Галузі, що визначають розвиток науково-технічного прогресу (енергетика, кольорова металургія, машинобудування, хімічна промисловість).

Тема 7. Характеристика окремих галузей господарства України

План: 1.Галузі, що визначають розвиток науково-технічного прогресу. 2.Сировинно-спрямовані галузі. 3.Галузі споживацької орієнтації. 4.Інфраструктурні галузі.

Галузі, що визначають розвиток науково-технічного прогресу (енергетика, кольорова металургія, машинобудування, хімічна промисловість).

Енергетика, або паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії, їхнього транспортування, розподілу й використання. До його складу входять паливна промисловість (нафтова, газова, вугільна, сланцева, торфова) та електроенергетика, тісно пов'язані з усіма галузями народного господарства. Основними первинними джерелами енергії у сучасному світі є нафта, вугілля, природний газ, гідроенергія, а також швидко зростає значення атомної енергії. Частка решти джерел (дрова, торф, енергія сонця, вітру, геотермальна енергія тощо) у загальному енергоспоживанні становить лише кілька відсотків.

Паливно-енергетичний баланс (ПЕБ) — баланс виробництва, перетворення та використання всіх видів енергії: мінеральної, сонячної, вітрової, хвильової, геотермальної тощо. Структура паливно-енергетичного балансу світу: нафта — 40%, природний газ — 23%, вугілля — 31%, інші види палива — 1%, атомна енергія — 2%, гідроенергія — 3%. Сучасний ПЕБ України: тверде паливо – близько 30%; атомна енергія – 25-28%; рідке паливо – 20-23%; газ – близько 18-20%; гідроенергетика – близько 5%; альтернативна енергетика – близько 1%. Характерною ознакою сучасного стану економіки України є майже вдвічі повільніше ніж у розвинутих капіталістичних країнах середньорічне зниження енергоємності національного доходу. Питома вага ПЕК України у валовій промисловій продукції складає близько 10%, у основних виробничих фондах -майже 27%.

Вугільна промисловість. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає (залежно відоцінки) 65 — 90%. Серед країн світу за покладами вугілля перше місце займає США (23% світових запасів), на другому місці — Росія (13%), на третьому — Китай (11%). Найбільшим басейном в Україні є Донбас із запасами 240 млрд т. Тут є усі марки вугілля: коксівне (половина запасів), антрацит, газове, довгополуменеве. Донецьке вугілля має високу теплотвірну здатність і незначну зольність. Проте собівартість його порівняно висока через велику глибину залягання шарів та їхню малу потужність. Це знижує його конкурентоспроможність. Щороку видобувається близько 84-86 млн т вугілля, в тому числі — 82,9 млн т — кам'яногоі 1,0 млн.т бурого. В Україні вугілля добувається також у Львівсько-Волинському та Дніпровському вугільних басейнах, проте поклади тут невеликі.Україна імпортує вугілля з Росії (5 млн т) та Польщі (1 млн т), аекспортує — у Словаччину, Болгарію, Білорусь та Польщу (2 — 3 млн т на рік).

Нафтова промисловість. Нафта — основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше й найзручніше паливо. Ресурси нафти у надрах Землі становлять 185 — 390 млрд т. За всю історію розвитку нафтової промисловості з земних надр одержано близько 80 млрд т нафти. Приблизно половину цієї кількості видобуто у США та Венесуелі.

Україна не багата на нафту. Виокремлюються три райони: Прикарпатський, Дніпровсько-Донецький та Причорноморський. Прикарпатський район охоплює територію, розташовану вздовж північно-східних схилів Карпатських гір, і є найдавнішим. Найбільші родовища: Долинське, Бориславське, Битківське. Запаси нафти розвіданіна великих глибинах — до 5 —6 тис. м. Дніпровсько-Донецький район обіймає Дніпровсько-Донецьку западину й північно-західну окраїну Донбасу. Тут зосереджені основні нафтові ресурси України. Промислове значення мають Леляківське, Прилуцьке, Гнідиінцівське родовища (Чернігівська область), Качанівське (Сумська область), Радченківське (Полтавська область)тощо. Сьогодні на Сумщині видобувається половина нафти України. Нафта залягає тут на глибині 8 — 9 тис. м. Причорноморський район охоплює Причорноморську западину, Керченську протоку, північно-західну частину акваторії Чорного та Азовського морів. Цей район перспективний на нафтовидобуток; орієнтовнізапаси - до 4 — 5 млрд. т нафти. Зараз нафта видобувається з покладів "Штормове" та "Дельфін" за участю Британсько-Голландської компанії «Шелл».

Нафтопереробна промисловість в Україні представлена найбільшим в Європі Лисичанським НПЗ (потужність 23,5 млн тнафти на рік), а також Херсонським (8,6), Одеським (4,0), Кременчуцьким (18,6), Дрогобицьким (4,0), Наддвірнянським та Львівським НПЗ. Їхні потужності здатні переробити 50 — 60 млн т нафти.

Газова промисловість. Включає розвідування, видобуток,транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає. Запаси природного газу становлять 155,1 трлн м³ і зосереджені на Близькому й Середньому Сході (44%), у Північній Америці (17%) та Західній Європі (9%).

Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м³, відкриті — 500 млрд м³. У Причорномор'ї та Приазов'ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Щорічний видобуток газу близько 18 -20 млрд м³, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд м³. Зараз тільки родовища Харківської області дають 50% природного газу України (Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі постійно знижується через зростання глибини буріння (5- 6 км).

Україні щорічно потрібно близько 75 — 80 млрд м³ газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбекистані. Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.

Електроенергетика — капіталомістка складова паливно-енергетичного комплексу будь-якоїкраїни, його базова галузь. їй належить провідна роль у розвитку науково-технічного прогресу.У багатьох країнах світу її розвиток фінансується за рахунок державних коштів.

