Типологія помилок у науковому тексті

 

 

1. Культуромовний аспект наукового тексту. Культура мови має велике національне і соціальне значення, бо забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, ошляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Саме тому вивчення проблем упливу на мовну культуру певних типових для сучасного українського мовлення недоцільних і неправильних моделей є важливим й актуальним.

В останні десятиліття в українському мовознавстві відкрито перспективи вивчення наукового твору в аспекті девіатології. Науковий стиль, репрезентований у жанрових формах реферату, тез, статті, дисертації, монографії, підручника, кваліфікаційної роботи тощо, вимагає ретельної лінгвістичної підготовки.

Бездоганна грамотність викладу – одна з основних вимог до мови наукової комунікації. Мовні помилки, стилістичні вади знижують як інформаційну, так і естетичну цінність наукового твору. Правильність і точність мови наукового твору належать до тих якостей, які прискорюють і полегшують сприйняття думки автора. Тому, створюючи текст, автор повинен пам’ятати, які саме відхилення від норми можливі в межах тих чи інших мовних одиниць, а також бачити шляхи подолання цих відхилень.

Писемне наукове мовлення, на відміну від усного, дає змогу вдумливіше працювати зі словом, повертатися до написаного, виробляючи таким чином власний стиль. Праця над науковим текстом потребує виправлень, уточнень, скептичного ставлення до написаного. З огляду на це одним із важливих етапів підготовки наукових робіт має бути саморедагування, мета якого полягає в усуненні помилок, у розвитку критичного ставлення авторів до результатів власної праці. Саморедагування – процес редагування тексту його автором, удосконалення мовностилістичного оформлення писемного наукового тексту.

Наукове мовлення узалежнене від двох чинників: норм сучасної наукової мови і норм, продиктованих логікою конкретної науки. Оцінюючи якість наукової роботи, звертають увагу, з одного боку, на науковість, достовірність фактичного матеріалу, його репрезентативність, структуру твору, логіку його побудови, цілісність дослідження, з іншого – на його мовностилістичні якості. У зв’язку із цим слід розрізняти два види редагування наукового тексту: наукове, яке передбачає оцінювання емпіричного матеріалу дослідження, коректність уживання термінів, точність логічних посилань і висновків, достовірність залучених джерел тощо, та літературне, яке полягає у перевірці дотримання норм сучасної літературної мови. Втім не варто вважати, що, вдосконалюючи мову тексту наукового твору, ми вдосконалюємо лише форму. Роботу над мовою і стилем не можна штучно відмежовувати від роботи над змістом. Це теж робота над змістом, заради більш точного і глибокого його передавання. Удосконалювати зміст тексту неможливо по-іншому, ніж через мову. Отже, правильність наукової мови — це одночасне дотримання і логіки висловлювання, і мовних норм на всіх рівнях.

Помилки як ненормативні лінгвоутворення виникають у результаті невмотивованого порушення літературної норми і є наслідком неправильних мисленнєвих операцій. Виникнення помилок зумовлене різними чинниками – як лінгвальними, так і позалінгвальними. Причиною-домінантою породження анормативів є незнання відповідної норми. Проте для виявлення глибинної природи помилки потрібно враховувати типологічні характеристики ненормативних одиниць, оскільки кожен із типів помилок може зумовлюватися різними причинами.

Серед українських мовознавців побутує думка про те, що варто розрізняти мовні та мовленнєві помилки. Перші трактують як порушення норми й кваліфікують за критерієм правильно/неправильно, другі оцінюють з погляду комунікативної доцільності й означують як мовний недогляд, а висловлення характеризують з позиції «гірше чи краще».

Класифікація мовних норм відповідно до рівня мовної системи дозволяє виділити такі різновиди ненормативних утворень (помилок): орфографічні, лексичні, фразеологічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, пунктуаційні, стилістичні, орфоепічні, акцентуаційні анормативи.

Так, у писемних наукових текстах припускаються не лише орфографічних і пунктуаційних, а й лексичних, стилістичних, морфологічних, синтаксичних помилок. Укажемо на найтиповіші анормативи.

3. Лексичні помилки. Лексичні норми – це розрізнення значень і семантичних відтінків слів, а також закономірності лексичної сполучуваності. У наукових текстах трапляються такі різновиди лексичних анормативів: семантична модифікація лексем; плеоназми, тавтологія; помилки, зумовлені нерозрізненням значень паронімів і сплутуванням семантики міжмовних омонімів; інтерфереми та росіянізми.

