Тема: Олександр Олесь Життя і творчість. Лірика.

Тема:М.Рильський

Огляд життя і творчості. Лірика.

План.

1.Життєвий шлях,три поетичних "цвітіння" Максима Рильського

2. Аналіз поезій М.Рильського.

Література

І. П.Кононенко. Укр. Література (хрестоматія)-к 2004р/

2.Українське слово (хрестоматія української літератури)т.2/

3. М. Рильський, вибрані твори, - К.: 1988р.

4. Інформаційні ресурси інтернету.

Тадей Рильський

Шляхетський рід Риль­ських ймовірно веде свій початок від заможної мі­ської верхівки. Орест Левицький наводив факти, що один з предків Максима Тадейовича Риль­ського вкінці XVII століття був київ­ським міським писарем. Оскільки маєтки Рильських були на Правобе­режжі, а ця частина належала Польщі, то рід полонізувався. Дід поета Розеслав Рильський — «бонвіван», «фразер» і «флюгер» — був добре знаний в се­редовищі заможної польської шляхти Київщини, але втратив багато своїх маєтків після невдалого польського повстання в 1863 році.

II. Виклад нового матеріалу.

 

Максим Тадейович Рильський народився 19 (7) березня 1895 року в Києві в родині дворянина й селянки. Його батько — Тадей Розеславович Рильський був відомим фольклористом й етнографом і ще в часи своєї студентської юності присягнув присвятити свої здібності й уміння служінню українському народові. Мати — Мела­нін Федорівна Чуприна, любила народну пісню, мову і вчила свого наймолодшого сина, як і двох старших, дотримуватися народної мо­ралі й жити за християнськими законами.

Дитинство Тадея пройшло в родинному батьковому селі Романівка, де Рильські мали маєток. Вчився хлопчик спочатку вдома, а в 1908—1915 роках у Київській приватній гімназії В. Науменка. Проживав у цей час Максим у сім'ї композитора Миколи Віталійо­вича Лисенка, адже з малих літ був сиротою, батько помер ще в 1902 році. У родині Лисенка Максима прилучили до гри на музич­них інструментах, до співу та імпровізації. В. П'янов справедливо констатує: «Усе життя видатного українського поета, академіка Максима Рильського було найтісніше пов'язане з піснею, з музи­кою... Остаточно утвердився поет у цій любові в дитячі та юнацькі роки.

Тадей і Юзєф ще в юності дали клят­ву служити українському народові. Вони підтримували стосунки з М. Лисеиком, І. Франком. У кінці 50-х — на початку 60-х років XIX століття Максим став студентом Київського універси­тету. Але він увійшов у гурток, який поліція зневажливо називала «гуртком хлопоманів», а тому після слідства над цією організацією київський військовий гснерал-губернатор князь Васильчиков запропонував ректору відрахувати студентів-братів Рильських з Київського університету з правом на переведення до Казанського університету і з вста­новленням за ними нагляду. Цар під­тримав пропозицію Васильчикова і начальника шефа жандармерії князя Долгорукова. О. Герцен в «Колоколі» про перипетії з братами Рильськими писав так: «Чи правда, що брати Риль­ські, студенти Київського університету заслані до Казані за доносом Василь­чикова за те, що вони обходяться по-братськи зі своїми селянами?» Такий резонанс за кордоном і скасування крі­пацтва, яке в часі збіглося з цими поді­ями, змусило Васильчикова звернутися в поліцейське відділення з рапортом, в якому йшлося про те, що є можливість зали­шити Тадея та Юзефа студентами Ки­ївського університету, але піддати їх поліцейському нагляду, з чим «офіцій­ний Петербург погодився», у зрілі роки Тадей Рильський оселився в Ро-манівці, одружився з селянкою Мела-нією Чуприною, відкрив і утримував за свій кошт школу для селянських дітей, куди запросив педагога з Киє­ва, який мав досвід роботи і сповіду­вав методику Яснополянської школи Л. Толстого. Викладав у цій школі й Тадей Розеславович. Під псевдоні­мом Максим Чорний Тадей Рильський друкував статті з історії, культури, ет­нографії та фольклору в журналах «Ос­нова», «Киевская старина», а також в «Записках наукового товариства імені Шевченка». Втім, найкращі праці бать­ка Максима Рильського були видані в роки під час тривалого перебування в родині видатного українсько­го композитора Миколи Лисенка, любов і вдячність до якого проніс крізь усе життя. Тут він навчився грати на фортепіано, засвоїв осно­ви гармонії і — найголовніше — перейнявся безмежним пієтетом до всього, що так чи інакше пов'язане з музичною культурою. Це по­чуття було настільки сильним і сталим, що Максим Рильський сам відзначав переважання у своїй душі не поетичного, а музичного на­чала: «Тільки потім сталося так, що слово заступило музику». Точ­ніше було б сказати, що музика перевтілилася у слово, надала його поезії неповторного ритмомелодіііного забарвлення».

Ще гімназистом Максим видав свою першу книжку. Його збірка віршів «На білих островах» вийшла в 1910 році й стала першою ластівкою у творчості п'ятнадцятирічного тоді поета. У цій збірці видно всі сліди учнівства, але вже пробивається справжній голос талановитого лірика, такий характерний для «дорослого» Максима Тадейовича. Цикл віршів «На білих островах» був задуманий як лірична поема і складався з розділів «Вінок рясту», «Іитермецо», «З сердечних глибші», «Осінні пісні», «На білих островах», «З вечір­ніх мелодій», «Блакитне озеро». Вони становили собою першу час­тину. Друга частина циклу була надрукована пізніше, в 1914 році в «Літературио-науковому віснику» і мала назву «Летючий човен». Прочитавши збірку лірики М. Рильського «На білих островах», Леся Українка визнала: «Ось хто повинен був написати «Ізольду Білору­ку». Пророцтво Лесі збулося. Значно пізніше Рильський взявся за переклад французької любовної колізії про Трістана та Ізольду Жо-зефа Бедьє.

У 1915—1918 роках Максим Рильський навчався спочатку на медичному, а потім—на історико-філологічному факультеті Київ­ського університету. Громадянська війна, розруха, перший радян­ський голодомор змушують цю високоінтелігентну людину, інтелек­туала з непересічними здібностями, заробляти на хліб насущний на посаді помічника секретаря садового відділу Сквирської продовольчої управи, вчителювати.

Та вже з 1929 року Рильський переходить на творчі хліби. Втім, ця праця була не тільки менше оплачуваною, ніж фізична, а ще й небезпечною. Коли цькували «неокласиків», заарештували і Мак­сима Рильського в день його народження і піддали психологічному пресингу, протримавши майже рік у Лук'янівській в'язниці. Хоча поета й звільнили через відсутність «достатніх даних для направ­лення слідчої справи у судові органи» і навіть змусили дати письмо­ве зобов'язання «бути активним будівником і співцем» соціалізму, першою справою чого стала горезвісна «Пісня про Сталіна» на слова М. Рильського, поет не квапився ставати придворним бардом існу­ючого режиму. Він почав надавати перевагу пейзажним та медита­тивним мініатюрам. Через це книги Рильського не друкували, сім'я голодувала, радянська критика звинувачувала його за відсутність ідейності, а діаспорна — за відсутність патріотизму.

С. Єфремов небезпідставно відзначав, що відхід М. Рильського від актуальних тем був не просто вимушеним фактом, а й позицією і природним для справжнього естета замилуванням красою в найтрагічніший для нього самого і його народу час, чого не міг зрозумі­ти і не хотів простити М. Рильському Є. Маланюк: «Три збірки видав за останні роки Рильський ("Під осінніми зорями", 1918 р., "На узліссі", 1918 р., і "Синя далечінь", 1922) - отже, продуктив­ність виявив немалу. І характерно — ані пари з уст про бурхливі події, про революцію, ні жоднісінького натяку на якісь бурі, що прошуміли, але не одшуміли над автором, як і над цілим краєм. Цю рису помічено і навіть відзначено: саме-бо з приводу Рильського одправив панахиду по "новій українській літературі" один із оглу­шених до без пам'яті маньяків факту. І у Рильського то не випадко­ва риса,— це свідомо... І справді, перечитайте-но тільки прекрасну ідилію "На узліссі" або численні "рибальські" ідилії або соковиті картинки отакого-от звичайнісінького літнього дня — і ви побачи­те, що для автора це не просто собі гульня чи спочинок, і не поза чи дрібненька втіха, а певна програма життя, виразний і певний себе світогляд, ціла система світознання й світовідчування».

