Коротка характеристика європейської класичної філософії

Європейська класична філософія постала як реакція на занепад середньовічної теоцентричної філософської парадигми. Процес її формування супроводжувався складними викликами. Багато мислителів не хотіли повністю відмовлятися від ідеї Бога, однак і миритися з тогочасними церковними інтерпретаціями цієї ідеї – не могли.

Філософський дух не міг далі жити в рамках світогляду середньовічної парадигми, але повністю повернутися до античної – також не міг. Необхідно було прокладати простір абсолютно нового буття, нової парадигми з усіма її атрибутами – новою картиною світу, новим сенсом людського життя, новими пізнавальними задачами і методологічними інструментами, новими суспільними ідеалами. Тому європейську філософію цієї доби називають новочасною, або філософією Нової доби.

Ця філософія зробила головну ставку на активну природу людського інтелекту (тоді як антична – на Космо-Логос, а середньовічна – на Бога) як самодостатню природу, здатну прокладати і розв’язувати свої власні завдання.

Точно визначити межі новочасної філософії – важко, бо зародки її ідей мали місце вже в пізньому середньовіччі. В одних країнах вони давали плоди раніше, в інших – пізніше. Тому будь-яка періодизація – дуже умовна. Жодного разу людство не засинало зі старою філософією і не просиналось з новою, трансформація філософської парадигми – тривалий процес.

Є підстави виділяти такі етапи розвитку новочасної філософії:

- Ренесанс і Реформація як предтеча філософії Нового часу (ХIV-XVI ст.);

- філософія Нового часу (XVIІ ст.);

- філософія Просвітництва (XVIІІ ст.);

- німецька класична філософія як вершина європейської класичної філософії (з поч. ХІХ ст. до 1830 р.

Провідні філософські ідеї Ренесансу (Відродження)

Гуманізм – ключова ідея Ренесансу, її суть: людина – найбільша цінність на землі, і ця цінність визначається не походженням людини, а тим, чого вона варта сама по собі – здібностями, широтою світогляду, обізнаністю станом справ у сучасному мистецтві, науці, державному житті.

З цією ідеєю тісно пов’язана ідея антропоцентризму – коли в центр усіх філософських досліджень ставиться людина.

Крім зазначеного, на зміну геоцентризму (у центрі світу – земля), приходить геліоцентризм – у центрі світу знаходиться сонце.

Секуляризація – ще один важливий здобуток Ренесансу. Його суть: функції держави і церкви повинні бути розмежовані, поряд з релігійним життям має формуватися простір світського життя.

Головні представники ренесансної філософії

Серед визначальних творців філософії Ренесансу такі:

- Н. Кузанський – теоретик пантеїзму;

- Н. Коперник – теоретик геліоцентризму;

- Дж. Бруно – теоретик множинності світів (світів, подібних на сонячну систему – безліч; матерією світу є світло, жодне космічне тіло не є вічним, існує кількісне збереження енергії);

- Г. Галілей – теоретик методу експерименту, основоположник поняття «науковий факт»;

- Н. Макіавеллі – теоретик республіканської монархії і політичного методу «мета виправдовує засоби»;

- Т. Мор і Т. Кампанелла – теоретики соціальних утопій (суспільств з державною власністю, безкоштовною освітою та медициною)

Основні ідеї та представники Реформації

Реформація – один з важливих етапів поступу людства. Донедавна на пострадянському просторі спостерігалася тенденція до ігнорування цього етапу як самодостатнього, тоді як на Заході його завжди розглядали як етап, відмінний від Ренесансу.

Головна ідея Реформації – людина гідна такого життя, як прописано у Біблії. Якщо держава не забезпечує умов для виконання людиною Божих заповідей, то людина повинна повстати проти держави і її правителя. Людська гідність і бунтарська природа закладені у людину самим Богом.

Головні ідеологи Реформації – М. Лютер і Ж. Кальвін.