Методи впливу державної ОП на освіту

Освітня державна політика – це сукупність цілей і задач, що практично реалізуються державою та органами державної влади у сфері освіти, а також засобів, які при цому застосовуються. При цьому держава впливає або безпосередньо управляє сферою освіти шляхом використання правових, адміністративних, економічних і політичних інструментів.

Використання того чи іншого методу визначається рядом факторів.

Сукупність засобів, методів і прийомів систематичного, послідовного і науково обґрунтованого державного регуляторного впливу на систему освіти складає методику державного регулювання.

Об’єктами державного регулювання в сфері освіти виступають соціально-економічні процеси навчання та виховання молоді, правила здійснення освітньої діяльності, умови прийняття рішень суб’єктами ринку освітніх послуг.

Суб’єктами державного регулювання освіти є Верховна Рада України, яка визначає державну політику у галузі освіти, Президент України, Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти і науки України, інші центральні органи виконавчої влади,, а також ВАК, органи місцевого і громадського самоврядування

АНАЛІЗ ОП

ПРЕДМЕТ АНАЛІЗУ ОП

Відповідно до практичних потреб державного керування та управління сформувалась відсутня ланка у процесі вироблення освітньої політики – її аналіз.

Існує багато визначень аналізу політики. Наприклад: аналіз освітньої політики – це інструментальне знання, знаряддя вирішення конкретних проблем.

Українські дослідники визначають аналіз політики як пораду – рекомендацію, як комплекс аналітичних процедур, що стосується вироблення рекомендацій органам влади щодо вироблення найефективнішого курсу дій.

Аналіз політики поєднує вивчення:

1. Цінностей/ цілей, реалізація яких є головним засобом визначити, чи розв’язана проблема. При цьому застосовується оцінювальний підхід, який зосереджується на визначені вартості або цінності певної політики.

2. Фактів, наявність яких може обмежити або розширити процес реалізації цінностей. Тут провідним є емпіричний метод описання причин і наслідків певних державних програм.

3. Дій, прийняття яких може мати наслідком реалізацію цінностей. В даному випадку керуються нормативним підходом, який зосереджується на рекомендаціях щодо майбутніх способів дії, що можуть розв’язати проблеми.

Таким чином, аналіз політики включає в себе як оцінювання політики, так і рекомендації щодо політики. Тобто мова йде про міждисциплінарну специфіку аналізу політики, яка передбачає поєднання знань із багатьох наукових дисциплін: економіки, права, соціології, психології, політології, теорії державного управління, логіки, математичного моделювання, історії, демографії і етнології тощо з метою отримання «політико-релевантної інформації», необхідної для обґрунтування рекомендації щодо оптимального вирішення суспільно значущих проблем.

Варто зауважити також, що аналіз політики не є науковою дисципліною.

Безпосередні виконавці досліджень для освітньої політики (Education Policy Study) та аналізу освітньої політики (Education Policy Analysis) – дослідники та аналітики політики. Їх діяльність, шляхом проектування політики державних та інших інституцій, має своєю метою безпосередній вплив на її результати і наслідки.

Обіймаючи власний статус прикладної суспільно-наукової дисципліни, аналіз політики, відповідно, й аналіз освітньої політики, не може виконувати свої функції не спираючись безпосередньо на політичну науку, методологічний фундамент якої, у свою чергу, складають соціальна філософія, філософія політики, філософія освіти.

Освітня політика (Education Politics and Education Policy) – це міждисциплінарна, трансдисциплінарна сфера академічних та прикладних досліджень.

Її складові:

- по-перше, дослідження освітньої політики як politics.

Теоретичні та методологічні джерела – політична наука (Political Science), політична філософія, політична соціологія.

Предмет дослідження – “мета політика” (Politics of Policy).

- по-друге, – дослідження та аналіз освітньої політики як policy.

Теоретичне та методологічне джерело – наука про політику (Policy Science), що поділяється, у свою чергу, на дві гілки – дослідження освітньої політики (Education Policy Study) та аналіз освітньої політики (Education Policy Analysis), які надають знанням прикладної спрямованості.

- по-третє – порівняльна освітня політика (Comparative Education Politics and Policy).

Предмет дослідження – освітня політика як politics і як policy в порівняльній перспективі.

Рівні порівняльних досліджень – світова освітня політика, регіональна, національна, місцева (local), політика (politics та policy) вищих навчальних закладів, наприклад, університетів.

