Механізми врегулювання боргової кризи

Боргова криза — це криза державної заборгованості, яка про­являється в неспроможності країни-боржника обслуговувати внут­рішню та зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здій­снювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Результатом боргової кризи може бути дефолт — відмова держави від виконання своїх боргових зо­бов’язань.

Виникнення боргової кризи зумовлюється низкою факторів:

— слабкою законодавчою та нормативною базою;

— неоптимальною структурою управління державним боргом;

— неузгодженістю фіскальної та монетарної політики;

— неузгодженістю фіскальної політики в частині регулювання бюджетного дефіциту та політики управління державним боргом;

— неефективним аналізом використання залучених з зовнішніх джерел коштів тощо.

Реорганізація боргу визначається як двостороння (за участю як кредитора, так і позичальника) домовленість, яка змінює встанов­лені умови обслуговування боргу. Видами реорганізації боргу є пе­реоформлення, рефінансування, прощення, конверсія і дострокова виплата боргу.

Як правило, до реорганізації боргу вдаються з метою певного полегшенняборгового тягаря позичальника через розв’язання про­блем нестачі ліквідності і/або неприйнятного рівня заборгованості, яка обумовлена майбутніми й поточними зобов’язаннями по платежам.Полегшення боргового тягаря має місце, якщо відбувається:

1) скорочення приведеної вартості зобов’язань по обслугову­ванню цього боргу і/або

2) відстрочка платежів, що мають бути сплачені, в результаті якої зменшуються зобов’язання по обслуговуванню боргу на най­ближчий період.

Скорочення боргу визначається як зниження номінальної вар­тості зовнішнього боргу, яке виникає у зв’язку з угодою про реор­ганізацію боргу і не передбачає жодних виплат економічних цінно­стей з боку позичальника на користь кредитора в рамках домов­леності з обслуговування боргу.Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуриза­ція. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (про­цент, сума, строки сплати) переглядаються. В рамках реструктури­зації може відбуватися: часткове анулювання боргу; подальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків на обслуговування боргу тощо.Сьогодні загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

— викуп боргу — надання країні-боржникові можливості ви­купити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів;

— капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на вла­сність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу пе­редбачає надання іноземним банкам можливості обмінювати бор­гові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торго­вельних та інших корпорацій;

— конверсія «борг-борг», тобто заміна існуючих боргових зо­бов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань: відсоток доходу за нови­ми цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збе­реженні номінальної вартості облігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу ста­рих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань но­вими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгова­ності держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені мето­ди зменшення боргового тягаря мають певні недоліки, що пов’я­зані, насамперед, зі скороченням валютних резервів країни- боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

В реальному світі проблема полягає у тому, що країни одночас­но здійснюють виплати по старим боргам і роблять нові запозичен­ня. В більшості випадків держава змушена вдаватися до нових по­зик тільки для того, щоб виконати свої старі зобов’язання. У цьому випадку, якщо майбутні дохорди країни-позичальника не виклика­ють сумнівів у кредиторів, залучення додаткових коштів для обслговування боргу не буде супроводжуватись жодними ускладненями. Проте для більшості країн, які мають проблеми з обслу­говуванням державного боргу, майбутні надходження надто при­марні і кредитори виділяють їм додаткові ресурси лише вкрай не­охоче.