Семантична модифікація слів – це лексико-семантичний процес, у результаті якого слово частково або повністю втрачає свою концептуальність, системність, семантику і набуває властивостей, що нормативно йому не притаманні, наприклад:

– Надійності дослідів добиваються (нормативно: домагаються) їх ретельною підготовкою;

– Учні дістають (нормативно: отримують) навчальну інформацію, спостерігаючи дослід;

– Найбільшого розповсюдження (нормативно: поширення) в енергосистемах отримали схеми плавки ожеледі на змінному струмі джерел;

– Ефективність залежить від степені (нормативно: ступеня, рівня) автоматизації технологічного процесу;

– Фокусна відстань на фокаторі буде змінюватися, як вже відмічалося (нормативно: було зазначено), від розміру кадру.

Розглянемо деякі приклади детальніше.

Наукові тексти рясніють «присвятами», як-от у реченні Цій темі неокласик присвятив епопею, над якою працював протягом п’яти років.

Традиційно в українській мові слово присвятити/присвячувати вживається із значеннями: 1) призначати, адресувати або підносити в дар щось кому-, чому-небудь (про твір літератури чи мистецтва); 2) витрачати на кого-, що-небудь; приділяти. Отже, у ньому простежуються семи «дарувати», «витрачати». Але чи таку семантику вкладено в речення

– Теоретичним проблемам вивчення мовних картин світу присвячено монографію Ж. П. Соколовської.

– Багато праць, присвячених творчості видатного поета, маємо в науковому доробку Л. Лисиченко, В. Чабаненка.

Напевно, йдеться про те, що Дослідниця Ж.П.Соколовська у своїй монографії розглядає теоретичні проблеми мовних картин світу.

Наведене речення дозволить уникнути невластивого українській мові нагромадження іменників (проблеми, вивчення, картини).

Друге речення українською природніше звучатиме так:

Багато праць про творчість видатного поета виявлено в науковому доробку Л. Лисиченко та В. Чабаненка.

Або науковці постійно «зустрічаються» з певними явищами, об’єктами, як-от:

У М. Зерова часто зустрічаємо лексему «степ».

Загальновідомо, що зустрічатися: 1) зближатися, сходитися один з одним, рухаючись навпроти; 2) сходитися разом, бачитися де-небудь. Отже, зустрічаються колеги, друзі, однодумці чи вороги. На лексеми, значення, події ми натрапляємо (натрапляти: 1) рухаючись, наскакувати, наштовхуватися на кого-, що-небудь; 2) випадково, несподівано знаходити, виявляти кого-, що-небудь, натрапляти на когось, щось; 3) відшукувати, знаходити кого-, що-небудь; 4) зустрічати перешкоди в чому-небудь).

Отже, дієслово зустрічатися потрібно поєднувати з іменниками – назвами істот.

Широко, на жаль, науковці послуговуються пасивним дієприкметником минулого часу даний, утвореним від дієслова давати/дати. Архісемою 13 лексичних значень слова, зафіксованих у тлумачному словнику, є «передавати», тому алогічними є вирази дану проблему розробляли такі науковці, у даній роботі розглядається, бо виходить, що наукова робота, проблема не вивчалися науковцями, а були їм нав’язані або вручені як готове дослідження. Отже, уживаймо вирази цю (названу, означену) проблему розробляли, у роботі (дослідженні) розглянуто.

У науковому стилі часто вживаною є лексема слід:

– Слід відзначити, що дослідники до цього часу не мають єдиного погляду на критерії визначення «історичних назв».

Слово слід має омонімічні значення, але в обох випадках переважає сема «відбиток», метою ж дослідників є наголосити на доцільності, доречності якоїсь дії, тому в реченнях з подібним значенням краще послуговуватися синонімічним рядом варто, доречно, доцільно, не зайво, не шкодить. Якщо ж йдеться про потребу в якійсь дії, краще вживати слова синонімічного ряду треба, потрібно, необхідно, належить, об’єднаних спільним значеннєвим компонентом «вимога до дії».