У кожній із зазначених складових або напрямів є свої особливості, що, безумовно, позначається на загальному дизайні освітньої політики як сфери міждисциплінарних, трансдисциплінарних академічних та прикладних досліджень.

В нашому випадку мова іде про освіту та науки, що досліджують її – філософія освіти, соціологія освіти, економіка освіти, психологія, педагогіка тощо.

2.СХЕМА АНАЛІЗУ ОП (на стадії обговорення варіантів ОП)

Політична наука — це дослідження «самої» політики, аналіз політики — дослідження «для політики»

При цьому дослідженням політики притаманні й власні аналітичні процедури:

1. Моніторинг (описання) – створення інформації стосовно минулих причин і наслідків політики.

2. Прогнозування (передбачення) – створення інформації про майбутні наслідки політики.

3. Оцінювання – інформація про цінність або вартість колишніх і майбутніх політик.

4. Рекомендації (поради) – інформація стосовно вірогідності того, що майбутні способи дій матимуть результатом цінні наслідки.

5. Структурування проблеми – метаметод – регулятор всієї аналітичної роботи.

 

З огляду на те, що політика є надзвичайно складним явищем, в якому можна вирізнити найрізноманітніші аспекти, залежно від потреб і зацікавлень її дослідника, можна по-різному визначати предмет її аналізу.

Предмет аналізу освітньої політики — політика (policy), що уособлює пошук «шляхів оптимальної реалізації інтересів суб'єктів політичної діїу сфері освіти - державних органів, інституцій громадянського суспільства.

Предмет політичного аналізу — це політика «як об'єктивна реальність, як перелік фактів» (politics), що впливають на політику (policy) різних суб'єктів освітньої системи.

Політика (politics) - це об'єкт уваги представників політичної науки (макрополітика).

Політика (policy) — сфера професійного інтересу представників аналізу політики.

Отже, політичний аналіз і аналіз політики — це взаємопов'язані, але нетотожні поняття. Цей момент, як зазначає В. Тертичка, подекуди ігнорується коли проявляється «нерозуміння відмінності між поняттями політичний аналітик і аналітик політики

Існує широкий спектр підходів до аналізу політики:

1. Моніторинг (описання) – створення інформації стосовно минулих причин і наслідків політики.

2. Прогнозування (передбачення) – створення інформації про майбутні наслідки політики.

3. Оцінювання – інформація про цінність або вартість колишніх і майбут- ніх політик.

4. Рекомендації (поради) – інформація стосовно вірогідності того, що майбутні способи дій матимуть результатом цінні наслідки.

5. Структурування проблеми – метаметод – регулятор всієї аналітичної роботи.

 

З огляду на те, що політика є надзвичайно складним явищем, в якому можна вирізнити найрізноманітніші аспекти, залежно від потреб і зацікавлень її дослідника, можна по-різному визначати предмет її аналізу.

Існує широкий спектр підходів до аналізу політики:

1. Визначення змісту політики

2. Дослідження процесу політики

3. Дослідження результатів політики

4. Оцінювальні дослідження

5. Інформація для процесу вироблення політики

6. Обстоювання процесу

7. Обстоювання політики

 

Аналіз політики можна застосовувати до однієї або кількох стадій процесу розробки політики. Існує багато моделей та схем аналізу освітньої політики. Якщо аналіз відбувається на стадії обговорення можливих варіантів політики, то застосовують таку схему з восьми кроків:

1. Визначення об'єкта аналізу.

2. Збір відповідних фактів і даних.

3. Визначення загальних тенденцій і напрямів.

4. Формулювання політичних альтернатив.

5. Вибір критеріїв для обдуманого прийняття політичних рішень.

6. Передбачення можливих наслідків для кожної з альтернатив.

7. Оцінювання всіх "за" та "проти ".

8. Вибір найпридатнішої оцінки.

Незалежні групи дослідників, центри аналізу політики, міжнародні агенції видають політичні документи, в яких аналізують конкретні політичні ініціативи або загальні тенденції розвитку національної політики.

ЦИКЛ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Визначаючи політику як циклічний процес, потрібно звернути увагу на три основні речі:

· політика повинна постійно оцінюватися та вдосконалюватись;

· політика не повинна тривати вічно, оскільки аналіз існуючої ситуації змінюється через об’єктивні обставини;

· політика не може формуватись «за ніч, це довгий процес, який має охоплювати дії багатьох суб’єктів.

