, який надає невідкладну медичну допомогу пацієнтам у помешканнях та при безпосередньому зверненні у ЛПЗ, незалежно від місця проживання та реєстрації.
Пункт створюється і функціонує з метою ефективного використання ресурсів поліклінік у наданні невідкладної медичної допомоги населенню території, що обслуговується однією чи кількома поліклініками.
За віковим контингентом населення Пункти розподіляються:
1. для дорослого населення - один цілодобовий лікарський пост на 30 тисяч дорослих мешканців.
2. для дитячого населення - один цілодобовий лікарський пост на 20 тисяч дітей віком до 18 років.
На посаду Лікаря призначається фахівець, який має вищу медичну освіту, право займатися лікувальною справою, підготовку за фахом “медицина невідкладних станів”. Лікар працює позмінно за затвердженим графіком без права сну. В разі необхідності може бути переміщений в інші зміни, а також затриманий після закінчення зміни або залучений для продовження роботи у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. При відсутності викликів Лікар знаходиться в приміщенні пункту (відділення) невідкладної медичної допомоги без права відлучатись з нього і займається прийомом пацієнтів, які самостійно звертаються за медичною допомогою, перевіряє роботу підлеглих працівників, заповнює затверджену документацію, перевіряє готовність до роботи апаратури та наявність необхідних ліків, інструментарію, виробів медичного призначення.
Штат Пункту, з урахуванням цілодобового функціонування у всі дні тижня, повинен також передбачати посади фельдшера (медсестри)-диспетчера, виїзного фельдшера (медсестри) – відповідно до кількості лікарських ставок, санітара.
Профільними для Пункту є виклики до пацієнтів, які знаходяться в помешканнях у випадках:
- Виникнення гострих захворювань.
- Загострення хронічних захворювань.
- Погіршення стану пацієнтів, лікування яких проводиться в домашніх умовах (стаціонар вдома), а також для активного нагляду за їх станом у вечірньо-нічний час.
- Передачі з Станції швидкої медичної допомоги та медицини катастроф викликів для виконання чи активного нагляду за пацієнтами, які після надання екстреної медичної допомоги залишені вдома або відмовились від госпіталізації.
- Викликів від дільничних лікарів поліклінік про активний нагляд за пацієнтами, стан яких потребує цього.
Пункт має бути забезпечений санітарним автотранспортом в залежності від потреби та режиму роботи. Санітарні автомобілі повинні бути обладнані засобами зв’язку та мати надписи "Невідкладна медична допомога".
Пункт повинен мати у своєму розпорядженні приміщення: диспетчерську, кабінет завідувача, старшої медичної сестри, кабінет для амбулаторного прийому пацієнтів, обладнану процедурну для проведення інтенсивної терапії та реанімації, кімнату для зберігання медикаментів, перев’язного матеріалу та для поповнення бригад, спеціально обладнане приміщення для зберігання наркотичних та сильнодіючих засобів, кімнати відпочинку персоналу та водіїв, приміщення для вживання їжі, кімнату для зберігання майна, санвузол.
Складі Станції:
1. оперативний відділ (диспетчерська)
2. відділ госпіталізації
3. Відділ експлуатації автоматизованої системи управління.
4. Консультативно-інформаційна служба (КІС).
5. Інформаційно-аналітичний відділ медичної статистики.
6. Підрозділ спеціального та спеціалізованого санітарного автотранспорту 7 Апарат управління та допоміжні обслуговуючі служби.
8Аптечне відділення (пункт).
9Пункт поповнення.
10. Пост дезінфектора. 11. Централізоване стерилізаційне відділення.
21.Диспансерний метод, його зміст та завдання.
Диспансериза́ція — метод медичного обслуговування населення, який передбачає активне виявлення захворювань у ранніх стадіях, нагляд за певними групами хворих з метою забезпечення їх життєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення тощо.
Основні завдання диспансеру:
1. Проведення всіх видів амбулаторного лікування: медикаментозного, фізіотерапевтичного, психотерапевтичного.
2. Активне і систематичне спостереження за станом хворих шляхом активних викликів їх, відвідування вдома тих, хто за своїм станом не можуть відвідувати диспансер.
3. Надання консультативної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам області, міста, району.
4. Визначення тимчасової втрати працездатності
5. Надання хворим допомоги в соціально-побутових і юридичних питаннях.
