Боргова криза — це криза державної заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати внутрішню та зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Результатом боргової кризи може бути дефолт — відмова держави від виконання своїх боргових зобов’язань.
Виникнення боргової кризи зумовлюється низкою факторів:
— слабкою законодавчою та нормативною базою;
— неоптимальною структурою управління державним боргом;
— неузгодженістю фіскальної та монетарної політики;
— неузгодженістю фіскальної політики в частині регулювання бюджетного дефіциту та політики управління державним боргом;
— неефективним аналізом використання залучених з зовнішніх джерел коштів тощо.
Реорганізація боргу визначається як двостороння (за участю як кредитора, так і позичальника) домовленість, яка змінює встановлені умови обслуговування боргу. Видами реорганізації боргу є переоформлення, рефінансування, прощення, конверсія і дострокова виплата боргу.
Як правило, до реорганізації боргу вдаються з метою певного полегшенняборгового тягаря позичальника через розв’язання проблем нестачі ліквідності і/або неприйнятного рівня заборгованості, яка обумовлена майбутніми й поточними зобов’язаннями по платежам.Полегшення боргового тягаря має місце, якщо відбувається:
1) скорочення приведеної вартості зобов’язань по обслуговуванню цього боргу і/або
2) відстрочка платежів, що мають бути сплачені, в результаті якої зменшуються зобов’язання по обслуговуванню боргу на найближчий період.
Скорочення боргу визначається як зниження номінальної вартості зовнішнього боргу, яке виникає у зв’язку з угодою про реорганізацію боргу і не передбачає жодних виплат економічних цінностей з боку позичальника на користь кредитора в рамках домовленості з обслуговування боргу.Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються. В рамках реструктуризації може відбуватися: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків на обслуговування боргу тощо.Сьогодні загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:
— викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів;
— капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та інших корпорацій;
— конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.
Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов’язані, насамперед, зі скороченням валютних резервів країни- боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.
В реальному світі проблема полягає у тому, що країни одночасно здійснюють виплати по старим боргам і роблять нові запозичення. В більшості випадків держава змушена вдаватися до нових позик тільки для того, щоб виконати свої старі зобов’язання. У цьому випадку, якщо майбутні дохорди країни-позичальника не викликають сумнівів у кредиторів, залучення додаткових коштів для обслговування боргу не буде супроводжуватись жодними ускладненями. Проте для більшості країн, які мають проблеми з обслуговуванням державного боргу, майбутні надходження надто примарні і кредитори виділяють їм додаткові ресурси лише вкрай неохоче.