За виробництвом електроенергії провідною у світі є теплоенергетика. У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив'язані саме до цих розробок. Зокрема на базі донецького вугілля працює Запорізька, Слов'янська, Вуглегірська та інші ДРЕС (потужність понад 3 млн кВт).

Попри гідроенергетичне будівництво, що триває в усьому світі, роль ГЕС в енергопостачанні постійно зменшується. Найпотужніша система ГЕС в Україні – на Дніпрі (6 електростанцій /Київська, Канівська, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Дніпровська, Каховська/, що дають понад 90% всієї гідроенергії). Решта ГЕС - на Дністрі, Південному Бузі, невеликі – на карпатських ріках.

Атомні електростанції (АЕС) використовують транспортабельне паливо — уран. їх розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Частка ядерної енергетики у виробництві енергії становить 19%. До першої десятки за обсягами виробітку електроенергії на АЕС ввійшли США, Франція, Японія, Росія, Канада, Великобританія, Швеція, Іспанія та Республіка Корея. Найбільша питома вага у виробленні електроенергії за рахунок АЕС у Литві - 86%; Франції — 75%; Бельгії - 56%; Швеції, Болгарії та Великій Британії — по 50%.

В Україні функціонує 5 АЕС, на яких встановлено 11 енергоблоків. В останні роки вони виробляють 38 — 45% електроенергії країни. Це Запорізька, Хмельницька, Південноукраїнська, Чорнобильська та Рівненська АЕС.

Кольорова металургія. У добу НТР кольорові метали посідають особливе місце. Нові й новітні галузі промисловості неможливо уявити без кольорових металів. Це, в першу чергу, радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна промисловість, електроніка. Однак лише США та Росія задовольняють свої потреби у кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ, а рештакраїн тією чи іншою мірою залежать від імпортної мінеральної сировини.

Кольорова металургія як багатогалузева промисловість включає: основні кольорові метали (алюміній, мідь, свинець, цинк, олово, ртуть, сурму), благородні (золото, срібло, платину), легуючі (хром, титан, нікель, кобальт, вольфрам, молібден, ванадій, тантал, ніобій), рідкі й розпорошені метали (кадмій, індій, телур, галій, талій, селен, германій, цирконій тощо).

Алюмінієва промисловість. Алюміній серед інших кольорових металів відрізняється найбільшим споживанням. Найпотужніші ресурси бокситів мають Папуа-Нова Гвінея, Австралія, Бразилія, Камерун, Ямайка,Індія, Росія, Казахстан,Гайана, Сурінам, Китай, США, на які припадає 9/10 світової сировині. В Україні діє Миколаївський глиноземний завод на австралійських та гвінейських бокситах. Алюмінієві заводиє у Запоріжжі та Броварах. Запаси алюмінієвих руд вУкраїні незначні.

Міделиварна промисловість. Мідь належить до важких металів аїї сплави з цинком (латунь), оловом (бронза) застосовуються у багатьох галузях господарства. Понад 50 держав має мідну руду. Виділяють 4 мідних пояси: Урало-Казахстанський (Росія й Казахстан), Тихоокеанський (Китай, США, Мексика, Чилі, Перу), Австралійський та район Великих Африканських розломів (Заїр, Замбія, ПАР). Мідь відіграє величезну роль у найновітніших галузях машинобудування, які розвинуті виключно в індустріальній групі країн. Це Велика Британія,Франція, Італія та інші держави, які не мають мідної руди, проте ведуть перед у споживанні міді. Українська мідна промисловість представлена Артемівським заводом мідних сплавів та „малою металургією” машинобудування. Власних покладів міді Україна не має.

Свинцево-цинкова промисловість. Свинець і цинк належать до важких металів синювато-білого кольору. Основні галузі використання свинцю: виробництво акумуляторів — 30%, тетраетилcвинцю для моторного палива — 20%, кабелю - 10%, білил — 8%, припаїв — 7%, боєприпасів — 3%. Решта 22% йде на виготовлення захисних пристроїв від радіації, друкарських сплавів, використовується у медичній та хімічній промисловості. Основними експортерами цинку і свинцю та їхніх концентратів є Австралія, Канада, Перу, Мексика, США та Бразилія, Казахстан, Росія, Узбекистан, Болгарія. В Україні цинк виплавляють у Костянтинівні з імпортного концентрату. Поклади поліметалічних руд виявлені у Нагольному Кряжі (Донбас).

Олов'яна промисловість. Олово належить до важких металів і широко використовується у промисловості й побуті. Основні напрями застосування: виробництво білої жерсті, що потрібна для консервної промисловості (банки для харчових продуктів), та для лудження. У різних галузях машинобудування використовуються сплави олова з міддю (бронза) та з цинком (латунь). Олово видобувається у 13 країнах, на долю чотирьох з них — Китаю, Індонезії, Перу та Бразилії — у 1998 році припадало 75% світового видобутку. Виділяються також Болівія, Австралія, Малайзія, Росія. Україна не має власних покладів олова.

Ртутна промисловість. Ртуть — єдиний метал, що перебуває у рідкому стані за нормальної температури. Головними її споживачами є електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, медична та військова промисловість. У природі відомо 25 ртутновмісних мінералів, але промислове значення має лише кіновар. Рудні вияви ртуті поширені у багатьох країнах, проте лише 15 держав мають промислові поклади цього металу. Промисловий видобуток ртуті здійснюється переважно в Україні (район Микитівки), Росії, Китаї, Іспанії, Італії, Мексиці. Звідси цей метал експортують до США, Японії, ФРН, Великої Британії, Франції.