Учені роблять наступні висновки, висувають наступні пропозиції, не задумуючись над тим, що слово наступний передає значення «який наступає, розташовується або з’являється слідом за ким-, чим-небудь», тому краще вживати вирази такі висновки, такі пропозиції.

Появу значеннєво модифікованих слів зумовлюють такі чинники: інтерференційний вплив, неможливість окремих синонімів взаємозамінюватися, неврахування синтагматичної структури лексем (специфіки поєднання з іншими словами).

Наслідком незнання лексичного значення слова є плеоназм – введення у мовну тканину висловлювання зайвих, надлишкових слів, які структурно обтяжують фразу, оскільки є семантично порожніми. У науковому стилі, який передбачає точність і стислість вислову, не може бути плеоназму, але й досі можна прочитати дисертаційне дослідження, хоч дисертація вже позначає «розвідка, роздуми, дослідження» (лат. dissertare – міркувати, обговорювати). Наведемо приклади плеонастичних висловів: головний пріоритет (нормативно: пріоритет), статистичні підрахунки (нормативно: статистика або підрахунки), переважна більшість (нормативно: більшість), всі решта (нормативно: решта), чинний на сьогодні (нормативно: чинний), свій авторський (нормативно: свій або авторський), рік тому назад (нормативно: рік тому або рік назад), останнім часом у сучасній науці (нормативно: останнім часом у науці або у сучасній науці), наукова монографія (нормативно: монографія) та ін. Тож речення Історично так склалося, що кожен народ прагне мати свою власну державу потребує редагування (правильно або свою державу, або власну державу).

Виразною вадою писемних наукових текстів є й тавтологія – змістове дублювання, повторення тих самих або однокореневих слів, що є порушенням чистоти мови. З-поміж особливо частотних — тавтологічні словосполучення, як-от наприклад: відшкодувати шкоду (правильно: відшкодувати збитки або компенсувати шкоду), внести внесок (зробити внесок), забезпечити безпеку (гарантувати безпеку, а краще убезпечити), корисне використання (корисне застосування або вигідне використання), широко поширений (значно поширений). Тавтологічним, на думку мовознавця Пилипа Селігея, слід визнати й усталений термін громадянське суспільство (калька з англ. civil society), його власне український відповідник — громада.

Аналіз наукових текстів виявляє чимало випадків тавтології і засвідчує, що це явище значно поширеніше, ніж ми собі уявляємо:

– Протипоказаннями за психофізіологічними показниками є: неврівноваженість, слабка нервова система, низька стресостійкість, неуважність, низький рівень самоконтролю.

– Після зазначеної терапії значно збільшилось абсолютне кількісне значення інших показників клітинного імунітету.

Нав’язливі повторювання тих самих слів або коренів провокують звичку писати довжелезними реченнями, яка властива прихильникам наукового жаргону. Крім того, що такі речення суперечать законам людського сприйняття й нормам мовної естетики, вони унаочнюють комунікативну незграбність тавтологій. Від багатократних словоповторів виклад стає громіздким, плутаним, а зміст — малозрозумілим:

– Основна мета формування професійної свідомості бібліотекарів — досягти відповідності підготовки фахівців, здатних до виконання завдань організації, підтримки суспільної взаємодії на різних рівнях функціонування системи соціальних комунікацій, суспільної діяльності в розмаїтті форм і засобів, інформатизації та медіатизації, сфери культури й сфери соціального управління, тенденціям і змінам у цих сферах.

У науковому тексті автор може цілеспрямовано повторювати раз у раз певний термін, бажаючи досягти точності, уникнути різночитань і кривотлумачень. Якщо ж повтори — наслідок мовного недбальства, вони, безперечно, є стильовою вадою. Зазвичай такі повтори виникають, коли автор не вміє послугуватися займенниками та синонімами, не бажає шукати стисліші способи викладу:

– Залучення та використання сучасних інформаційних технологій в процесі навчального процесу має як позитивні, так і негативні наслідки.

– Узагальнено підходи до аналізу сутності банківської системи з використанням теорії систем, що дало змогу охарактеризувати банківську систему як велику динамічну цілеспрямовану відкриту систему.

Багатослів’я (тавтологія і плеоназм) виникає, як правило, через незнання семантики слів іншомовного походження або ж у зв’язку з концентрацією уваги мовця на однакових ознаках того ж предмета, явища. Мовленнєвої надлишковості можна уникнути шляхом семного аналізу компонентів словосполучення.

