Викриття неправдивих свідчень

Як вже відзначалось, надання неправдивих свідчень набуло досить поширений характер. Тому від слідчого вимагається велика майстерність для їх виявлення та розкриття. Причини, з яких надаються неправдиві свідчення дуже різноманітні. Свідок може надавати неправдиві свідчення через небажання приймати участь у розслідуванні, страху помсти, зацікавленості в результатах розслідування тощо. Підозрюваний — у зв'язку із наміром уникнути відповідальності, применшити свою вину, приховати співучасників тощо.

Зміну позиції особи, яка дає неправдиві свідчення, можна отримати, як правило, шляхом з'ясування та усунення причини, через яку вони надані, або на основі використання доказів, які демонструють їх неправдивість. У зв'язку з цим першочерговим завданням слідчого при наявності, неправдивих свідчень є з'ясування причини надання таких свідчень.

Неправдивість свідчень може бути встановлена слідчим за такими ознаками:

а) суперечність іншим даним по справі. Частіше за все це розходження свідчень з результатами огляду місця події, свідченнями інших осіб тощо. Іноді це може проявлятися в невідповідності фактичній обстановці, закономірності об'єктивної дійсності.

При спробі нелегального перетину кордону з Республікою Білорусь було затримано громадянина з контрабандним вантажем, який прямував на легковому автомобілі. Затриманий показав, що проїжджав з Києва на Чернігів і на зворотному шляху заблукав. Слідчий запропонував йому знову почати шлях із Чернігова. При цьому він звернув його увагу на дві обставини: по-перше, на те, що з Чернігова до Києва веде хороша асфальтована траса, а у бік Республіки Білорусь — ґрунтова, по-друге, на наявність на виїзді з Чернігова великої кількості вказівників напрямків руху. Після цього затриманий зізнався у намірі прямувати у бік Республіка Білорусь;

б) наявність внутрішніх протиріч у самих свідченнях. Приховуючи співучасників, підозрюваний заявив, що узяв усе вкрадене сам за один раз. Слідчий запропонував йому прикинути об'єм та вагу "взятого ним". В наслідок цього, впевнившись, що вкрадене неможливо розмістити водному мішку і одному його нести, підозрюваний назвав своїх співучасників. Неможливість виконання вказаної дії одному була потім підтверджена при відтворенні обстановки та обставин події;

в) змальовування подій, особливо віддалених у часі, з надзвичайною точністю.

г) співпадіння до найменших деталей свідчень кількох допитуваних, що звичайно говорить про змову, оскільки у реальних свідків та учасників не може бути повного співпадіння у сприйнятті, так як кожний бачить і оцінює у відповідності зі своїми особливостями, інтересами, роллю в скоєному.

При розслідуванні зґвалтування та убивства, здійснених особливо жорстоким способом та із специфічним знущанням над жертвою, були встановлені та викриті п'ять злочинців, які зізнались у скоєному і дали однакові показання. Слідчого насторожила швидкість зізнання злочинців у такому зухвалому злочині і він, звернувшись до матеріалів узагальнення практики розслідування убивств, проведеного Л.Г.Відоновим [ЗО], встановив, що убивства і зґвалтування таким чином у більшості випадків скоюють неодноразово засуджені та дебіли. Серед встановлених злочинців таких не знайшлося. Провели вивчення їх оточення. Дебілів у ньому не встановили, але було кілька неодноразово засуджених. Один з них виявився отим найбільше активним співучасником — ініціатором скоєння цих злочинів і саме таким способом [31, С.18];

д) відсутність у свідченнях неістотних подробиць, що може говорити про те, про що розповідається, не пережите допитуваним;

е) різне пояснення одних і тих же обставин на різних допитах;

ж) наполегливе, неодноразове повторення допитуваним за власною ініціативою якихось тверджень (типу "Я добре це запам'ятав", "Я цього не бачив"). Східна мудрість говорить: "Ти сказав мені в перший раз і я повірив. Ти повторив — і я засумнівався. Ти сказав в третій раз — і я зрозумів, що ти брешеш" [32, С.299];

