Заходи з організаційно-господарського зміцнення колгоспів

Прискорена примусова колективізація, ліквідація значної частини господарств, виселення багатьох селян у віддалені місця, грабіжницька продрозверстка, руйнування підвалин сільського укладу життя привели до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, голоду 1932 – 1933 рр., до різкого зменшення обсягу сільськогосподарської продукції. Необхідно було виводити село з кризового стану. Але у плані другої п’ятирічки на 1933 – 1937 рр. передбачалося завершення колективізації, повна ліквідація капіталістичних елементів.

Оскільки основними виробниками сільськогосподарської продукції, поряд з радгоспами, стали колгоспи, головна увага й зверталася на налагодження їхньої діяльності. В умовах уже сформованої тоталітарної системи заходи з організаційно-господарського зміцнення колгоспів проводилися згори, здійснювалися вольовим способом.

19 січня 1933 р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову „Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами”, яка скасовувала контрактаційну систему заготівель зернових культур і встановлювала для колгоспів і одноосібних господарств тверді норми здачі державі зерна за встановленими державними цінами. Встановлювався погектарний принцип хлібозаготівель, причому ще до посівної кампанії колгоспи і колгоспники знали, скільки вони повинні здати зерна державі, що створювало у них певну економічну заінтересованість у розширенні посівів і підвищенні врожайності.

Отже, продрозверстка ліквідувалась, замість неї прийшов продподаток. Але на відміну від непу державний продовольчий фонд формувався не через ринок, а шляхом натуральних обов’язкових поставок з колгоспів і одноосібних селянських господарств за низькими цінами. Так, за постановою уповноваженого в Україні Комітету заготівель при РНК СРСР від 5 липня 1933 р. було встановлено заготівельні ціни на зернові такі: на пшеницю – 805 копійок за центнер, на жито – 580, на овес – 480, на ячмінь – 560, на гречку – 660 копійок за центнер. І це в той час, коли навіть не на ринку, а в державних комерційних крамницях одна менш ніж кілограмова паляниця чорного хліба продавалася за 3 крб. Ринок відроджувався лише у формі роздрібної колгоспної торгівлі.

Одночасно з цим, у січні 1933 р. Пленум ЦК і ЦКК ВКП(б) вирішив створити надзвичайні партійні органи – політвідділи МТС і радгоспів. Діючи паралельно зі звичайними парторганізаціями і райкомами партії, політвідділи мали завдання розгортати масово-політичну роботу і добиватися організаційно-господарського зміцнення колгоспів і радгоспів.

В Україні в 1933 р. було створено 643 політвідділи при МТС і 203 при радгоспах. До них на роботу з міст прибуло 4500 комуністів. Ставши прямими представниками ЦК партії, політвідділи фактично підпорядкували собі партійні організації, сільські Ради й шляхом диктату намагалися добитися зміцнення колгоспів і радгоспів.

Політвідділи взяли до своїх рук і розстановку керівних колгоспних кадрів, займалися удосконаленням організаційної структури колгоспів, організації і оплати праці в них. За їх участю на кінець 1934 р. майже в усіх колгоспах були створені постійні виробничі бригади, а в бригадах організувалися ланки, що теж мали постійний склад. Поліпшувалися облік і нормування праці, запроваджувалася її відрядна оплата.

За рішенням листопадового Пленуму ЦК ВКП(б) 1934 р. політвідділи МТС як такі, що виконали завдання, було перетворено у звичайні партійні організації і злито з існуючими райкомами партії. В апараті райкомів створювалися сільськогосподарські відділи, а в МТС установлювалася посада заступника директора МТС з політичної частини. Отже, надзвичайна форма організації партійної роботи – політвідділи МТС – була ліквідована, залишилися звичайні партійні організації і райкоми партії, передбачені статутом ВКП(б).