Помилконебезпечну групу слів становлять пароніми, здебільшого кореневі та суфіксальні, наприклад: чисельні випадки (чисельні – численні); природніми йкліматичними умовами (природній – природний); територіальні індекси дають уяву про відмінності у вартості життя (уява – уявлення). Сплутування семантики паронімів зумовлено, по-перше, структурною та фонетичною подібністю таких лексем, яка, однак, не допускає повного або часткового ототожнення лексичних значень; по-друге, незнанням семантики одного чи обох компонентів паронімічної пари. Так, у наукових роботах натрапляємо на вирази об’єм наукової роботи, одним з актуальних напрямків сучасного мовознавства є дослідження мовної картини світу. Пояснення різниці у значеннях цих слів таке:

– об’єм – обсяг

Об’єм – величина чогось у довжину, висоту й ширину, вимірювана в кубічний одиницях. Вживається зі словами: вагона, кімнати, колби, котловану, куба, мозку, печі, повітря, посудини, приміщення, рідини, серця, тіла, циліндра, великий, невеликий, значний, малий, повний, середній.

Обсяг – взагалі розмір, величина, кількість, значення, важливість, межі чогось. Вживається зі словами: брошури, будівництва, бюджету, виробництва, заготівель, знань, інформації, капіталовкладень, книжки, поняття, послуг, програми, промислової продукції, роботи,рукопису, слова, тренувальних навантажень, величезний, невеликий, значний, середній;

– напрям – напрямок

В усіх значеннях уживаються паралельно, але коли йдеться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, частіше вживається слово нaпрямок (вітер змінних напрямків), в інших значеннях переважає нaпрям.

Існування лінгво-культурного феномена міжмовних омонімів може спричиняти невмотивововане ототожнення інтерслів, яке веде до змін у значенні. Міжмовні омоніми відрізняються семантичним обсягом, особливостями сполучуваності та стилістичними характеристиками. Прокоментуємо ненормативне вживання у писемній науковій комунікації слова область:

– Поняття відсотка широко використовують як у практичній діяльності, так і в різних областях науки.

Міжмовні омоніми рос. область і укр. область мають спільну семантику «частина країни, край, регіон», проте українське слово область на відміну від російського не може вживатися із значенням «галузь, сфера, царина».

Помилконебезпечним місцем наукового твору є інтерфереми та росіянізми, що з’являються у лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів. Вони нівелюють національно-мовну своєрідність і є лексичними анормативами. Наведемо приклади невиправданого калькування з російської мови, наприклад:

– у випадку необхідності – правильний варіант: у(в) разі потреби, якщо є потреба;

– являти собою – правильний варіант: становити;

– залишитися без змін – правильний варіант: не зазнати змін.

Інтерфереми утворюються шляхом буквального перекладу з урахуванням фонетико-вимовних норм мови, що зазнає впливу. Не мотивовані номінативно, вони не стають фактом мови, оскільки функціонують як паралельні, але не синонімічні до наявних засоби словесного вираження. Наприклад:

– не співпадає (нормативно: не збігається) із центром ваги;

– вірне (нормативно: правильне) рішення;

– усі без виключення (нормативно: без винятку);

– відноситися (нормативно: належати) до покоління;

– автор відноситься (нормативно: ставиться) до героя твору.

Росіянізми – це слова чи мовні звороти, утворені за зразком російських мовних форм, що можуть зазнавати часткової адаптації до фонетичного складу чи словотворчих особливостей української мови. Наприклад:

– наносити (нормативно: завдавати) збитків сільському та лісовому господарству;

– жорсткість дроту на протязі (нормативно: протягом) прогону змінюється.

Отже, створюючи науковий текст, потрібно ретельно перевіряти лексичні значення використовуваних слів, щоб уникнути двозначності, викривлення інформації та досягти максимальної однозначності, лаконічності висловлення.