Сурм'яна промисловість. Сурма — сріблясто-білий, крихкий метал, що легко розтирається на порошок. Додавання сурми до м'яких металів підвищує їхню твердість, що широко використовується у хімічній, електротехнічній та багатьох інших галузях народного господарства. Сурму видобувають у понад 20 країнах, але 91% видобутку припадає на Китай, Росію, Болівію та ПАР. Власних покладів сурми Україна не має.

За видобутком нікелю лідирують Росія, Канада, Індонезія, Нова Каледонія, Австралія. Основний споживач сировини — машинобудування та електроніка. В Україні нікель виробляється у Побужжі.

Титан — це легкий особливо міцний метал, який використовується в авіакосмічній промисловості та інших галузях господарства. За його видобуткомлідирують Австралія, ПАР, Канада, Норвегія. Україна має одні з найбільших запасів титанових руд. Виплавляють титан у Запоріжжі, Іршанську Житомирської області, Красноперекопську.

Срібло належить до благородних металів. Основними споживачами срібла є електротехніка, стоматологія, фотографія; срібло використовується для виготовлення акумуляторних батарейок, каталізаторів. Надалі очікується розширення видобутку срібла за рахунок родовищ у Австралії, Індонезії, США та Китаї.

Золото. Крім ювелірного виробництва золото дедалі більше використовується у промисловості: у сплавах воно застосовується у ракетній техніці, атомній та авіаційній промисловості, електротехніці, радіотехніці, приладобудуванні та ін. Більш як 90% видобутку золота припадає на шість країн — ПАР, Росію, Канаду. США, Австралію, Китай. За рахунок своїх покладів Україна зможе видобувати 15 т золота на рік. Для цього потрібні 800 млн.дол. інвестицій. В Україні налагоджено випуск золота, платини та срібла із вторинної сировини на Південному машинобудівному заводі у Дніпропетровську й об'єднанні "Свема" у Шостці.

До кольорової металургії часто відносять і видобуток коштовних каменів. Світові запаси алмазів ювелірного значення оцінюються у 580 млн каратів¹. Найбільші запаси зосереджені в Конго (150 млн каратів), Ботсвані (130), Австралії (90), ПАР (70), Росії (40), КНР (10).

Машинобудівний комплекс. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів — знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу із інших галузях господарства. У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3 — 2/5 і більше продукції обробної промисловості. Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.

В Україні ця галузь теж широко представлена. Серед центрів виділяються Київ, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Харків, Сімферополь. Важке машинобудування Українивключає виробництво металургійного, гірничого, підйомно-транспортного обладнання, енергетичних блоків (парових казанів, атомних реакторів, турбін, генераторів),а також іншої металомісткої та великогабаритної продукції. Центри: Краматорськ, Дніпропетровськ, Харків, Донецьк, Маріуполь. Сільськогосподарське машинобудування — це передусім тракторний та моторобудівний заводи у Харкові, завод тракторних сівалок у Кіровограді, бурякокомбайновий завод у Дніпропетровську тощо. Машини та обладнаннядля хімічної промисловості виробляються у Сумах, Полтаві, Сніжному. Центри верстатобудування: Київ, Житомир, Львів. Виробництво приладів та засобів автоматизації: Київ, Житомир, Львів, Мукачеве, Черкаси. Морське й річкове суднобудування (Миколаїв, Херсон, Керч), судноремонт (Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь).

 

Хімічна промисловість. Має дуже складну галузеву структуру, що охоплює близько двохсот взаємопов'язаних виробництв з великою номенклатурою продукції. Ці виробництва об'єднані у чотири великих групи галузей: неорганічна або основна хімія, хімія органічного синтезу, гірничо-хімічна та фармацевтична промисловість. Хімічна промисловість розташована передусім у розвинутих країнах. Лише у США виробляється понад чверть, а з шістьох найрозвинутіших країнах - понад 3/4 хімічної продукції світу.

Хімічна промисловість України становить основу її виробничого потенціалу. Ця галузь не має великої міцної сировинної бази, крім калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, цеолітових туфів.

Підприємства гірничо-хімічної галузі розмішуються у Прикарпатті, Придніпров'ї та Донбасі. Коксохімічне виробництво зосереджене на 16 підприємствах в Донбасі та Придніпров'ї. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрів коксу та переробкиприродного газу. Азотні добрива виробляють у Дніпродзержинську, Горлівці, Лисичанську, Сіверськодонецьку, Запоріжжі, Черкасах, Рівному. Калійні добрива виробляють в Калуші й Стебнику. Фосфатні добрива на основі привізних (кольських) апатитів і північно-африканських фосфоритів виробляють у Вінниці, Одесі, Сумах, Костянтинівні. Сірчану кислоту виробляють у Сумах, Вінниці, Одесі, Костянтинівні, а також на коксохімічних заводах Придніпров'я та Донбасу. Підприємства содового виробництва працюють у Слов'янську та Лисичанську та в Криму (Красноперекопськ).

Хімія органічного синтезу в Україні виготовляє гумоазбестові вироби (Дніпропетровський шинний завод, Білоцерківський завод гумотехнічних виробів). Технічну сажу для виготовлення гуми роблять у Дашаві, Кременчуці, Лисичанську. Виробництво хімічних волокон та ниток зосереджено в Києві, Черкасах, Сокалі, Житомирі, Чернігові. Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку кам'яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Придніпров'я).

Фармацевтична промисловість України має у своєму складі 87 підприємств, які належать до п'яти груп. 1— це підприємства медичної промисловості. До її складу входять хіміко-фармацевтичні заводи. 2— мікробіологічна промисловість, заводи якої виготовляють ферментні препарати, кормові добавки і антибіотики. 3— підприємства з виготовлення продукції медичного призначення: шприців, систем переливання крові, діалізаторів тощо. 4 - підприємства з виготовлення медичного скла. 5 - науково-дослідні і проектні інститути, тобто підприємства і установи галузевої науки. Найбільшими центрами фармацевтичної промисловості в Україні є: Київ, Львів, Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.