з) припущення обмовки (див. § 9);

і) наявність виразів і категорій, які не відповідають рівню освіти та розвитку допитуваного, що свідчить про те, що він говорить "з чужих слів";

к) приховування фактів, які за інформацією слідчого добре відомі допитуваному. Свідок заявив, що про скоєний злочин дізнався "з розмов". На запитання слідчого про те, кого з підозрюваних він знає, відповів заперечно. Тоді слідчий показав йому фотографію, на якій той зображений разом з ними. Таке викриття в брехні призвело до надання правдивих свідчень;

л) замовчування про те, що повинен знати допитуваний при певних обставинах (його зв'язок, характер обстановки, в якій він знаходився тощо). Відповідаючи на запитання про те/яким шляхом можна пройти в село, прямуючи в яке зникла потерпіла, підозрювана змовчала про найбільш коротку дорогу. Після запитання слідчого про цю дорогу, вона детально її змалювала але не згадала про великий яр. Це здалось підозрілим у зв'язку з чим прийняли рішення оглянути його. Там і був знайдений закопаний труп убитої потерпілої [25, С.82]. В іншому випадку підозрювана до порушення проти неї кримінальної справи вивезла із своєї квартири усі цінні речі. На допиті вона заперечувала цей факт. Тоді слідчий запропонував їй назвати своїх родичів і знайомих. Допитувана "забула" вказати кількох своїх добрих знайомих. Під час обшуку в цих осіб було знайдено те, що розшукувалось [16,С.131].

Наведений перелік ознак неправди не є вичерпним. Можна відзначити окремо такі ознаки, як поведінка допитуваного, його реакція на зміст та хід розмови. Характеристику цього можна проілюструвати наступним:

"Усмішкою можна виразити все що завгодно: легке презирство та тихе обожнювання, зверхню ввічливість та ніжну поблажливість... Вона ж може ненароком видати таємне, зробити явним невидиме, скоїти зраду, виявити потрясіння та збентеження. Посмішкою можна проговоритися [33, С.10]. Б.Шоу відзначав: "Є 50 способів вимовити слово "так", 500 способів вимовити "ні" і тільки один спосіб написати ці слова".

З урахуванням цього, слідчий повинен вміти не тільки аналізувати те, що повідомляється, але І контролювати, як все це вимовлено — бадьоро, рішуче, впевнено або, навпаки, з хвилюванням, затримкою, невпевнено, нервово тощо.

До тактичних засобів виявлення та викриття неправдивих показань належать:

1. Деталізація показань (див. § 14). Підозрювана скоїла квартирну крадіжку, вивезла викрадені речі та сховала їх у лісі, де вони були знайдені людьми, які збирали гриби. Зізнавшись у цій крадіжці, вона дала показання, що одна скоїла цей злочин та сама вивезла речі на автобусі за місто. Слідчий задовольнився тим, що вона визнала себе винною і не намагався деталізувати цю частину показань. Коли справа перейшла до іншого слідчого він став з'ясовувати в неї: у чому саме нею вивозились викрадені речі, як вони були запаковані, скільки разів вона їздила з міста у ліс, на якій зупинці та з якого боку від шосе виходила, яка вартість проїзду, в скількох місцях закопувала речі тощо. На жодне з цих запитань підозрювана не змогла дати чіткої відповіді, що свідчило про наявність співучасників, хоча б під час вивезення викраденого, які в подальшому були встановлені [8, С.37];

2. Проведення повторного допиту, що дозволяє виявити розходження, які неминучі при створенні вигаданих подій та наповнення їх обставинами, що конкретизують ці події;

3. З'ясування контрольних даних, які дають можливість перевірити правдивість повідомленого (про погоду в день події, роботу транспорту, відключення електроенергії тощо). Свідок дала свідчення, що бачила потерпілу в день замаху на неї. Слідчий попросив її згадати весь той день з ранку. Вона розповідає та згадує, що тоді дуже поспішала, оскільки через дощ довго не могла подоїти корову. Перевіряється ця обставина та з'ясовується, що в цей день дощу не було [7, С.118];