3. Морфологічні помилки. Дослідники мають дотримуватися морфологічних норм наукового стилю. Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню однієї з граматичних категорій (роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду). Залежно від частиномовної належності ненормативної одиниці типовими у текстах наукового стилю є такі різновиди морфологічних помилок:

Ø Анормативи у межах лексико-граматичного класу іменників:

ü неправильне визначення граматичного роду іменників (наприклад, кандидатська ступінь (ж. р) – нормативно: кандидатський ступінь (ч. р.);

ü порушення категорії числа: у Миколаївській, Черкаській області – нормативно: у Миколаївській, Черкаській областях; в емоційній, інтелектуальній і вольовій сфері – нормативно: в емоційній, інтелектуальній і вольовій сферах;

ü порушення категорії відмінка:

феномена, процеса, аналіза, лексикона, метода, сезону, графіку – нормативно: феномену, терміна, процесу, аналізу, лексикону, методу, сезона, графіка;

статтів –нормативно: статей.

Пам’ятаймо, що деякі іменники чоловічого роду другої відміни мають і закінчення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні «слово» – терміна, у значенні «строк» – терміну, апарата (прилад) – апарату (установа), елементу (абстрактне) – елемента (конкретне), інструмента (одиничне) – інструменту (збірне), рахунка (документ) – рахунку (дія).

У давальному відмінку можуть уживатися паралельні закінчення іменників: декану і деканові, ректору і ректорові.

Ø Анормативи у системі прикметника:

ü порушення норм утворення ступенів порівняння прикметників: уживання у більш вужчому значенні – нормативно: вживання у вужчому значенні;

Рекомендуємо уникати системної помилки щодо утворення ступенів порівняння прикметників.У наукових текстах слід надавати перевагу аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня варто послуговуватися словами найбільш, найменш.

Ø Ненормативні утворення форм числівника: від пятидесяти до шестидесяти відсотків – нормативно: від пятдесяти до шістдесяти відсотків, п’ятьмома – нормативно: п’ятьома (п’ятьма), трьом четвертих – нормативно: трьом четвертим, сімдесят одному – нормативно: сімдесяти одному, більше ста опитаних – нормативно: понад сто опитаних, одна третина студентів – нормативно: третина студентів, двохрічна перерва – нормативно: дворічна перерва.

Пам’ятаймо, що із числівниками два, три, чотири іменники вживають у називному відмінку множини (три студенти, чотири учні), із числівниками п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять – у формі родового відмінка множини: шість монографій, вісім зошитів. Рекомендуємо уникати помилки щодо закономірностей сполучуваності дробових числівників з іменниками (отримали 5,2 бали – нормативно: отримали 5,2 бала).

Ø Відхилення від морфологічних норм у межах лексико-граматичного класу займенників: саме завдяки ньому – нормативно: саме завдяки йому; їх науковий керівник — нормативно: їхній науковий керівник; з других джерел – нормативно: з інших джерел.

В українській науковій мові послуговуються вказівними займенниками цей, той, такий з прийменниками, що визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання: в тому випадку, з цією метою. Уживають також означальні займенники інший, увесь, заперечний займенник жоден, натомість не доречні в науковому тексті неозначені займенники щось, дещо, що-небудь.

Щодо займенників їх і їхній, то щоб уникнути зайвого паралелізму, що створює плутанину, дослідниця наукової мови Олена Семеног радить в усному й писемному мовленні використовувати присвійний займенник їхній.

Ø Помилки у системі дієслівних форм, зокрема у вживанні дієприкметників: з урахуванням сил, діючих в моделі — нормативно: з урахуванням сил, які діють в моделі; одним із періодично повторюючихся атмосферних явищ є ожеледь — нормативно: ожеледь є одним із атмосферних явищ, яке періодично повторюється; по обігріваємих ділянках протікає струм — нормативно: по ділянках, які обігріваються, протікає струм; починаючий дослідник — нормативно: дослідник-початківець.

Активні дієприкметники теперішнього часу науковій українській мові не властиві. Варто уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями. Наприклад:

– виступаючий на конференції магістрант – нормативно: магістрант, що виступає на конференції;

– головуючий на засіданні спеціалізованої вченої ради – нормативно: голова засідання спеціалізованої вченої ради;

– відповідаючий на запитання дисертант – нормативно: дисертант, який відповідає на запитання.