2.Сировинно-спрямовані галузі (чорна металургія, лісова промисловість будівельна індустрія).

Чорна металургія включає: видобуток, збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо).

Чорна металургія Україниспирається напотужну залізорудну базу. На території держави загальногеологічні запаси залізних руд становлять 27,4 млрд.т. Провідне місце належить Криворізькому басейну, Кременчуцькому та Білозірському (70% вмісту заліза) басейнам. Промислове значення мають залізняки Керченського півострова, які — попри невеликий вміст заліза (30 - 40%) — використовуються завдяки наявності легуючих металів — марганцю й ванадію. Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Нікополь, Орджонікідзе. Фактично за запасами марганцю вона перша у світі.

Вдале поєднання покладів коксівного вугілля, залізних і марганцевих руд дає змогу виокремити три підрайони: Придніпров'я (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя), Донбас (Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов'я (Маріуполь). Центрами виробництва феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.

 

Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. На неї припадає більша частина виробників та товарної продукції. Ліс заготовляють у Карпатах, Лісостепу й на Поліссі. Серед деревообробних галузей провідною є меблева промисловість, на яку припадає понад половина товарної продукції. Вона є в усіх великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку, Львові, Мукачеві, Житомирі, Чернігові та ін. Найбільші центри з виробництва деревостружкових та деревололокнистих плит — Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич та ін. Головними центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон, Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка, Великий Бичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо.

 

Будівельний комплекс складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів (галузь промисловості); будівельна індустрія; будівельне машинобудування; проектно-конструкторські та дослідні роботи в галузі будівництва. В Україні питома вага в ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих в народному господарстві, з них 6% — в будівництві.

Промисловість будівельних матеріалів складається: 1) з видобутку природної сировини (камінь, пісок, глина, гравій, крейда, гіпс, мергель, азбест тощо); 2) з виготовлення матеріалів і конструкцій (цегла, шифер, цемент, залізобетон, різноманітні будівельні конструкції, скло, облицювальні матеріали). Найважливішімбудівельним матеріалом є цемент. В Україні налічується 15 цементних заводів; найбільші з них: Балаклійський; Амвросіївський; Миколаївський; Здолбуновський;Краматорський. Заводи середньої потужності є вОдесі, Кривому Розі, Бахчисараї та інших містах. До цементних заподів тяжіє виробництво шиферу та азбоцементних труб, центри якого в Краматорську, Києві, Балаклії, Здолбунові, Амвросієвці, Запоріжжі.

Одним з найстаріших будівельних матеріалів є цегла. Сировиною для її виготовлення раніше була тільки глина; в наші часи, поряд з традиційною цеглою виготовляють також силікатну й шлакову, для чого використовують вапняки, крейду, пісок, шлаки. Цегельні заводи розташовуються поблизу споживача — великих міст. Виробництво скла: Костянтинівна, Лисичанськ, Львів,Запоріжжя. В Україні також виготовляється багато керамічних виробів. Найбільші підприємства — Харківський плитковий завод, Артемівський завод будівельної кераміки. Львівський, Київський та Слов'янський керамічнізаводи.

Залізобетонні та бетонні конструкції й вироби — головний будівельний матеріал сучасного індустріального будівництва. Сьогодні в країні налічується декілька сот заводів, що виготовляють бетонні й залізобетонні вироби. Найбільші з них — в Києві, Харкові, Запоріжжі, Кривому Розі, Донецьку, Дніпропетровську, Каховці, Іллічівську.

Будівельна індустрія — головна ланка комплексу, воно створює основні фонди народного господарства. Залежно від призначення будівництво розподіляється на промислове (спорудження заводін, фабрик), гідротехнічне (гідроелектростанції, водосховища, канали), енергетичне (електростанції, електромережі), транспортне (автомобільні, залізничні шляхи, аеропорти, трубопроводи), сільське (спорудження тваринних ферм, елеваторів), житлове.

Будівельне машинобудування — галузь важкого машинобудування, проте воно є також часткою будівельного комплексу. Основна продукція галузі: екскаватори, бульдозери, ірейдери, бетономішалки, скрепери, крани. Найбільшими центрами є: Київ (виробництво екскаваторів), Харків (бетономішалки, шляхові машини), Одеса (важкі крани), Миколаїв (шляхові машини), Краматорськ, Кременчук, Бердянськ.

Проектно-конструкторські роботи в будівництві зосереджені у великих індустріальних центрах, які мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих навчальних закладів, значний контингент фахівців-будівельників. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.

3.Галузі споживацької орієнтації (легка промисловість, агропромисловий комплекс, рекреаційне господарство).

Легка промисловість. Включає текстильну, взуттєву і швейну галузь. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь. Бавовняні тканини та іншівироби з бавовни виробляються у Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі, Миколаєві; більша частина виробляється на трьох комбінатах — Херсонському, Донецькому, Тернопільському. Інші підприємства продукують переважно пряжу та нитки. Другою за значенням є вовняна промисловість. Сировиною служить вовна, добавки з штучних та синтетичних волокон. Підприємства вовняної промисловості розміщені у Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах. Разом в Україні діє біля 30 підприємств вовняної промисловості. Шовкова промисловість розвинута у Києві (натуральний шовк), Черкасах, Луцьку. виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську роблять також шовкові тканини технічного призначення. Лляна промисловість забезпечує частину споживачів тканинами побутового та технічного призначення, що вирізняються високою міцністю. Лляні тканини виробляють у Житомирі, Рівному — на великих комбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках. Україна є експортером льоноволокна.

Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук та інші. В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.