4. Допущення легенди, тобто вислуховування всього неправдивого повідомлення без виказування сумнівів та недовіри, щоб, по-перше, створити враження, що легенда прийнята, а, по-друге, отримати досить широку базу для наступної перевірки та викриття;

5. Покладання краю брехні напочатковому етапі допиту, коли для її спростування є достатні дані;

6. Виявлення зацікавленості до незначних другорядних фактів та замовчування про інші, відомі слідству обставини (своєрідний резерв слідчого), що породжує вагання допитуваного та, можливо, перебільшене уявлення про інформацію, якою володіє слідчий, у Зв'язку з відсутністю зацікавленості до головного. Слідчий перед допитом свідка отримав дані про те, що той дав обіцянку підозрюваному (своєму начальнику) не повідомляти відоме. Запросивши його на допит, слідчий почав з'ясовувати питання, які не відносяться до суті справи. Через деякий час свідок почав виявляти хвилювання та побачивши, що слідчий не переходить до з'ясування обставин злочину, заявив, що очікував зовсім інших запитань. На це слідчий сказав, що знає про його обіцянку одному із злочинців і не розраховує на отримання правдивих свідчень. Свідок знітився, заявив, що він чесна людина і дав правдиві свідчення [34, С.127].

7. Створення враження поінформованості слідчогопро Обставини скоєння злочину (див. § 8);

8. Викладення слідчим ймовірного ходу подій (див. § 15);

9. Використання темпу постановки запитань допитуваному: а) швидкий — перешкоджає можливості обмірковування неправдивих відповідей та збільшує емоційне напруження, яке сприяє появі обмовок, б) сповільнений — дозволяє забезпечити деталізацію фактів та усунення від висвітлення "слабких місць" у показаннях;

10. Спростування неправдивого алібі (див. § 14);

11. Емоційний експеримент, який полягає у використанні емоційних реакцій та переживань допитуваного. Чоловік підозрювався в убивстві своєї дружини, труп якої не був знайдений. Доказів його причетності було недостатньо, а сам він категорично заперечував це. У слідчого була телеграма, яка прийшла у відповідь на запит про розшук, з пропозицією направити чоловіка для впізнання трупа дружини. Після отримання цієї телеграми слідчий з'ясував, що це не труп жінки підозрюваного. Під час допиту слідчий на деякий час пішов з кабінету та "випадково" залишив телеграму на столі. Коли він повернувся, то по стану підозрюваного зрозумів, що він ознайомився з телеграмою. Тоді слідчий запитав:

— Вам зрозуміло з приводу чого Вас викликали на допит?

— Так, — відповів підозрюваний.

— В такому випадку розповідайте все докладно. І підозрюваний дав правдиві показання, які були підтверджені наступним розслідуванням [35, С.38-40];

12. Початок допиту з обставин (епізодів) найбільш відомих слідчому та підкріплених доказами.

Робітниця бухгалтерії підозрювалась у вимаганні хабарів та крадіжках. До моменту її затримання були докази вимагань хабарів та незрозумілі способи скоєння крадіжок. Під час допиту вона все заперечувала. Тоді слідчий закінчив допит та сказав: "Продовжимо допит після проведення обшуків у Вас вдома та на роботі". З обшуку він повернувся з кіпою вилучених документів, але продовжував допит знову запитаннями про вимагання хабарів. По поведінці допитуваної він помітив, що її більше цікавить інша тема: вона була неуважною, задумливою, відповідала недоречно Через деякий час вона напряму запитала, які саме документи вилучені та чому слідчий не запитує про це.