Справді, у часи криваві й безпощадні, коли вище всього котувалися брехня й донос, славословія й оди комуністичній партії та Сталіну, Рильський залишався невиправним естетом. У його гли­боко трагічному вірші «Осміяний самим собою» читаємо:

Шукаю білої лілеї —

А все лілеї у багні!

Шукаю я землі своє ї,

Бо ця земля — чужа мені.

Дійсно, «ця», тобто Радянська Україна, не могла вважатися Риль­ським своєю, але ж і іншої у нього не було.

Книга «Знак терезів» (1932) нібито й декларувала перехід Мак­сима Рильського на засади соціалістичного реалізму, але аж ніяк не могла дорівнювати вірнопідданій «Партія веде» П. Тичини. Риль­ський не зрадив самого себе. Замість вірнопідданих поклонів і пла­зування влада домоглася від поета тільки ледь помітного кивка головою, що знаменував появу небагаточисленних віршиків типу «Партія», «Ленін», «Москва».

Правда, й буяти в цей період талант Рильського не міг бодай так, як буяв у часи першого цвітіння, коли молодий Рильський належав до «неокласиків». Щоб компенс^ати неможливість реалі­зації ліричного таланту, поет починає займатися перекладами з російської та польської мов.

Друга світова війна як величезна трагедія насамперед українського народу та зменшення пресу цензури (внаслідок необхідності будити патріотичні почуття мас) спричиняють друге «цвітіння» таланту М. Рильського. У цей час, як і більшість визнаних письменників, поет перебуває в евакуації в Уфі. Тут він особливо гостро відчуває ностальгію за рідним краєм. Виходять його високопатріотичні кни­ги: «Слово про рідну матір», «Світова зоря», «Світла зброя». Зви­чайно, не обійшлося без похвали Сталіну й «старшому братові», за що М. Рильському й присудили Державну премію СРСР у 1943 році, але ж у цих збірках були й такі шедеври, як «Україні», «Слово про рідну матір», що й досі не втратили своєї художньої цінності.

Так, М. Рильського обирають дійсним членом Академії наук УРСР, він стає директором Інституту мистецтвознавства, фолькло­ру та етнографії Академії наук України, депутатом Верховної Ради СРСР, дійсним членом Академії наук СРСР. Але все це лише одна сторона медалі, так би мовити, «пряник». Проте є ще й інша — «батіг». Лазар Каганович брутально й безцеремонно кричить на М. Рильського за біблійні образи в «Неопалимій купині», допиту­ється, чи не про самостійну Україну йдеться у вірші «Слово про рідну матір» і не про Центральну Раду УНР згадується в поезії «Я син Країни Рад». Після таких звинувачень можна було чекати лише арешту й розстрілу. А було ще й звинувачення в «хвильовіз-мі» й оскаженіле цькування М. Рильського на пленумі правління Спілки письменників своїм же колегою-митцем Олександром Корнійчуком за «помилки буржуазно-націоналістичного характеру». У 1946 році були заборонені до друку вже готові й навіть набрані збірки иоезій «Вірність» та «Чаша дружби». Все це призводило до непевного становища поета, що позначалося на здоров'ї і творчості.

Аж після смерті Сталіна Максим Рильський знову повносило повернувся до творчості.

Хоча молодий Маланюк і картав.молодого Рильського за «рибальські» настрої в часи репресій, зрілий Малаішж не "міг не помі­чати великого працелюбства літнього Максима Тадейовича, його високошляхетної душі, а до того ж називав ще Рильського зачаро­ваним у музику лицарем. Поет у буквальному розумінні цього сло­ва п'янів від звуків фортеп'яно і був по-дитячому закоханін'і у на­родні пісні. А сам про це своє захоплення казав: «З любов'ю до народної пісні я, здається, і вродився».

«Третє цвітіння» таланту Рильського знаменується збірками «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили» (1959), «Толосі-ївська осінь» (1959), «Зимові записи» (1964).

В останні роки свого життя Максим Тадейович працює над пе­рекладом роману А. Міцкевича «Пан Тадеуш», бере активну участь у створенні й виданні тритомного російсько-українського словника, уважно пильнуючи, щоб відповідники до російських слів були піді­брані ретельно, точно і щоб ніде ні на грань не просвічувався під­текст думки, що українська мова лексично чи емоційно бідніша від російської.

Помер Максим Рильський 24 липня року в Києві, похова­ний на Байковому кладовищі.

Лірика Максима Рильського.

1. Прочитайте поезію «Солодкий світ!»? Чому в цій поезії провідними є ідеї любові до життя та здорового оптимізму?

2. Уважно прочитайте поезію «Запахла осінь в'ялим тютюном». Як за допомогою запахів передано прихід осінньої пори?

3. Для чого у творі порівняно осінь у природі з полуднем люд­ського віку? Зачитайте відповідний уривок.

4. Яким віршовим розміром написаний цей вірш? Про що свід­чить його 14-рядкова структура?

5. Усі вірші, з якими ви познайомилися на цьому занятті, нале­жать до першого «цвітіння» М. Рильського. Який висновок ви мо­жете зробити про вірші цього творчого періоду?

6.Чим зворушила вас розлога поезія М. Рильського «Слово про рідну матір»? Які художні засоби цього твору ви вважаєте особли­во вдалими?

7. Прочитати вірш «Коли усе в тумані життєвому». Яку роль відводить мистецтву в житті М. Рильський?

План аналізу ліричного твору.

1. Назва поезії.

2. Назва збірки, циклу, до якої він належить.

3. Рік і причини написання.

4. Настрої та емоції, що викликала поезія.

5. Жанр.

6. Тема твору.

7. Форма вірша, композиційні особливості.

8. Характеристика ліричного героя.

9. Художні засоби.

10. Рими та римування.

11. Віршовий розмір.

12. Ідея поетичного твору.

 

Завдання.

1. Скласти хронологічну таблицю дат життя і творчості М. Рильського.

2. Уміти аналізувати поезії (на вибір).

Питання для самоконтролю.

1. Які теми та проблеми піднімає М. Рильський у своїх творах?

 

Тема У. Я. Франко збірка «Зів’яле листя». Автобіографічність, тема кохання у творчості Франка.

План.

1. Історія написання, особливості та художня цінність збірки І.Франка “Зів’яле листя”.

Література.

1. П.Кононенко Українська література (хрестоматія), - К.: 2004 р.

2. Українське слово (хрестоматія) Т.1.

3. І.Франко. Вибрані твори – К.: 1987 р.

Іформаційні ресурси інтернету.

Історія написання, особливості та художня цінність збірки Івана Франка «Зів'яле листя

Першу частину своєї ліричної драми «Зів'яле листя» Франко помістив у збірці «З вершин і низин», а в 1896 році видав всі три частини окремою книжкою з передмовою, що нібито ці вірші він знайшов у готелі, де закінчив життя через нерозділене кохання їх автор. Сучасні дослідники творчості вважають, що Франко подає у цій передмові напівправду. Річ у тому, що письменниця Уляна Кравченко надіслала Франкові листи від юнака, який любив її, але вона відмовилася вийти заміж, через що закоханий заподіяв собі смерть. Життєву колізію автор «Зів'ялого листя», а ним, безпереч­но, був Франко, в першій передмові закінчує словами героя Ґете Вертера, які повинні опам'ятовувати самогубців: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом».

Перевидаючи «Зів'яле листя» в 1911 році в Києві, Франко пише нову передмову і визнає своє авторство. Сучасні дослідники приходять до висновку, що в основу лірич­ної драми «Зів'яле листя» лягли власні любовні переживання Франка в часи його юності й зрілості. Взагалі, в житті Франка було три великих кохання. З першою, вже названою вище, обранкою, не дозволив побратися її батько, поставивши перед Франком дилему: або Ольга, або соціалізм. Фран­ко вибрав ідейні переконання й революційну діяльність.

