В історії Київської Русі можна виділити чотири якісно відмінних періоди. Зміст і особливості цих періодів наведено нижче.
І період
Охоплює князювання
Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.) Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.
Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.
За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена - чудь і меря. Здійснюючи походи на схід - до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.
Київська Русь за князів Ігоря, Ольги та Святослава (912-972 рр.)
Дружина Ігоря - Ольга, в зовнішній політиці віддавала перевагу дипломатії. Вона здійснила податкову реформу (першу на Русі), чітко визначивши розміри дані та місця її збору. Ольга першою серед великих київських князів прийняла християнство.
Син Ігоря і Ольги - Святослав збільшив територію держави, поширивши владу на в'ятичів, що мешкали в межиріччі Волги й Оки. Князь здійснював надзвичайно активну зовнішню політику, приєднавши території Дунайської Болгарії та Північного Кавказу (пізніше ці території були втрачені). Святослав розгромив Хозарський каганат, але місце хозарів зайняли більш войовничі печеніги.
II період
Охоплює князювання
Володимира Великого (985-1015 рр.) Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.)
Це період економічного та культурного розквіту Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності.
За князювання сина Святослава - Володимира - загалом завершилося формування території Київської Русі. її площа стала найбільшою в Європі.
Адміністративна реформа Володимира, про яку вже згадувалося, зміцнила систему державної влади.
Володимир забезпечив захист Русі від печенігів, зміцнивши прикордонні землі системою валів та укріплених містечок.
Надзвичайно важливим було запровадження Володимиром у 988 р. християнства, обумовлене необхідністю укріплення єдності Русі, князівської влади, підняття міжнародного авторитету держави, її зближення з високорозвиненою Візантією. Прийняття християнства сприяло розвитку давньоруської культури, входженню Русі в сім'ю європейських народів.