Використовувати докази було рано і слідчий сказав, що вирішив спочатку призначити ревізію та провести судово-бухгалтерську експертизу. "Виходить, Ви мені не довіряєте?" - запитала підозрювана. Слідчий: "А як вам довіряти, якщо Ви до цього давали неправдиві показання?" Після цього він задав низку прямих запитань, що випливали з результатів обшуку. Підозрювана відповіла на них та зробила перший крок на шляху зізнання, розповіла про три епізоди крадіжки [13, С.35-37];

13. <І>Запрошення до участі в допиті авторитетних для допитуваного осіб (окрім малолітніх), чия присутність може завадити наданню неправдивих показань;

14. Пред'явлення доказів (див. § 16);

15. Застосування під час допиту звуко- і відеозапису для забезпечення повноти фіксування повідомленого допитуваним та спростовування заяв про помилкове здійснення протоколювання показань, а також з метою впливу, що стримує зміну зайнятої позиції.

Підозрюваний, який визнав свою провину в убивстві брата, чий труп був знайдений в морі, з прив'язаною до нього брилою бетону, категорично заперечував участь у злочині ще кого-небудь. Під час допиту, який супроводжувався магнітофонним записом, його запитали, де була знайдена брила бетону. Запитання виявилось несподіваним і підозрюваний машинально відповів: "Я не бачив, де він її знайшов", чим виказав участь в убивстві ще однієї людини. Зрозумівши, що обмовився, підозрюваний заявив, що він не так сказав, але, прослухавши фонограму допиту, визнав, що у приховуванні трупа йому допомагав його товариш.

Перелік тактичних прийомів, які сприяють виявленню та викриттю неправдивих свідчень, може бути продовжений. Окрім наведених тут та розглянутих в інших параграфах посібника слід вказати на різні засоби переконування та роз'яснення: хибності по суті та шкідливості для себе позиції зайнятої допитуваним, достатності доказів для викриття злочину свідчень допитуваного, помилковості почуття взаємовиручки шляхом демонстрування нетовариського відношення з боку осіб, яких він прикриває тощо. Один з учасників злочинної групи, визнав свою провину, вперто не надавав ніяких показань відносно співучасників, навіть після того, як деякі з них визнали окремі епізоди своєї злочинної діяльності. У розпорядженні слідчого були дані про те, як ці особи висловлювалися про нього, про його здібності, про те як його обдурювали при розподілі "здобичі" тощо. Слідчий ознайомив підозрюваного з цією інформацією, після цього, він дав докладні показання про роль кожного із співучасників у формуванні злочинної групи, так і навіть про тих, про яких слідчому ще не було відомо. Але міра гри на протиріччях інтересів повинна бути чітко зваженою. У літературі наводиться зовнішньо нібито аналогічний приклад, неправомірність якого незаперечна для нас. Дружина намагалася приховати керівну роль свого чоловіка в злочинах, у скоєнні яких вони звинувачувались разом. У слідчому ізоляторі у чоловіка вилучили листа до його коханки: "Я виберусь скоро, а Людку посадять надовго. Нам з тобою до старості вистачить відпочивати, доки вона дочекається амністії'. Слідчий пред'явив цього листа дружині, після чого вона дала докладні показання, які викривали дійсну роль чоловіка [7, С.130-131]. Припустимість такого "прийому" аргументуєтся тим, що дружина мала можливість "вільно та свідомо не змінювати свого відношення до предмету допиту". Але справа у тому, що, по-перше, при цьому має місце безцеремонне втручання у сімейне життя, по-друге, воно може призвести не тільки до руйнуванню сім'ї, але й до більш серйозних наслідків, які загрожують життю будь-кого з цього "трикутника". Тут, зрозуміло, немає обману, але є те, що можна кваліфікувати як розголошування інтимних сторін життя, які стали відомі під час розслідування. Тому при прийнятті рішення про використання будь-якого тактичного прийому повинні бути спрогнозовані та враховані ті наслідки, до яких це може призвести.