Певну роль в історії колгоспної системи відіграв ІІ Всесоюзний з’їзд колгоспників–ударників і прийнятий ним новий Примірний Статут сільськогосподарської артілі. Цей з’їзд працював у лютому 1935 р. Новий Зразковий Статут сільськогосподарської артілі, затверджений постановою Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) 17 лютого 1935 р., закріпив основи колгоспного життя. У Статуті підтверджувалось, що земля, яку займає артіль, є загальнонародною, державною власністю. Вона закріплялась за артіллю у безстрокове користування, тобто навічно, і не підлягала ні купівлі – продажу, ні здачі артіллю в оренду. Колгоспникам в особисте користування виділялися невеликі ділянки як присадибні землі (городи, сади). Визначалися основні принципи організації, оплати і дисципліни праці, зокрема підкреслювались доцільність і важливість постійних виробничих бригад і відрядності, норми виробітку і розцінки робіт установлювалися в трудоднях.

Зразковий Статут по-бюрократичному регламентував господарські стосунки в колгоспі, не давав достатнього поля для виявлення господарської ініціативи колгоспників. Так, заборонялась передача землі в оренду навіть колгоспникам, встановлювались дуже малі розміри присадибних ділянок, обмежувалась кількість худоби, що її міг мати колгоспний двір тощо.

На основі Зразкового Статуту до вересня 1936 р. кожний колгосп виробив свій Статут, який формально затверджувався загальними зборами колгоспників і реєструвався виконкомом районної Ради. До кінця 1937 р. на основі державних актів за колгоспами України було закріплено в безплатне і безстрокове користування 35 млн. га землі – понад 80% земельного фонду республіки.

У роки другої п’ятирічки зміцнювалась матеріально-технічна база сільського господарства. Капітальні вкладення в сільське господарство зросли з 1,4 млрд. крб. у час першої п’ятирічки до 4,5 млрд. крб. у 1933 – 1937 рр. Якщо в 1932 р. на полях республіки працювали 39,1 тис. тракторів, то в 1937 р. – 83,7 тис., тобто їх стало більше, ніж удвічі. Кількість комбайнів збільшилася в 5,5 разів і в 1937 р. становила 16,7 тис. Чисельність МТС зросла з 657 до 958, і вони на кінець другої п’ятирічки обслуговували 97,3% колгоспів, обробляючи 98,8% колгоспної землі. Завдяки збільшенню парку тракторів, комбайнів та інших машин розширювалася, хоча й далеко недостатньо, механізація сільськогосподарських робіт.

Розгорталась також підготовка для села керівних кадрів, висококваліфікованих фахівців, механізаторів. В Україні в 1937 р. їх готували 20 сільськогосподарських вузів, 120 технікумів і профшкіл. При МТС і радгоспах діяли різні курси, школи, агротехнічні і зоотехнічні гуртки. За роки другої п’ятирічки сільськогосподарські вузи випустили близько 7 тис. спеціалістів, технікуми – майже 22 тис. За 1934 – 1936 рр. було підготовлено масових професій для колгоспів – 350 тис. і для радгоспів та МТС – 272 тис.

Провадилась робота з упровадження у сільське господарство досягнень агрономічної і зоотехнічної науки – переходили до правильних сівозмін, збільшували посіви сортовим насінням, краще удобрювали землю, розширювали стадо породистої худоби тощо.

Значне місце у поширенні агрономічних знань і впровадженні їх у сільськогосподарське виробництво належало хатам-лабораторіям, перша з яких була створена у 1934 р. у колгоспі ім. Г.І.Петровського Кременчуцького району Харківської області практиком-дослідником О.А.Курносенком. У 1937 р. в республіці було вже 11 тис. хат-лабораторій.

Заходи зі зміцнення матеріально-технічної бази сільського господарства, з удосконалення організаційної структури і управління колгоспів і радгоспів, ліквідація продрозверстки і перехід до продподатку сприяли припиненню дезорганізації і розладу у сільському господарстві. Після збирання врожаю 1933 р. голод зник.