Другою стала Юзефа Дзвонковська. З нею Франко познайомив­ся у Станіславі, пропонував руку і серце, але дівчина, яка взаємно кохала Івана, відмовилася стати його дружиною, бо вже знала про вирок долі: була хвора на туберкульоз. її Франко у своїх поезіях називав «гордою княгинею». То була велика любов і великі страждання, а водночас дівчина неземної краси, що підтверджує портрет Юзефи, зроблений невідомим художником, де Франкова обраниця змальована з червоною квіткою у волоссі. Хвороблива блідість обличчя, розкішне, розплетене хвилясте волосся і спалені чи то сма- гою, чи просто температурою припухлі губи створюють відчуття,

що через зовнішню прекрасну натуру пробивається ще й краса внутрішня, вольова, свідома своєї сили і свого впливу на чоловіка. Серед коханих поета найскладніше збагнути Франкові стосунки з Целіною Журовською, третім коханням у його житті. «Тричі мені являлася любов» автор подає двоїсте визначе своєї обранки — «женщипа чи звір». Целіна, на відміну від Ольги та Юзефи, входить у долю Франка раптово й різко, її проекції з'являються в поезії і прозі, але між прототипом і літературними героїнями ширшає і глибшає прірва невідповідності аж майже до невпізнанності при зіставленні «оригіналу» з «дублікатом». Р. Горак у книзі «Тричі мені являлася любов» подає не тільки інтерпретацію образу третьої Франкової коханої, а наводить ня свого здивування з приводу того, чому і з якої причин відомий науковець — Михайло Возняк,— який знав Целіну особисто, так мало приділив їй уваги в житті Франка; «Чому Михайло Возняк з такою пристрастю розшукував сліди Ольги Рошкевич, а про Целіну Зигмунтовську (прізвище в одруженні — С. Щ-., О. С.) про яку він знав набагато більше, ніж хто-небудь, мовчав? Ніби навмисно викреслював це ім'я з біографії Франка. Що відштовхнуло його? Обмеженість Целіни Зигмунтовської, байдужість до Франка його пам'яті? Чи відчуття того, що найкращі твори Франко присвятив або написав під впливом отої байдужої до нього міщанки?» Син Івана Франка Тарас відгукувався про Целіну сухо, неемоційно наче ця жінка для сім'ї його батьків та певних конфліктів, які виникли через ії існування, нічого не значила; «Пізнався Іван Франко з Целіною Журовською, замужем Зигмунтовською, ще в Дрогобичі та сиділа при поштовім віконці і обслуговувала різношерстну публіку. Вона і була тією маніпулянткою, яку так живо описав письменник в однойменній новелі. Франко почував себе при ній несміливим, ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розум дівчина не бачила, творів не знала і не його слави, а маєтку, якого у Франка не було... Целіна вийшла заміж за поліційного комісара, мала з ним двоє дітей і швидко повдовіла. Є переказ, що Зигмунтовський загинув, виступаючи зі зброєю в руках проти українських виборців. Отже, знову мізер інформації про Целіну як особистість, хоча доля її чоловіка нам хоч трохи прояснює образ садиста Стальського з «Перехресних стежок» Івана

Франка. Та це ще не все. Горак наводить факти, що Целіна, зовсім не розуміла творів Івана Яковича, деякі з прозових вважала образливими («Дивує мене лише, і не можу зрозуміти, що дало підставу помістити мене у Вашій повісті, бо я нічим не дала причини виявити неповагу до мене»), хоч і не читала їх, вважаючи це обтяжливою і марною працею. Навіть коли дослідники намагалися розговорити кохану поета, витягти з неї якісь спогади про Франка отримати реакцію на його вірші, потуги науковців виявлялися даремними. У своїй патологічній байдужості до того, кому мала завдя­чувати безсмертям у літературі, Франкова кохана страшніша від Шевченкової: Ликера Полусмак хоч після смерті Тараса збагнула його велич, а до Целіни так і не дійшло ніколи, з яким велетом духа зустрілася на своєму шляху; «Байдужість Целіни до Франка була вражаюча. Вона навіть не читала і не мата наміру читати "Зів'яле листя". Для чого? їй прочитали, запитали, що її найбільше вразило у тій збірці, і вона преспокійно відповіла, що з усього їй найбільше сподобався опис квартири в одному вірші, бо подібну квартиру вона мала на вулиці Вронських у Львові. І більше нічого. Працівники музею Франка показали їй два листи, написані нею до Франка, щоб той дав їй спокій, бо вона не для нього,— і знову ніякої реакції. "Овшім" листи були, але писала їх не вона, а тітка... «Що змусило Франка так трансформувати примітивну пересічну дівчину в неор­динарну ліричну героїню? Чому як прототип він вибрав саме її і створив образи дивовижно цілісних і гордих жінок у прозових тво­рах? Що любив у ній, якщо любити йому, інтелектуалу, високодуховній особистості, одному з передових людей планети, світочу на­ції, в ній просто не було нічого?! Але в тім-то й річ, що любов — абсолютно безкорисливе й алогічне почуття, яке не піддається розу­му, бо підлягає велінню серця, і тому часто люблять недостойиих, нікчемних пустоцвітів, а не тих, хто варті любові. Пропо­нуться із «Зів'ялого листя» для текстуального вивчення «Чого являєшся мені у сні?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня».

Поезії «Чого являєшся мені у сні?» та «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» присвячені нерозділеному коханню.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Вірш входить у збірку «Зів’яле листя». Поет, створюючи поетчний образ коханої, захоплюється її красою, проте, як і в народній традиції, протиставляє ніжній дівочій вроді запальний характер: «серденько – колюче терня», «слово остре, як бритва».

Ліричний герой проголошує свою приреченість вічно любити байдужу до нього дівчину. І вічно страждати від цього.

Душевна щирість та справжня любов чоловіка проявляються повною мірою у відсутності будь-якого осуду поведінки коханої. Образ горіхового зерня є не лише оригінальним, але й надзвичайно ємним: він викликає зорові, дотикові асоціації в читачів.

«Чого являєшся мені у сні?»

Провідною темою вірша стає декадентський настрій занепаду, руйнування раціонального, щасливого світу ліричного героя, нещасливого, нездійсненного кохання.

У вірші змальовано складний внутрішній світ закоханої безнадійно людини, де спогади про зародження кохання, його руйнацію приходять до ліричного героя уві сні.

Поет висловлює найщиріші, найглибші почуття, звіряючи своє кохання тій гордій і неприступній, від якої не чекає на взаємність.

Схвильованість, переживання ліричного героя відтворені змінним ритмом поезії, який утворюється чергуванням різноскладових рядків: від двоскладових до дев’ятискладових.

Завершується ця поезія ліричним зверненням до своєї зіроньки коханої з проханням з’являтися хоч уві сні, дарувати радість і оживляти стомлене серце.

Завдання.

1. Написати конспект теми.

2. Уміти аналізувати лірику І. Франка. Визначити тему, ідею, художні засоби.

Питання для самоконтролю.

1. Кому присвятив І.Франко збірку «Зів’яле листя?»

2. Скільки частин (жмутків) вона містить?

3. Якими образними засобами створено портрет коханої дівчини?

 

Тема Е.Плужник

Огляд життя і творчості.Лірика. План

1.Е.Плужник-найаидатніший майстер імпресіоністичної поезіі 20 столліття

2.Прочитати і проаналізувати поезіі

Література

1.Українська література. Стислий виклад змісту всіх творів за новою шкільною програмою 10-11 класи. – Х.: Вид – во «Ранок», 2012 2.Укр.Слово.(хрестоматія для літератури) т.2.

3. Інформаційні ресурси інтернету.

 

Євген Плужник.

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії в родині дрібного торгівця. Навчався в сільській школі, потім у Воронезькій гімназії, звідки його виключили за участь у політичних гуртках. 1921 року вступив до Київського му-зично-драматкчного інституту імені Ммколи Лисенка. Не за­кінчивши курсу, професійно зайнявся літературою.

Автор поетичних збірок «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). Перу Євгена Плужника належить роман «Недуга» та драма­тичні твори. Критики назвали його «найвидатнішим майстром імпресіоністичної поезії 20 сторіччя», хоча, звичайно, самим лише імпресіонізмом поетичний доробок Євгена Плужника не відзначається. Його слово — конкретне, уречевлене, інколи — гіперреалістичне, його спокійні прозово-розмовні інтонації і сьогодні вражають читачів.