Отже, активних дієприкметників теперішнього часу на -ачий (-ячий), -учий, (-ючий) слід уникати, заступаючи їх спільнокореневими або з іншою твірною основою

прикметниками:

– панівна ідея ( а не «пануюча»)

– зворушлива зустріч ( а не «хвилююча»)

– прийдешнє свято ( а не «наступаюче»)

– молоде покоління ( а не «підростаюче»)

– мийні засоби або засоби для миття ( а не «миючі»)

– вдумлива людина ( а не «думаюча»)

– разючі результати ( а не вражаючі)

– водоплавні птахи ( а не водоплаваючі)

– зволожувальний крем ( а не зволожуючий)

– домінантний ( а не домінуючий)

– навколишнє або довколишнє середовище ( а не оточуюче середовище)

– знеболювальний засіб або засіб для знеболення ( а не знеболюючий)

– керівна еліта ( а не правляча)

іменниками:

– доповідач, промовець ( а не виступаючий)

– відпочивальник ( а не відпочиваючий)

– завідувач кафедри ( а не завідуючий кафедрою)

– голова ( а не головуючий)

– вірянин ( а не віруючий)

В українській науковій мові помітна й тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч-(-юч-) теперішнього часу й заміна їх на -увальн-: констатувальний замість констатуючий, формувальний замість формуючий, об’єднувальний замість об’єднуючий.

4. Синтаксичні помилки. Порушення синтаксичних норм може з’являтися у різних за структурою реченнях. Наукове мовлення позначене вживанням безособових та неозначено-особових речень, які використовують для описування фактів, явищ, процесів.

Сучасне українське науково-технічне й професійне мовлення суттєво перенасичено дієслівними формами на -ся. Групу зворотних дієслів в українському слововживанні вживають на позначення дії, спрямованої на самого її носія (дитина вмивається), виконувану в інтересах носія дії (люди будуються), означають дію двох і більше діячів, яка взаємно спрямована (знайомі листуються). За спостереженнями мовознавця Олександри Сербенської, іноді дієслівні форми на -ся становлять 40–50 % від усіх використаних дієслівних форм: звертається увага, вирішується проблема, висвітлюється думка, висувається гіпотеза тощо. В українському науковому мовленні варто використовувати дієслова активного стану (вивчили, дослідили, здійснили, узагальнили, створили, запропонували).

Ненормативними є трикомпонентні пасивні конструкції, утворені дієсловом пасивного стану на -ся, іменником або займенником у формі орудного відмінка на позначення суб’єкта дії та іменником у називному відмінку, що позначає об’єкт дії, наприклад: нами проводиться робота, текст визначається дослідниками. Такі конструкції характерні для книжних стилів російської мови. Цю, нині типову конструкцію українських наукових текстів, треба замінювати органічною активною: ми проводимо велику роботу, дослідники визначають текст.

Отже, у науковому мовленні на зміну пасивним конструкціям треба активізувати питомі українські моделі:

Ø Безособові односкладні речення різних типів (із дієслівною формою на -но, -то; із модальними словами треба, можна в поєднанні з неозначеною формою дієслова тощо): нормативними документами передбачено; дослідникам треба аналізувати; на рисунку показано.

Ø Неозначено-особові моделі, у яких особу-діяча не названо, але його можна сприйняти як певне коло людей: Одержані значення порівнюють із нормативними або аналізують у динаміці.

Ø Узагальнено-особові речення, що виражають широкі узагальнення, загальні судження або через форму множини виявляють відтінок співпраці із читачем; активні конструкції з різними формами дієслівних утворень, які передають динаміку думки, точно й влучно відтворюють живе мовлення: Одержані значення порівнюємо із нормативними або аналізуємо у динаміці.

Українському науковому мовленню не властиві розщеплені присудки, утворені дієсловом та іменником, наприклад: рос. предъявить требование – вимагати,рос. подвергать критике – критикувати, рос. находиться в противоречии с чем-то – суперечити чомусь.

Численними є випадки ненормативного вживання прийменників у сфері синтаксичних конструкцій. Трапляється, що для вираження логічних семантико-синтаксичних відношень уживають нехарактерні для певного контексту прийменники. Прикладами таких порушень є неправильне вживання форми залежного слова у словосполученнях, наприклад:

– властивий йому ( а не властивий для нього)

– характерний для нього ( а не характерний йому)

– відзначати необхідність ( а не відзначати про необхідність)

– опанувати вміння ( а не опанувати вміннями)

– під час вивчення цієї теми ( а не при вивченні цієї теми)

– через несприятливі умови ( а не із-за несприятливих умов)

– дискусія щодо забруднення ґрунту ( а не дискусія відносно забруднення ґрунту)

– у місті Київ ( а не у місті Києві)

– за часів панування ( а не при пануванні)

– згідно з фактами ( а не згідно фактів)

– відповідно до правил ( а не відповідно з правилами)

Типовою синтаксичною помилкою є ненормативна побудова речень з відокремленими обставинами, вираженими дієприслівниковими зворотами:

– Визначивши напрями застосування моделювання на уроках фізики, було розроблено програму курсу;

– Розв’язуючи задачу в декартовій системі координат, функція буде залежати від декількох невідомих.

