Суть та призначення державного кредиту

Суть та призначення державного кредиту

2. Функції державного кредиту.

3. Правова основа та принципи реалізації державного кредитування

Суть та призначення державного кредиту

 

Для покриття своїх витрат держава може залучати вільні фінансові ресурси господарських структур чи кошти населення.Головним способом їхнього одержання є державний кредит. Державний кредит виражає відносини між державою і численними фізичними та юридичними особами з приводу формування додаткового грошового фонду в руках держави поряд з бюджетом. При здійсненні кредитних операцій всередині країни держава звичайно є позичальником коштів, а населення, підприємства й організації - кредиторами. Проте й держава може виявитися у ролі кредитора. Таке явище зустрічається не тільки в сфері міждержавних відносин, але і у внутрішньому фінансовому житті, використовуючи казначейські кредити.

Таким чином: державний кредит за своєю економічною сутністю - це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Це основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Особливість державного кредиту полягає у зворотності, терміновості й платності наданих у борг коштів. Узяті в борг кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючи їх в додаткові фінансові ресурси. Джерелом погашення державних позик і виплати відсотків по них виступають ресурси бюджету.Разом з тим між державним і банківським кредитом як класичною формою кредитних відносин існують суттєві відмінності.

Відмінними ознаками державного кредиту в порівнянні з банківським є наступні:

1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає в зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну; потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;

2) при банківському кредиті економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються, не змінюється і форма власності на кошти, надані в якості позики; при державному кредиті - економічні інтереси учасників угоди відносно відособлені;

3) при банківському кредиті банківський відсоток є засобом економічного впливу на діяльність позичальника; при державному кредиті - відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;

4) банківський кредит є пов'язаним з тією частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу; при державному кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу;

5) банківський кредит має строго цільове призначення; державний кредит використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних із рішенням соціальних проблем;

6) при банківському кредиті терміни повернення коштів строго регламентуються, у виразі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції; при державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, щодо позичальника не застосовуються санкції, взяті у борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;

7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою перерахувань їх з одного рахунку на іншій; державний кредит є поширеним здебільшого в сфері готівково-грошового обігу;

8) при банківському кредитуванні при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат. Державний кредит сприяє скороченню обсягу готівки в обігу. У державному кредиті держава може виступати в якості позичальника кредиту, кредитора і гаранта кредиту.

 

2.Функції державного кредиту.

 

Об'єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення, підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.

Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси використовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. У разі позитивного бюджетного сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти використовуються безпосередньо для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником прискорення її соціально-економічного розвитку. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.

Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції: розподільну, регулюючу і контрольну. Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності й повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.

Сутність регулювальної функції державного кредиту виявляється в тому, що, вступаючи в кредитні відносини, держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.

Держава регулює грошовий обіг, розміщуючи облігації державної позики серед різних груп інвесторів. Мобілізуючи кошти фізичних осіб, держава зменшує їх платоспроможний попит, тоді, якщо за рахунок кредиту профінансовані виробничі витрати, наприклад інвестиції, відбудеться абсолютне скорочення готівкової грошової маси в обігу. У випадку фінансування витрат на ви­плату заробітної плати, наприклад учителям, лікарям, кількість готівкової грошової маси в обігу залишиться незмінною, хоча можлива зміна структури платоспроможного попиту.

Виступаючи на фінансовому ринку як позичальник, держава збільшує попит на позичкові ресурси і тим самим сприяє зростанню ціни на кредит. Чим вищий попит на вільні кошти з боку держави, тим вищим буде, за інших рівних умов, рівень позичкового процента, тим дорожчим буде для підприємців банківський кредит. Дорожнеча позичкових коштів змушує бізнесменів скорочувати інвестиції у сферу виробництва, водночас вона стимулює нагромадження у вигляді придбання державних цінних паперів.

Контрольна функція державного кредиту органічно переплітається з контрольною функцією фінансів. Контроль поширюється як на залучення позикових коштів, так і на їх погашення. В основному контролюється цільове використання коштів, строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

 

3.Правова основа та принципи реалізації державного кредитування

Відносини у сфері державного кредиту виступають на правовій основі. Участь законодавчих і виконавчих органів державної влади, в тому числі фінансових і кредитних органів у правовідносинах з державного кредиту та їх роль в них закріплені Конституцією України, Бюджетним Кодексом України та чинним законодавством України. Зокрема, в Конституції України в найзагальніших рисах визначена компетенція Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження державного бюджету України та внесення змін до нього. Отже, під час затвердження Верховною Радою державного бюджету, вона враховує в загальній сумі доходів і заплановані на певний рік надходження від здійснення позик. Як правило, передбачаються надходження від позик у Законі про державний бюджет України відповідного року, затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.

У Бюджетному кодексі України також підкреслюється, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, установлених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою економії коштів і ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики та валюту позики.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах та на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України (ст. 16 Бюджетного кодексу України). Суб’єктом правовідносин по державному кредиту є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів для політики в цій сфері, виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам

Економічним змістом державного кредиту виступає акумуляція державою фінансових ресурсів на підставі принципу зворотності для фінансування державних витрат. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові кошти для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії.

Державний кредит має характерні риси: по-перше, у якості одного із суб’єктів кредитних правовідносин обов’язково виступає держава, поза залежністю від сфери розміщення своїх боргових зобов’язань (зовнішня або внутрішня), по-друге, такий спосіб залучення коштів здійснюється на принципах зворотності, терміновості, платності, забезпеченості і цільового характеру використання

Принцип зворотності, терміновості і платності передбачає обов’язок позичальника повернути в точно встановлений термін суму основного боргу і виплатити відсотки у встановленій сумі за користування кредитом.

Принцип забезпеченості передбачає наявність у кредитора права захисту своїх інтересів, недопущення збитків через неплатоспроможність позичальника.

Принцип цільового характеру використання знаходить своє вираження у певному об’єкті кредитування – покриття дефіциту державного бюджету.