Здоров’я людини та нормальна життєдіяльність її організму суттєво залежить від способу життя, особливо від рухової активності. В клінічній медицині, майже немає розділу, в якому не виникали б питання, пов`язані з використанням фізичних вправ як засобу профілактики та оздоровлення, або як засобу лікування. Проте тількиоптимальний рівень фізичної активності забезпечує позитивний вплив на організм.
Правильний вибір рухового режиму та дози фізичного навантаження під час занять різнимивидами фізичних вправ єне менш важливим і відповідальним завданням як, наприклад, дозування медикаментозних препаратів. Позитивний ефект при цьому в значній мірі залежить від ступеня відповідності фізичних навантажень індивідуальним особливостям кожної людини. В сучасних умовах, коли стан здоров’я населення постійно погіршується, це набуває особливого значення.
Для найбільш ефективного оздоровчого використання засобів фізичної культури і спорту проводиться уніфіковане комплексне лікарське обстеження тих, хто займається, чи починає займатися різними видами фізичних вправ. Метою цього обстеження є індивідуалізація рекомендацій щодо конкретних засобів і методів оздоровлення, а також визначення оптимальної дози фізичних навантажень.
Комплексні лікарські обстеження за своїми завданнями поділяють на первинні, повторні та додаткові. Первинне обстеження проводять перед початком занять, а у спортсменів ще й на початку кожного спортивного сезону. Головне завдання цього обстеження – поглиблена оцінка морфологічних і функціональних особливостей організму та стану здоров’я. Саме під час первинного обстеження лікар мусить виявити всі недоліки в стані здоров’я та резервні можливості організму, що важливо для вирішення питань щодо допуску до конкретного виду занять фізичними вправами (тобто занять тим чи іншим видом спорту, оздоровчою фізичною культурою або лікувальною фізичною культурою), визначення оптимального рухового режиму та дози фізичних навантажень.
Повторні обстеження проводять періодично (від 2 до 5 разів на рік) залежно від стану здоров’я та спортивної кваліфікації (у спортсменів) для визначення впливу фізичних навантажень на організм, їх адекватності та внесення відповідних корективів в процес оздоровчих або спортивних тренувань.
Додаткові лікарські обстеження проводять у зв’язку з обставинами, які можуть негативно вплинути на стан здоров’я або спортивну працездатність (перенесена хвороба, підозра на перетренування тощо). Зміст і застосовані при цьому методи дослідження визначаються завданнями, які постають перед лікарем в конкретних умовах.
Перелік захворювань та патологічних станів, які перешкоджають заняттям фізичною культурою наведено підручнику Г.А. Макарової «Спортивная медицина» у додатку 2 (стор. 416-421).
Комплексне лікарське обстеження включає:
· Збір анамнезу (загального і спортивного).
· Антропометричні виміри.
· Загальний лікарський огляд органів і систем.
· Лабораторні (загальні аналізи крові та сечі), інструментальні (ЕКГ, флюорографія) та інші додаткові (при необхідності) методи дослідження.
· Дослідження та оцінка фізичного розвитку, функціональних здібностей організму та стану здоров’я.
· Висновок за результатами комплексного лікарського обстеження.
· Вирішення питання щодо допуску до занять тими чи іншими видами фізичних вправ.
· Рекомендації щодо режиму рухової активності, дози фізичних навантажень та інших оздоровчо-профілактичних або реабілітаційних заходів.
При вирішенні питань щодо допуску до занять фізичною культурою чи спортом, та під час щорічних поглиблених медичних оглядів необхідні (крім огляду спортивного лікаря) консультації вузьких спеціалістів – терапевта, хірурга-травматолога, невропатолога, стоматолога, отоларинголога, окуліста, гінеколога (уролога), дерматолога, а при необхідності – лікарів іншого профілю.
Дані комплексного медичного обстеження осіб, що займаються фізичною культурою та спортом заносяться у відповідний документ – лікарсько-контрольну карту фізкультурника та спортсмена.