На відміну від трикотажної промисловості,де багато дрібних підприємств, у швацької галузі виробництво сконцентроване на великих підприємствах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич.

Найбільші центри: шкіряно-взуттєвого виробництва: Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ. Підприємства взуттєвої промисловості розміщені у Луганську, Львові, Дніпропетровську, Кременчуці, Івано-Франківську, Сімферополі та інших містах.

Хутряне виробництво спеціалізується на виготовленні хутряних виробів зі шкур диких звірів, звірів кліткового утримання та домашніх тварин.Найбільші хутряні об'єднання розташовані у Харкові, Івано-Франківську, Балті, Львові.

До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, розміщене як у великих містах, так і у невеликих селищах, їхня продукція — валізи, господарчі сумки, кошики, гаманці, зубні щітки, мильниці, гребінці, краватки, шпильки та чимало інших виробів.

 

Агропромисловий комплекс має такі сфери: 1) промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства; 2) власне сільське господарство; 3) галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції — сільськогосподарської сировини й продовольства. Агропромисловий комплекс України дає 95% продовольчих ресурсів, і за рахунок його продукції формується більше двох третин фонду народного споживання.

У рослинництві України переважають зернові культури (48%). Серед них озимі займають 47% від усіх посівних площ під зерновими, а ярі — 53%. Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Висока врожайність кукурудзи (понад 30 ц/га)характерна для лісостепової зони та окремих районів Степу, Закарпаття, Полісся. Проте найвищі врожаї (понад 110—130 ц/га) можна одержати тільки на зрошуваних землях півдня Степу.

Значне місце серед зернових культур займають круп'яні культури: просо, гречка, рис. Найбільші врожаї гречки збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській областях. Рис культивується у п'ятьох районах Криму, в зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах Одеської та у трьох — Херсонської області. Сорго вирощують в областях Степу та у господарствах Лісостепу - у Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській областях.

Основною зернобобовою культурою є горох, питома вага якого у посівах зернобобових сягає 80%. Його виробництво зосереджене в областях Лісостепу та, частково, — у Степу і на Поліссі. З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля тощо.

Україна є відомим виробником технічних культур, особливо цукрового буряку та соняшнику. Цукровий буряк — провідна технічна культура, під посівами якої зайнято близько половини площ, відведених під технічні культури. Найбільша концентрація буряка — у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях. Соняшник — основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі під соняшником — у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях.Важливою технічною культурою є також льон-довгунець. Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях. Значне місце серед технічних культур займають ефіроолійні культури: коріандр, м'ята, лаванда, троянда та ін. Коріандр вирощують у Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій областях, м'яту — у Київській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, кмин — у Хмельницькій області; лаванду, троянду — в Криму та Одеській області.

Хміль вирощують на Поліссі, особливо у Житомирській області. Він на 30% використовується у броварстві, а решта — експортується. Споживачами тютюну є більш 30 тютюнових і ферментаційних підприємств. Розрізнюють три основних райони виробництва тютюну: Кримський, Закарпатський, Придністровський.

Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу.

Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також у районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, у структурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах — капуста, огірки. На півдні дають багаті врожаї баклажани, перець, рання капуста.

Сади найбільш поширені у приміських зонах великих міст, а їхні товарні масиви зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській та Черкаській областях. Високоякісні європейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті та інших регіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Провідне місце у його структурі займає скотарство. У Лісостепу, на Поліссі, в окремих районах Карпат розвивається скотарство м'ясо-молочного напряму. У валовому виробництві молока на першому місці Лісостеп, потім — Степ, Полісся, Карпати. Найбільша питома вага у територіальній структурі виробництва м'яса належить карпатським районам, а також територіям інтенсивного бурякосіяння. У перерахунку на 100 га сільськогосподарських угідь більше за всіх м'яса виробляють Карпати, потім — Полісся, Лісостеп, Степ. Вихід яловичини в забійній вазі на 100 голів великої рогатої худоби найвищий у Карпатах і на Поліссі, менший — у Лісостепу та Степу.

Свинарство - друга за значенням галузь тваринництва у країні. Найпоширенішою породою є велика біла — понад 80% поголів'я. Поширені також українська біла степова, миргородська, північно-кавказька, велика чорна, естонська беконна, уельська та інші породи. Велика біла порода розводиться в усіх областях країни. Українська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська — у Полтавській та Хмельницькій областях, північно кавказька — у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна — у Донецькій, Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна — у Криму, Львівській, Київській, уельська — у Харківській та Дніпропетровській областях. Найбільше валове виробництво свинини — у Лісостепу та Степу.

Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика — лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. Розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Тонкорунна порода переважає над іншими: вона удвоє чисельніша за напівтонкорунну та у десять разів — за грубововняну, В окремих ареалах розводять чорпокарпатських овець та поліпшених напівтонкорунних баранів.

Птахівництво забезпечує потреби населення у м'ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. Птахівницькі господарства розміщуються переважно біля великих міст. Основний приріст м'яса птиці відбувається за рахунок бройлерів, перш за все у степових та лісостепових областях; Донецькій, Київській, Луганській, Дніпропетровській та у Криму. На другому місці у птахівництві зосталися качки. Їх розводять у всіх зонах країни. Собівартість качиного м’яса значно нижча, ніж курячого. З іншої птиці поширені гуси та індики, проте питома вага виробництва їхнього м'яса невелика.

Виробництво м'яса кролів зосереджене у Лісостепу та Степу: у Чернігівській, Черкаській, Полтавській, Сумській, Миколаївській, Кіровоградській областях.

Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок.

Бджільництво розвивається передусім завдяки наявності медоносної рослинності. Мед виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник. Там же є великі масиви садів та ягідників.

Шовківництво культивується у більшості областей країни, розташованих у різних при родно-економічних зонах.