В деяких випадках неправдиві показання можуть бути пов'язані з обмовленням і самообмовленням. При підозрі на обмовлення обов'язково повинно бути виявлено характер взаємовідносин, розходження інтересів. Так, якщо допитуваний був викритий у брехні іншою людиною, яка проходить по справі, то перед тим, як використовувати ці показання, треба з'ясувати їх відносини: як вони знайомі, чи не було між ними ворожості, сварки, чи не має підстав для обмовлення. Якщо є, то потрібно обміркувати необхідність пред'являти ці свідчення, якщо ж скаже, що відношення нормальні, то в наступному менш вірогідна заява про обмовлення.

Самообмовлення проявляється насамперед у недостатній поінформованості про обставини події, що розслідується, згоді у всьому із слідчим, в прагненні до найшвидшого завершення розслідування. Тому, як неправдиві свідчення з наміром ввести слідство в оману, так і "взяття вини" на себе повинно ретельно перевірятися та обов'язково підтверджуватися іншими даними.

Обвинувачуваний повністю визнав свою вину, що підтверджувалось матеріалами розслідування. Але при більш уважному вивченні матеріалів справи, звернули увагу на те, що він, правильно вказав місце, де були сковані трупи убитих, пози в яких вони знаходилися, вікно, через яке проник у дім убитих, однак не зміг змалювати обстановки в домі, перерахувати та охарактеризувати викрадені речі. На основі цього висунули версію просамообмовлення, що і підтвердилося під час перевірки [36, С.74-82].

Перевірка алібі

Під алібі розуміється перебування підозрюємо"! особи в момент скоєння злочину в іншому місті, що виключає можливість його участі в даній події. Злочинці досить часто висувають алібі з наміром ухилитися від відповідальності за скоєне.

Алібі може бути як дійсним, так і неправдивим. Дійсне алібі — це посилання на реальні докази, котрі підтверджують суть зробленої заяви.

Неправдиве алібі у більшості випадках будується на основі:

а) змови з особами, які готові свідчити на користь підозрюваного;

б) посилання на реальну подію (зустріч, відвідування якогось заходу), яке зміщується у часі на момент скоєння злочину;

в) заява про алібі при відсутності даних, що його підтверджують, наприклад, підозрюваний робить заяву: "Я прийшов додому з роботи та ліг спати. По дорозі додому я нікого не зустрічав".

Перевірка останньої заяви дуже складна, оскільки і при справжньому алібі можливі випадки відсутності свідчень, які його підтверджують (ні з ким не зустрічався, нічого особливого не трапилося, не залишив конкретних слідів перебування у вказаному місці тощо). У подібних випадках необхідно шукати можливості перевірки зробленої заяви шляхом виявлення тих обставин і фактів, які повинні був знати підозрюваний, якщо у вказаний ним час був у вказаному місці. У наведеному прикладі це можуть бути які-небудь події, що мали місце у перевіряємий проміжок часу в сусідів, в під'їзді будинку, в дворі (урочисті події, бійка, вимкнення світла тощо), прихід знайомих та близьких перевіряємого, їх телефонні дзвінки тощо.

Основним засобом викриття неправдивого алібі, яке побудоване на основі змови, є максимальна деталізація показів, оскільки змовитися можливо тільки про основне — місце, час, учасників, заняття тощо. Але неможливо передбачити усі деталі, про які може запитати слідчий. До деталей, наприклад, при зустрічі в компанії, можуть належати: як виникла ідея цієї зустрічі, хто був її ініціатором, чому вона була присвячена, як встановлювались час та місце зустрічі, хто здійснював запрошення, чи всі намічені прийняли запрошення, в якій послідовності збиралися учасники зустрічі, хто у що був одягнений, чим займався кожен після приходу, про що була розмова, який вона мала характер (цікавий, спокійний, нервовий тощо), як був сервірований стіл, хто цим займався, стіл був накритий до прибуття гостей чи це завершувалось вже при них, чи допомагав у цьому хто-небудь з гостей, з чого складалася закуска та випивка, чи не було якихось пригод під час застілля (що не-будь перекинули, розбили, розлили) тощо. Наведений перелік запитань "до зустрічі за столом", зрозуміло, не є вичерпним, а тільки демонструє деякі напрямки перевірки, які можуть розвиватися практично нескінченно. Наприклад, деталювання одягу — за сезоном, модністю, новітністю, кольору, комплектністю; того, що мало місце при зустрічі - чи вмикали телевізор, радіо, що там передавалося, чи приходив хто-небудь із знайомих або сусідів, чи були телефонні дзвінки.