6. Забезпечення позалікарняного патронажу і контроль за його проведенням (виплата рідним, сім'ям, які взяли під опіку хворих, патронажної допомоги, спостереження за умовами проживання)
7. Участь, за дорученням органів охорони здоров'я, у вирішенні питань опіки над недієздатними хворими.
8. Проведення експертизи.
9. Психогігієнічна і психопрофілактична робота на промислових підприємствах, навчальних закладах тощо.
10. Вивчення динаміки захворюваності і чинників, які впливають на неї.
Групи здоров’я за результатами диспансерного спостереження
1- Здорові(0-1 випадків ГРВІ рік)
2- Практично здорові(фактори ризику, преморбідний фон, 2-3 ГРВІ)
3- З компенсованим станом(хронічні без загострень, 4 і більше)
4- Субкомпенсований стан(загострення)
5- Декомпенсований стпн
та особливості надання медичної допомоги вказаним контингентам, критерії ефективності та якості диспансеризації.
Типи дисп
Кардіологічний диспансер
Онкологічний диспансер
Шкірновенерологічний диспансер
Протитуберкульозний диспансер
Психоневрологічний диспансер
Наркологічний диспансер
Лікувально-фізкультурний диспансер
Трихоматозний диспансер
22. Диспансеризація дитячого населення, порядок проведення. Контингенти диспансеризуємих. Значення диспансеризації для збереження здоров’я дітей
Диспансерний метод роботи, включає:
– безкоштовне, систематичне, кваліфіковане, доступне спостереження за здоровими дітьми;
– первинна та вторинна профілактика захворювань;
– раннє виявлення та своєчасне лікування хворих дітей;
– реабілітація хворих;
-просвітницька робота з питань виховання здорової дитини забезпечення її нормального фізичного та психічного розвитку
На кожну дитину, яка потребує диспансерного спостереження, оформляють картку диспансерного нагляду (форма № 30/0).
Дільничний педіатр — це кваліфікований фахівець, який надає лікувально-профілактичну допомогу дітям на території своєї дільниці. Він проводить динамічне спостереження за групою диспансерного обліку, здійснює оздоровлення дітей разом з лікарями інших спеціальностей, оцінює ефективність диспансеризації, забезпечує обстеження, необхідні оздоровчі і профілактичні заходи перед вступом у дошкільно-шкільні заклади, проводить облік і відбір дітей, які потребують санаторного лікування. Дільничний педіатр щодня протягом 3—4 год. обслуговує дітей своєї дільниці вдома, виконуючи: патронажне відвідування здорових дітей, первинні виклики до хворої дитини, активне відвідування хворих до повного одужання
Долікарський прийом завданнями:
· вимірювання артеріального тиску та температури;
· взяття мазка з зіву для бактеріологічних досліджень;
· видача довідок про епідемічне оточення за місцем проживання, виписок з історії розвитку дитини;
· видача направлення на обстеження перед вступом у дошкільні заклади та школи;
· проведення контрольних годувань дітей;
проведення антропометричних досліджень
Обов'язки педіатра (сімейного лікаря) щодо антенатальної профілактики:
1) контроль за виконанням вагітною жінкою призначень акушера-гінеколога, терапевта і педіатра під час антенатального патронажу;
2) контроль за своєчасним виконанням медичною сестрою антенатального патронажу.
Уперше антенатальний патронаж проводять протягом 2 тижнів з моменту взяття вагітної на облік у жіночій консультації
Друге патронажне відвідування (на 28—32-му тижнях вагітності) проводить педіатр і медична сестра. Вони уточнюють терміни декретної відпустки, перевіряють виконання вагітною порад медичних працівників, дотримання режиму дня і харчування, навчають майбутню матір, як підготувати молочні залози до годування дитини, організувати в квартирі куточок для новонародженого.