Харчова промисловість. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу.

Цукрова промисловість України розмішена переважно у лісостеповій зоні, у бурякосіючих районах. Цукрові заводи розміщені в 13 областях. Найбільша концентрація цукрової промисловості — у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях.

М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим і мороженим м'ясом, ковбасними виробами та м'ясними напівфабрикатами. У структурі цих продуктівпровідне місце займає свинина та яловичина; використовується також м'ясо птиці, баранина. Найбільші м'ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м'яса, розміщені поблизу найбільших міст України, а також у курортних зонах.

Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі. В Україні є понад 500 підприємств молочної промисловості, у тому числі 10 виробляють високоякісні молочні консерви. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кременчуці, Пєрвомайську, Лубнах.

Масложирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з ними продукти. Розміщені підприємства цієї галузі поблизу сировинних районів - у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Кіровограді, Пологах.

Олійножирова промисловість — не переробка насіння соняшнику, сої, ріпаку, льону. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов'янську, Ніжині, Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді.

Плодоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та, часткою, лісостеповій зонах. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській областях.

Млинарсько-круп'яна промисловість забезпечує населення борошном та крупами, а відходи виробництва використовуються для заготовлення комбікормів. Найбільші центри; Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Елеватори великої потужності зосереджені у Херсоні, Миколаєві, Одесі, Маріуполі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кременчуці, Феодосії, Керчі тощо.

Хлібопекарна промисловість є в усіх містах. Вона випускає понад 300 видів хлібобулочних виробів. Існує проблема забезпечення свіжим хлібом глибинних районів країни.

Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. У Донбасі, Придніпров'ї, деяких обласних центрах лісостепо­вої зони, де багато садків та ягідників, виробляються плодово-ягідні вина.

Пиво-безалкогольна промисловість — це майже 300 заводів, що виробляють пиво, плодово-ягідні напої, мінеральні воли. Найбільші пивзаводи розміщені у Києві, Харкові, Донецьку, Чернігові,Миколаєві, Запоріжжі, Луганську. Потужності з виробництва безалкогольних напоїв розміщені у Києві, Донецьку, Черкасах, Одесі, Полтаві, Харкові, Запоріжжі. Мінеральна вода розливається на заводах у Миргороді, Києві, Сваляві, Ужгороді, Одесі, Харкові, Саках, Чернігові, Запоріжжі, Чернівцях та Ін.

Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, 7 ферментаційних заводів, 1 заводуацетатних фільтратів. Центритютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів. Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Кам'янець-Подільський, Феодосія.

З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й лікеро-горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю. Спиртові заводи зосереджені у Черкаській, Вінницькій, Кіровоградській, Житомирській, Київській та інших областях. В Україні діє більше 40 підприємств лікеро-горілчаної промисловості, зосереджених головним чином у великих містах.

Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив'язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Очакова, Вилкова, Севастополя, Іллічівська.

Рекреаційний комплекс. Відпочинок людини у спеціальній літературі називається рекреацією, а їїповедінка, спрямована на задоволеннясвоїх потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії, — рекреаційною діяльністю. В окремих країнах склались потужні рекреаційні комплекси,які можна умовно поділити на три групи: 1) лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення); 2) пізнавальний (туризм); 3) економічний (регенерація робочої сили, сфера господарчої діяльності). Для багатьохкраїн туризм є важливою галуззю економіки, яка дає досить значний прибуток. Серед них: Болгарія, США, Франція, Мексика, Угорщина, Іспанія, Італія, Греція, Мальта та інші.

Україна має всі необхідніумови для розпитку рекреаційного комплексу. Зокрема є великі запаси лікувальних грязей, озокериту Бориславського родовища у Львівській області. Торфові грязі є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке та Шаболатськс (Одеська область), а також Чокракське (Крим) родовища.

Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. У Закарпатській, Київській,Житомирській, Черкаській областях крім лікувальної ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, грунтозахисту.

Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища,озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви, — для цих ландшафтівхарактерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливиммікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча. Ворохта, Космач та ін.). Кліматичні ресурси районів країни різноманітні, але загалом клімат сприятливий для розвитку рекреаційної діяльності.

Рекреаційні ресурси пляжів відіграють важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі.

Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення і 13 курортів місцевого значення; є понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих. Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку й туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

4.Інфраструктурні галузі (транспорт, інформаційне забезпечення).

Транспорт — це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. Вони взаємодіють між собою і утворюють транспортну систему, що розвивається під впливом господарства уцілому та окремих його галузей.

Транспорт України представляє собою потужну систему, що включає всі види транспорту: залізничний, річковий, морський, автомобільний, повітряний,трубопровідний. Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування становить 22,6 тис. км. На цей вид транспорту припадає 41 % вантажообігу. Найгустіша мережа залізниць — у Донбасі, Придніпров'ї, а також у західних областях. Найбільш забезпечені залізничною колією області: Донецька, Львівська, Чернівецька. Територіально залізничний транспорт поділено на шість залізниць: Південно-Західну (Центр — Київ), Львівську, Південну (Харків), Донецьку, Придніпровську (Дніпропетровськ), Одеську.

Найважливіші внутрішні лінії: Донбас — Кривий Ріг, Харків — Севастополь, Київ — Львів, Львів — Одеса, Харків - Нижньодніпровськ — Херсон. Для оптимізації відстаней та вантажообігу введені з'єднувальні лінії: Нижньодніпровськ — Павлоград — Червоноармійськ, Червоний Лиман — Куп'янськ, Фастів— Новоград-Волинський, Чернігів — Овруч — Білокоровичі. Вихід до європейських країн здійснюється по лініях: Володимир-Волинський — Катовіце, Львів — Краків, Чоп — Прага, Чоп — Будапешт. Поромна лінія Іллічівськ — Варна дає вихід на Балкани.

