Філософські школи пізнього Середньовіччя

Коротка характеристика середньовічної філософії

Історичні межі середньовічної філософії – ІІ-ХVІ ст. Вона постає як своєрідний «переклад» на мову філософії засадничих ідей християнського віровчення. Центральне питання – «Як жити людині?», що зводилося до дуже простого розв’язку – прийняти на віру Святе Письмо як єдине джерело істини і не розтрачувати життєвих сил на пошук інших аргументів істини.

Головні риси середньовічної філософії:

- теоцентризм – розгляд будь-якої проблеми в контексті ідеї Бога і таке чи інше виведення її з Нього;

- теодицея – зациклення на проблемі «якщо є Бог, то чому у світі існує зло?» як результат прагнення людського розуму збагнути сенс Божественної справедливості;

- теологізм (або провіденцизм) – установка, що все у світі тобто розвивається у напрямку поставленої Богом мети (є доцільним)

У розвитку античної філософії виділяють два періоди:

- ранній (ІІ-VІІ ст.) – християнська філософія розвивалася паралельно з іншими філософськими ученнями;

- пізній (VІІІ-ХV ст.) – християнська філософія набрала форми свого системного оформлення

Обидва періоди – це час складних випробувань людства – Великого переселення народів, хрестових походів, інквізицій, епідемій чуми і холери, формування феодального суспільного устрою і теократичної держави… Хоч Середньовіччя і сприймається як цілісна епоха, об’єднана своєю теологічною спрямованістю, проте між раннім і пізнім середньовіччям лежало багато відмінностей, нагнітання яких припало на межу тисячоліть, першого і другого. Розкол християнства на католицизм і православ’я (1054 р.) – один із наслідків тогочасних протистоянь.

Філософські школи раннього Середньовіччя

У ранньому Середньовіччі було чимало філософських шкіл, які поставали як результат поєднання переважно елліністичних філософських ідей, християнських настанов та певних елементів античного язичництва, іудаїзму, пеських, єгипетських, вавилонських… релігійних уявлень.

Дві з тогочасних філософських шкіл виокремлюються як філософські школи християнського спрямування6

- апологетика (буквально «захист») – школа, що активно виступала на захист християнського віровчення як такого, що має однакові права на існування поряд з іншими філософськими школами. Апологети підносили значення християнської моралі, а також започаткували процес запозичення понять з античної філософії;

- патристика (буквально «отці церкви») – школа, що постала з апологетики, перейшовши від захисту християнства до розбудови його системи. Досвід численних патристів підсумував Августин Блаженний у таких поняттях:

1) креаціонізм – Бог творив світ з нічого, подумав і сталося;

2) одкровення – істина – не закрита, а відкрита, її потрібно не доводити, а прийняти на віру;

3) пріоритет віри над розумом – до Бога краще прийти через віру, бо шлях через розум довгий, ненадійний;

4) Богоподібність – людина подібна до Бога тим, що має вибір між добром і злом;

5) провіденцизм – Бог контролює створений ним світ таким чином, щоб добро перемагало над злом.

Філософські школи пізнього Середньовіччя

Головні філософські школи пізнього Середньовіччя такі:

- містика – школа, що шукала способів наближення людини до Бога ще за її життя, і такими проголошувала: 1) любов до Нього, 2) віру в Нього, 3) готовність до самопожертви заради Нього. Школа не залишила великих мислителів, бо не визнавала авторитету розумової логіки. Найвизначніші містики перебували в монастирях, вели аскетично-сподвижницький спосіб життя;

- схоластика (шкільна, викладацька філософія) – школа, що ставила своїм завданням засобами логіки і розумних аргументів довести, що Бог існує. Схоластика пройшла три етапи розвитку. Найвизначніший представник – Тома Аквінський.

Тома Аквінський – основоположник томізму – офіційної доктрини католицизму. Головний його внесок у філософію такий:

- проголосив гармонію розуму і віри, їх рівноправність і взаєжмодоповненість;

- поділив філософію на: Першу філософію (теологію), що має своїм предметом як догматичне знання про Бога, так і таке, що спирається на аргументи розуму. та Другу філософію, що будується виключно на аргументах розуму;

- проголосив, що людина не мусить переобтяжувати себе аскетичним способом життя, достатньо жити за базовим християнським принципом любові до ближнього.