1934 року Плужника заарештовано за стандартним фор­мулюванням: «участь у контрреволюційній організації». Ви­рок — десять років ув'язнення в спецтаборах. Хворий на туберкульоз поет помер у тюремній лікарні на Соловках 1936 року.

Реабілітований 1956 року.

Поезії «Для вас, історики майбутні», «Вчись у природи творчого спокою».

Визначити тему, ідею, художні засоби.

Завдання.

1. Написати конспект теми.

2. Уміти аналізувати лірику поета.

Питання для самоконтролю.

1. За що було заарештовано Є Плужника?

2. Які теми розкриває поет у своїх творах?

 

 

Тема: Соціально-психологічна повість О.Кобилянська "Земля"

План

1. Аналіз художнього твору за поданими запитаннями.

Література

1. М.Грицай,В-Я.Неділько. Укр. Література-к 1985р.

2. Укр.Література.підр для 10 класу. за. зап. ред Г.Ф. Семенюка -к Освіта, 2010р.

3. Ольга. Кобилянська, вибрані твори - 1987р.

4. Інформаційні ресурси інтернету.

Соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської «Земля»

Інформаційний бланк даних Повість О. Кобилянської «Земля» писалася на реальному матеріалі протягом 1898—1901 років і була запланована як дилогія. На жаль, письменниця так і не написала другу частину, а саме в ній значно більшою мірою, ніж у першій, планувала показати тільки благотворний вплив землі на хліборобів. Відсутність другої частини й до кінця не доведені сюжетні лінії першої дали можливість літературознавцям тоталітарних часів трактувати психологічний твір з точки зору класового підходу. У наш час такого примітивного трактування твору треба остерігатися якнайбільше. Тому радимо працювати з художнім текстом над такими запитаннями:

1. В основу твору ліг реальний факт: у селі Димка в родині заможного Жижіяна сталося братовбивство через спадщину, оскільки батьки маніпулювали землею і погрожували не дати належної частки молодшому синові Саві, якщо він не виконає їхні умови, а всю землю віддати Михайлові, який був їхнім улюбленцем змалку. Як ви думаєте, якби Жижіяни мали не землю, а якийсь інший капітал (завдд, фабрику, гроші в банку), чи було б можливе братовбивство заради того, щоб стати єдиним спадкоємцем батьківського майна?

2. Якщо ви уважно читали повість «Земля», то помітили, що село поважало Жижіянів за багатство і вміння трудитися на землі. Чи завжди Марійка й Івоніка були такими багатими? А працьовитими?

3. Як ви ставитеся до того, що батьки роблять велику різницю між дітьми й постійно кривдять Саву та чинять молодшому психологічний пресинг?

4. Чи заслуговує Сава такого ставлення?

5. Чи такий уже безгрішний батьків і мамин улюбленець Михайло? Згадайте, як він ставиться до Рахіри, до Сави, до Анни.

6. Проаналізуйте образ Марійки. Чи була вона хорошою матір'ю? А сестрою одноокій Тетяні, а тіткою Рахірі? Про що це свідчить?

7. Чому Івоніка готовий рятувати від армії Михайла найдорожчою ціною, але зовсім не проти, щоб у військо забрали Саву? Чи знає про це молодший син і як сприймає таку інформацію?

8. Розкажіть про Михайла - солдата. В яких епізодах він заслуговує співчуття, а в яких - лише докору.

9. Розкрийте образ Анни і зробіть висновок, чому ця порядна дівчина переступила мораль? Чи винен був у цьому Михайло? Чи готовий був старший Федорчуків син нести відповідальність за зведену ним Анну? Чому? Про що це свідчить?

10. Чому батьки вдавали, що не помічають, як за час відсутності Михайла Сава полюбив працю на землі? Чи правильно вони чинили, коли ніколи не хвалили молодшого сина і не обіцяли йому спадщини?

11. Розкрийте образ Рахіри. Чим вам подобається, а чим не подобається ця дівчина? Що для неї було дорожче - кохання чи земля майбутнього чоловіка? Чому?

12. Чи по-справжньому любив Сава свою двоюрідну сестру-циганку? Відповідь підтвердіть посиланнями на текст повісті.

13. Розкажіть про останній перед братовбивством день в сім'ї Федорчуків. Чи можна було Михайлові уникнути смерті? Чи виконав він обіцянку, яку дав Анні? Чому?

14. Чи була в Сави причина вбивати Михайла? Як себе сам виявив на похороні братовбивця? Чи каявся і чому? Про що це свідчить?

15.Як ставиться до смерті Михайла Івоніка? А Сава? А Марійка? А

Анна?

16. Чому Марійка ганьбила вагітну Анну на похороні сина, а згодом вигнала зі своєї хати з онуком від Михайла? Чи каялася і каралася стара за ці свої негідні вчинки пізніше? Що стало головною причиною запізнілого прозріння і каяття Марійки?

17. Чому Саву випустили з тюрми? Чи принесло це йому радість?

18. Як описано страждання і божевілля Анни? *

19. Чому саме старий Петро найкраще розуміє Анну й пізніше бере її за дружину?

20. Чи можна вважати благородним той вчинок Івоніки, коли він потай від Марійки Михайлову частку землі переписує Анниній і Петровій дитині як компенсацію Анні за ганьбу, страждання і знущання?

21. Чи принесе ця земля користь Анниній сім'ї, чи дасть можливість маленькому синові згодом здобути освіту? '

22. Чи можна вважати те, що Анна мріє віддати свого сина у «високі школи», страхом цієї жінки перед владою землі? Чому?

23. Як ви ставитеся до того, що в кінці твору Сава показаний напівбожевільним, а Рахіра нещасливою в подружжі з ним навіть при тому, що Івоніка дав молодій сім'ї землю?

24. Який висновок можна зробити на основі подій цього твору?

Завдання.

<1. Вміти аналізувати образи твору.

2. Виписати по три цитати Анни і Рахіри.

Птання для самоконтролю.

1. На яких подіях заснований твір?

2. Як батьки ставляться до бідної Анни?

3. Що найбільше цінували в селі?

 

 

Тема: Соціально-психологічна повість О. Кобилянська "Земля" Аналіз образі твору.

План.

1.Аналіз образів твору за поданим планом.

Література

1. Українська література. Стислий виклад змісту всіх творів за новою шкільною програмою. 10-11 класи. – Х.: Вид – во «Ранок»

Образи твору.

Марійка та Івоніка – уособлення цінностей народної моралі.

Рахіра – утілення духовної деградації.

Образ Анни. Трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких обставинах тогочасного сільського життя.

 

План характеристики образів.

1. Ставлення героїв до землі, до праці на ній.

2. Що найбільше вплинуло на дії й вчинки персонажа – бажання мати землю, володіти нею чи любов до землі? Як саме?

3. Як ставляться односельці до персонажа? Як оцінюють дії і вчинки?

4. Що для кожного персонажа було найвищою цінністю? Які моральні принципи вони сповідували? У чому вбачали щастя?

 

Завдання.

1.Вміти аналізувати образи твору.

Питання для самоконтролю.

1. Який персонаж вам найбільше сподобався?

 

 

Тема: Олександр Олесь Життя і творчість. Лірика.

План

1.Олександр Олесь-поет любові й боротьби за волю.

2.Лірика Олександра Олеся. Аналіз поезій.

Література.

І. Українська література. Стислий виклад змісту всіх творів за новою шкільною програмою. 10 – 11 класи. – Х.: Вид – во «Ранок». 2012р.

2.Українське слово (хрестоматія укр. літератури).

3. Інформаційні ресурси інтернету.

 

Олександр Олесь — поет любові й боротьби за волю.

 

Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім — Олександр Олесь) — один із найбільш талановитих українських поетів-ліриків початку XX століття — народився 5 грудня (23 листопада 1878 року на родинному хуторі Кандиби біля Білопілля на Сумщині. Батько майбутнього письменника був дуже заможною людиною але, збанкрутувавши, закінчив життя самогубством. Залишившись з трьома дітьми, мати Олександра зробила все, щоб дати їм освіту. Заради цієї благородної мети пожертвувала навіть останнім майном — будиночком. Не маючи більше житла в Білопіллі, вони з дітьми переїхала в Суми до родичів. Дах над головою знайшовся, але нестатки не обминали родину до кінця життя, що призвело до скорої смерті матері. Правда, вона ще встигла спрямувати дочок на здобуття вчительської професії, а сина — на отримання хоч якоїсь освіти.