Річковий транспорт експлуатує понад 3,0 тис. км судноплавних шляхів. Його питома вага у вантажообігу транспорту країни становить 1%, у пасажирообігу — менше 0,5%. У структурі перевезень переважають мінерально-будівельні матеріали, кам'яне вугілля, кокс, залізна руда. У перевезеннях вантажів та пасажирів провідне місце належить Дніпровському басейну (близько половини водних шляхів). Важливе значення, особливо для міжнародних економічних зв'язків, має судноплавство по Дунаю (Кілійське гирло). Судноплавство здійснюється також по річках Південний Буг, Дністер, Сіверський Донець, Сула, Псел, Самара, Тетерів, Рось, Інгулець, Інгул, Горинь, Тиса. Найбільші річкові порти: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Каховка, Херсон, Миколаїв, Ізмаїл, Рені, Бєлгород-Дністровський, Усть-Дунайськ.

Морський транспорт країни має важливе значення перш за все для зовнішньоекономічних зв'язків,Його частка у вантажообігу транспорту становить 5%. Найважливіші порти України: Одеса, Миколаїв, Іллічівськ, Південний, Херсон, Маріуполь, Керч, Феодосія, Ізмаїл, Бердянськ, Генічеськ, Севастополь. Основнівантажі морських портів: кам'яне вугілля, руди, хліб, сіль, фрукти, цукор, чай, тютюн, нафта, метал, риба, будматеріали, обладнання, добрива тощо.

Автомобільний транспорт за вантажообігом (близько 5% ) поступається залізничному та морському. Мережа автошляхів у нас досить розвинена. Кращі дороги розміщені у Донецько-Придніпровському районі та у центральних областях. Найважливіші автомагістралі: Одеса — Київ - Чернігів, Харків — Донбас, Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Львів — Київ, Харків — Київ, Полтава - Кишинів. Автомобільний транспорт поступово інтегрується у високорозвинену європейську автомобільну комунікаційну систему. До цієї системи наш транспорт буде залучено після введення в дію першокласної транс'європейської автостради Київ — Мадрид. Паромною переправою Іллічівськ — Поті, яка є найкоротшим шляхом між Заходом і Сходом, автомобільні вантажі разом з автомобі­лями будуть транспортуватись в країни Закавказзя, а далі переправою Баку — Туркмен-Баші в країни Центральної і Південної Азії.

Повітряний транспорт зорієнтований на перевезення пасажирів. У транспортному вантажообігу його частка менша за 1%. У нас розвинена мережа авіаліній та аеропортів; найбільші з них: Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Луганськ, Донецьк, Львів, Запоріжжя, Вінниця. Деякі з них мають статус міжнародних. Міжнародні лінії пов'язують Україну з країнами Європи, Америки, Азії та Африки.

Трубопровідний транспорт (48% вантажообігу) сформувався на базі українських родовищ нафти та газу і отримав розвиток в 70 — 80 ті роки завдяки спорудженню трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідна система має потужну та розгалужену мережу магістральних нафто- та газопроводів: понад 35 тис. км газопроводів великого діаметра, 4 тис. км нафтопроводів, 4,5 тис. км нафтопродуктопроводів, 120 компресорних станцій, 13 підземних сховищ. Україна є одним з найпотужніших у світі транспортувальників нафти та газу (з Росії та Туркменії) до Європи. В перспективі планується будівництво великих транс'євроазіатських трубопроводів з Ірану через Північний Кавказ (Росія) в Україну, а також нафтопроводу з Ірану через Азербайджан до портів Грузії і далі морським транспортом в країну (Одеса). В Україні діють нафтопроводи: Долина — Дрогобич, Битків — Надвірна, Качанівка - Охтирка, Гнідинці -Прилуки — Кременчук — Херсон, Кременчук - Черкаси, Лисичанськ - Кременчук - Херсон - Одеса. По нашій території проходить транзитний нафтопровід "Дружба". Діють також нафтопродуктопроводи, наприклад Кременчук — Лубни — Київ. Газопроводи України: Дашава - Львів - Київ - Москва, Шебслинка -Харків - Брянськ, Шсбелинка - Полтава - Київ, Шебелинка -Дніпропетровськ - Кривий Ріг - Одеса — Кишинів. Проектні потужності газотранспортної системи України дозволяють щорічно транспортувати в Європу 160 млрд м³ газу. Потужність нафтопроводів зприйому нафти - 125 млн т на рік, зтранзиту — 65 млн т. Відомі й інші трубопроводи: гасопровід Грозний — Донбас, етиленопровід Угорщина — Калуш, аміакопровід Тольятті - Одеса.

Інформаційне забезпечення Традиційно до інфраструктури належать обслуговуючі галузі. У сучасному світі найважливішу роль відіграє інформаційна інфраструктура, яка має розгалужену мережу і різноманітні просторові форми. Зокрема, виділяють науково-технологічні зони, науково-технологічні парки (технопарки) та технополіси.

Науково-технологічна зона — це певна територія, на якій є вищий учбовий заклад (чи кілька), науково-дослідний центр міжнародного рівня та відповідна технологічна інфраструктура задля впровадження наукових розробок в практику. Сукупність цих трьох компонентів, а також наявність венчурного (ризикового) капіталу, висококваліфікованих кадрів дає можливість зменшити час від наукової розробки до її впровадження у виробництво. Перша така зона була створена в 50-60 роки в США неподалік від Сан-Франциско на Тихоокеанському узбережжі (в субтропіках) в містечку Сан-Хосе на базі Стенфордського університету. Спочатку тут акумулювались наукові заклади та фірми з вироблення обчислювальної техніки, а потім ця зона, що налічувала понад 2 тисячі фірм з числом зайнятих понад 200 тисяч чоловік, стала спеціалізуватися на виробництві мікропроцесорів та комп'ютерів з використанням силікону — кремнію (Si) і отримала назву "Силіконова долина". Зараз у США налічується кілька десятків таких зон по всій країні: Силіконовий пляж, Силіконовий пояс, Силіконові гори, Силіконова рівнина, Тех-Айленд та ін.

