Інформаційна безпека є однією з суттєвих складових частин національної безпеки країни, її забезпечення завдяки послідовній реалізації грамотно сформульованої національної інформаційної стратегії в значній мірі сприяла б забезпеченню досягнення успіху при вирішенні задач у політичній, військово-політичній, військовій, соціальній, економічній та інших галузьх державної діяльності. Так, проведення в життя вдалої інформаційної політики може суттєво вплинути на розв’язання внутрьошньо політичних, зовнішньополітичних та військових конфліктів.
У ст. 17. Конституції України зазначено: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу». Ця стаття відбиває найбільш вважливі національні інтереси – суверенітет і територіальна цілісність держави. Символічним є те, що такі, здавалося б різнопланові завдання, як захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки стоять поряд, на одному рівні з точки зору їх важливості.
В Концепції (основах державної політики) національної безпеки України серед пріоритетних національних інтересів визначено такі:
Ø досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин України;
Ø зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я та інтелектуального потенціалу;
Ø розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців, розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національностей, що складають український народ;
Ø налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.
У цьому ж документі визначені і основні можливі загрози національній безпеці України в найбільш важливих галузьх життєдіяльності, серед яких зазначені такі:
У політичній галузі:
Ø посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
Ø втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
Ø наявність сепаратистських[3] тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил в Україні;
Ø загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин.
У соціальній галузі:
Ø тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві.
У науково-технологічній галузі:
Ø науково-технологічне відставання України від розвинених країн;
Ø зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.
В інформаційній галузі:
Ø повільність входження України у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
Ø інформаційна експансія[4] з боку інших держав.
З аналізу змісту наведених інтересів і загроз їхній реалізації випливає, що механізми забезпечення національних інтересів і загрози за своєю сутністю мають переважно інформаційний характер.
Такі складові інформаційного середовища України, як інформаційні ресурси (у тому числі й інформаційні технології) та інформаційна інфраструктура (як матеріально-технічна основа створення, поширення і використання інформаційних ресурсів), які входять до складу національного інформаційного потенціалу, сьогодні значною мірою визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни. У наш час «інформаційний потенціал» стає одним з найважливіших чинників забезпечення національної безпеки поруч з «економічним потенціалом», «військовим потенціалом» тощо.
Останнім часом все частіше в ряді офіційних джерел та чисельних періодичних виданнях різного рівня з’являються такі терміни, як «інформаційна безпека», «інформаційна війна», «інформаційна боротьба», «інформаційні загрози», «інформаційна зброя».