Влітку Олександр з сестричками гостював у дідуся по матері Василя Пархомовича Грищенка у Верхосуллі. ІДе був маєток чоловіка відомої української художниці ІУІарії Башкирцевої, яка більшу частину свого життя проводила за кордоном, а дід Олеся, колишній кріпак графа Толстого як орендар вів усі справи у маєтку і тільки пересилав власниці гроші за кордон. У гостях в дідуся малий Олександр насолоджувався прекрасною природою і навіть пробував писати вірші.

З трьох дітей вдова особливу перевагу надавала синові. Він вдався в неї і розумом, і красою, і тонкою душею, пізніше грав на колірі, арфі, гарно співав. Якби не банкрутство і смерть батька, то дитину можна і варто було б послати в найкращий університет Європи, тим більше, що священик Іоанн Кронштадський напророчив йому місію великої людини, а цього душпастиря в народі вважали за пророка. У п'ятнадцять років Олександр вступає до хліборобської школи, хоч зовсім не має навиків та бажання займатися сільським господарством. І/Ішлося виключно про те, щоб здобути освіту, мати шматок насущного хліба в руках, а вже тоді думати про справжню кар'єру і хліб духовний. Під час навчання в Деркачах (містечко під Харковом) Олександр Кандиба займався репетиторством, часто друкував свої вірші в рукописному журналі «Комета», що виходив у закладі, де навчався юнак.

Під час відкриття пам'ятника І. Котляревському в Полтаві Олександр познайомився з Володимиром Самійленком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, прочитав їм свої вірші й отримав однозначне схвалення. ІДя підтримка вже широковідомих митців спричинилася до того, що Кандиба наважився видати свою першу збірку «З пісень молодості».

Поет успішно вступає до Харківського ветеринарного інституту, в якому навчається з 1903 року, на канікулах заробляючи на одяг, взуття, інші вкрай необхідні життєві витрати, влаштувавшись на посаду статиста. Підчас одного

з літніх перебувань у курортному містечку Слов'янськ Олександр Кандиба познайомився з Вірою Антонівною Свадковською, слухачкою Бестужевських курсів у Петербурзі, їхні стосунки поглибилися в 1906 році; коли вродлива пара закоханих молодят відпочивала в Ялті. Віра називала Олександра не Сашею, як усі інші, а Олесем. Це поетові дуже подобалося. Саме в цей час готувалася книжка поезій «З журбою радість обнялась», яка й вийшла під псевдонімом Олександр Олесь у Петербурзі. На книжку дуже схвально відгукнувся Іван Франко, напророчивши велике майбутнє молодому лірикові. Леся Українка захоплювалася віршами Олеся і навіть зізнавалася своєму чоловікові Климентію Квітці, що цей поет сильніший від неї лірик, але вона тільки радіє його приходу в літературу.

Олесь часто відвідував Віру в Петербурзі. І\/Іолода пара ходила в театри, знайомилася з прогресивними українцями, які здобували освіту в Росії. Олеся в Петербурзі вже знали через покладені на музику його вірші «Айстри», «Гроза пройшла, зітхнули трави». ІДі романси одразу стали популярними.

У 1909 році у Петербурзі вийшла ще одна книга лірики Олександра Олеся, яка в рукописі мала надзвичайно вдалу назву «Будь мечем моїм», але цензура категорично заборонила таку фразу на титульній сторінці, й томик поезій вийшов під буденною назвою «Поезії. Книга II». Наступні книги віршів з'являються на світу 1911,1914,1917 роках. Пробує себе Олександр Олесь і в драматичному жанрі, створюючи п'єси «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Хвесько-Андибер».

Олександр Олесь починає працювати в Харківському земстві ве­теринарним лікарем, а в 1911 році переїжджає до Києва і влаштовується на роботу в «Літературно-науковому віснику» та у видавництві «Лан». У цей час він перекладає «Казки» В. Гауфа, «Пісню про Гайявату» Г. Лонгфелло, арабські казки, збагачуючи ними дитячу літературу.

Лютневу революцію, визнання української мови державною Олександр Олесь щиро вітав. Коли ж почали порушувати питання про більшовицьку державу, до складу якої мала ввійти Україна,'він писав: «Нехай же революційна демократія підійде до пародії? Росії як рівний до рівного і спільно вирішить спільну долю, забезпечивши трудовому народові права повноводного життя».

у 1919 році Олесь очікує виходу нової поетичної збірки «На хвилях». Хоч вона і вийшла, та не дійшла ні до автора, ні до читачів, а пролежала в архіві сімдесят років. Громадянська війна, розруха> необхідність працювати на скотобойні заради хліба насущного для сім'ї — настільки гнітило Олеся, що дружина сама підтримала його рішення емігрувати з України, хоч залишалася майже напризволяще з малою дитиною на руках. У двадцятих роках Віра та син Олег мало не загинули під час першого голодомору в Україні. Мабуть, саме розповіді рідних людей і навіяли Олександру Олесю цикл «Голод».

Проклятий, збуджений громами,

Підвівся, встав з землі

І зарипів голодними зубами

В гнилій кривавій млі.

І він пішов, нестриманий, полями

До міст, до сіл, до хуторів.

Він нападав на все без тями —

І все без тями гриз і їв...

Все з'їв. Тікали — не спаслися;

Догнав у горах, у лісах,

А тих, що в муках розп'ялися,

Він з'їв, голодний, на хрестах.

І враз самий лишився у пустелі.

Всміхнувсь, зітхнув, на гору ЗлІз'

І написав огнем на скелі:

Хліб, мир і воля — наш девіз».

Емігрувавши спочатку в Будапешт, а потім в Австрію, Олександр Олесь був редактором журналу «На переломі» й головою спілки українських журналістів, видавав у Відні журнал «Сміх», але підписувався під публікаціями не звичним і знайомим досі псевдонімом, а новим — В. Валентин, під яким також вийшла за кордоном книжка «Перезва». До речі, це була компромісна збірка, в якій містилося кілька сатиричних віршів на адресу українського уряду в екзилі. У другій половині двадцятих — на початку тридцятих років в Радянській Україні з передмовою «неокласика» П. Филиповича виходять Олесеві «Вибрані твори» {1925,1929, 1930). Саме за «Перезву» радянський уряд віддячився авторові тим, що випустив з України дружину й сина, щоб сім'я могла з'єднатися за кордоном. З 1924 року родина Кандиб живе у Празі. Син Олеся став пізніше відомим поетом Олегом Ольжичем, одним з провідних митців так званої «Празької школи».

В еміграції Олесь пише віршовані твори та драми для дітей «Злидні», «Солом'яний бичок», «Микита Кожум'яка». У 1930 році виходить його збірка віршованих історичних творів для підлітків «Минуле України в піснях. Княжі часи». У цей час Олесь не припиняє писати драматичні твори і для дорослих.

Хоч Олександр Олесь проживав поза межами України, досить довгий час його твори виходили окремими книгами, поет отримував гонорари від радянського уряду. Та досить було письменникові опублікувати свою драму «Земля обітована» про знищення каральними органами в роки репресій

родини відомих культурних та політичних діячів Крушельницьких, які, спокушені «радянським раєм», зважилися на переїзд з благополучного Львова до столичного Харкова, як Олеся негайно записали у «вороги народу» й припинили вихід його книг та унеможливили існування Олесевих творів у бібліотеках, школах і книгарнях України. Нікого не цікавило, що Олесь не відступив від правди, зображуючи у драмі страшну трагедію свого колишнього товариша Антона Крушельницькогота його синів-письменників Івана й Тараса. Більшовицькій державі якраз і йшлося не про правду, правда вже давно була поза законом.

Друга світова війна стала тяжким випробуванням для Олександра Олеся. Митець творив у нестерпних умовах, та саме в цей час появилася його найкраща драма-феєрія «Ніч на полонині» для дорослих і п'єса «Мисливець Хрін та його пси» для дітей. Він тяжко захворів, а до того ж, втратив сина Олега, якого як представника ОУН закатували в концтаборі фашисти. Смерть Олега Ольжича для батька стала'настільки страшним ударом, що він не витримав його. Помер письменник 22 липня 1944 року у Празі, заповідаючи перепоховати його тіло в Україні. На жаль, заповіт письменника досі не виконано. Він похований у старій частині Ольшанського кладовища в Празі.