Яскравим досвідом виявлення того, що не змогли передбачити та про що, домовилися при змові, може слугувати наступний випадок. Три особи вирішили обмовити посадову особу у вимаганні та отриманні хабара. Під час планування цієї акції вони, на їх думку, обговорили всі обставини, пов'язані з даванням хабара: причина, у зв'язку з яким вимагався хабар, місце, де передавалися гроші (ресторан), час та порядок відвідання ресторану (що замовляли, хто розраховувався, хто обслуговував, що виконував оркестр тощо), суму та характер переданих грошей (номінал купюр, упаковка, сума внеску кожного з них) тощо.

Посадова особа заперечувала отримання хабара та заявила, що після відмови вчинити незаконну операцію в інтересах цих осіб, вони пообіцяли помститися йому. Під час повторного допиту позивачів, максимально деталізуючи змальовану ними подію, слідчий запропонував кожному з них вказати на плані ресторану стіл, за яким вони сиділи а момент передачі хабара. Кожний з них вказав столи в різних місцях ресторану. Під час відвідин ресторану ці розбіжності у показаннях були зафіксовані [16, С. 144-145].

Максимальна деталізація показань мас на меті не тільки "розширення поля" (можливостей) для їх перевірки, але й для реалізації наступного тактичного прийому — проведення повторного допиту. Справа в тому, що вигадка на рівні деталей, по-перше, не дозволяє зберегти Їх усі в пам'яті і, як наслідок, при повторюванні буде багато розбіжностей, що обумовлено цим, по-друге, досить характерно, що "розвиток" обставин надуманої події для наступних розповідей буде додавати новели і розходитись з раніше повідомленим.

Викриття алібі, яке побудоване на основі зміщення у часі, базується на тих же прийомах виявлення розбіжностей. Але воно значно складніше, через те, що розбіжності будуть торкатися тільки обставин часу (годин, послідовностей днів), тобто того, що змінено, а все інше буде реальним, оскільки подія відбувалася насправді. Тому треба звернути увагу на деталізацію та характеристику обставин часу: чим підтверджується, що мова йде саме про цей час, про цей день тижня; що конкретно передувало і наставало за цією подією, якими обставинами, які мали взаємозв'язок з іншими фактами та особами, чим воно відрізнялося тощо.

Важливе значення під час перевірки алібі має виявлення не стільки того, що розповість про той час, що цікавить, допитуваний, скільки те, що він не може знати про реальне наповнення часу, на яке він зміщує період алібі.

Напередодні скоєння злочину М. пішов у кінотеатр на сеанс, який відповідав часу планованого злочину. Після перегляду фільму він знищив куплений білет та придбав інший на той ж сеанс наступного дня, який "випадково зберіг" і пред'явив слідчому під час допиту. Отримав від підозрюваного докладну характеристику обставин відвідин кінотеатру (що демонструвалось, яка обстановка була в кінотеатрі тощо), слідчий під час перевірки встановив, що в день, на який посилався допитуваний, демонструвався не той кіножурнал, який він подивився при відвідуванні кінотеатру.

В іншому аналогічному випадку слідство встановило, що в "день алібі" було два відключення електроенергії, які переривали демонстрування кінофільму, чого не було напередодні і про що, природно, не знав підозрюваний.

