Наступ шовіністичних сил на українство

Після липневих подій 1917 р. у Києві чорносотенно-великодержавні елементи розгорнули відкритий наступ проти національно-визвольного руху, зокрема проти українства. У Києві й інших містах вийшли на поверхню різні чорносотенні організації та товариства, які відкрито виступали проти автономії України, у своїх посланнях до Петрограда протестували проти "примусової україні­зації Малоросії". А “Союз малороссов имени Гоголя” прямо поста­вив своєю метою "борьбу за Россию и против Украины". Військове командування і, насамперед, командуючий Київського військового округу російський есер, лютий ворог українства пол­ковник Оберучев, стягував до Києва контррево­люційно настроєні військові частини. Зокрема, до міста були введені полки донських козаків і кірасирів, яких і використали для розправи над українськими солдатами. 26 липня, коли з київського вокзалу на фронт виїжджав Перший український полк ім. Богдана Хмельницького, за наказом командування кірасири від­крили кулеметний вогонь по ешелону, внаслідок чого було вбито 16 і поранено 30 чол. Коли поїзд зупинився, на нього налетіли донці та кірасири й обеззброїли богданівців. Обеззброюючи, знущались і в сліпій люті кричали: "Ми вам покажемо автономію, хохлацкіє морди!"

“Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові”

В умовах наступу антиукраїнських сил Тимчасовий уряд під впливом кадетів став робити все, щоб фактично ліквідувати угоду від 3 липня та звести поступки українству до мінімуму. Коли 14 липня до Петрограда виїхала делегація Центральної Ради у складі В. Винниченка, X. Барановського та М. Рафеса для затвердження "Статуту вищого управ­ління України", її в уряді довго не приймали, брутально й цинічно висміювали, називали "Статут" "смішним". Нарешті, 4 серпня уряд замість "Статуту" затвердив "Тимчасову інструкцію Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні". За цією інструкцією Генеральний Секретаріат ставав не урядом автономної України, а органом Тимчасового уряду в Україні та мав призначатися ним за поданням Центральної Ради. Розпорядження Генерального Секретаріату поширювалися лише на п'ять губерній - Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (крім чотирьох північних повітів), а губернії Харківська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська виключалися зі сфери впливу Генерального Секретаріату. Безпосередньо Тимчасовому урядові, а не Генерально­му Секретаріатові мало належати відання військовими, судовими, продовольчими справами, міжнародними відносинами, засобами зв'язку і транспортом в Україні. Призначати урядовців Генеральний Секрета­ріат теж не міг, він тільки подавав кандидатури, а призначав їх уряд. При цьому уряд не обов'язково мав діяти через Генеральний Секретаріат: у "негайних і невідкладних випадках" його установи та міністерства могли передавати свої постанови місцевим властям безпосередньо, оминаючи Генеральний Секретаріат.

Отже, інструкція фактично зводила нанівець інститут національної влади, автономії України. Генеральний Секретаріат ставав Генеральним Секретаріатом не Центральної Ради, не України, а Тимчасового уряду. Підпорядкованим він мав бути лише Тимчасовому урядові, Центральна Рада не мала ніяких прав і не могла впливати на його діяльність. “Центральна ж Рада, - писав Винниченко, - мала бути при йому немов би якимсь дорадчим приватним органом".

Інструкція Тимчасового уряду викликала в Центральній Раді та українському громадянстві велике обурення й гнів. Кілька днів на засіданнях Центральної Ради йшло обговорення та висувалися різні пропозиції: цілком відкинути інструкцію, ігнорувати її, прийняти. Винниченко назвав інструкцію “миршавим клаптиком паперу”. Відхилення інструкції означало б початок збройної боротьби проти сил Тимчасового уряду, до чого Центральна Рада не була готовою. У цих умовах Центральна Рада 9 серпня прийняла інструкцію до відома, відзначивши, що вона суперечить угоді Центральної Ради з Тимчасовим урядом від 3 липня. 21 серпня Центральна Рада затвердила новий склад Генерального Секретаріату, який 1 вересня був затверджений і Тимчасовим урядом. Він мав такий склад: В.Винниченко – голова й секретар внутрішніх справ, І.Стешенко – секретар освіти, М.Туган-Барановський – фінансів, М.Савченко-Більський – хліборобства, О.Шульгін – міжнаціональних справ, О.Зарубін – генеральний контролер, О.Лотоцький – генеральний писар, П.Стебницький – комісар у справах України при Тимчасовому уряді. 2 вересня відбулося перше засідання офіційно затвердженого українського уряду, чим закінчився складний період боротьби за утворення української державності. “…Найголовніший, найважливіший здобуток усієї нашої боротьби за цей період, - писав В.Винниченко, - ідею української державності було затверджено, зреалізовано, уведено в життя. Яка б не була інструкція, які б обмеження й перепони вона не ставила, а все ж таки це була Конституція автономної України, це був державний правосильний акт, це був історичний, великої ваги факт, який провів виразну, чітку лінію у відносинах України й Росії”.

1.4. Назрівання політичної кризи (липень-жовтень 1917 р.)