До «хрущовської відлиги» Олександр Олесь в Україні був заборонений.

Тільки в 1958 році з купюрами вийшла його книжка «Вибране», хоча це було не стільки вибране, як перебране, тобто те, що могло дозволитися комуністичною цензурою, а в 1964 році з'явилася книга «Поезії», але тут була тільки інтимна та пейзажна лірика без найменшого натяку на патріотичний світогляд письменника. Останній драматичний твір письменника — «Ніч на полонині» — вперше був поставлений на сцені Львівського драматичного театру імені М. Заньковецької в 1968 році. У часи виборювання незалежності України — в 1990 році у видавництві «Дніпро» в Києві вийшли твори Олександра Олеся у двох томах, де в основному зібрано весь поетичний та драматичний набуток письменника. Дуже влучно про три повернення творчості письменника в рідний край сказав Ростислав Радишевський: «Втретє повертається Олесь до рідного народу. Було перше визнання — коли гримів своєю славою по Україні. 'Було друге — коли він повертався до нас після чорних сталінських ночей. Тепер прийшло третє визнання — в час... висвітлення «білих плям» нашої історії й культури. Повернення його великої творчої спадщини, в якій журливий настрій переплівся з радісною вірою в щасливу будущність українського народу. Наш святий громадянський обов'язок — подбати про те, щоб його чесне і чисте поетичне слово ніколи не покидало рідної землі, коли вже Історією судилося його творцеві спочити в чужім краю».

 

Лірика Олександра Олеся

Аналіз поезій.

В Олександра Олеся є поезія «З журбою радість обнялась». Саме цей вірш колись дав назву поетичній збірці. Назва надзвичайно влучна, адже в людському житті вистачає і радості, й журби, а без одного з цих почуттів людина не змогла б оцінити силу іншого.

1. Для чого автор використовує риторичне запитання у першій строфі: З журбою радість обнялась...

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх,

з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

2. Чому ліричний герой вагається відповісти, яке з переживань складніше й сильніше:

В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я...?

Деякі літературознавці з іронією називали Олександра Олеся поетом «квіточок, зірочок і ясного сонечка». Якась доля правди в цьому визначенні є, але не маємо права забувати й про те, що саме Олесь був найталановитішим співцем кохання, пристрасті, радості від земної любові закоханої людини. І^ого вірш «Чари ночі» став однією з найулюбленіших в народі піснею «Сміються, плачуть солов'ї».

1. Природа у цій поезії наділена людською мовою. До чого спонукають закоханих солов'їні співи?

2. Як сказано у творі про минущість людського життя?

3. Чому навесні не лише люди, а й все живе у природі прагне любові? Як про це сказано у вірші?

4. Доведіть, що дана поезія має обрамлення.

Подібним тематично до поезії «іЧари ночі» є вірш «Любов»:

1. Про що розмовляє закоханий зі своєю дівчиною? Чому вважає, що краса ночі пов'язана саме з її приходом?

2. Які художні засоби і з якою метою використано у творі?

3. Чому вся краса зникає, зоряна ніч стає дощовою, як тільки дівчина прощається з милим?

Читачам Радянської України Олесь зовсім не був відомий як поет-патріот, а тим часом він — автор задушевних поезій про Україну, про її мову, красу її природи, багатство землі. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!» присвячений українській мові, яка в часи УНР на короткий час здобула статус державної:

1.. Уважно проаналізуйте першу строфу вірша:

0 слово рідне! Орле скутий! Чужинцям кинуте на сміх! Співочий грім батьків моїх. Дітьми безпам'ятно забутий.

2. Порівняйте головну думку поезії «О слово рідне! Орле скутий!» з таким уривком з поезії цього ж автора «В землі віки лежала мова»:

В землі віки лежала мова

1 врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова! ' '

Прийми мій радісний привіт. Навік пройшла нора безславна... ІДвіти і сяй, моя державна...

3. Чи актуальними є думки Олесевих поезій для нашого часу?

4. Як ви розумієте спонукання вірша «Доки ви будете ждать кам'яні»: Доки ви будете ждать, кам'яні, і

Доки отруєні будете спати?! Встаньте! Давно проспівали півні. Небо вбирається в ранішні шати. Схід червоніє в кривавім огні. Кличте калік і дітей понесіть. Станьте вгорі на зруйнованих мурах. Землю святую сльозами зросіть... Тихо заграйте на рідних бандурах, Небу своє каяття принесіть.

Завдання.

1. Скласти хронологічну таблицю дат життя і творчості О. Олеся.

2. Уміти аналізувати вірші.

Питання дя самоконтролю.

1.Чому О.Олесь вимушений був емігрувати?

2. Які теми порушує О.Олесь у своїх творах?

 

 

Тема:Олесь Гончар

Роман "Собор". Гнівне засудження пристосовництва, моральної хиткості, духовної спустошеності. Образ Володьки Лободи.

 

План

1.Питання моралі й етики в літературі.

2.Володька Лобода-соціальний тип, ім'я якому -браконьєр.

Література

1.П. Кононенко Українська література(хрестоматія) -к 2004р.

2.Укр.Література (підручники) за. ред. Р. К. Мовчан.

З.Укр.Слово. (хрестоматія української літератури) т. З.

1. У наш прагматичний час якось склалося так, що з нашої мови непомітно зникли слова, які, за всіма ознаками, повинні жити вічно. Ми можемо спостерегти, що і в літературі, і в житті все рідше звучать слова «добро», «краса», «совість», «душа», «благородство», «справедливість» та чимало інших слів, за якими стоять поняття, пов'язані з життям сотень поколінь, з віковічними духовними надбаннями народу.

Кажуть, що сучасність стоїть на дорозі з минулого в майбутнє, і література, особливо романістика, прагне розв'язати питання моралі й етики з погляду історичного досвіду народу, оцінки й переоцінки духовних здобутків національної історії. Яким має бути наше сьогодні й завтра і який зв'язок між минулим, сучасним і майбутнім? Література прагне дати конкретний образ прийдешнього світу - світу досконалості, доцільності, краси й людяності, вона відмовляється від несуттєвого й скороминущого, хвилинного, прагне відшукати духовні підвалини доби, утвердити закони й ідеали часу. Бо правдивий художник слова повинен відповідати за свою правду перед сучасниками й нащадками.

Олесь Гончар був саме таким письменником. Талант його весь час мужнів і розвивався під знаком посилення інтересу до проблем народного ідеалу людини.

«Собор» О. Гончара за жанром визначається як проблемно-філософський роман. Але письменника хвилюють не абстрактні категорії^^а те, що наболіло й назріло в житті.

У романі поставлено багато питань, на які нам необхідно знайти відповіді.

2. Володька Лобода - це зовсім не класичний негідник у стилі деяких викривальних романів. Він не «відсталий керівник», що «допустився помилок». Він породження доби, соціальний тип, ім'я якому-браконьєр. На перший погляд, Лобода - ініціативний працівник, «ідеї обмізковувати» -його справжня стихія, він майстер вигадувати «всі оті «кімнати щастя», вікторини, карнавали. Палац шлюбів і навіть святкові кольоретки для цукеркових коробок...». Або збудувати шашличну «назустріч побажанням

трудящих», в масовому порядку провести День спокійного сонця чи День приємних думок. Він завжди у пошуках «нових форм». Може здатися, що він ніколи й нікому не бажає зла, а зовсім навпаки, старається для інших. Але ж чому його добрі наміри повертаються до людей злом? Чому він «не в той бік думає»? А все це тому, що він не працює, а імітує працю, не мислить, а вигадує. Його душа безнадійно паралізована «наркотиком владолюбства», «героїном кар'єризму», він не має нічого святого у своєму серці. Ні жінки, ні дітей, ні звичаїв батьківських, ні любові, ні пам'яті... Тільки «жадоба іти по висхідній, брати штурмом Ельбруси життя». Звідки й нестримне прагнення прожектувати, «виявляти активність»: напопридумувати різних бездушних обрядів, затопити плавні, щоб створити море, чи висушити їх, щоб овочеві бази баклажанами забити. Як переконують людей дальші події. Лобода далеко не безневинний автор пустих прожектів. Це «єзуїт», «страшний підступний і мстивий тип», який шукає у людей «грішок на душі», скрізь сіє зло і зерна браконьєрства. Залякує Ягора Катратого «махновським» минулим і змушує його займатися браконьєрським ловом риби для компанії нічних «юшкоідів», красуню Єльку намагається урвати для себе браконьєрськими прийомами.

