Методи визначення фізичної працездатності

Фізична працездатність – потенційна здатність людини проявити максимум фізичного зусилля при статичній, динамічній та змішеній роботі.

У повсякденному житті і професійній діяльності людина використовує лише невелику частину фізичної працездатності. На більш високому рівні вона проявляється в спорті, в боротьбі за життя, в небезпечних умовах межі фізичних можливостей людини виявляється ще вищими. У різних людей фізична працездатність різна. Вона залежить від спадковості та зовнішніх умов: професії, рівня або характеру фізичної активності, виду спорту та ін.

Для тестування фізичної працездатності використовують різні пристрої: велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометрії та ін. На кожному з них можна моделювати навантаження різного характеру та потужності. В спортивно-медичній практиці використовують проби з мінімальними, субмаксимальними та максимальними навантаженнями.

Показаннями для припинення проведення навантажувальних тестів є: виражена задишка, надмірна втома та збудження, блідість або ціаноз шкіри лиця, холодний піт, погіршення координації рухів, надмірне підвищення або зниження артеріального тиску, відмова обстежуваного від продовження досліджень.

У практиці найчастіше використовуються субмаксимальний тест PWC_170, тест Наваккі, тест Купера, Гарвардський степ-тест, пробу Руф’є та ін.

Субмаксимальний тест PWC –170. PWC₁₇₀ – абревіатура складена з перших букв виразу Physical Working Capacity (фізична працездатність). Тест рекомендований ВООЗ для визначення фізичної працездатності для фізкультурників та спортсменів. Тест об’єктивний, простий, помірної інтенсивності.

Гарвардський степ-тест використовується для визначення фізичної працездатності, адаптаційної здатності організму до фізичних навантажень. Він заснований на реєстрації ЧСС після дозованого фізичного навантаження і дає можливість визначити хід відновних процесів.

Методика проведення тесту: досліджуваний здійснює сходження на сходинку висотою 50 см для чоловіків,43 см для жінок, для юнаків та підлітків – 45, для дівчат – 40 см. Дорослі здійснюють сходження протягом 5 хв., підлітки та дівчата – 4 хв. Частота підйому 30 сходжень на хвилину, яка регулюється метрономом. Якщо обстежуваний не зможе продовжувати сходження на протязі зазначеного часу, можна припинити пробу, тоді реєструється час.

Оцінка результатів проби. Після закінчення проби обстежуваний сідає і відпочиває сидячи. У нього підраховують ЧСС за перші 30 с 2, 3, 4 хвилини відновного періоду. Результати тестування підставляють у рівняння:

t x 100

ІГСТ =(f₁+f₂+f₃) x 2

де ІГСТ – індекс Гарвардського степ-тесту, t – час сходження на сходинку у заданому темпі в секундах (при повністю виконаному 5 хвилинному навантаженні це 300 с), f₁, f₂, f₃ – частота пульсу за перші 30 с відповідно на 2, 3, 4 хвилині відновного періоду. Оцінка отриманих результатів проводиться згідно таблиці