При процесі формування освітньої політики виділяють певні етапи. Ваді Хаддат у своїй роботі "Процес планування освітньої політики" визначає шість фаз циклу політики:

1. Перша фаза – аналіз існуючої ситуації, має охоплювати такі аспекти:

· опис ситуації: у чому проблема? (наведення статистичних даних)

· проведення аналізу поточної ситуації: які фактори спричинили причину?;

· пояснення важливості розв'язання проблеми: який вплив має проблема на освітній сектор та на інші аспекти суспільства?

 

2. Друга фаза – створення варіантів політики, визначає такі завдання:

- провести дослідження: опитати осіб, що займають посади або професійно займаються діяльністю з приводу можливих розв'язань проблем;

- ознайомитися та порівняти проблему в інших країнах;

- знайти та розробити рішення разом з експертами та практиками;

- подати список можливих рішень, варіантів політики.

Створення варіантів політики:

а. Створити стимули

· матеріальні стимули (наприклад, підвищити зарплату для вчителів у віддалених сільських місцевостях, забезпечити безкоштовне опалювання /іжу /житло, безкоштовне навчання (дітей вчителів в університетах);

· не матеріальні стимули (наприклад, залучення до участі у проектах, постійний професійний розвиток);

· запровадити винагороди (наприклад, звання, публічне оголошення досягнень вчителя,

підвищення зарплати).

б. Підсилення професіонального самовизначення вчителів

- створити стратегію програми допомоги, наприклад, заснувати позашкільні “Вчительські клуби” для учнів 1-х - 8-х класів (подібно до “Політичних клубів”, “Дебатних клубів”, які вже існують);

- реформувати освіту вчителів у сільській місцевості, включивши початкові вчительські курси в старших класах (9-10 клас) та скоротити навчання до 3-х років (на даний момент 4 роки, 10 + 4);

- реформувати освіту вчителів, розділивши бакалавра педагогічних наук та бакалавра гуманітарних наук. Це означає: відмінити подвійні ступені (на даний момент: вчитель та юрист, вчитель та перекладач і т.ін.);

- удосконалити практичний досвід під час навчання;

- забезпечити послуги для молодих вчителів у сільських школах.

в ) Кваліфікувати “ Пара - Вчителів ” на рівні початкової школи

- виділяти пара-вчителів у сільських школах [поточна кваліфікація: 10 + 0] у наданні ступеню, програмі неперервного професійного розвитку шляхом дистанційної освіти.

г ) Посилити вимоги

- гарантувати, що студенти, які навчаються за державні кошти, повинні відпрацювати за спеціальністю (3 роки у сільській місцевості).

д ) Відновлення та підвищення соціальної функції шкіл

- трансформування шкіл у громадські центри шляхом переустановлення культурних функцій (місцевий музей, бібліотека, кіно/відео), оздоровчих та інформаційних функцій для всієї громади.

є ) Покращити умови для навчання та викладання

- відновити школи та гуртожитки;

- покращити умови для навчання та викладання (забезпечення, підручники та ін.).

ж ) Неосвітні варіанти політики

- забезпечити якісну законну структуру та оприлюднити її;

- покращити інфраструктуру в сільській місцевості: транспорт.

 

3. Завданням третьої фази – оцінювання варіантів освітньої політики, є:

· розробити критерії оцінювання у співпраці з експертами та зацікавленими сторонами;

· провести додаткове дослідження, щоб адекватно оцінити інші варіанти політики;

· використати критерії для оцінювання варіантів політики та оцінити їхню цінність (рентабельність, продуктивність..)

4. Четверта фаза – адаптація рішень політики, що має бути:

· більше, ніж зафіксоване на папері бачення керівництва або експертів;

· переглянута та затверджена всіма зацікавленими сторонами в освіті (асоціаціями вчителів, батьків, політичними партіями, та ін..)

· базуватись на детальному дослідженні, конкретних даних і ґрунтовному аналізі поточної ситуації.

В іншому разі замість того щоб бути впровадженою, реформа чи рішення залишиться тітки на папері.

5. П'ята фаза – планування і впровадження політики, охоплює:

· розробку чітких завдань політики, індикаторів і плану оцінювання;

· план впровадження політики з визначенням термінів;

· кошторис та бюджет;

· план залучення осіб, план співпраці з іншими організаціями;

· пілотне впровадження у декількох містах;

· оцінювання пілотної фази, поліпшення впровадження та розширене впровадження.