Методичні рекомендації до виконання завдання.

Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення психокорекційної програми, її виконання та аналіз її ефективності.

Цілеспрямований вплив на особистість здійснюється через психокорекційний комплекс, що складається з кількох взаємопов’язаних блоків (за А.А. Осіповою). Кожен блок спрямований на вирішення різних задач і складається з особливих методів і прийомів.

Блоки психокорекційного комплексу:

1. Діагностичний. Мета: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення факторів ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

2. Настановний. Мета: пробудження бажання взаємодіяти, зняття тривоги, підвищення впевненості клієнта у собі, формування бажання співпрацювати з психологом і щось змінити в своєму житті.

3. Корекційний. Мета: гармонізація та оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії зі світом і самим собою, певними способами діяльності.

4. Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Мета: зміна психологічного змісту і динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

За результатами психодіагностичного обстеження розробляється індивідуальна корекційна програма за такою схемою.

1. Мета та завдання корекції. Їх обґрунтування.

Визначаючи мету і завдання індивідуальної психокорекції, студент має обґрунтувати їх. Наприклад, спираючись на складену за результатами психодіагностичного обстеження характеристику досліджуваного, необхідно пояснити, чому предметом корекції обрано саме мотивацію навчання, або агресивність, або сором’язливість досліджуваного.

Постановка цілей корекційної роботи прямо пов’язана з теоретичною моделлю психічного розвитку і визначається нею. У вітчизняній віковій психології цілі корекційної роботи визначаються розумінням закономірностей психічного розвитку дитини як активного діяльнісного процесу, що реалізується у співпраці з дорослим. Відповідно виділяють три основних напрямки у постановці корекційних цілей: оптимізація соціальної ситуації розвитку, розвиток видів діяльності людини, формування вікових-психологічних новоутворень.

При конкретизації цілей необхідно керуватись рядом правил.

- Цілі корекції повинні бути сформульовані в позитивній, а не негативній формі. Негативна форма передбачає опис поведінки, діяльності, особистісних особливостей, які повинні бути усунені; опис того, чого не повинно бути. Позитивна форма навпаки включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особистості і пізнавальних здібностей, які повинні бути сформовані у клієнта. Позитивна форма визначення цілей психокорекції змістовно задає орієнтири для точок росту індивіда, розкриває поле для продуктивного самовираження особистості і тим самим створює умови для постановки особистістю в подальшій перспективі цілей саморозвитку.

- Цілі корекції повинні бути реалістичними і співвідноситись з тривалістю корекційної роботи і можливостями перенесення особистістю нового позитивного досвіду і засвоєних на корекційних заняттях способів дій в реальну практику життєвих відносин.

- При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати дальню та ближню перспективи розвитку особистості і планувати як конкретні показники її особистісного та інтелектуального розвитку по закінченні корекційної програми, так і можливості відображення цих показників в особливостях діяльності і спілкування клієнта на наступних стадіях його розвитку.

2. Очікувані результати. Описуються конкретні показники у сфері інтелектуального усвідомлення, емоційній та поведінковій сферах, які планується досягти в результаті корекції.

У процесі корекції особистість може, наприклад:

· в інтелектуальній сфері (усвідомити мотиви своєї поведінки, особливості своїх ставлень і стосунків, емоційних і поведінкових реакцій; усвідомити неконструктивний характер ряду своїх ставлень, емоційних і поведінкових стереотипів; усвідомити міру своєї участі у виникненні конфліктних і психотравмуючих ситуацій тощо);

· в емоційній сфері (навчитися розуміти та вербалізувати свої почуття; отримати емоційну підтримку; модифікувати спосіб переживань та емоційного реагування);

· в поведінковій сфері (навчитися коректувати свої неадекватні реакції та оволодіти новими формами поведінки).

3. Обґрунтування виду і форми корекції:

- за характером спрямованості: симптоматична (передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу) чи каузальна корекція (спрямована на джерела та причини відхилень, більш тривала за часом, вимагає значних зусиль, однак більш ефективною, порівняно з симптоматичною).

- за змістом: корекція пізнавальної сфери, особистості, афективно-вольової сфери, поведінкових аспектів, міжособистісних стосунків.

- за формою роботи з клієнтом: індивідуальна корекція, групова (у закритій природній групі: сім’я, клас; у відкритій групі для клієнтів зі схожими проблемами), змішана корекція.

4. Терміни корекції:

- загальна тривалість корекції: зверхкоротка корекція (триває хвилини або години і спрямована на вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів), коротка (триває кілька годин чи днів, застосовується для вирішення актуальної проблеми, ніби „запускає” процес змін, який триває і після завершення зустрічей), тривала (триває місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблем, під час корекції проробляються багато деталей, ефект розвивається повільно і носить стійкий характер), зверхтривала (може тривати роками, зачіпає сфери свідомого і несвідомого; багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань; ефект розвивається поступово і носить тривалий характер);

- частота необхідних зустрічей;

- тривалість кожного корекційного заняття.

5. Необхідні матеріали та обладнання.

6. Зміст корекційних занять:

Кожне заняття описується за такою схемою:

- номер заняття;

- мета заняття;

- тривалість заняття;

- детальний опис методів, методик і технік психокорекції;

- необхідні матеріали та обладнання.

7. Опис способів контролю динаміки корекційної роботи.

8. Завдання консультативної роботи з педагогами і батьками досліджуваного на основі отриманих в результаті психодіагностики даних.

Розробляючи психокорекційну програму, слід керуватися такими принципами (за А.А. Осиповою):

1. Принцип єдності діагностики і корекції. По-перше, початку здійснення корекційної роботи обов’язково має передувати етап ґрунтовного комплексного діагностичного обстеження. На його основі складаються первинні висновки і формулюються цілі і задачі корекційної роботи. По-друге, реалізація корекційно-розвивальної діяльності психолога вимагає постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки, діяльності, динаміки емоційних станів клієнта, його почуттів та переживань у процесі корекційної роботи.

2. Принцип нормативності розвитку, під якою слід розуміти послідовність вікових стадій онтогенетичного розвитку. В процесі психокорекції психолог має враховувати вікові норми психічного розвитку.

3. Принцип корекції „згори вниз”. Корекція за цим принципом носить випереджальний характер і полягає у створенні „зони найближчого розвитку” для особистості, побудові психологічної діяльності, яка спрямована на своєчасне формування психологічних новоутворень.

4. Принцип „знизу вгору”. Корекція за цим принципом здійснюється в межах поведінкового підходу, спрямовується на тренування вже наявних психологічних здібностей, формування заданої моделі поведінки та її підкріплення.

5. Принцип системності розвитку психологічної діяльності, який задає необхідність урахування в корекційній роботі профілактичних та розливальних завдань, а не лише вирішення актуальних проблем розвитку.

6. Діяльнісний принцип корекції. Основним способом корекційно-розвивального впливу є організація активної діяльності особистості, в ході якої створюються умови для орієнтування у складних, конфліктних ситуаціях, організується необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку особистості.