Методологія теорії ігрової діяльності

Теоретичні методи методи-операції: аналіз і синтез, порівняння, узагальнення, конкретизація і т.д., Теоретичні методи методи-дії: аналіз системи знань, умінь, навичок.

Емпіричні методи-операції: спостереження і експеримент. Емпіричні методи – дії: моделювання і імпровізація. Моделювання визначається як створення образа; Імпровізація видумка, творчість, винахідливість.

Зупинимось детальніше на потрактуванні зазначених понять, у філософському розумінні дефініцію «теорія» використовують у такий спосіб: «теорія – (грец. – розгляд, міркування, вчення) – особлива сфера людської діяльності та її результати, яка включає в себе сукупність ідей, поглядів, концепцій, учень, уявлень про об’єктивну дійсність, протистоїть практиці як предметно-чуттєвій діяльності і водночас перебуває з нею в органічній єдності. Теорія виростає з практики, узагальнює її та обґрунтовується нею, а практика осмислюється, організовується і спрямовується; форма вірогідних наукових знань, що дає цілісне уявлення про закономірності та сутнісні характеристики об’єктів. Теорія є найадекватнішою, найрозвинутішою і найдосконалішою формою наукового відображення дійсності.

Концепція дослідження теоретичних засад педагогічного керівництва ігровою діяльністю молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі складається з декількох вузлових підсистем, які вибудовувались на таких теоріях:

- концепція культурно-історичного походження психіки (Л.Виготський);

- культурологічна теорія гри (Й.Гейзинга);

- психологічна теорія діяльності (С. Рубинштейн, Л. Виготський, О.Леонтьев та ін.);

- теорія навчально-пізнавальної діяльності (Г.Костюк, В.Сухомлинський, О. Савченко, Н. Бібік, В. Паламарчук та ін.);

- теорія соціальної детермінованості ігрової діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін, П. Блонський, В. Зіньківський, В. Сорока-Росинський та ін.);

- соціологічна теорія ролей (Е.Берн, Е.Еріксон, Т.Парсон, Н.Андреєнкова та ін.);

- теорія керівництва ігровою діяльністю дітей дошкільного віку (Л.Артемова, Р. Жуковська, Т. Маркова, Н. Михайленко та ін.)

- теорія зміни провідних видів діяльності;

- теорія системного підходу до явищ педагогічної дійсності;

- теорія організації позаурочного навчально-виховного процесу (Е.Костяшкін, Б.Кобзар, О.Огородніков, К.Агафонова, Л.Веденісова, Р.Зіміна, В.Чубенко, та ін.).

- педагогіка гри дошкільників, яка будується на засадах теорії гуманістичної педагогіки і психології (С. Русова, А. Макаренко, В.Сухомлинський, теорії особистісно зорієнтованого виховання (І. Бех, О. Кононко), теорії колективу (А.Макаренко, Т. Коннікова, М. Яновська та ін.).

У філософії дефініція “закон“ реалізує ідею однозначного (необхідного) причинного зв'язку. У цьому сенсі певна причина, що породжується об’єктивною реальністю, необхідно детермінує в освіті, й зокрема у професійно-технічній, певний педагогічний наслідок. Тобто для даного об'єкта (явища, сутності) дошкільної освіти за даних умов здійснюються точно визначені освіті ситуації (події, явища)“.

На іграх дітей всіх вікових категорій проявляється об'єктивний закон соціальної обумовленості змісту ігрової діяльності. Це всезагальний закон, котрий діє у всі часи, у всіх соціально-історичних формаціях та у всіх народів і який відображає об'єктивні, внутрішньо необхідні, істотні, сталі й суттєві зв'язки між соціальним середовищем і змістом ігор дітей. Закон описаний Н.В. Кудикіною (Закон соціальної обумовленостізмісту сюжетно-рольових ігор дітей розкриває об'єктивний процес визначального впливу актуального стану соціального середовища (суспільних відносин та рівня його матеріально-технічного забезпечення) на формування всіх компонентів сюжетно-рольових ігор дітей та ігрового середовища).