Під час перевірки алібі необхідно враховувати його повну та часткову підтвердженість. Повна означає, що з'ясовано весь період часу алібі, тобто встановлено, що від його початку і до закінчення конкретна особа знаходилася у визначеному місті. Часткова свідчить про те, що перебування особи не зафіксовано на всьому проміжку часу. Практика, нажаль, багата прикладами того, коли на основі частково встановленого алібі (з проблемою контролю за перебуванням) робили висновок про непричетність підозрюваного до скоєного ним злочину.

Під час розслідування убивства жінки встановили винну в цьому особу. З урахуванням того, що убивство було скоєне довгим тонким шилом, згадали, що ця особа підозрювалась § убивстві своєї матері, яке було скоєне аналогічним знаряддям. Але тоді було встановлено його алібі. У зв'язку з цією обставиною слідчий вирішив знову перевірити алібі підозрюваного. При цьому з'ясувалося, що в момент скоєння убивства матері підозрюваний був у відрядженні і знаходився за 129 км від місця, де мешкала мати. Він жив у готелі разом із своїми співробітниками, які на минулому допиті засвідчили, що після гри в карти підозрюваний близько 24 години пішов до себе в номер, а о 8 годині ранку вони зустрілись у буфеті. Ці обставини були прийняті за встановлені алібі. При новій перевірці з'ясувалося, що зайшовши в номер, підозрюваний через вікно вибрався з готелю, на попутному автомобілі приїхав до матері, убив її та повернувся у готель, Для такої "подорожі" підозрюваний скористався тим, що знаходився у номері один.

Прикладом правильної перевірки алібі слугує інший випадок. У справі про нанесення тяжких тілесних ушкоджень, наслідком яких була смерть, підозрюваний висунув алібі: у час, який цікавив слідство, (з 23 до 24 години) він знаходився на балу в клубі. Те, що він пішов з клуба по закінченні балу разом з усіма, підтвердило багато свідків. Вахтер стверджувала, що до цього підозрюваний нікуди не виходив. Слідчий припустив, що підозрюваний міг вийти на вулицю через кінопроекторну, оскільки працював помічником кіномеханіка. Цим же шляхом він міг і повернутися. Слідчий з'ясував, що в 23.15 на балу розігрувалась лотерея. Організатори та учасники лотереї розповіли, що розігрувалося, які епізоди у зв'язку з цим мали місце. Пізніше на балу виникла бійка, яка була перервана працівниками міліції. Якщо підозрюваний знаходився у вказаний час у клубі, то йому повинні бути відомі ці події. Слідчий не задав прямого запитання про це, а попросив розповісти, як він провів час на балу. Підозрюваний старанно перерахував все, що він бачив, коли та з ким танцював тощо. Але про лотерею та бійку не згадав. В числі інших уточнюючих запитань слідчий спитав про лотерею та бійку. На ці запитання підозрюваний відповів заперечно, що засвідчило, відсутність підозрюваного в клубі з23 до 24 години. Він був вимушений зізнатися в цьому, коли слідчий вказав на розходження у його свідченнях з тим, що було насправді [8, С.98-99].

У деяких випадках навіть повна достовірність перебування підозрюваного в момент скоєння злочину в іншому місці недостатня для висновку про наявність алібі. Про це красномовно свідчить такий приклад. У селі сталася велика пожежа, за якою згоріло кілька будинків та господарчих будівель. При огляді кожного місця пожежі в купах сміття та попелу було знайдено горшки для квітів, які були наповнені, як виявилося, не землею, а торфом, під яким знаходився попіл деревини. Усі хазяї будинків, які згоріли, сказали що ці горшки їм не належать, і звідки вони з'явилися вони не знають. Виявлення цих засобів підпалення надало можливість відкинути алібі підозрюваних, які протягом довгого часу до виникнення пожежі були на очах у багатьох односельців, нікуди не відлучалися і на цій підставі. відкидали свою причетність до пожежі. Під час експериментальної перевірки встановили, що торф, якщо його помістити в горшки на дров’яне вугілля, тліє декілька годин [37, С.206-207].

Таким чином, алібі може мати доказове значення тільки при його, підтвердженні у повному об'ємі часу та місця.