Варто пам’ятати, що у таких реченнях іменник-підмет має називати того діяча, якого стосується дія у дієприслівниковому звороті. Такі речення можна відредагувати, замінивши дієприслівниковий зворот підрядним реченням умовно-часового змісту або трансформувавши його з метою заміни підмета:

– Визначивши напрями застосування моделювання на уроках фізики, ми розробили програму курсу;

– Розв’язавши задачу в декартовій системі координат, отримаємо функцію, залежну від декількох невідомих.

Окрему групу синтаксичних помилок становлять ненормативні утворення, які засвідчують порушення відповідності займенникових еквівалентів замінюваним словам (формувати творчу особистість учня, розвивати їхні (нормативно: його) здібності). Як відомо, займенники поряд з іншими лексичними елементами (прислівниками, частками) є засобом вираження синтаксичного зв’язку частин у складному реченні та засобом об’єднання речень у складному синтаксичному цілому. Редагування подібних конструкцій може потребувати заміни значної частини тексту, введення необхідних уточнень.

Якщо правильність утворення тієї чи іншої морфологічної форми можна перевірити за словником, то, будуючи речення чи словосполучення, автор змушений здебільшого покладатися на свій мовний досвід та практику використання таких синтаксичних конструкцій у текстах.

5. Стилістичні анормативи. Поширеними у наукових текстах є недотримання стилістичних норм мовлення. Власне стилістичними вважають ті помилки, які порушують стиль викладу матеріалу, регулюють доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні.

Так, у науковому стилі не варто вживати зменшено-пестливі форми, синоніми емоційно-зниженого забарвлення, розмовну лексику тощо (Спектр використання фосфатних сполук є величезним; З усіх грандіозних запасів цієї життєво важливої рідини…; …помолодшала і гіпертонічна хвороба, неврози, зачастили випадки депресій…; Бюджет прожиткового мінімуму є межею крайньої убогості …; Дивовижно, але упорядники словника в жодному поясненні…; Мова – це багатюще джерело засобів…).

Стилістичні норми необов’язкові для порозуміння, але важливі для культури мови. Вони поширюються здебільшого на випадки вибору варіантних засобів мови. Опанування стилістичних норм вимагає від мовця досконалого знання системи мови, її виражальних засобів. Таких порушень чи не найбільше у текстах науково-дослідницьких робіт студентів.

 

Молодий дослідник повинен усвідомлювати, що літературну обробку великих робіт (дипломних, кваліфікаційних) краще виконувати у кілька стадій: спочатку підготувати попередній виклад, а потім скласти стислий варіант, який містить у собі суть роботи, після цього подати розгорнутий виклад. Після завершення кожного розділу (підрозділу) необхідно уважно перечитати його, а після закінчення всієї роботи слід прочитати її заново. При повторному читанні часто виявляються помилки, повторення, суперечності, невдало дібрані мовні елементи тощо.

Основними причинами породження ненормативних одиниць є незнання норм сучасної літературної мови, потужний вплив російської мови, що позначився на всіх рівнях мовної системи, дія аналогії до інших граматичних форм тощо.

Добре знання мови, володіння її літературним стандартом є запорукою ефективності будь-якої фахової комунікації, у тому числі наукової. Наукове мовлення дослідника має бути розвинене так само добре, як мислення, інтуїція, пам’ять, увага, оскільки виявляє інтелектуальні можливості людини, рівень її мислення, ерудицію, загальну культуру. Від мовних умінь значною мірою залежить успіх або неуспіх науковця. Для вдосконалення наукового мовлення, вироблення власного стилю корисно читати ґрунтовні наукові праці, підмічати, як організовано текст, ужито мовні засоби, стилістичні прийоми, терміни.