Розвиток літератури і мистецтва

Процеси оновлення за роки незалежності охопили також літературу і мистецтво. У 1991-2002 рр. у літературно-мистецькому процесі дедалі активніше утверджувався плюралізм, долався монополізм так званого соцреалізму, що так довго сковував творчість митців. За ці роки значно розширився діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, урізноманітнилися їхні стильові форми. Необхідно відзначити наповнену високим громадянським змістом творчість О.Гончара, І.Драча, Д.Павличка, П.Мовчана, В.Яворівського, Р.Лубківського, Р.Іваничука, С.Плачинди, О.Мусієнка, О.Сизоненка, І.Дзюби, Ю.Щербака та ін.

Значним явищем у літературно-мистецькому житті держави стало повернення із забуття творів В.Винниченка, М.Куліша, М.Хвильового, М.Зерова, О.Олеся, Є.Маланчука, Г.Косинки, Є.Плужника, дисидентів-шістдесятників – В.Стуса, І.Світличного, Є.Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців та ін. Повернувся із вигнання письменник і правозахисник М.Руденко.

Вітчизняні читачі отримали змогу прилучитися до творчості літераторів і митців української діаспори – У.Самчука, В.Барки, І.Багряного, О.Ольжича, О.Теліги, Ю.Липи, О.Лятиринської, В.Курилика, Г.Крука та ін.

Обнадійливі зрушення стали помітними в театрі, кінематографі, музиці. Яскравим явищем в українському кінематографі стали багатосерійні фільми за творами української літератури: “Сад Гетсиманський” за мотивами творів І.Багряного, “Пастка” – І.Франка. Позитивно було зустрінуто глядачами багатосерійний телефільм “Роксолана”, фільм “Атентат” тощо. На кінофестивалі в Сан-Ремо (Франція) фільм “Ізгой” (режисер В.Савельєв) отримав Гран-прі. На кінофестивалі в угорському місті Дьєрдь у 1994 р., де було представлено понад 100 фільмів із різних країн, із 10 призів 4 отримали українські кіномитці (“Кордон на замку” режисера С.Лисенка, “Хроніка повстання у Варшавському гетто” режисера Й.Дулевської, “Портрет, пейзаж, натюрморт” режисера С.Бусовського, “Спілка одноногих” режисера О.Столярова).

Розвиток театрального мистецтва в Україні в 1992-2002 рр. був пов’язаний із творчістю таких новаторів-режисерів, як І.Борис, Р.Віктюк, С.Донченко, С.Мойсеєв, В.Петров, Б.Шарварко та ін.

У 1992 р. було утворено Всеукраїнську музичну спілку, покликану сприяти розвиткові музичної культури українського народу. У концертних залах, театрах, на радіо і телебаченні все частіше лунали музичні твори різних жанрів і стилів, голосно зазвучала сучасна українська пісня. Плідно працювали композитори О.Білаш, І.Карабиць, О.Морозов, А.Горчинський та ін. Широкої популярності набули такі фестивалі, як “Червона рута”, “Пісенний вернісаж”, “Берегиня” тощо. Нові пісні дарували слухачам О.Білозір, М.Гнатюк, Р.Кириченко, П.Дворський, І.Попович, В.Шпортько, В.Зінкевич, А.Кудлай, В.Білоножко, Л.Сандулеса, П.Зібров та ін. В українську культуру повернулося ім’я видатного танцюриста, хореографа і теоретика класичного балету з діаспори С.Лифаря.

Плюралізм, багатогранне художнє відтворення світу неможливі без визнання новаторських форм, зокрема тих, що належали до авангарду. Нині доробок художників-авангардистів широко представлений на численних вернісажах багатьох міст України.

Останніми роками українське образотворче мистецтво збагатилося картинами А.Антонюка, Ю.Герца, В.Зарецького, творчість яких була відзначена державною премією ім. Т.Шевченка.

З метою повернення до України національних культурних цінностей, які з тих або інших причин опинилися за кордоном, у 1994 р. було створено Національну комісію при Кабінеті Міністрів.

В умовах переходу до ринку розвиток літератури, театру, музики, кіно зіткнувся з низкою складних проблем і труднощів. Передусім виникла проблема фінансування. Бюджетне фінансування культури у 2002 р. склало 0,22% валового внутрішнього продукту. Ставка працівника культури у 2001 р. складала пересічно всього 170 грн. Чимало митців опинилося за межею бідності. Одночасно на українську культуру насунулась інша небезпека – всеохоплююча комерціалізація, низькопробна поп-культура. Комерційні телевізійні та радіоканали, приватні видавництва продукують “зразки” цієї культури і реальний контроль із боку громадськості й держави за їхньою діяльністю відсутній. Окрім того, комерційні канали та видавництва поспіль зросійщені і під різними вигаданими приводами не збираються в найближчому майбутньому українізуватися.

В організації та здійсненні різноманітних культурних програм все більшу роль відіграють благодійні фонди. Серед них – українсько-американський фонд “Відродження” (меценат Д.Сорос), благодійний фонд “Літературна скарбниця” при Спілці письменників України, діють фонди М.Грушевського, Український фонд підтримки культури та ін.