Антропометричні показники порівнюються з характерними для даного віку, статі, виду рухової активності стандартами і оцінюється відповідно як "середнє", "нижче" або "вище середнього". Необхідно також вказати ступінь відповідності фізичного розвитку вибраній спортивній спеціалізації та характеру занять, а також виявлені недоліки та відстаючі показники з метою вироблення рекомендацій для їх ліквідації в процесі занять оздоровчою фізкультурою чи спортом.
В спортивній медицині дослідження проводяться в стані спокою, під час фізичного навантаження та після тривалих занять. Оцінка стану здоров’я дає можливість вирішити питання допуску до занять і змагань, режим та методику занять.
Для фізкультурників та спортсменів важливими є навіть незначні відхилення в стані здоров’я, бо під впливом навантажень вони можуть поглибитися і привести до перевантаження та розвитку різних захворювань, в той час, як у неспортсменів ці відхилення можуть не мати практичного значення в звичайних умовах життя. Тому при найменших підозрах на відхилення в стані здоров’я необхідно проводити додаткові обстеження.
Висновки за результатами вивчення стану здоров’я. Висновки “здоровий” може бути зроблене лише при відсутності яких-небудь (навіть незначних) скарг та відхилень в стані здоров’я. Висновки "практично здоровий" ставиться тоді, коли наявні порушення в стані здоров’я не мають небезпеки для здоров’я у зв’язку з використанням фізичних навантажень і не вимагають спеціальної корекції тренувального режиму. При цьому в заключенні обов'язково необхідно вказати точний характер виявлених порушень. При повторних обстеженнях повинна бути звернена увага на динаміку цих змін.
МЕТОДИОЦІНКИ ФІЗИЧНОГО (ФУНКЦІОНАЛЬНОГО)
СТАНУ ОРГАНІЗМУ
Оцінка функціонального стану проводиться на основі аналізу і співставлення всіх проведених досліджень в стані м’язового спокою та при функціональних пробах і тестах. Функціональний стан – один із основних показників стану тренованості обстежуваного. Хороший функціональний стан відображає адекватність використовуваних навантажень стану обстежуваного, а недостатній функціональний стан або його порушення вимагають відповідної корекції режиму занять. Динаміка функціонального стану відображає раціональність та обґрунтованість використовуваного режиму тренувань. Функціональний стан може бути оцінений як хороший,задовільний, або з порушеннями (перевтома, перетренованість та ін.).
Рядом авторів створено декілька формалізованих (у балах) методів експрес-оцінки фізичного стану на основі простих клініко-фізіологічних показників. До таких діагностичних систем належать Контрекс-3 – для первинного, Контрекс-2 – поточного та Контрекс-1 – самоконтролю. Рівень фізичного стану визначається на основі наступних показників.
Вік. Кожен рік життя дає один бал.
Маса тіла. Нормальна маса тіла оцінюється у 30 балів. За кожен зайвий кг вичитають 5 балів.
Артеріальний тиск. Нормальний АТ оцінюють у 30 балів. За кожні зайві 5 мм рт. ст. систолічного та діастолічного тиску із загальної суми вичитають 6 балів.
Пульс у стані спокою. За кожен удар менше 90 начисляють 1 бал (пульс 70 уд/хв. відповідає 20 балам). За пульс 90 та вище бали не нараховують.
Оцінюють також: гнучкість; швидкість; динамічну силу; швидкісну, швидкісно-силову та загальну витривалість, відновлення пульсу.
Після отримання балів за всіма 11 показниками підраховують суму. Для кожної з систем Контрекс (1, 2, 3) існує свій принцип визначення рівня фізичного стану за розміром суми балів, який дає можливість оцінити його як низький, нижче середнього, середній, вище середнього та високий.
Існують інші експрес-оцінки рівня фізичного стану осіб, що займаються оздоровчою фізичною культурою. До них належать система Г.Л. Апанасенко та Р.Г. Науменко (1987) (див. Г.А. Макарова «Спортивная медицина» додаток 22) та тести К.Купера (1987) (додатки 23-28).(Стор. 465-468).