Така лободівщина - поняття загальне. Бур'ян браконьєрства проростає на пустирях людських душ, не засіяних любов'ю, вірою, потребою в красі.

Справжнім браконьєром можна назвати і колгоспного бригадира, спокусника, «що знівечив Єльчину душу», заради своєї хвилинної потреби похитнув її світлу віру в людей. ІУІайбутній Лобода пробивається в душі отого хлопця, що пише листа з армії: «Січас служить какось непривично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнеться, пайка хватає, наїдаюся полностю, так що на здоров'я не скаржусь, плюс до цьогсице й режим...» Недалеко від них відійшов і освічений технократ Геннадій, що «хизується своїм практицизмом», цікавиться тільки поліпшенням сортності сталі і майже впевнений, що сучасній людині ні до чого захоплюватися красою, вона може прожити без фресок Софії і мадонн Рафаеля.

Різні бувають браконьєри. Один глушить рибу вибухівкою, інший читає заради грошей лекції про кохання, поняття не маючи, що воно таке. Є й страшніші типи. Хирлявий пенсіонер з богадільні шкрябає пером в усі інстанції, пам'ятаючи, яку силу в недалекому минулому мали такі листи. У паноптикум руйнівників Гончар відніс і простих «свистунів», і «ідейних».

цілеспрямованих, які свідомо творять «царство стандарту», «дивляться на тебе», як на руду, з якої він має будь-що болванку виплавити.

Перший раз роман «Собор» було видано в 1968 році. Промайнули десятиліття, змінилося життя, але озирніться навкруги: виросли нові «браконьєри», «юшкоїди», руйнівники. Невже цю лободу не можна знищити? Олесь Гончар своїм твором «Собор» вчить нас заповнювати свою душу красою, вірою, любов'ю, і тоді ми можемо не боятися, що заросте вона бур'яном зневіри, зарозумілості, зневаги до всього чистого і світлого.

 

Завдання.

1. Студенти формулюють визначення, що таке епос, його основні жанри і записують ці визначення в зошити.

2. Уміти аналізувати образ Володьки Лободи.

 

Питання для самоконтролю.

1. Чому автор, на вашу думку, дав прізвище свому героєві Лобода?

2. Чому Лобода ненавидів собор, чим він йому заважав?

 

 

Тема: М. Коцюбинський

Життя і творчість. Психологічна новела «Інтермеццо». Автобіографічна основа, символічні образи, образотворчі засоби.

План

1. М. Коцюбинський життя і творчість.

2. Аналіз новели «Інтермеццо».

Література

1.В. Кононенко. Українська література, хрестоматія -к: 2004р.

2.Укр.Література:підр для 10 кл.За.Зап.Ред.-к освіта 2010р. З.М.Коцюбинський вибрані твори, 1978р.

4. Інформаційні ресурси інтернету.

 

Михайло Коцюбинський Михайло Коцюбинський: життя і талант.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився у Вінниці в сім'ї урядовця 17 (5) вересня 1864 року. На жаль, дитинство його не було й бути не могло щасливим: батько без тями пив, а багатодітна сім'я жила у страшних злиднях. Проте майбутній талант у Михайлика проявився дуже рано. Він любив народні пісні, сам складав і виспівував наївні дитячі співаночки, з великим задоволенням слухав кобзарів і лірників, багато читав, а у підлітковому віці пробував писати великий прозовий твір про фіннів.

Авторитету у Вінниці батько не мав, його звільняли мало не щомісяця з усе нижчої за рангом роботи, поки не запропонували посаду волосного писаря в селі Радівці; це образило і навіть отямило батька аж настільки, що він на якийсь час кинув пити, а згодом отримав значно кращу посаду в місті Бар. Мати почала дорікати чоловікові, що Михась досі поза школою, хоч його ровесники давно вчаться, і на сімейній раді вирішили найняти синові приватного вчителя Богачевського, який так попрацював з підопічним, що Михайлика прийняли відразу до останнього класу трирічної школи.

Шаргородське духовне училище, куди вступив юний Михайло Коцюбинський, було закладом д^ля дітей священиків та дворян низьких статків, проте знання воно давало добрі. Учні цього училища, в народі званого бурсою, крім теологічних наук, вивчали історію Російської імперії, французьку мову, географію. Кращі випускники закладу цікавилися станом літератури, читали Шевченка, Марка Вовчка, Квітку-Основ'яненка, а також європейських класиків Золя, Гюґо, Мопасана. У цей час батько став звичайнісіньким волоцюгою, кинув дружину з дітьми, ходив по селах, жебрав або писав скарги чи просьби за випивку в шинку. Як не було тяжко матеріально, Михайло закінчив бурсу, навіть вступив до духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, але мусив покинути навчання, бо треба було утримувати осліплу з горя матір і молодших дітей. Коцюбинські повернулися у Вінницю й поселилися у родички по материній лінії Блоневської.

Михайло підробляв репетиторством, але думав не тільки про хліб насущний. Із сімнадцяти років він уже мав контакти з революціонерами, а тому після обшуку й арешту, коли були виявлені компроментуючі його особу папери, знаходився під наглядом поліції. До речі, в такому випадку вже не дозволялося займатися репетиторством, а влаштуватися на якусь іншу постійну роботу неблагонадійній молодій людині було практично неможливо.

Незважаючи на матеріальні нестатки, Коцюбинський починає займатися літературною творчістю. Першим його твором стало відання «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма».' Матері оповідання дуже подобалося, вона переконувала сина, що ще писати такі не заборонені і всім милі й потрібні речі, підтримувати зв'язки з революціонерами. Матір можна зрозуміти, адже у 1884 році на квартирі Коцюбинських було проведено другий, а в 1885 році — третій обшук.

Незважаючи на переслідування з боку влади, вінничани шанували Михайла Коцюбинського й обрали гласцим міської думи. Та не захищав Михайло Михайлович права своїх виборців, дума приймала рішення, вигідні лише для багатих. Коцюбинський зневірився своїх силах і склав повноваження члена думи.

У 1890 році Михайло Коцюбинський познайомився з Іваном Франком, почав друкуватися у львівській пресі. Водночас, очевидно, за порадою Франка, він береться до перекладацької співпраці досить сумлінно перекладає твори російської та,польської класики українською мовою.

Щоб мати хоч якийсь законний документ для права викладати Михайло в 1891 році екстерном складає іспит на звання народного вчителя. Ця професія йому дуже подобалася. Своїх вихованців Коцюбинський любив, ставився до них як до рівних. Навчаючи сільських дітей, Коцюбинський вчив читати й селянських діток, які хотіли опанувати грамоту. З реальних дитячих доль списані, портрети і вчинки героїв оповідань М. Коцюбинського «5-ка», «Харитя», «Маленький грішник».

У цей час М. Коцюбинський стає відомим в Україні публікації повісті «На віру». Сам автор наче причащається до сільського красного письменства тим, що відвідує могилу Шевченка і приносить клятву продовжувати його справу.

Завдяки Миколі Костомарову, який прекрасно розумів, що молодому письменникові потрібні нові враження й сталі зародження у 1892 році Коцюбинський, отримавши посаду розпорядника влаштувався в комісію, що боролася з епідемією виноградників. У цій комісії, яка діяла влітку в Бесарабії та в Кишиневі підробляли студенти університетів, отже, товариство було цікавим для письменника. Проте дуже швидко Коцюбинський переконався, що врятувати здорові виноградники шляхом спалення, заражених хворобою не вдасться, адже захворювання поширювалося швидше від дії вживаних заходів, а селяни-виноградарі, не розуміючи, чому треба палити їхні виплекані сади, цим самим призвело чи до розорення ще вчора шанованих і заможних госпрдарів, і кілька разів намагалися повбивати членів комісії. Побачене на власні очі вилилося у повість М. Коцюбинського «Для загального добра».Експедиція по Молдавії в лавах антифілоксерної комісії переконала молодого митця, що на молдавській території заходиться село суто українських поселень, і він зробив висновок, що «українці живуть колоніями скрізь по Бесарабії».