Науково-технологічні парки (технопарки) — це менші за територією зони, де навколо технічного університету чи науково-дослідного центру розміщується декілька фірм, що займаються впровадженням своїх розробок в галузі високих технологій та наукоємних виробництв. В США на базі Гарвардського університету та Масачусетського технологічного інституту в місті Бостон створений науково-технологічний парк "Шосе—128" з виробництва міні-комп'ютерів. Всього в США налічується майже 30 науково-технологічних парків: Форт-Уерт, Річфілд-Парк та ін. В Європі вони створені у Великобританії — навколо Кембриджського університету, де розробляється оптика та комп'ютерні технології; в Единбурзі; в "коридорі М-4" між Лондоном та Брістолем. У Франції таких парків налічують понад 40. Найбільші з них Іль-де-Франс під Парижем з впровадження новітніх технологій в електроніці, фармакології та виробництві товарів підвищеного попиту. Є ще "Дорога високої технології", "Техноузбережжя" та ін. У ФРН технопарки з'явилися лише в 80-ті роки і зараз їх більше 20. Найбільший — "Ізар Веллі" на базі Мюнхенського університету, в цей парк входять понад 200 фірм, що спеціалізуються на мікроелектроніці. В Італії найбільшим технопарком є "Новус Ортус" на півдні країни поруч з містом Барі. Нові індустріальні країни також створюють у себе технопарки з розробки нових технологій. Всього в Сінгапурі, Гонконгу, Республіці Корея, Тайланді та ін. нараховується понад 10 технопарків.

Технополіс — центр впровадження досягнень науки і техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджуються у виробництво нові розробки, а також проживає населення. Він містить науково-дослідну, промислову та селищну зони, має необхідну інженерну, комунально-побутову та комунально-культурну інфраструктури, комфортні умови проживання. Такі технополіси вже є у США та країнах ЄС. У США у 80-х роках було 14 агломерацій науково-технічної діяльності, що налічували понад 100 високотехнологічних промислових підприємств у кожній. У Японії ухвалено програму "технополіс". Вона передбачає спорудження 19 наукових містечок середнього розміру для рівномірнішого поділу наукових кадрів по країні (зараз 80% наукових співробітників та інженерів працює у Токіо та інших великих містах). У Фінляндії є 5 технополісів. У технополісі, поруч з науково-дослідними закладами, має бути мережа навчальних центрів для підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації.

Як бачимо, означені форми територіальної організації виробництва поступово стають головними осередками зосередження господарства і населення, оскільки саме ці осередки забезпечують виробництво найголовнішого продукту постіндустріального суспільства – інформації. В таких осередках докорінно змінюється роль колишніх “базових” галузей – енергетики, металургії, хімічної промисловості, металомісткого машинобудування. Головною ознакою сучасних галузей інформаційної інфраструктури є те, що як на вході так і на виході замість звичайних сировини та енергії стоїть інтелектомістка продукція (комп’ютери, програмне забезпечення, автомобіль нового дизайну та ін.), тобто уречевлена інформація. А, отже змінюється генеральний напрямок процесу територіальної організації господарства, оскільки цей процес починається не з мікрорівня і притаманних йому матеріально-енерго-речовинних компонентів (родовища корисних копалин, палива та ін.) як раніше, а з мезо чи навіть макрорівня (середньо та високо розвинута країна, регіон світу) і з подальшим залученням до виробництва інформаційних властивостей географічного простору – екологічності, ергономічності, валеологічності, телекомунікаційності, а в перспективі і еніологічності.

У інфраструктурі великих міст виділяють своєрідні «банки даних» якими є центри ділової активності, утворювані просторовим зосередженням в одному місці сервісу, банків, транспортних вузлів та ін. Крім переважання ділових функцій такі «банки даних» можуть утворюватись історично та економічно значимими осередками (особливо у світових містах). Такими, наприклад є Вестмінстерське аббатство в Лондоні, Марсове поле в Парижі, Красна площа у Москві. Яскравим прикладом недавнього існування такого «банку» був всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку. Саме факт його знищення підтверджує виключно велику значимість подібних «банків даних» для сучасної світобудови.

Роль ретрансляторів інформації виконують різноманітні її осередки, сфери і продуценти. До осередків інформації слід віднести телевежі з відповідними телестудіями, а також осередки супутникового телебачення (в добу переважання паперової інформації такими осередками були газетні кіоски), студії кабельного телебачення; інформаційні сфери – це різноманітні засоби масової інформації, в яких зараз спостерігається тенденція до постійного збільшення тих її сегментів, які «підключають» найбільш комерційно вигідні гасла масової культури, спрямовані на переконання глядачів у швидкому і відносно легкому збагаченні – лотереї, вікторини, «інтелект-шоу», букмекерські контори та ін.

Найбільшим продуцентом інформації сьогодні є реклама, яка певним чином організовує як реальний так і віртуальний географічний простір. Результати особистих спостережень дозволили встановити, що на кожну годину телевізійної трансляції більшості українських каналів припадає від 10 до 15 хвилин реклами. В російських же каналах час на рекламу може сягати 18-20 хвилин.

Останній, найважливіший елемент міської інфраструктури – це «інформаційні канали», до яких відносять шляхи сполучення (як наземні так і підземні), лінії електрозв’зку, мережу ретрансляторів сотового зв’язку, провайдерські канали інтернету та інше.