Протягом першого місяця життя медичний працівник обслуговує дитину тільки вдома
Протягом першого року життя здорова дитина повинна бути оглянута дільничними медичними працівниками поліклініки 14 разів, а також ортопедом, офтальмологом, невропатологом. Медична сестра відвідує дитину вдома 1 раз на місяць
• Диспансеризацію дітей шкільного віку здійснюють шкільні педіатри разом з лікарями-спеціалістами шляхом проведення планових оглядів, під час яких особливу увагу приділяють режиму дня, харчуванню, гігієнічному вихованню школярів, своєчасному проведенню профілактичних щеплень, оздоровчих заходів, ранньому виявленню захворювань, диспансерному спостереженню за хворими дітьми з різноманітною патологією.- Здорові
• Особи з підвищеним ризиком захворювання, часто хворіючі діти
• Діти, котрі потребують спостереження
• Хворі, що потребують лікування
-
23. Наукова основа діяльності соціальної медицини. Характеристика наукових методів та їх комплексне використання в організації охорони здоров’я на рівні держави, регіонів, населених пунктів.Соціальна медицина та організація охорони здоров’я — це наука, яка вивчає закономірності громадського здоров’я та систему організації його збереження.
На цьому положенні базується мета соціальної медицини і організації охорони здоров'я як науки: розробка та наукове обгрунтування соціальних, медичних і економічних заходів щодо забезпечення оптимального рівня здоров'я населення і його активного довголіття.
Об'єкт дослідження: стан і динаміка громадського здоров'я, діяльність органів і закладів охорони здоров'я.
Предмет дослідження: сучасні поняття про рівні здоров’я та зміст діяльності системи охорони здоров'я.
Основні завдання дисципліни:
• дати основні поняття про суспільне здоров’я, чинники, які його зумовлюють, та методи вивчення;
• сформувати ідеологію визначальної ролі здоров’я нації в розвитку суспільства і національній безпеці;
• ознайомити з принципами і державними програмами збереження і зміцнення індивідуального здоров’я та здоров’я нації;
• ознайомити з основними поняттями та чинниками індивідуального та громадського здоров’я населення;
• висвітлити закономірності груп показників здоров’я різних верств населення України;
• розкрити сутність медико-демографічних процесів, процесів захворюваності населення та виявити їх закономірності;
• охарактеризувати найбільш актуальні проблеми популяційного здоров’я в Україні та медико-соціальні чинники, що впливають на здоров’я;
• виробити у студентів навички аналізу показників здоров’я;
• проаналізувати та узагальнити зарубіжний та вітчизняний досвід з формування ідеології та практичного втілення концепції зміцнення та поліпшення здоров’я нації;
• визначати основні тенденції стратегії і тактики управління рівнем здоров’я населення України;
• навчити студентів оперувати основними нормативно-правовими документами щодо укріплення здоров’я населення України;
• навчити аналізувати конкретні ситуації з національного та регіонального рівнів управління здоров’ям населення.
Дисципліна “Соціальна медицина” тісно пов’язана з іншими дисциплінами і спрямована на формування фахівця-управлінця в галузі охорони здоров’я, який має сучасні знання аналізу популяційного здоров’я та медико-соціальних чинників його формування.
27 Сучасні вимоги до третинного рівня медичної допомоги. Типи лікувально-профілактичних закладів, які його забезпечують. Структура і завдання обласної лікарні.
Третинна медична допомога - це допомога, що потребує висококваліфікованого обслуговування, яка, як правило, може бути надана лише в спеціально обладнаних з цією метою центрах та лікарнях, що пройшли відповідну спеціалізацію. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога надається обласними лікарнями, центрами високоспеціалізованої медичної допомоги та клініками науково-дослідних інститутів.
З метою підвищення якості медичної допомоги та ефективності використання потенціалу обласних лікарень та вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації на базі обласних клінічних лікарень можуть утворюватися університетські клініки.
Ці заклади відрізняються дещо кращим матеріально-технічним забезпеченням, складністю структури та функцій.
Дві функції цих закладів вважаються основними: надання хворим висококваліфікованої та вузькоспеціалізованої медичної допомоги та організаційно-методичне керівництво закладами вторинного рівня.
Обласна лікарня може організовувати такі структурні підрозділи:
- консультативну поліклініку;
- центри з надання консультативної лікувально-діагностичної допомоги;
- лікувально-діагностичні відділення, кабінети та лабораторії;
- організаційно-методичний відділ (центр медичної статистики);
- стаціонар з приймальним відділенням;
- відділення планово-консультативної та екстреної медичної допомоги населенню області;
- інші структурні підрозділи: аптеку, харчоблок, медичний архів, сховища, майстерні, автопарк, медичну бібліотеку;
- пансіонат для розміщення хворих з районів області, направлених на консультацію, поліклінічне обстеження.