Народницький рух, до якого молодий Коцюбинський ставився з великою прихильністю, для зрілого митця почав асоціюватися передусім з терором. Митець уже не підтримує зв'язків з народницьким підпіллям, не покладає надії на те, що освіта порятує народ. У забороненому цензурою оповіданні «Ціпов'яз» він розкриває трагедію сім'ї, де ворогами стали рідні брати, один з яких вирішив розбагатіти за рахунок повного розорення і зробив це по-сатанинськи жорстоко.

У 1895 році в Криму Михайло Коцюбинський знайомиться з слухачкою Бестужевських курсів Вірою Устимівною Дейшею. Невдовзі молоді люди одружилися, і через рік у них народився син Юрій. Подружжя жило в

Чернігові, де Михайло Михайлович влаштувався на роботу в земстві. У цьому місті були написані основні твори Коцюбинського: «В путах шайтана», «Відьма», трохи пізніше — «Він іде», «Невідомий», «Подарунок на іменини», «Фата моргана», «Інтермеццо», «персона грата». Окремими книгами вийшли збірки оповідань «В путах шайтана», «По-людському». А ще Коцюбинський активно сприяв виходу літературних альманахів, підтримував початкуючих письменників. Пізніше своїм хрещеним батьком Коцюбинського називали Павло Тичина, Василь Еллан-Блакитний, Аркадій Казка. У нашій літературі саме Коцюбинський вважається найтоншим імпресіоністом і одним з найглибших письменників, які постійно й дуже вміло торкалися теми психології своїх героїв, розкривали змінні порухи душі, перепади настрою.

У 1898 році Коцюбинський купив у Чернігові будинок, влаштувався діловодом, а потім статистом у міській управі, а також редагував збірник статистичного бюро. Наступає найплідніший період у творчому житті письменника. У Львові з'являються друком збірки оповідань «У путах шайтана» (1899), «По-людському» (1900). Під впливом побаченого під час роботи в антифілоксерній комісії побуту циган, турків, татар, молдаван з'являються твори про представників цих націй — «Пе каптьор», «Під мінаретами», «На камені». Іван Франко дуже цінував їх насамперед за те, що Коцюбинський подав «образи неторканих досі українським народом околиць і відносин».

Хвороба серця змушувала М. Коцюбинського витрачати кошти і час на вкрай необхідне лікування. Та найкращі кардіологічні клініки Німеччини, Італії, Австрії, лікування на Кіпрі мало чим допомагали. Галицькі друзі запрошували Коцюбинського скористатися карпатськими курортами, і в 1911 році він приїхав у Криворівню зі своїм найстаршим сином, суттєво поправив своє здоров'я та ще й зібрав матеріали про побут гуцулів і про опришків. На хвилі яскравих вражень, повернувшись додому, Коцюбинський написав повість «Тіні забутих предків», яка досі в нашій літературі вважається найкращою про жителів Карпат. Про опришків та їхнього легендарного ватажка Олексу Довбуша письменник написати вже не встиг, бо з тяжкими серцевими приступами потрапив у клініку Образцова. Хоча це був найкращий клінічний центр у Києві, допомогти письменникові не вдалося. Він помер 25 квітня 1913 року. Похований у Чернігові на Болдиній горі, яку дуже любив за життя.

М. Коцюбинського.

Новела «Інтермеццо».

Слово «інтермеццо» перекладається українською як «пауза», «перерва», «відпочинок». Музиканти так називають твір, який звучить в антракті в театрі, ш;об скрасити перепочинок публіки. Коцюбинського перебування в Кононівці стало своєрідною вешиною, чудовим відпочинком, після якого митець повернувся до творчості й повноцінного життя.

1. Для чого на початку твору автор подає список дійових осіб?

2. Ліричний герой картає себе за те, що вже втомився від незліченних «треба», безконечних «мусиш». Що він має на увазі цими словами?

3. Чому люди дратують митця, а художні персонажі, які переносяться з його уяви на папір, не дають письменникові жити?

4. Як описано митцем його приїзд у Кононівку? Що його вражає найбільше?

5. Чи відразу ліричний герой відчуває благотворний вплив природи на своє здоров'я? Чому в перші дні він не може вийти з влади спогадів і мучить себе тим, що став байдужим, адже коли читав про повішених, а іншого разу навіть з'їв при такому читанні сливу?

6. Як сприймає ліричний герой кування зозулі? Чи вірить, що віщунка обіцяє йому багато років життя? Чому?

7. Опишіть образи трьох білих собак. Вважають, що в цих образах Коцюбинський персоніфікував суспільні стани й в образі Пави — дворян. Чому найжорстокіший пес приховує свій характер?

8. В. Ф. Трепов, російський міністр внутрішніх справ, як багато раз намагалися знищити терористи-революцІонери, був надзвичайно жорстокою людиною, особисто підписував вироки про смертну кару учасникам селянських бунтів. Чому найжорстокішій ві М. Коцюбинський дає кличку, яка була прізвищем цієї людини?

9. Проаналізуйте уривок новели від слів «Мої дні течуть серед степу...» до «І зразу дасть мені настрій привіт твій, моя ближча приятелько». Зверніть увагу на кольористику, багатстві відтінків, тонІв і півтонів.

10. Прочитайте монологи, звернені до сонця. Чим саме вони вважають вас? Чи справедливо сучасники називали митця великим сонцепоклонником?

11. Чому тільки в селі Коцюбинський починає відчувати певний зв'язок з землею? Як ви розумієте слова новели: «В горах земля одягнена в камінь й залізо і недоступна. Тут я став кий до неї»?

12. Як у цьому уривку зображено ніч і чому автор новел говорить про те, що

«ніч будувалася»?

13. Опишіть, як саме сприймає митець спів жайворонка. Чому ця пташка здається письменникові справжнім віртуозом?

14. На початку твору письменника лякала зустріч з людьми. Чому нужденний селянин, який виливає свої жалі й скарги митцеві, вже не породжує бажання у випадкового слухача тікати від селянина світ за очі?

15. Прочитайте останній абзац новели. З яких слів ви переконалися, що письменник повністю одужав і готовий до творчості?

16. М. Новиченко про новелу «Інтермеццо» писав, що вона «займає у творчості Коцюбинського, можливо, таке ж місце, як ми відводимо «Пам'ятникові» у творчості Пушкіна, «Заповітові» в поезії Шевченка, бо в ньому знаходимо дуже сильний і яскравий маніфест письменника, висловлення його найзавітніших поглядів на митця». Чи погоджуєтеся ви з такою думкою і чому саме?

Завдання.

1. Скласти хронологічну таблицю дат життя і смерті М. Коцюбинського.

2. Уміти аналізувати новелу «Інтермеццо»

3. Виписати три зразки пейзажів.

Питання для самоконтролю.

1. Доведіть тезу: «Новела «Інтермеццо» - яскравий приклад синкретизму творчої палітри М. Коцюбинського.

 

 

Тема В.Стефаник новела « Новина"- трагічна доля галицького селянства, доведеного до зубожіння й кинутого напризволяще.

1.Аналіз новели за поданими запитаннями.

 

План.

Література

1. І. П. Кононенко. Українська література (хрестоматія)- К.: 2004р

 

Аналіз новели за поданими запитаннями.

1. Яка новина сталася в селі?

2. Впишіть рядки з твору, де описано хату Гриця Летючого?

3. Як жив, як заробляв на прожиття Гриць. Чи хорошим був батьком?

4. Чи допомагали йому доньки по господарству.

5. Що підштовхнуло Гриця втопити власних дітей?

6. Чи можна було уникнути трагедії?

7.

Завдання.

1. Охарактеризуйте образ Гриця Летючого.

 

Питання для самоконтролю.

1. Якби ви були суддею, засудили б ви Гриця?

 

 

Тема: В. Підмогильний. Огляд життя і творчості. Роман "Місто"- твір про становлення молодого письменника

План.

І. В. Підмогильний - один з когорти митців "Розстріляного Відродження"

2."Місто"- твір про становлення молодого митця.

Література.

1.Укр. Література, 11кл. Підр. За ред. І. В. Мовчан –