Передмова
Розслідування злочинів — це збирання, аналіз і використання інформації для розв'язання завдань кримінального судочинства. Це потребує від слідчого творчого підходу і особливого вміння, насамперед, з урахуванням сучасних умов боротьби із злочинністю. До їх числа належать: по-перше, зростання професіоналізму злочинців, посилення організаційних засад підготовки, вчинення та приховування злочинів; по-друге, небажання (через страх або з інших причин) громадян брати участь у розслідуванні, відмова в суді від раніше даних свідчень (ще в кінці 80-х років кожний четвертий свідок і кожний шостий потерпілий змінювали в суді раніше дані свідчення - [1, С.23]); по-третє, організаційно-кадрові та інші недоліки системи розслідування (матеріально-технічне і науково-методичне забезпечення, плинність кадрів, рівень їх підготовки тощо.) [2, С.21-23].
В плані збору доказової інформації одне із основних місць належить допиту, із всього бюджету часу, виділеного слідчим на проведення слідчих дій, для проведення допиту використовується приблизно 85%, а для проведення всіх інших слідчих дій біля 15% [3, С.6]. Але місце і значення допиту <І>в забезпеченні результативності слідства визначається не стільки вказаними кількісними показниками, скільки вмінням тактично грамотно побудувати і провести допит, що відображає рівень професійної майстерності слідчого, обумовлює досягнення мети його діяльності.
Всі види людської діяльності характеризуються єдиним показником — рівнем раціональності їх здійснення: від майстерного до примітивного виконання складових їх операцій. Для багатьох сфер раціональність визначається двома основними факторами: сукупністю прийомів діяльності і рівнем вміння їх практичної реалізації виконавцем. Але є ряд галузей діяльності, де виключно важливий третій фактор — сторона, яка зацікавлена в досягненні протилежного результату діяльності, здійснює самостійні дії, створює протидію. До таких видів діяльності належать спорт, ведення військових операцій, розслідування злочинів тощо. В цих сферах діяльності для досягнення запланованого результату потрібно не тільки виконати визначену сукупність операцій, а насамперед здійснити їх підбір в залежності від умов, які склались у цій ситуації, який забезпечить подолання зусиль і дій протистоячої сторони. Такий спосіб дій називається тактикою і полягає у вмінні переграти суперника.
Чим же, з урахуванням цього, с тактика допиту? Розпочнемо 9 прикладів.
Розмова між матір'ю та малолітньою донькою:
— Мати: Ти з'їла грушку?
— Дочка: Ні.
— Мати А щехочеш?
— Дочка:Хочу.
Розмова жінки і чоловіка:
Жінка. Виходить тизраджуєш мені.
— Чоловік Це неправда.
— Жінка: Та ще й з секретаршею.
— Чоловік: Ну, а це ж так взагалі неправда.
Ці дві ситуації наглядно демонструють як одиніз співрозмовників шляхом вмілої побудови розмови отримує відомості, що його цікавлять, при відсутності у другого бажання повідомити необхідне і тим самим видати себе.
Приклад третій, із сфери близької до слідчої діяльності. Завданням еміграційної служби США є запобігання і викриття незаконних спроб заснуватися для проживання в країні. Одним із обхідних шляхів цього виступає укладання фіктивних шлюбів. Для викриття фіктивного шлюбу там розроблено ряд прийомів, серед яких є наступні запитання: "На якому боці спить ваш чоловік?", "Чи хропить він уві сні?" тощо. Через неготовність до такого роду перевірочних засобів фіктивні подружжя не в змозі дати правдиві відповіді і звичайно викриваються.
Як видно, в наведених прикладах одна сторона використовує визначені прийоми для того, щоб перехитрити іншу та отримати завдяки цьому дані, які її цікавлять.
Так і при допиті (як у цілому в слідчій діяльності) в розпорядженні слідчого знаходиться різноманітний арсенал тактичних прийомів, які дозволяють йому перехитрити (але ні в якому разі не за рахунок обману) допитуваного у випадку, якщо той дає неправдиві показання, відмовляється від дачі свідчень.
Продемонструємо це на прикладі.
Підозрюваний у убивстві відмовлявся від своєї вини. Прямих доказів його вини у розпорядженні слідчого не було, декілька проведених допитів результатів не дали. Готуючись до наступного допиту, слідчий детально вивчив біографічні дані підозрюваного і встановив, що він воював, був відмінним снайпером, згодом успішно займався стрілецьким спортом, а також з'ясував, що підозрюваний вельми честолюбний і дуже пишається своїми ратними та спортивними досягненнями. З урахуванням цього слідчий на допиті зосередив його увагу на фронтовому періоді життя, успіхах у стрільбі. Коли допитуваний захопився спогадами, вийшов із стану настороженості і з гордістю став розповідати про те, як стріляв без промаху, слідчий зненацька запитав: "Якщо ви такий влучний стрілок, то чому стріляти в неї двічі?" Підозрюваний, який не перевів увагу на іншу тему, одразу ж відповів: "Я вважав, що промахнувся". А потім, зрозумівши, що обмовився, детально розповів про вчинений злочин [4, С.180].
У більшості робіт (посібниках, главах підручників), присвячених проблемам допиту, висвітлюються як тактичні, так і організаційні аспекти допиту, нерідко без чіткого розмежування тактики допиту і організаційної сторони підготовки та проведення даної слідчої дії.
Цей посібник має на меті дати чітке і наглядне уявлення про тактичні прийоми допиту, які забезпечують отримання інформації, необхідної для розкриття і розслідування злочинів, в першу чергу в ситуаціях, коли на цьому шляху зустрічаються протидії та складності. В ньому відображені тактичні прийоми допиту, представлені практичними прикладами.
